Рішення № 138517281, 27.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10520/26

Провадження № 2/357/7323/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Бебешко М. М. ,

при секретарі Примак А. М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

22 червня 2026 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 77582825 від 08.09.2021 року в розмірі 10164,49 грн та судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір № 77582825. Згідно п. 1. Договору Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (надалі «Позику»), на погоджений умовами Договору строк (надалі «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Проценти) від суми позики. Відповідно до п. 2 Договору про надання позики : - Загальний розмір наданої Позики становить 3000.00 грн, що включає в себе кошти, надані Позичальнику за основним Договором позики, а також додатково надані кошти (у разі наявності) на підставі укладених між Сторонами додаткових угод до Договору. Надання коштів могло здійснюватися одним або декількома траншами в межах погодженої суми Позики, відповідно до умов Договору та додаткових угод до нього. - Процентна ставка (базова, фіксована) становить 1.99 % яка нараховується за кожен день користування Позикою.

Відповідно до п. 6.5. ПРАВИЛ НАДАННЯ ГРОШОВИХ КОШТІВ У ПОЗИКУ ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку Заяву подано через систему «Електронний суд» не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування Процентів на Позику (або її частину) за понадстрокове користування Позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на Позику за понадстрокове користування.

22.02.2022 було укладено договір № 22/02/2022 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 77582825. 10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 77582825. Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором № 77582825.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №77582825 від 08.09.2021 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 10164.49 грн, з яких: - Заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 3000.00 грн. - Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 7164.00 грн

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2026 року вказану справу передано на розгляд судді Бебешко М.М.

Ухвалою судді 23 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 27 липня 2026 року.

Позивач в позовній заяві просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, проти винесення заочного рішення не заперечив.

06 липня 2026 року на ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності, враховуючи що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла у вересні 2021 року, а тому просив відмовити в задоволенні позову.

09 липня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на заяву про застосування позовної давності від представника позивача Чайковської М.І., які обгрунтовані тим, що 08.09.2021 між ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та ОСОБА_1 (далі позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 77582825 (далі Договір). Відповідно до п.2.2. Договору Строк Позики (Строк Договору) 30 днів. Перебіг строку позовної давності мав би початись з дня, коли кредитор довідався або міг довідатися про порушення свого права, тобто коли наступив момент повернення суми кредиту, якого не відбулося. Отже, перебіг строку позовної давності за Договором № 77582825 з ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» мав би початися 08.10.2021 року. Разом з тим, 02 квітня 2020 року (тобто, ще до дати укладення вищевказаних кредитних договорів) набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, на момент укладення вищевказаних кредитних договорів вже діяли норми закону, які призупиняли перебіг строку позовної давності. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року в Україні запроваджено карантин, який продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, №855 від 11.08.2021, №981 від 22.09.2021, №1336 від 15.12.2021, №229 від 23.02.2022, №630 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №1428 від 23.12.2022 року до 30.04.2023 року. У постанові від 22.09.2022 року по справі №920/724/21 Верховний Суд зазначив про автоматичне продовження строків позовної давності пов`язане саме зі встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону. Підсумовуючи вищезазначене, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року. Тобто, загальні та спеціальні строки позовної давності відповідно до вищезазначеного були призупинені до 30.06.2023, а їх перебіг міг би початись з 30.06.2023, якби не наступне. Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, чинного на момент звернення позивача до суду з позовом, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. 24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації по відношенню до України, відповідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» - на території України з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та затверджувався Верховною радою України та діє до цього часу. Отже, за загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Зокрема, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023. Також, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи вищезазначене, перебіг строку позовної давності за за Договором № 77582825 станом на дату подачі позовної заяви, тобто станом на 22.06.2026 (дата подачі позовної заяви до суду) не минув. Крім того, Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 за №4434-IX передбачено виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Пунктом 2 цього Закону передбачено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Набрання чинності цим Законом відбулось 04.09.2025, тобто, саме із цієї дати почався відлік строку позовної давності за Договорами, який спливе 04.09.2028. З огляду на викладене, строк позовної давності щодо подачі позову ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 77582825 від 08.09.2021 року на дату звернення позивача до суду з даним позовом (22.06.2026 року) не минув, відтак позовна заява подана в межах строку позовної давності, оскільки перебіг такого строку було зупинено згідно норм чинного на момент подачі позовної заяви законодавства, а відтак підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

21 липня 2026 року надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій зазначив, що Відповідач вважає що заперечення Позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав. По-перше, нормами Цивільно процесуального кодексу України не передбачено подання заперечення на заяву про застосування процесуальних строків, така форма процесуального документу не передбачена. Якщо заява не підлягає задоволенню це вирішує суд, постановляючи при цьому ухвалу. По-друге, при укладанні договору про відступлення права вимоги всі наступні ризики щодо переданого права вигине новий кредитор ст. 514-519 Цивільного кодексу України.

По-третє, договір про відступлення права вимоги було укладено 10.01.2023 № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (Позивач) права вимоги за кредитним договором N? 77582825 від 08.09.2021р. Тобто, навіть з моменту укладання договору про відступлення права вимоги 10.01.2023р. пройшло більше трьох років, що знову ж таки є пропуском позовної давності зі сторони Позивача. Ніщо не заважало йому подати позов через систему «Електронний суд» про стягнення коштів.

По-четверте, Позивач заперечуючи проти застосування строку позовної давності посилається на формалізм статей (постанови) щодо військового стану в Україні, але він не описав що йому заважало в умовах військового стану подати позов до суду, тим паче він знаходиться в Києві де бойові дії не ведуться і він спокійно міг це зробити, знову ж таки, через систему «Електронний суд», хоча теперішній позов Позивач подав через дану систему. А також, при поданні позову він не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних (об`єктивних) причин. Водночас поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з заявою, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.

27 липня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення представника позивача про те, що доводи Відповідача про те, що ЦПК України нібито не передбачає можливості подання заперечень на заяву про застосування позовної давності, є безпідставними, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України прямо надає учасникам справи право подавати суду пояснення, наводити свої доводи та міркування, а також заперечення проти заяв, клопотань і доводів інших учасників справи. При цьому назва поданого Позивачем документа не впливає на його зміст та не позбавляє Позивача права висловити свою позицію щодо заявленого Відповідачем клопотання. Посилання Відповідача на дату укладення договору відступлення права вимоги також не має правового значення для вирішення питання про сплив позовної давності. Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, а тому вона не починає обчислюватися заново з 10.01.2023 та водночас не може вважатися пропущеною лише через сплив трьох років із дати укладення договору відступлення. Позивач набув право вимоги в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент його переходу, включно з установленими законом правилами щодо продовження та зупинення перебігу позовної давності. Крім того, Відповідач помилково ототожнює позовну давність із процесуальним строком та безпідставно вимагає доведення поважності причин її пропуску і подання клопотання про її поновлення. Продовження позовної давності на період карантину та зупинення її перебігу під час воєнного стану відбувалися безпосередньо в силу закону та не залежали від місцезнаходження Позивача, наявності бойових дій у місті Києві або технічної можливості звернутися через систему «Електронний суд». Отже, Позивач не зобов`язаний доводити існування індивідуальних перешкод для звернення до суду чи заявляти клопотання про поновлення строку, який на момент подання позову не сплив. Отже, заява Відповідача є необґрунтованою. Натомість, спір у цій справі виник саме через неналежне виконання Відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

В судове засідання учасники справи не з`явились.

Згідно з вимогами частини другої статті 247 ЦПК України - фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

08.09.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 було укладено Договір позики № 77582825.

Згідно з п.1 Договору позики, за цим Договором Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти»), на погоджений умовами Договору строк (надалі - «Строк Позики»), шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Пунктом 2. цього Договору, сума позики становить 3000,00 грн, строк позики 30 днів, процентна ставка 1,99 %. Орієнтовна загальна вартість позики становить 4791,00 грн.

Підписанням цього Договору позики Відповідач підтверджує ознайомився на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повного інформацією щодо Позикодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», (п.п. 5.1. п. 5 Договору позики).

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит складено Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, згідно з яким реальна річна процентна ставка становить 29653,86 %; загальна вартість кредиту 4791,00 грн.

Відповідно до п. 12, 20 цей договір укладено дистанційно в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором RJscEOE4aK.

Згідно п. 5.2 Договору позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення в кінці строку позики).

Згідно п. 6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ « 1 Безпечне агентство необхідних кредитів», затверджених Рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № 12/08/2021 від 12.08.2021 у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення Позики та процентів, Позичальнику на таку неповернуту Позику (або її частину) Товариство має право нараховувати Проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування Позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення Позики (або її частини) та Процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування Процентів на Позику (або її частину) за понадстрокове користування Позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на Позику за понадстрокове користування.

Кредитні кошти в розмірі 3000,00 грн 08.09.2021 були перераховані на карту відповідача за номером НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 07.05.2026.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» ОСОБА_1 станом на 22.02.2022 мав заборгованість в розмірі 10164 грн, що складається заборгованості за тілом кредиту 3000,00 грн, заборгованість за відсотками 7164 грн.

22 лютого 2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 22/02/2022, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступає ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги в тому числі до ОСОБА_1 за договором позики № 77582825.

Відповідно до витягу з Реєстру Боржників № 1 від 22.02.2022 року до Договору факторингу № 22/02/2022 від 22.02.2022 року мав загальну заборгованість у розмірі 10164 грн.

ТОВ «Вердикт Капітал» здійснило донарахування 3% річних за період з 22.02.2022 по 23.02.2022 на суму 0,49 грн.

10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до Боржників за кредитними договорами ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги №10-01/2023, в тому числі право вимоги за договором позики № 77582825.

Згідно витягу з реєстру боржників до Договору № 10-01/2023 про відступлення прав вимоги відповідач ОСОБА_1 має загальну суму заборгованості в розмірі 10164,49 грн.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора RJscEOE4aK та наданням персональних даних відповідача.

Отже, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, суд приймає до уваги те, що вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса електронної пошти), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від її імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не зверталася, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав. Крім того, відповідач не заперечив укладення ним кредитного договору та отримання кредитних коштів,

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання з оплати наданих послуг є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення заборгованості виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року, «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року).

Позивач звернувся до суду з цим позовом 22 червня 2026 року, тобто після спливу позовної давності щодо заборгованості за кредитним договором № 77582825 від 08.09.2021.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Крім того, у п. 19 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було зазначено, що в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану

Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), а згодом і введення воєнного стану на території України, тому з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21 заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

З урахуванням пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, часу введення в Україні карантину з 02 квітня 2020 року та воєнного стану з 24 лютого 2022 року, позивач звернувся до суду з позовом у межах позовної давності.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь позивача.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

При зверненні до суду ТОВ «Коллект Центр» сплачено 2662,40 грн судового збору за подання позову.

Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 9000 грн до матеріалів справи надано копію договору № 01-07/2024 про надання правничої допомоги від 01.07.2024, укладений між АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «Коллект Центр», заявку на надання юридичної допомоги №318 від 01.05.2026.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Враховуючи те, що дана справа про стягнення заборгованості є справою незначної складності, провадження відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, що визначена позивачем сума понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 є необґрунтованою та є завищеною у контексті обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу 3000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, відповідає критерію справедливості, розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатами дій.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимоги з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі сплаченого судового збору 2662,40 грн та витрати на професійну правову допомогу 3000,00 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» суму заборгованості за кредитним договором № 77582825 від 08.09.2021 в розмірі 10164,49 грн (десять тисяч сто шістдесят чотири грн 49 коп).

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр судові витрати по оплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: вул. Мечнікова, 3, офіс 306, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ: 44276926.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя М. М. Бебешко