Ухвала суду № 138512265, 22.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2206/14-ц

№ 4-с/183/29/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк В.В.,

за участю секретаря судового засідання Гамаскової Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Пономаренко Юлії Ігорівни, стягувач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", заінтересовані особи: Самарівський відділ державної виконавчої служби у Самарівському районні Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо бездіяльності державного виконавця,

в с т а н о в и в :

19.06.2026 року представник заявника ОСОБА_1 адвокат Пономаренко Ю.І. звернулась до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області із скаргою щодо бездіяльності державного виконавця.

Скарга мотивована тим, що Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, за результатами розгляду справи № 183/2206/14, провадження № 2/183/2380/14, за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 прийнято рішення та стягнуто з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.10.2005 року, у розмірі 15 545,54 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 4 232, грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 14 701,95 гривень, (де від суми заборгованості у розмірі 18 934,08 грн. віднімається сума заборгованості у розмірі 4 604, 99 грн., яка була стягнута на підставі судового наказу, і різниця становить 14 329,09 грн.), суми фіксованої частини штрафу у розмірі 500, 00 грн. та суми процентної складової штрафу у розмірі 716,45 грн., а також судовий збір у розмірі 243,60 грн., а всього на суму 15 789,14 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять гривень, чотирнадцять копійок).

Рішення набрало законної сили 28.10.2014 року.

Крім того, визначено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 29.10.2015 року.

В подальшому, стягувачем - ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначений виконавчий лист звернуто до виконання, шляхом надання його до Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, за місцем реєстрації та проживання на той час ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, 01.12.2017 року державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Демчук Хрестиною Андріївною, розглянуто зазначений вище виконавчий лист № 183/2206/14, виданий 29.01.2015 та складено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55276923, і розпочато процедуру примусового стягнення боргу з ОСОБА_1 .

Крім того, 01.12.2017 тим же державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа № 183/2206/14, складено постанову та накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 17 454 гривень 16 копійок.

Також, державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Демчук Хрестиною Андріївною скеровано відповідні запити до сервісного центру МВС України, Державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України, за для відшукання майна, грошових коштів, розрахункових рахунків, транспортних засобів, які належать ОСОБА_1 , з метою подальшого звернення на таке майно стягнення. Згідно отриманої інформації на зазначені запити будь-якого належного ОСОБА_1 майна, рахунків, грошових коштів не встановлено.

В подальшому, а саме 31.01.2018 року державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, складено постанову про повернення виконавчого документа стягувану, а саме виконавчого листа № 183/2206/14 виданого 29.01.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості, у розмірі 15 789, 14 гривень, також, повернуто авансовий внесок 324,78 гривень.

Зазначеною постановою державного виконавця від 31.01.2018, також, визначено строк протягом якого виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання до 31.01.2021 року.

Станом на сьогоднішній день виконавче провадження № 55276923 завершено, повторно стягувач - ПАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», до виконавчої служби не звертався, а тому строки пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання сплинули.

Так, 01.06.2026 року представник скаржника звернулася до Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України з заявою про скасування постанови про арешт майна боржника від 01.12.2017 року та зняття арешту з усього нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у виконавчому провадженні № 55276923.

Далі, 16.06.2026 року за № 93967/17 надійшла відповідь про результати розгляду зазначеної вище заяви Самарівським відділом державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження АСВП №55276923 з примусового виконання виконавчого листа № 183/2206/14, виданого 29.01.2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, в рамках якого 01.12.2017 року, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент пред`явлення виконавчого листа) винесено постанову про арешт майна боржника.

31.01.2018 року виконавче провадження АСВП№ 55276923 було завершено, відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист повернуто стягувану.

З цього слідує, що матеріали виконавчого провадження передано до архіву відділу і відповідно до вимог розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 07 червня 2017 року № 1829/5, яким визначено, що передані до архіву справи та виконавчі провадження, зберігаються три роки, а тому є підстави вважати, що матеріали виконавчого провадження знищені.

Крім того, надано роз`яснення, що Законом України «Про виконавче провадження» не наділено державного виконавця повноваженнями на зняття арешту у зазначеному вище випадку, а тому такий арешт можливо зняти лише за рішенням суду.

З отриманої відповіді Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України встановлено, що виконавче провадження №55276923 з примусового виконання виконавчого листа № 183/2206/14 виданого 29.01.2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, в рамках якого 01.12.2017 року, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент пред`явлення виконавчого листа) винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 , є завершеним, що також підтверджується Інформацією з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень від 16.06.2026 року.

Повторно стягувачем - АТ КБ «Приватбанк» виконавчий документ, у встановлений строк не звертався до виконання.

Таким чином, існування арешту на майно скаржника ОСОБА_1 , який накладений ще у 2017 році, тобто більше 9 років тому, та правова природа якого на даний час невідома, порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (стаття 41 Конституції України) та є порушенням статті 1 Першого протоколу (право власності) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

У зв`язку з вищевикладеним просила визнати неправомірною бездіяльність Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів по скасуванню арешту майна боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного постановою державного виконавця 01 грудня 2017 року, в рамках виконавчого провадження №55276923, та зобов`язати Самарівський відділ державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34893684), зняти арешт з майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою державного виконавця від 01 грудня 2017 року в рамках виконавчого провадження №55276923 та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження 24214148 (спеціальний розділ, дата державної реєстрації 28.12.2017 року).

Представник Самарівського ВДВС Червоноштан О.І. в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просила залишити скаргу без розгляду у зв`язку з пропущення строку на оскарження та надала відзив на скаргу, мотивований наступним.

На виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження АСВП № 55276923, відкрите 01.12.2017 року, з примусового виконання виконавчого листа № 183/2206/14 від 29.01.2015 року виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованісості за кредитним договором № б/н від 18 жовтня 2005 року у розмірі 15 545,54., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 4 232,13 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 14 701,95 грн., (де від суми заборгованості у розмірі 18 934,08 грн. віднімається сума заборгованості у розмірі 4 604,99 грн., яка була стягнута на підставі судового наказу, і різниця становить 14 329,09 грн.), суми фіксованої частини штрафу у розмірі 500,00 грн. та суми процентної складової штрафу у розмірі 716,45 грн., а також судовий збір у розмірі 243,60 грн., а всього на суму 15 789,14 (п`ятнадцяти тисяч семисот восьмидесяти дев`яти гривень, чотирнадцяти копійок).

01.12.2017 року державним виконавцем Демчук Х.А. згідно ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження

01.12.2017 року в рамках вказаного виконавчого провадження керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Демчук Х.А було винесено постанову про арешт майна боржника.

31.01.2018 року державним виконавцем Демчук Х.А, на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

19.03.2026 року до Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов запит представника скаржника Пономаренко Ю.І про надання інформації щодо виконавчого провадження, відкритого Новомосковським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: щодо дати на підстав його відкриття, з наданням належним чином завіреної копії виконавчого документа, на підставі якого провадження розпочато. Повідомити на якій стадії перебуває виконавче провадження відносно ОСОБА_1 , у якому постановою серії та номер 55276923 від 01.12.2017 р. накладено арешт на все нерухоме майно, належне останньому та повідомити чи скасовано таке обтяження. Повідомити чи сплинули строки давності виконавчого провадження, відкритого відносно ОСОБА_1 , у якому постановою серії та номер 55276923 від 01.12.2017 р. накладено арешт на все нерухоме майно належне останньому. У разі, якщо строки давності сплинули, повідомити причини та підстави не скасування арешту майна, застосованого на все належне нерухоме майно ОСОБА_1 та надати підтверджуючі документи.

20.03.2026 року за вихідним № 38214 на адресу представника скаржника Пономаренко Ю. було направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 55276923 та відповідь на запит (трекінг відправлень R067128380709) в якій повідомлено, що 01.12.2017 року на підставі статті 56 Закону України « Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника. Зазначено про відсутність правових підстав для зняття арешту боржника.

Крім того, представнику скаржника Пономаренко Ю. роз`яснено підстави та спосіб зняття арешту з майна боржника, а саме:

Відповідно до вимог ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

2. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

3. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

4. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

{Частину четверту статті 59 доповнено пунктом 9 згідно із Законом № 2618-VIII від 22.11.2018; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3723-IX від 22.05.2024}

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

{Частину четверту статті 59 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 1630-IX від 13.07.2021}

5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно інформації з офіційного сайту ТОВ УКРПОШТА вказану відповідь представнику скаржника Пономаренко Ю вручено 31.03.2026 року.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення виключно у разі закінчення виконавчого провадження, або повернення виконавчого документа до суду, який його видав.

Згідно з частиною 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна

Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є остаточним закінченням (завершенням) виконавчого провадження та відповідно до вимог чинного законодавства не є підставою для зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини. Нормами вказаної статті не передбачено такої підстави для скасування арешту, як сплив чи закінчення встановленого законом процесуального строку для повторного пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання.

Відповідно до частини 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий виключно за рішенням суду.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі № 754/511/23, на яку Ви посилаєтесь у заяві, підлягає застосуванню судами під час розгляду відповідних позовних вимог (скарг) про зняття арешту, а не органом державної виконавчої служби.

Станом на 07.07.2026 року заборгованість за виконавчим документом № 183/2206/14 від 29.01.2015 боржником ОСОБА_1 в повному обсязі не сплачена, належних доказів виконання судового рішення до Відділу не надходило.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії державного виконавця можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Скаржник дізнався про порушення своїх прав 31.03.2026 року. Зі скаргою до суду звернувся 02.07.2026 року .

Таким чином, скаржником пропущено десятиденний строк для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця та оскарження дій бездіяльності державного виконавця. Відсутність клопотання про поновлення пропущеного строку та не доведення поважних причин його пропуску є підставою для залишення скарги без розгляду.

Представник скаржника Пономаренко Ю.І. в судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі та скаржника, та відповідь на відзив, мотивовану наступним.

Дійсно, відповідно до частини першої статті 449 Цивільного процесуального кодексу України скаргу на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права чи свободи.

Після отримання інформації на адвокатський запит представнику заявника стало відомо про те, що у провадженні Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Самарівський ВДВС) дійсно перебувало виконавче провадження № 55276923, яке станом на момент звернення було завершено та знищено.

Враховуючи вказану обставину, з метою захисту прав, свобод та законних інтересів скаржника ОСОБА_1 , у поза судовий спосіб, на адресу Самарівського ВДВС 01.06.2026 року представник скаржника скерувала заяву про скасування постанови про арешт майна боржника від 01.12.2017 року та зняття арешту з усього нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у виконавчому провадженні № 55276923.

Далі, 16.06.2026 року за № 93967/17 надійшла відповідь про результати розгляду зазначеної вище заяви Самарівським відділом державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області. Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження АСВП №55276923 з примусового виконання виконавчого листа № 183/2206/14 виданого 29.01.2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, в рамках якого 01.12.2017 року, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент пред`явлення виконавчого листа) винесено постанову про арешт майна боржника.

Тобто, зазначена вище відповідь Самарівського ВДВС за своєю суттю є такою, якою відмовлено у вжитті відділом заходів спрямованих на відновлення порушених прав та інтересів скаржника ОСОБА_1 , шляхом скасування накладеного на все майно скаржника арешту.

З урахуванням викладеного, потребує розмежовувати момент, коли скаржнику стало відомо про факт накладення арешту на належне йому майно, та момент, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, яке полягає саме у незаконному не вчиненні державним виконавцем дій щодо зняття такого арешту.

Скаржнику було відомо про існування арешту на майно, однак сам по собі факт обізнаності про накладення арешту не свідчить про те, що саме з цього моменту він дізнався про порушення свого права на зняття арешту.

Так, відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» законодавством передбачено випадки та порядок зняття арешту з майна боржника. Зокрема, за наявності визначених законом підстав виконавець зобов`язаний вчинити відповідні дії щодо зняття арешту з майна або його частини.

Тому, Скаржник, дізнавшись про наявність арешту, не звертався безпосередньо до суду з вимогою про його оскарження, а скористався можливістю врегулювати питання у досудовому порядку та звернувся до відповідного органу державної виконавчої служби із заявою про зняття арешту з майна.

До моменту звернення ОСОБА_1 до державного виконавця із заявою про зняття арешту відсутні підстави вважати, що його право на зняття арешту вже було порушене, оскільки Скаржник не знав та об`єктивно не міг знати, яким саме чином буде вирішено його звернення та чи буде державним виконавцем добровільно усунуто існуюче обмеження права власності.

Лише після отримання відповіді державного виконавця від 16.06.2026 за № 93967/17, якою ОСОБА_1 було відмовлено у знятті арешту з належного йому майна, Скаржнику стало відомо про те, що державний виконавець не визнає наявності підстав для зняття арешту та відмовляється вчинити відповідні виконавчі дії.

Саме з моменту отримання зазначеної відмови ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, оскільки до цього моменту він обґрунтовано очікував на вирішення питання про зняття арешту в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, момент, коли Заявник дізнався про існування арешту, та момент, коли він дізнався про порушення свого права, є різними за своїм змістом та юридичними наслідками.

Факт обізнаності про накладення арешту свідчить лише про те, що Скаржнику було відомо про існування певного обмеження щодо належного йому майна. Водночас такий факт сам по собі не свідчить про те, що державний виконавець відмовиться зняти арешт після отримання відповідної заяви та документів, які підтверджують наявність правових підстав для його зняття.

Відповідно, саме відмова державного виконавця у знятті арешту стала тією обставиною, з якою ОСОБА_1 пов`язує порушення свого права та яка об`єктивно зумовила необхідність звернення до суду зі скаргою.

Згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Предметом оскарження у даній справі є не постанова державного виконавця про накладення арешту на майно як така, а саме рішення (відмова) державного виконавця від 16.06.2026 за № 93967/17, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зняття арешту, незважаючи на наявність, передбачених законом підстав для його зняття.

Отже, саме з моменту отримання Скаржником відмови державного виконавця у знятті арешту виникло порушення права, яке є предметом судового оскарження у цій справі, та саме з цього моменту ОСОБА_1 дізнався про відповідне порушення.

Відтак, встановлений статтею 449 ЦПК України строк на подання скарги має обчислюватися з 16 червня 2026 року дати, коли представник ОСОБА_1 адвокат Пономаренко Ю.І. отримала відмову державного виконавця у знятті арешту, а не з дати, коли Скаржнику стало відомо про існування постанови про накладення арешту.

Представник скаржника, отримавши відмову державного виконавця, звернулася до суду зі скаргою протягом десяти днів з моменту, коли стало відомо про порушення права, у зв`язку з чим строк на подання скарги пропущений не був.

У зв`язку з викладеним, доводи щодо пропуску строку на звернення до суду з підстав того, що йому раніше було відомо про існування арешту, є безпідставними, оскільки момент обізнаності про існування арешту не є тотожним моменту, коли Скаржник дізнався про порушення свого, права внаслідок відмови державного виконавця у знятті арешту.

З цього випливають і зазначені у скарзі вимоги щодо необхідності визнання неправомірною бездіяльністі Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів по скасуванню арешту майна боржника та зобов`язанні зняти накладений арешт, а не спрямовані на вимогу про скасування постанови державного виконавця про накладення арешту на майно.

Відповідно до ч. 5 ст. 448 ЦПК України суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

Станом на сьогоднішній день, справу призначено до судового розгляду, а тому судом цілком правомірною та обґрунтовано встановлено, що скарга ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 448 ЦПК України та є поданою з дотримання передбачених законом строків.

Крім того, заслуговує на увагу і той факт, що 21.07.2026 року за допомогою ЄСІТС «Електронний суд» на адресу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання від представника АТ КБ «ПриватБанк», у якому зазначено на необхідності здійснення судового розгляду без участі, а також вказано, що станом на сьогоднішній день заборгованість відсутня.

Зазначене свідчить про недостовірність наданої Самарівським ВДВС інформації щодо наявності взагалі заборгованості у скаржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в рамках виконавчого провадження №55276923, та свідчить про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник стягувача ПАТ КБ "ПриватБанк" в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, причини неявки не відомі.

Суд, розглянувши скаргу, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, за результатами розгляду справи № 183/2206/14, провадження № 2/183/2380/14, за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 прийнято рішення та стягнуто з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.10.2005 року, у розмірі 15 545,54 гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 4 232, грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 14 701,95 гривень, (де від суми заборгованості у розмірі 18 934,08 грн. віднімається сума заборгованості у розмірі 4 604, 99 грн., яка була стягнута на підставі судового наказу, і різниця становить 14 329,09 грн.), суми фіксованої частини штрафу у розмірі 500, 00 грн. та суми процентної складової штрафу у розмірі 716,45 грн., а також судовий збір у розмірі 243,60 грн., а всього на суму 15 789,14 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять гривень, чотирнадцять копійок).

Рішення набрало законної сили 28.10.2014 року.

У виконавчому листі визначено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 29.10.2015 року.

В подальшому, стягувачем - ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначений виконавчий лист звернуто до виконання, шляхом надання його до Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, за місцем реєстрації та проживання на той час ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

01.12.2017 року державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Демчук Хрестиною Андріївною складено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55276923, і розпочато процедуру примусового стягнення боргу з ОСОБА_1

01.12.2017 тим же державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа № 183/2206/14, складено постанову та накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 17 454 гривень 16 копійок.

31.01.2018 року державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, складено постанову про повернення виконавчого документа стягувану, а саме виконавчого листа № 183/2206/14, виданого 29.01.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості, у розмірі 15 789, 14 гривень, також, повернуто авансовий внесок 324,78 гривень.

Зазначеною постановою державного виконавця від 31.01.2018, також, визначено строк протягом якого виконавчий документ може бути повторно пред`явлений до виконання до 31.01.2021 року.

Докази повторного пред`явлення до виконання виконавчого документу до виконання в матеріалах справи відсутні.

Вирішуючи зазначену скаргу по суті, суд дійшов до наступних висновків.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У Законі України «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (стаття 1).

Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий суд.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції, заява №183571/91» (Case of Hornsby v. Greece) ЄСПЛ зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалось невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи [справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші].

Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників спірних правовідносин та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій. Інститут строків у цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в цивільно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Як зазначалося вище, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ на виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов`язання не є задавненим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом, а тут уже є судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас втрата права на примусове виконання судового рішення, припинення можливості його реалізації через пропуск строку пред`явлення виконавчого документа до виконання і відмову у його поновленні судом свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмовою суду в його поновленні право стягувача на примусове виконання судового рішення є остаточно втраченим, а можливість виконання такого рішення - припиненою.

Сплив строку пред`явлення виконавчого документа до виконання не є формальністю, а є самостійною підставою для припинення можливості примусового виконання судового рішення. Відмова в поновленні строку судом означає остаточність правової ситуації, відсутність будь-яких подальших процесуальних механізмів виконання судового рішення, а отже, відносини щодо примусового виконання стають стабільними.

З наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов`язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов`язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Cплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

Такі висновки висловила Велика Палата у своїй Постанові № 754/511/23.

Суду надано дві відповіді Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відповідно до змісту яких, на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження АСВП №55276923 з примусового виконання виконавчого листа № 183/2206/14, виданого 29.01.2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, в рамках якого 01.12.2017 року, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент пред`явлення виконавчого листа) винесено постанову про арешт майна боржника.

31.01.2018 року виконавче провадження АСВП№ 55276923 було завершено, відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий лист повернуто стягувану.

Станом на 15.06.2026 року заборгованість за виконавчим документом № 183/2206/14 від 29.01.2015 року боржником ОСОБА_1 в повному обсязі не сплачена, належних доказів виконання судового рішення до Відділу не надходило (а.с. 32, 58).

Крім того, у цих відповідях надано роз`яснення, що Законом України «Про виконавче провадження» не наділено державного виконавця повноваженнями на зняття арешту у зазначеному вище випадку, а тому такий арешт можливо зняти лише за рішенням суду.

З отриманої відповіді Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України також встановлено, що виконавче провадження №55276923 з примусового виконання виконавчого листа № 183/2206/14 виданого 29.01.2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, в рамках якого 01.12.2017 року, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент пред`явлення виконавчого листа) винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 , є завершеним.

Відомості про те, що стягувачем - АТ КБ «Приватбанк» виконавчий документ, у встановлений строк звертався до виконання повторно, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, на даний момент будь-які дії щодо виконання судового рішення державним виконавцем не здійснюються.

Водночас, на переконання суду, існування арешту на майно скаржника ОСОБА_1 , який накладений ще у 2017 році, тобто більше 9 років тому, порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю.

Крім того, заслуговує на увагу і той факт, що 21.07.2026 року за допомогою ЄСІТС «Електронний суд» на адресу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання від представника АТ КБ «ПриватБанк», у якому зазначено на необхідності здійснення судового розгляду без участі, а також вказано, що станом на сьогоднішній день борг відсутній (а.с. 65).

За таких обставин, суд приходить до переконання про те, що на сьогодні доцільність накладення арешту на майно ОСОБА_1 втратила свою актуальність.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21) зроблено висновок, що «спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, суд вважає, що наявні підстави для задоволення скарги, однак, аналізуючи вищевикладені обставини, оцінюючи надані суду докази в їх сукупності з позиції належності та допустимості, суд приходить до висновку про необхідність задоволення скарги частково, а саме в частині зобов`язання державного виконавця розглянути питання щодо скасування арешту з врахуванням повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», у якому зазначено, що станом на сьогоднішній день борг відсутній.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 260, 439 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Скаргу представника заявника ОСОБА_1 адвоката Пономаренко Юлії Ігорівни, стягувач Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", заінтересовані особи: Самарівський відділ державної виконавчої служби у Самарівському районні Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо бездіяльності державного виконавця, задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Самарівського відділу державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невжиття заходів по скасуванню арешту майна боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного постановою державного виконавця 01 грудня 2017 року, в рамках виконавчого провадження №55276923.

Зобов`язати Самарівський відділ державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34893684) розглянути питання щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладеного постановою державного виконавця від 01 грудня 2017 року в рамках виконавчого провадження №55276923 з врахуванням повідомлення АТ КБ «ПриватБанк», у якому зазначено, що станом на сьогоднішній день борг відсутній.

В задоволенні іншої частини скарги - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду складена і підписана 22 липня 2026 року.

Суддя В.В. Березюк