Рішення № 138510383, 27.07.2026, Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/1745/26 Єдиний унікальний № 748/2043/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

27 липня 2026 рокум. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Хоменко Л.В.,

секретаря Базарної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМАНІЯ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №41770171 від 11 квітня 2025 року у розмірі 27660 грн. 60 коп., судовий збір у сумі 2 662 грн. 40 коп., витрати на професійну правову допомогу в розмірі 8 000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 11 квітня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМАНІЯ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 41770171, на підставі якого відповідачу надані грошові кошти в сумі 5 500 грн. 00 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені договором. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за ним утворилась заборгованість в розмірі 27 660 грн 60 коп., яких 5 500 грн. 00 коп. - заборгованість за кредитом; 18 585 грн. 60 коп. - заборгованість за процентами, 825 грн. 00 коп. - заборгованість за комісією, 2 750 грн. 00 коп. - заборгованість за штрафом. Оскільки відповідачем кредитні зобов`язання не виконані, сума боргу підлягає примусовому стягненню.

Ухвалою судді від 03 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не подав, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів, оскільки позивач проти винесення заочного рішення не заперечував.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Судом встановлено, що 11 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір № 41770171, який підписаний відповідачем електронним підписом унікальним одноразовим ідентифікатором p6n4vX47. (а.с. 5-15).

Згідно із умовами вищевказаного договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених договором, строком на 360 днів до 06 квітня 2026 року надати позичальнику грошові кошти у розмірі 5 500 грн. 00 коп., а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування ним, сплатити комісію та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та у строки/терміни, визначені договором.

Кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що складає 825 грн. 00 коп., яку позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених договором.

Пільгова процентна ставка за користування кредитом 0,8 % в день, яка застосовується протягом пільгового періоду (30 календарних днів з 11 квітня 2025 року до 11 травня 2025 року), після закінчення пільгового періоду проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною процентною ставкою у розмірі 0,96 % на день.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на банківську платіжну/особистий рахунок позичальника (включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу НОМЕР_1 ).

Умовами кредитного договору встановлено, що у разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п. 1.4. кредитного договору на 1 календарний день, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 10% від суми отриманого кредиту.

У разі прострочення строку повернення Кредиту передбаченого п. 1.4. Кредитного Договору на 10 календарних днів, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 40% від суми отриманого кредиту.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань, на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Крім того, відповідач перед укладенням договору про споживчий кредит ознайомився та підписав за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 7iFabpDJ Паспорт споживчого кредиту. (а.с.18-19).

Згідно Довідки про ідентифікацію, договір про споживчий кредит підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «p6n4vX47» (а.с.20), тому суд приходить до висновку що письмова форма даного правочину дотримана.

ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» свої зобов`язання за договором позики виконало, 11 квітня 2025 року на картку відповідача були перераховані кошти у сумі 5 500 грн. 00 коп., що підтверджується листом ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 20 квітня 2026 року з яким у ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» укладено договір про надання послуг з приймання та переказу платежів № 070524/АІ-1909 від 07 травня 2024 року, згідно якого: № транзакції - 1588964898, сума, грн. 5500,00, валюта - UAH, номер картки - НОМЕР_2 , статус - виконано (зворот а.с. 20).

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Суд враховує, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли всіх істотних умов договору. За правилами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику та сплатити відсотки за користування коштами у строк та у порядку, що встановлені договором.

Статтями 1054, 1055 ЦК України передбачено, що за кредитним договором, укладеним у письмовій формі, банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, відповідно до статей 549 - 552 ЦК України, що нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором.

Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Частиною другою ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно копії відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 41770171, відповідачу 11 квітня 2025 року було надано кредит в розмірі 5 500 грн.00 грн. Заборгованість за тілом кредиту 5 500 грн. 00 коп., заборгованість по процентам 18 585 грн. 60 коп., заборгованість за штрафами 2 750 грн. 00 коп., заборгованість за комісією 825 грн. 00 коп. Загальна сума заборгованості за кредитом становить 27 660 грн. 00 коп. (а.с. 21-23).

Суд враховує, що Товариство є не банківською (фінансовою) установою, та відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність», в т. ч. Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за № 481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки кредитор не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий розрахунок суд вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Таким чином, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами і взяті на себе зобов`язання не виконав, у передбачені в договорі строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не була сплачена позивачу. Проценти по кредиту нараховані за період з 11 квітня 2025 року по 05 квітня 2026 року у межах строку дії договору, заборгованість за процентами підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Укладеним між сторонами договором передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту 825 грн. 00 коп., яка нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіка платежів. Відповідачем не було сплачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, тому заборгованість за комісією становить 825 грн. 00 коп.

Суд звертає увагу, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін у 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика у питанні можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах. Однак з прийняттям в 2017 році Закону України «Про споживче кредитування» змінилася і судова практика. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною, ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України.

Як вбачається з укладеного договору комісія за надання кредиту за своєю суттю є комісією, пов`язаною із наданням послуги, у будь-якому разі комісія не є платою за додаткову та/або супутню послугу кредитодавця.

Суд розцінює сплату відповідачем комісії за надання кредиту, як оплату за супутню послугу на користь кредитного посередника, а тому вважає її нарахування відповідачу обгрунтованим.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню комісія, пов`язана з наданням кредиту 825 грн. 00 коп.

Щодо заборгованості за штрафами у розмірі 2 750 грн. 00 коп., суд зазначає таке.

Умовами кредитного договору встановлено, що у разі прострочення строку повернення кредиту передбаченого п. 1.4. кредитного договору на 1 календарний день, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 10% від суми отриманого кредиту.

У разі прострочення строку повернення Кредиту передбаченого п. 1.4. Кредитного Договору на 10 календарних днів, позичальник зобов`язується сплатити на користь кредитодавця штрафні санкції (штраф), у розмірі 40% від суми отриманого кредиту.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань, на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

За порушення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, процентна ставка за кредитом, порядок її обчислення, порядок сплати процентів не можуть бути змінені у бік погіршення для споживача.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Як зазначено у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє по даний час.

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

За встановлених обставин стягнення заборгованості за штрафами в розмірі 2 750 грн. 00 коп. у період дії воєнного стану не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Отже, вирішуючи спір, суд, оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що відповідач своєчасно не виконав, взяті на себе грошові зобов`язання, не сплатив заборгованість за кредитним договором від 11 квітня 2025 року № 41770171, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР-ФІНАНС», яка становить 24 910 грн. 00 коп., з яких: 5 500 грн. 00 коп. заборгованість за тілом кредиту; 18 585 грн. 00 коп. заборгованість за відсотками, 825 грн. 00 коп. заборгованість за комісією за видачу кредиту, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження понесених витрат про надання правничої допомоги адвокат Усенко М.І. надав: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02 липня 2025 року, укладений із ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС», згідно якого вартість послуг за одну справу складає 8 000 грн. 00 коп. (а.с. 27); Акт №2177 наданих послуг від 28 травня 2026 року та Детальний опис наданих послуг до Акту №2177 від 28 травня 2026 року за Договором про надання правової (правничої) допомоги № 0207 від 02 липня 2025 року. (а.с. 28).

Верховний Суд наголошує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, ч.8 статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Отож, зважаючи на характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та враховуючи характер справи, розгляд даної справи без участі сторін, часткове задоволення позовних вимог, підготовку позовної заяви, подання інших процесуальних документів по справі (письмові пояснення, збирання доказів шляхом підготовки адвокатських запитів), суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 2 397 грн. 76 коп. (2662 грн. 40 коп. х 90,06 %).

На підставі викладеного, керуючись статтями 526, 549, 550, 611, 613, 615, 627, 629, 631, 638, 639, 1048, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-284, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМАНІЯ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ФІНАНСОВКА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (ЄДРПОУ 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) заборгованості за кредитним договором № 41770171 від 11 квітня 2025 року у розмірі 24 910 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот десять) грн. 00 коп.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ФІНАНСОВКА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР-ФІНАНС» (ЄДРПОУ 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) 2 397 грн. 76 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 4 000 грн. витрат на правову допомогу.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «ФІНАНСОВКА КОМПАНІЯ «ТАЙГЕР-ФІНАНС», код ЄДРПОУ 43561909, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_4 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуто Чернігівським районним судом за письмовою заявою відповідача. Письмову заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Чернігівського районного суду Чернігівської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя Хоменко Л.В.