Рішення № 138506624, 27.07.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 липня 2026 р. Справа № 120/10761/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Вінницької митниці про донарахування експортного мита та штрафних санкцій № UA4010002025497 від 25.03.2025.

Ухвалою від 06.08.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.09.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що преференційне походження товару "насіння льону", задекларованого за митними деклараціями від 12.09.2023 року № 23UA401020047988U8 та № 23UA401020047997U3, не підтверджено, оскільки в ході невиїзної документальної перевірки встановлено, що ПП "Анта-Д", зазначене як виробник товару та на підставі документів якого були видані сертифікати з перевезення товару форми EUR.1, фактично не здійснювало виробництво такого товару: підприємство не надало відповіді на запит митного органу щодо підтвердження господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 , за даними Єдиного реєстру податкових накладних у 2023 році не реєструвало податкових накладних на реалізацію сільськогосподарської продукції та не придбавало ресурсів, необхідних для сільськогосподарського виробництва, у зв`язку з чим сертифікати з перевезення товару форми EUR.1 від 12.09.2023 № А401.078006 та № А401.077995 було анульовано, що, на думку відповідача, виключає можливість застосування тарифної преференції та є підставою для донарахування вивізного мита.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 27.07.2026 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що невиїзною документальною перевіркою, проведеною Вінницькою митницею на підставі наказу від 10.02.2025 № 47 у період з 24.02.2025 року по 27.02.2025 року встановлено обставини, що стосуються митного оформлення товару за митною декларацією від 12.09.2023 № 23UA401020047988U8 та № 23UA401020047987U3, поданою ФОП ОСОБА_1 .

Перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснила експорт товару "льон коричневий (насіння льону), урожаю 2023 року, неподрібнене, не для сівби" загальною вагою 45000 кг, код товару згідно з УКТ ЗЕД 1204009000, на підставі зовнішньоекономічного договору від 07.09.2023 № 067, укладеного з компанією Proagro Eko (Польща). Країною походження товару задекларовано Україну, умовами поставки визначено DAP відповідно до Incoterms-2010.

Під час митного оформлення за зазначеною митною декларацією було застосовано тарифну преференцію з кодом 410 як для товарів, що вивозяться з України в рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, на підставі сертифікатів з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 12.09.2023 № A401.078006 та № A401.077995, виданих Вінницькою митницею. Внаслідок застосування цієї преференції вивізне мито за ставкою 10% не сплачувалося, сума несплаченого вивізного мита становить 52793,68 грн.

Сертифікати EUR.1 були видані на підставі копій видаткової накладної від 23.08.2023 № 1, відповідно до якої постачальником і виробником товару зазначено ПП "Анта-Д" (код ЄДРПОУ 33316945). Саме ці відомості були використані для підтвердження українського походження товару при застосуванні преференційного режиму.

У ході перевірки митним органом встановлено, що ПП "Анта-Д" не надало відповіді на запит Вінницької митниці від № 7.12-4/20-03/13/3872 щодо підтвердження факту реалізації насіння льону на адресу ФОП ОСОБА_1 згідно з указаною видатковою накладною. Також за даними Єдиного реєстру податкових накладних за 2023 рік ПП "Анта-Д" не реєструвало податкові накладні на реалізацію сільськогосподарської продукції, у тому числі льону, та не здійснювало придбання товарів і послуг, необхідних для ведення сільськогосподарського виробництва (мінеральні добрива, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин, насіння, сільськогосподарські послуги), за винятком насіння гірчиці.

За результатами перевірки встановлено, що сертифікати з перевезення товару форми EUR.1 від 12.09.2023 № A401.078006 та № A401.077995 було анульовано Вінницькою митницею відповідно до Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2021 № 139, при цьому анульований сертифікат втрачає чинність з дати його видачі.

Перевіркою також зафіксовано, що ФОП ОСОБА_1 під час проведення невиїзної документальної перевірки не надала додаткових документів або письмових пояснень, які б підтверджували виробництво товару на території України або спростовували відомості, викладені в акті перевірки, зокрема щодо походження експортованого насіння льону та правомірності застосування тарифної преференції.

На підставі досліджених документів та інформаційних ресурсів встановлено факт застосування тарифної преференції при митному оформленні товару за митною декларацією від 12.09.2023 № 23UA401020047988U8 та № 23UA401020047997U3, факт несплати вивізного мита у сумі 52 793,69 грн, факт подання та подальшого анулювання сертифікатів EUR.1, а також факт відсутності підтверджуючих даних щодо виробництва експортованого товару ПП "Анта-Д" за інформацією податкових інформаційних систем.

Зазначені обставини відображені в акті документальної невиїзної перевірки від 06.03.2025 року № 7/25/7.12-19/2340827585.

На підставі вищезазначеного акта 25.03.2025 року Вінницькою митницею прийнято податкове повідомлення-рішення № UA4010002025497, яким ФОП ОСОБА_1 донараховано 52793,68 грн експортного (вивізного) мита та застосовано штрафні санкції у розмірі 13198,42 грн у зв`язку з порушенням частин першої та восьмої статті 257 Митного кодексу України, статті 1 Закону України "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур", а також статей 15 і 16 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження.

Незгода позивача із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 1 Митного кодексу України (далі МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частиною першою статті 257 МК України визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

У свою чергу, у силу вимог приписів статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Водночас декларація про походження товару це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

Частиною другою статті 264 МК України передбачено, що митна декларація та інші документи подаються митному органу в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом з митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною третьою статті 335 цього Кодексу, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов`язані надати митному органу оригінали таких документів або засвідчені в установленому порядку їх копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів.

Згідно із частиною шостою статті 264 МК України митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

З моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації (частина восьма статті 264 МК України).

Відповідно до частини першої статті 270 МК України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, митом, крім особливих видів мита, встановлюються цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 271 МК України мито це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Вивізне мито є одним із видів мита, що застосовуються в Україні.

Статтею 273 МК України визначено, що вивізне мито встановлюється законом на українські товари, що вивозяться за межі митної території України.

Законом України від 10.09.1999 № 1033-XIV "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур" затверджено ставки вивізного (експортного) мита, зокрема, на насіння льону, подрібнене або неподрібнене (код товару 120400 згідно з УКТ ЗЕД) та насіння соняшнику, подрібнене або неподрібнене (код товару 120600 згідно з УКТ ЗЕД), у розмірі 10% митної вартості товару (станом на період, що перевірявся).

З 01.01.2016 набула чинності Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована Законом України від 16.09.2014 № 1678-VII (далі Угода).

Згідно з положеннями статті 31 (2) Вивізне (експортне) мито Глави 1 "Національний режим та доступ товарів на ринки" розділу IV "Торгівля та питання, пов`язані з торгівлею" Угоди, існуючі мита або заходи еквівалентної дії, які застосовуються в Україні, як зазначено у Додатку I-С до цієї Угоди, повинні поступово анулюватися протягом перехідного періоду відповідно до Графіку, включеного до Додатку I-С до цієї Угоди. У разі внесення змін до митного законодавства України зобов`язання, взяті відповідно до Графіку, що містяться у Додатку I-С до цієї Угоди, залишатимуться чинними на основі відповідності опису товарів.

Відповідно до Графіку скасування вивізного (експортного) мита, зазначеному у Додатку I-С до Угоди, розмір зниженої ставки вивізного (експортного) мита на насіння льону, подрібнене або неподрібнене (код товару 120400 згідно з УКТ ЗЕД), та насіння соняшнику, подрібнене або неподрібнене (код товару 120600 згідно з УКТ ЗЕД), складає: 4,5% у 2021 році, 3,6% у 2022 році, 2,7% у 2023 році, 1,8% у 2024 році.

Статтею 26 (1) "Сфера застосування" Глави 1 "Національний режим та доступ товарів на ринки" розділу IV "Торгівля та питання, пов`язані з торгівлею" Угоди встановлено, що положення цієї глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.

У статті 26 (2) Угоди визначено, що для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I "Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва" до Угоди (далі Протокол І).

Згідно із Законом України від 08.11.2017 № 2187-VIII "Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження" Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

З метою застосування положень зазначеної Регіональної конвенції Підкомітетом Україна-ЄС з питань митного співробітництва прийнято рішення від 21.11.2018 № 1/2018 про заміну Протоколу I, яке набрало чинності з 01.01.2019.

Відповідно до статті 1 даного Рішення Протокол I замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

Зокрема, з урахуванням статті 1 Додатку до вказаного Рішення, з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження. Усі посилання на "відповідну угоду" в Доповненні I й у відповідних положеннях Доповнення II до Конвенції тлумачаться у значенні Угоди.

Відповідно до статті 2 Доповнення I з метою впровадження відповідної Угоди, зокрема, наступні продукти вважаються такими, що вироблені в Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону:

(a) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до статті 4;

(b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю там вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до статті 5.

У статті 4 Доповнення I визначено перелік товарів, що повинні вважатися цілком виробленими в Договірній Стороні, коли вони експортуються в іншу Договірну Сторону, до них відносяться: (b) продукти рослинного походження, зібрані на території країни.

Відповідно до статті 15 Доповнення I товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку IIIа;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-MED, зразок якого наведений у Додатку IIIb;

(c) у випадках, вказаних у статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-MED"), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV a і b.

Згідно зі статтею 16(1) Доповнення 1 сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заявки, що містить декларацію від експортера (зразок наведений у Додатку IIIа до Доповнення I) (стаття 16 (2) Доповнення I).

Відповідно до статті 16(3) Доповнення I експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Митні органи, які видають сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть доцільними (стаття 16(7) Доповнення I).

Статтею 27 Доповнення I визначено, що документи, зазначені в Статтях 16(3) та 21(5), що використовуються для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, або декларації про походження або декларації про походження EUR-MED можуть бути визнані такими, що походять з Договірної Сторони й відповідають іншим вимогам цієї Конвенції, можуть включати, серед іншого, наступне:

(1) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у внутрішній системі обліку;

(2) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні, якщо застосування таких документів відповідає національному законодавству;

(3) документи, що підтверджують обробку матеріалів у відповідній Договірній Стороні, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні, якщо застосування таких документів відповідає національному законодавству;

(4) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED, або декларації про походження або декларації про походження EUR-MED, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені у відповідній Договірній Стороні згідно з цією Конвенцією;

(5) належні свідчення про обробку або переробку, виконані за межами відповідної Договірної Сторони згідно з положеннями Статті 11, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.

Системний аналіз наведених норм міжнародного та національного законодавства дає підстави для висновку, що однією із передумов для використання переваг, передбачених Угодою про асоціацію, є підтвердження походження товару з України, зокрема сертифікатом з перевезення (походження) товару EUR.1.

Процедуру заповнення та видачі митницею (електронного) сертифіката з перевезення (походження) товару EUR.1 або EUR-MED відповідно до положень Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України "Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження" (далі Конвенція), а також міжнародних угод про вільну торгівлю, укладених у встановленому законодавством порядку, якими передбачено процедуру заповнення та видачі митницею сертифіката з перевезення (походження) товару EUR.1 або EUR-MED визначає Порядок № 139.

У розділі X Порядку № 139 передбачені права та обов`язки експортера.

Зокрема, згідно із пунктами 3 та 4 розділу X Порядку № 139 експортер зобов`язаний складати заяву та декларацію(ї) лише на товар, який відповідає правилам визначення преференційного походження товарів, встановленим Конвенцією або Угодами.

Експортер зобов`язаний під кожне постачання зберігати копію виданого витягу електронного сертифіката EUR.1 або сертифіката EUR.1 або EUR-MED та декларацію(ї) разом з документами, що підтверджують преференційне походження товару(ів) з України, протягом трьох років з дати видачі сертифіката EUR.1 або EUR-MED.

Експортер несе відповідальність відповідно до чинного законодавства за достовірність відомостей, що містяться в документах, які подаються митниці для отримання сертифіката EUR.1 або EUR-MED (пункт 7 розділу X Порядку № 139).

Наказом Міністерства фінансів України від 05.05.2023 № 232 "Про затвердження Змін до Порядку заповнення та видачі митницею сертифіката з перевезення (походження) товару EUR.1 або EUR-МED" Порядок № 139 доповнено розділом VIII, яким визначено підстави для анулювання сертифіката EUR.1 або EUR-MED.

На час прийняття оспорюваного рішення пунктом 1 розділу VIII Порядку № 139 було визначено такі підстави для анулювання Митницею виданих сертифікату EUR.1 або EUR-MED:

якщо сертифікат EUR.1 або EUR-MED не прийнято з технічних причин митними органами країни імпорту та на заміну його видається сертифікат EUR.1 або EUR-MED після експорту (реекспорту) відповідно до розділу IV цього Порядку;

виявлення підробки (фальсифікації) документів, на підставі яких видано сертифікат EUR.1 або EUR-MED, або заявлення експортером недостовірних відомостей про преференційне походження товару(ів) з України при видачі сертифіката EUR.1 або EUR-MED на товари, які оподатковуються вивізним митом за зниженими ставками за Угодами.

Відповідно до пункту 3 розділу VIII цього Порядку анульований Сертифікат втрачає чинність з дати його видачі.

Розміщений у програмно-інформаційному комплексі єдиної автоматизованої системи митного оформлення Сертифікат переводиться у статус "анульований" (пункт 5 розділу VIII даного Порядку).

Тобто чинним законодавством чітко врегульовано порядок видачі та анулювання Сертифіката.

Разом з цим, згідно з пунктом 7 частини першої статті 336 МК України проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів є однією з форм митного контролю.

Так, митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи, зокрема, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування (пункти 1, 2 частини третьої статті 345 МК України).

Документальні перевірки дотримання законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України (частина друга статті 345 МК України).

Згідно з підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо, зокрема, результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

При цьому, відповідно до пункту 54.5 статті 54 ПК України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що у разі вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу у відповідному розмірі від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Тобто, вказаною нормою ПК України встановлено відповідальність за використання сум податків, не сплачених до бюджету внаслідок отримання пільг всупереч умовам їх надання згідно із законодавством, що регулює відповідний податок.

Зважаючи на зазначене, у випадку, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження податкових зобов`язань, визначених платником податків у митних деклараціях, внаслідок неправомірного отримання пільг зі сплати вивізного мита, настає відповідальність, передбачена пунктом 123.2 статті 123 ПК України, оскільки сам факт сплати митних платежів у меншому розмірі, ніж визначено законодавством, внаслідок зазначення у митній декларації зниженої ставки вивізного (експортного) мита через відсутність факту преференційного походження товару з України, є підставою для донарахування недоплачених податкових зобов`язань (митних платежів).

Тобто, на думку суду для встановлення факту порушення позивачем статті 31 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, додатку I-C до глави 1 розділу IV "Торгівля та питання, пов`язані з торгівлею" (графік скасування вивізного (експортного) мита), статті 15 Доповнення I "Щодо визначення поняття "походження товарів" і методів адміністрування співробітництва" до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, частин першої та восьмої статті 257 МК України та, як наслідок, відсутність підстав для застосування зниженої ставки вивізного (експортного) мита, та відповідно для можливості донарахування контролюючим органом податкового зобов`язання по сплаті вивізного мита за митними деклараціями, ключовим є встановлення факту відсутності підтвердження преференційного походження товару(ів) з України, оскільки саме з обставиною наявності підтвердження преференційного походження товару(ів) з України, законодавець пов`язує можливість застосування зниженої ставки вивізного (експортного) мита.

Судом встановлено, що 25.03.2025 року Вінницькою митницею було прийнято податкове повідомлення-рішення № UA4010002025497 про донарахування ФОП ОСОБА_1 52793,68 грн експортного (вивізного) мита та 13198,42 грн штрафних санкцій за порушення ч.ч. 1, 8 ст. 257 Митного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур" та ст.ст. 15, 16 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження.

Підставою прийняття вказаного рішення став Акт документальної невиїзної перевірки від 06.03.2025 № 7/25/7.12-19/2340827585, у якому зазначено, що ФОП ОСОБА_1 подала документи з недостовірними відомостями для отримання сертифіката EUR.1 щодо походження насіння льону з України.

Відтак, оцінюючи відповідні підстави при вирішенні цієї справи, суд виходить з наступного.

Щодо митних декларацій від 12.09.2023 № 23UA401020047988U8 та № 23UA401020047997U3 та тверджень відповідача про подання ФОП ОСОБА_1 документів з недостовірними відомостями щодо походження товару, то суд зазначає наступне.

Під час митного оформлення товару позивачем було заявлено країну походження "Україна" на підставі документів, передбачених митним законодавством та міжнародними угодами, зокрема сертифікатів з перевезення товару форми EUR.1 від 12.09.2023 № A401.077995 та № A401.078006, які видано Вінницькою митницею за результатами перевірки поданих експортером документів.

Доводи відповідача зводяться до твердження про те, що документи, подані для отримання сертифіката EUR.1, є недостовірними, оскільки ПП "Анта-Д", зазначене у видатковій накладній як виробник товару, не підтвердило реалізацію насіння льону безпосередньо позивачу та не надало відповіді на запит митного органу. Однак такі доводи не враховують фактичної схеми руху товару та не відповідають змісту поданих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, експортований товар був придбаний ФОП ОСОБА_1 у ТОВ "Анта-Д", як у виробника, що підтверджується накладною № 1 від 23.08.2023 на купівлю ФОП ОСОБА_1 у ПП "Анта-Д" 70 т "зерна коричневого льону" на підставі договору № 23-08/2022 від 23.08.2023.

Запит митного органу до ПП "Анта-Д" щодо підтвердження реалізації товару саме ФОП ОСОБА_1 був спрямований на з`ясування обставин, які фактично не мали місця, та не спростовують заявленого походження товару.

Крім того, твердження відповідача про те, що ПП "Анта-Д" "фактично не здійснювало виробництво" насіння льону, ґрунтуються виключно на аналізі даних податкових інформаційних систем, зокрема, відсутності зареєстрованих податкових накладних у ЄРПН та інформації про придбання певних виробничих ресурсів. Однак такі відомості не є достатніми й належними доказами відсутності вирощування сільськогосподарської продукції, оскільки виробництво продукції рослинництва підтверджується не лише податковими накладними, а й іншими документами, у тому числі офіційною аграрною та статистичною звітністю.

Як видно з матеріалів позовної заяви, ФОП ОСОБА_1 надавала митному органу письмові пояснення і документи, які прямо стосуються походження спірного товару, у тому числі, статистичну звітність ПП "Анта-Д" за формою 29-СГ, що відображає посівні площі, валові збори та врожайність льону у 2023 році (зокрема вирощування льону на площі 180 гектарів). Вказана звітність є офіційною інформацією, що подається до органів державної статистики, і прямо підтверджують факт вирощування продукції рослинного походження на території України, що відповідає вимогам статті 4 Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-Євро-Середземноморські преференційні правила походження.

Відповідач, посилаючись на недостовірність відомостей про походження, не навів конкретних обставин, які б свідчили про фальсифікацію чи неправдивість поданих документів, не спростував дані офіційної звітності та не довів, що експортована партія не могла мати українського походження.

Суд також звертає увагу, що у межах спору відповідач не конкретизував, які саме відомості, подані ФОП ОСОБА_1 у митній декларації або в документах, що подавалися для підтвердження походження товару, є недостовірними, у чому саме полягає їх неправдивість та якими доказами це підтверджується. Фактично доводи митниці зводяться до припущень, зроблених на підставі інформаційних баз, без належної оцінки документів, що підтверджують вирощування насіння льону в Україні.

З огляду на наведене суд приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення № UA4010002025497 від 25.03.2025 року не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі "Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", заява № 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Також у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Отже, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтримку правомірності своєї позиції та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 2422,40 грн.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Керуючись частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач понесла у зв`язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження не були подані в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.

Зазначення ж у мотивувальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу мотивувальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові ВС від 26.07.2023 р. у справі 160/16902/20.

Як було зазначено вище, відповідно до позиції об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.

Відтак, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу після прийняття рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № UA4010002025497 від 25.03.2025 про донарахування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 52793,68 грн експортного (вивізного) мита та 13198,42 грн штрафних санкцій.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43997544)

Повний текст рішення складено 27.07.2026.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна