Ухвала суду № 138505824, 23.07.2026, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 593/772/26

Провадження № 1-і/593/29/2026

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2026 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

в режимі відеоконференції захисника ОСОБА_5

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Бережани Тернопільської області в рамках кримінального провадження, внесеного 26 лютого 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140140000155 клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Блищанка Заліщицького району Тернопільської області, українця, громадянин України, на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обіймав посаду солдата, водія-заправника 1-го автомобільного відділення 3-го автомобільного взводу 1-ї автомобільної роти підвозу пального та мастильних матеріалів військової частини НОМЕР_1 , із середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 3233-ІХ від 13.07.2023),-

В С Т А Н О В И В :

На розгляді Бережанського районного суду Тернопільської області перебуває кримінальне провадження, внесене 26 лютого 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140140000155по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

17 липня 2026 року процесуальний прокурор по даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 звернувся в суд із клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою, термін дії якого спливає 27 липня 2026 року, оскільки розгляд даного кримінального провадження ще не проведено, а змінювати обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою вважає недоцільним, бо інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть усунути ризики, які були передумовою для його обрання.

У поданому клопотанні прокурор зазначив, що досудовим розслідуванням встановлено, що 13 січня 2025 року відповідно до указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», громадянина ОСОБА_4 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації.

14 січня 2025 року солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду водія - заправника 1-го автомобільного відділення 3-го автомобільного взводу 1-ї автомобільної роти підвозу пального та мастильних матеріалів вказаної військової частини.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було введено воєнний стан на всій території України, який триває до теперішнього часу.

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, дорожити честю й гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від їх вчинення товаришів по службі, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства. Військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі.

Натомість, солдат ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, став на шлях вчинення злочину (кримінального правопорушення) проти встановленого порядку несення військової служби, за наступних обставин.

21 січня 2025 року о 08 годині 00 хвилин у солдата ОСОБА_4 , який перебував на території військової частини НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виник умисел на самовільне залишення військової частини з метою тимчасового ухилення від військової служби.

Тоді ж, 21 січня 2025 року о 08 годині 00 хвилин солдат ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел з метою тимчасового ухилення від військової служби самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 та відправився до місця свого проживання.

У період з 08 години 00 хвилин 21 січня 2025 року по 12 годину 00 хвилин 26 серпня 2025 року, військовослужбовець військової служби призваний під час мобілізації солдат ОСОБА_4 перебував поза межами розташування військової частини НОМЕР_1 , та свої службові обов`язки не виконував, проводячи час на власний розсуд.

26 серпня 2025 року о 12 год. 00 хв., солдат ОСОБА_4 прибув до Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові.

Таким чином, солдат ОСОБА_4 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимог ст. ст. 9, 11, 12, 16, 49, 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, з метою тимчасового ухилення від військової служби, о 08 годині 00 хвилин 21 січня 2025 року самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та о 12 годині 00 хвилин 26 серпня 2025 року прибув до Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Тернополі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, чим вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 3233-ІХ від 13.07.2023).

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 травня 2026року щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 23год.59хв. 05 червня 2026року з визначенням застави в розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 99 840 гривень.

З урахуванням положень ст. ст. 283, 291 КПК України, 05 червня 2026 обвинувальний акт з додатками скеровано до Бережанського районного суду Тернопільської області для розгляду по суті.

Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2026 строк дії запобіжного заходу, обраного ОСОБА_4 у виді тримання під вартою продовжено до 27 липня 2026року включно. Одночасно визначено заставу в розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 гривень.

У поданому клопотанні прокурор зазначив, що підставами обвинувачувати ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є зібрані у кримінальному провадженні докази, які підлягають дослідженню в ході судового розгляду, в тому числі: повідомленнями (матеріалами) військової частини НОМЕР_1 про вчинення кримінального правопорушення, на підставі яких зареєстровано кримінальне провадження; актами відповідних службових розслідувань, матеріалами оперативних підрозділів, витребуваними і отриманими від органів державної влади, в порядку ст. 93 КПК України, документами та відомостями, які стосуються досліджуваних обставин, а також іншими матеріалами кримінального провадження в своїй сукупності.

Сукупність представлених доказів об`єктивно зв`язують обвинуваченого з певним злочином. На даному етапі вони, хоча і не можуть стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте дозволяють дійти висновку про виправданість висунення звинувачення. Саме такий підхід застосовує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях в справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою для продовження застосування ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри (обвинувачення) у вчиненні ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, а також наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 вдалось дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності здійснення позапроцесуальних дій зазначеною особою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.

Метою продовження застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, а також запобігання спробам:

1) переховуватись від суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України). Існування вказаного ризику підтверджується тим, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи міру покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, зокрема, позбавлення волі на строк до десяти років, може навмисно переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Також, 26 серпня 2025року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК Україні та того ж дня прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфер оборони Західного регіону, в порядку ч. 5 ст. 401 КПК України, скеровано до суду клопотання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, у зв`язку із згодою останнього на подальше проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 квітня 2026року у справі № 593/1270/25 клопотання прокурора повернуто без розгляду у зв`язку із неявкою ОСОБА_4 в судове засідання.

На адресу місця реєстрації ОСОБА_4 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, скеровано повістки про виклик до слідчого на 29 та 30 квітня 2026 року, а також надано доручення оперативним працівникам Третього ОВ ТУ ДБР у м. Львові щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_4 .

Проте ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомлений про такі виклики, жодного разу у визначені дати і час до органу досудового розслідування не з`явився. Про причини свого неприбуття належним чином не повідомив.

У зв`язку із умисним переховуванням від органу досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності 30 квітня 2026року, на підставі ст. 281 КПК України прийнято рішення про оголошення ОСОБА_4 в розшук, та відповідно до вимог ст. 280 КПК України, у зв`язку із оголошенням в розшук підозрюваного, досудове розслідування зупинено.

Отже, перебуваючи на волі ОСОБА_4 матиме реальну можливість повторно переховуватися від суду.

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.177 КПК України). Існування вказаного ризику підтверджується тим, що розпочато судовий розгляд у зв`язку з чим вживаються передбачені законом заходи для забезпечення швидкого, всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а тому у випадку застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням його під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, ОСОБА_4 , будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, матиме реальну можливість вчиняти будь-які дії, спрямовані на знищення, приховання або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та можуть бути доказами.

3) незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні (п.3 ч.1 ст.177 КПК України). Вказаний ризик підтверджується тим, що усвідомлюючи тяжкість вчинених ним правопорушень, обвинувачений ОСОБА_4 може впливати на свідків у кримінальному провадженні, чинити відповідний тиск, шляхом погрози та вмовляння, схиляти їх до дачі неправдивих показів на свою користь, відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід судового розгляду, адже обвинувачений ознайомлений з матеріалами кримінального провадження та йому відомі анкетні далі свідків.

Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні полягає у процедурі отримання свідчень від таких учасників кримінального процесу, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.

У даній справі ризик впливу на свідків існує, позаяк момент безпосереднього отримання судом свідчень від свідків ще не настав.

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п.4 ч.1 ст.177 КПК України) Вказаний ризик підтверджується тим, що обвинувачений, будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, у випадку застосування відносно нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, з огляду на його попередню поведінку і вчинені дії, матиме реальну можливість будь-яким чином перешкоджати швидкому, всебічному, повному і неупередженому розгляду даного кримінального провадження.

У своєму клопотанні прокурор зазначив, що строк тримання під вартою у обвинуваченого ОСОБА_4 закінчується 27 липня 2026року. У зв`язку і закінченням строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 виникла необхідність у його продовженні, оскільки більш м`який запобіжний захід не забезпечить його належної процесуальної поведінки, ризики, визначені ст. 177 КПК України, які описані в ухвалі суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, надалі продовжують існувати.

Інший запобіжний захід ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого, відповідає характеру та тяжкості діяння, які інкримінується обвинуваченому, обсягу висунутого йому обвинувачення. До того ж, не має беззаперечних доказів, які би свідчили, що інший захід забезпечення кримінального провадження, крім тримання під вартою, зможе належним чином усунути ризики, які передбачені п.п. 1, 2, 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України. Більш м`який запобіжних захід буде неспроможний їх нівелювати, а тому його застосування є недоцільним.

Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбаченому законом випадках за встановленою процедурою. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Враховуючи наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_4 злочину, наявність перелічених ризиків, застосування менш суворих запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також для запобігання вищевказаним ризикам.

На даний час відсутні відомості, які б вказували на неможливість утримування ОСОБА_4 під вартою.

З врахуванням вищенаведеного, з метою забезпечення належної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 під час виконання ним процесуальних обов`язків, а також з метою створення необхідних умов для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, прокурор у поданому суду клопотанні просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , який перебуває у Державній установі «Чортківська установа виконання покарань № 26», строком на 60 діб, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане ним клопотання, просив його задоволити.

Обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення поданого прокурором клопотання про продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою ще на 60 днів із правом внесення застави.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , беручи участь в судовому засіданні дистанційно в режимі відеконференції, просив суд врахувати, що подане прокурорм клоптання не відповідає вимогам діючого законодавства України, а також стандартам статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому просив суд відмовити у його задоволенні та враховуючи наявні ризики про які вказує прокурор вважає що до обвинуваченого буде достатньо застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

Суд, вивчивши заявлене прокурором клопотання та думку щодо його задоволення інших учасників судового розгляду, прийшов до висновку, що запобіжний захід, обраний обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, слід продовжити із застосуванням до обвинуваченого застави у мінімально можливому розмірі, який визначений ч.2 ст.182 КПК України, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Судом встановлено, що 26 серпня 2025 року ОСОБА_4 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відомості про яке 26 лютого 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025140140000155 та того ж дня прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, в порядку ч. 5 ст. 401 КПК України, скеровано до суду клопотання про звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, у зв`язку із згодою останнього на подальше проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 квітня 2026року у справі № 593/1270/25 клопотання прокурора повернуто без розгляду у зв`язку із повторною неявкою ОСОБА_4 в судове засідання.

Із долученої до матеріалів справи ухвали суду, постановленої 5 травня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду видно, що на адресу місця реєстрації ОСОБА_4 у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, надсилалися повістки про виклик до слідчого на 29.04.2026 та 30.04.2026 року, а також надано доручення оперативним працівникам Третього ОВ ТУ ДБР у м. Львові щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_4 , однак останній, будучи належним чином повідомлений про такі виклики, жодного разу у визначені дати і час до органу досудового розслідування не з`явився. Про причини свого неприбуття належним чином не повідомив.

Рапорт ст. оперуповноваженого в ОВС Третього ОВ ТУ ДБР у м. Львові свідчив про те, що ОСОБА_4 за місцем проживання відсутній.

А так як наведені фактичні обставини давали достатні підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_4 умисно переховується від органу досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, тому 30 квітня 2026 року, на підставі ст. 281 КПК України, ОСОБА_4 було оголошено в розшук, та у зв`язку із оголошенням в розшук підозрюваного, досудове розслідування було зупинено.

Вирішуючи питання продовження застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 раніше обраного запобіжного заходу суд враховує той факт, що відповідно до положень статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, /обвинувачений/ може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити або сховати будь - яку із речей, чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.

За результатами розгляду клопотання 5 травня 2026 року слідчий суддя дійшов висновку, що дослідженими матеріалами та прокурором у судовому засіданні доведено наявність ризиків передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини першої статті 177 КПК України.

Під час розгляду судом клопотання про продовження до обвинуваченого раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в судовому засіданні 29 травня 2026 року так і 23 липня 2026 року прокурор довів існування ризику переховуватись від суду. Існування вказаного ризику підтвердив тим, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим про виклики, жодного разу у визначені дати і час до органу досудового розслідування та суду не з`являвся, про причини свого неприбуття належним чином не повідомляв, що саме по собі фактично свідчить про те, що обвинувачений умисно переховувався від органу досудового розслідування та може переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. А так як останній, усвідомлюючи можливу міру і строк покарання за скоєне, у випадку застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, матиме реальну можливість переховуватися від суду.

Ризиком знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення є те, що розпочато судовий розгляд у зв`язку з чим вживаються передбачені законом заходи для забезпечення швидкого, всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а тому у випадку застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням його під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, ОСОБА_4 , будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, матиме реальну можливість вчиняти будь-які дії, спрямовані на знищення, приховання або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та можуть бути доказами.

Ризиком того, що у разі не застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він може незаконно впливати на свідків. Даним ризиком є те, що органом досудового розслідування вже допитано ряд свідків, які надали показання про відомі їм обставини кримінального провадження. При цьому, відповідно до вимог ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. У зв`язку із чим, в разі застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням його під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, обвинувачений, будучи обізнаний про таких свідків, матиме реальну можливість шляхом умовлянь, чиненням тиску та/або будь-яким іншим чином вплинути на них з метою зміни раніше наданих показань про обставини кримінального провадження під час судового розгляду.

Ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином підтверджується тим, що обвинувачений, будучи обізнаний про обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення, у випадку застосування відносно нього запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою або взагалі не застосування запобіжного заходу, з огляду на його попередню поведінку і вчинені дії, матиме реальну можливість будь-яким чином перешкоджати швидкому, всебічному, повному і неупередженому розгляду даного кримінального провадження.

Вищенаведені обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п.1, п.2, п.3, п.4 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Враховуючи те, що ОСОБА_4 , хоч не був раніше судимим, однак він підозрювався у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, тому підчас досудового розслідування 5 травня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду до обвинуваченого було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60днів до 5 червня 2026 року із правом внесення застави, який ухвалою Бережанського районного суду від 29 травня 2026 року було продовжено до 27 липня 2026 року включно.

Згідно ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

До спливу строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

А поскільки строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 закінчується 27 липня 2026року, однак розгляд справи ще не проведено та наведені прокурором у клопотанні ризики є дійсними та триваючими, вони виключають на даний час зміну виду запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який і стан здоров`я обвинуваченого не перешкоджає перебуванню його у місцях попереднього ув`язнення та будь-яких даних про зменшення чи відсутності ризиків для застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не здобуто, тому суд вважає, що клопотання прокурора є підставним і таким, що підлягає до задоволення.

Суд також вважає, що продовження обвинуваченому обраного раніше запобіжного заходу у виді тримання під вартою не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя.

Крім цього, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку оскільки ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від п`яти до десяти років, тобто вказане кримінальне правопорушення у відповідності із ст. 12 КК України є тяжким злочином, він не має неповнолітніх дітей та інших осіб, щодо яких зобов`язаний був би здійснювати опіку чи піклування, а також не має у власності будь-якого нерухомого майна, що свідчить про слабку міцність його соціальних зв`язків в місці його проживання та підтверджує той факт, що обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість вчиненого злочину та розмір покарання, яке йому загрожує, може переховуватися від суду та може незаконно впливати на свідків і таким чином перешкоджати розгляду кримінального провадження, тому враховуючи зазначене, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження обраного обвинуваченому такого виду запобіжного заходу є виправданим.

Суд, вирішуючи клопотання прокурора про продовження обраного раніше до обвинуваченого запобіжного заходу також розглядав питання про можливість застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу, як про це просив в судовому засіданні захисник обвинуваченого та, враховуючи наявні ризики та тяжкість вчиненого злочину, прийшов до висновку, що інші запобіжні заходи не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, а тому вважає, що клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на більш м`який, яким є домашній арешт є безпідставне.

А поскільки ризики, які були передумовою обрання до обвинуваченого вказаного запобіжного заходу, не зменшились, тому суд, враховуючи відсутність в обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, прийшов до висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою ще на 60 днів, тобто до 21 вересня 2026 року включно.

У відповідності до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України.

Задовольняючи клопотання прокурора про продовженння обраного раніше до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням встановлених у ході розгляду клопотання обставин та характеризуючих даних про особу обвинуваченого, суд враховуючи положення ч.3 ст.183 КПК України, вважає за можливе визначити обвинуваченому ОСОБА_4 розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ним передбачених КПК України обов`язків.

Згідно ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

А так як відповідно до п.2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому враховуючи вищевказане при визначенні обвинуваченому ОСОБА_4 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд поряд з положеннями ст.ст. 182, 183 КПК України враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, матеріальне становище обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, суд вважає, що застава у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Також суд вважає необхідним в разі внесення застави, покласти на обвинуваченого, обов`язки, що визначені ч. 5 ст.194 КПК України, а саме:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181-183, 331, ч.2 ст. 369, 371, 372, ч. 2 ст. 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Продовжити дію запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Блищанка Заліщицького району Тернопільської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у виді тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб - до 21 вересня 2026 року включно.

Одночасно, для забезпечення виконання ОСОБА_4 обов`язків, визначених КПК України, визначити заставу в розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, яка може бути внесена на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Тернопільській області код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26198838; Банк отримувача ДКСУ м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA738201720355269001500003454; призначення платежу: застава за ОСОБА_4 у справі № 593/772/26, згідно ухвали Бережанського районного суду Тернопільської області від 23 липня 2026 року.

Роз`яснити, що обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії цього запобіжного заходу.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 23 год. 59 хв. 21 вересня 2026 року.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Ухвала підлягає виконанню з моменту її проголошення та діє до 21 вересня 2026 року включно.

Копію ухвали негайно після її оголошення вручити учасникам провадження, а також надіслати уповноваженій службовій особі за місцем утримання обвинуваченого ОСОБА_4 .

Ухвала про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено та проголошено о 14 год. 15хв. 27 липня 2026 року.

Головуючий суддя: