Рішення № 138505533, 15.07.2026, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/1913/23

Провадження № 2/455/50/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2026 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Пошивака Ю.П.,

секретар судового засідання Сенета Г.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі судових засідань, цивільну справу №455/1913/23 за позовною заявою керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області, в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

12.09.2023 року керівник Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, посилаючись на те, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №42022142330000014 від 20.01.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України встановлено, що у власності ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки в урочищі «Під лісничівкою» з кадастровими номерами - 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333, які вона набула з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України.

Так, 23.12.2001 року рішенням 16 сесії 3-го демократичного скликання Мурованської сільської ради Старосамбірського району Львівської області №4 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства» та Додатку №1, який є невід`ємною частиною вищевказаного рішення, в урочищі «Під лісничівкою» за межами населеного пункту на території Мурованської сільської ради Старосамбірського району Львівської області передано земельні ділянки, а саме ОСОБА_2 , площею 0,35 га, ОСОБА_3 , площею 0,35 га та ОСОБА_1 , площею 0,40 га.

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виготовили державні акти на право власності на земельні ділянки.

В подальшому, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2005 року № 619, посвідченого приватним нотаріусом Старосамбірського районного нотаріального округу Сиваком М.І. придбала земельну ділянку, площею 0,3156 га у ОСОБА_3 , а 23.12.2005 року - на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.12.2005 року №618, посвідченого приватним нотаріусом Старосамбірського районного нотаріального округу Сиваком М.І. придбала земельну ділянку, площею 0,3185 га у ОСОБА_2 .

Згодом ОСОБА_1 у вересні 2021 року виготовила технічну документацію на спірні земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства та звернулася з заявою про внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333 проведено 25.11.2021 року.

20.01.2022 року Самбірською окружною прокуратурою зареєстровано кримінальне провадження №42022142330000014 від 20.01.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України.

В ході досудового розслідування кримінального провадження №42022142330000014 від 20.01.2022 року встановлено, що у власності ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки в урочищі «Під лісничівкою» з кадастровими номерами - 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333, які вона набула з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України.

За результатами проведеного в межах розслідування кримінального провадження огляду земельних ділянок з участю спеціалістів Державної екологічної інспекції у Львівській області в ході аналізу та обробки координат поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок, встановлено, що вказані земельні ділянки знаходяться в межах земель лісового фонду (квартал 22 виділи 7, 10, 17, 26 Сусідовицького лісництва), які перебували у постійному користуванні ДП «Старосамбірське ЛМГ» а у зв`язку з реорганізацією з 01.02.2022 року у постійному користуванні його правонаступника ДП «Самбірське ЛГ», а саме земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0332 знаходиться у виділі 26, земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0329 розміщена у виділах 26 (на площі 0,2787 га), 7 (на площі 0,0060 га), та у виділі 17 (на площі 0,0056 га), земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0333 знаходиться в межах виділу 26 (площею 0,1476 га) та виділу 17 (площею 0,272 га), земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330 знаходиться в межах виділу 26 (на площі 0,1282 га) та виділу 10 (на площі 0,0609 га ).

Також на земельній ділянці з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330, наявні два дерева породи дуб червоний (діаметром 44 та 52 см на висоті 1,3 м. від рівня землі, вік дерев 65 років), що свідчить про те, що дана територія відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Крім того, частина земельної ділянки з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330, знаходиться в прибережній смузі водних об`єктів - ставка та струмка. Площа земельної ділянки в межах прибережної смуги становить 0,0953 га.

З огляду на вказане, ОСОБА_1 проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття цих земельних ділянок, одна з яких з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330 є частково заліснена. Тому, ОСОБА_1 не може вважатися такою, що покладалася на легітимність добросовісних дій органу.

Просить витребувати на користь Львівської обласної державної адміністрації від недобросовісного набувача ОСОБА_1 земельні ділянки - кадастрові номери 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333, загальною площею 1,0277 га цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в урочищі «Під Лісничівкою» за межами населеного пункту с.Муроване на території Хирівської міської ради Самбірського району Львівської області. Судові витрати покласти на відповідачку.

Ухвалою судді від 19.09.2023 року позовну заяву залишено без руху.

26.09.2023 року недоліки позову позивачем усунуто.

Ухвалою судді від 26.09.2023 року справу прийнято розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 10 годину 00 хвилин 01.11.2023 року, яке неодноразово відкладено.

14.12.2023 року до суду від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Суткового А.М. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позовну заяву керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області, в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок вважає безпідставною, надуманою, доводи та міркування, що містяться у ній, є бездоказовими, оскільки відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, в редакції від 21.01.1994 року до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027 року, права постійного користування державних лісогосподарських підприємств землями лісогосподарського призначення, які до набрання чинності Земельним кодексом України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази набуття ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» права постійного користування спірними земельними ділянками. Просив у задоволенні позову керівника Самбірської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок відмовити повністю. Стягнути солідарно з керівника Самбірської окружної прокуратури та Львівської обласної державної адміністрації судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу (а.с.200-209, том1).

14.12.2023 року підготовче засідання відкладено на 11 годину 00 хвилин 30.01.2024 року.

25.01.2024 року до суду від керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_4 зазначив, що відповідно до Акту на право користування землею від 14.03.1959 року, який виданий виконавчим комітетом Старосамбірської районної ради депутатів трудящих, Добромильському лісгоспу (Сусідовицьке лісництво) Старосамбірського району Дрогобицької області Української РСР - Акт надано в постійне користування землі 5010,48 га. Старосамбірський лісгоспзаг в 1971 році був організований в нових межах, внаслідок ліквідації Добромильського лісгоспу, як адміністративно - господарської одиниці з передачею його лісового фонду та основних засобів до складу об`єднаного Старосамбірського лісгоспзагу. Земельні ділянки за кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 знаходяться на території урочища Тарнавка Сусідовицького лісництва. Згідно планшету №4 матеріалів лісовпорядкування 2021 року вищевказані земельні ділянки знаходяться в кварталі 9 виділ НОМЕР_1 , НОМЕР_1 Сусідовицького лісництва (землі колишньої Мурованської сільської ради). Право постійного користування земельними ділянками, де в даний час знаходяться спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 у ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» (як правонаступника Старосамбірського лісгоспзагу) виникло у 1971 році на основі Акту на право користування землею від 14.03.1959 року та матеріалів лісовпорядкування 1970-1971 років. Правовстановлюючим документом для ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» є Акт на право користування землею від 14.03.1959 року, виданий Старосамбірською районною радою депутатів трудящих Добромильському лісгоспу. Крім цього, відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування за 2001 та 2011 роки. Право постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 за лісогосподарським підприємством не зареєстровано, в даний час проводяться технічні роботи по виготовленню технічної документації для виготовлення правовстановлюючих документів ДСП «Ліси України». Використання відповідачкою ОСОБА_1 чужої власності, в даному випадку земель лісового фонду, завдає шкоди правам, свободам та гідності громадян, в тому числі мешканців територіальної громади, інтересам суспільства, погіршує екологічну ситуацію і природні якості землі, оскільки вказані землі незаконно та протиправно передано третім особам, без зміни їх цільового призначення та в порушення установленого законом порядку. У зв`язку з тим, що право постійного користування земельними ділянками за вказаними у листі кадастровими номерами за лісогосподарським підприємством не зареєстровано, у податковій звітності кадастрові номери не вказуються, а тільки загальна площа земельних ділянок, які розташовані на землях відповідної територіальної громади. З метою відновлення соціальної справедливості та законності Самбірська окружна прокуратура Львівської області звернулась з позовною заявою в інтересах держави про повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 із чужого незаконного володіння у судовому порядку визначеному чинним законодавством України (а.с.16-19, том 2).

25.01.2024 року до суду від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Мрочка Ю.М. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що право постійного користування земельними ділянками за кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 у ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» (як правонаступника Старосамбірського лісгоспзагу) виникло у 1971 році на основі Акту на право користування землею від 14.03.1959 року та матеріалів лісовпорядкування 1970-71 років. Правовстановлюючим документом для ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» являється Акт на право користування землею від 14.03.1959 року, виданий Старосамбірською районною радою депутатів трудящих Добромильському лісгоспу. Крім цього, відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування. Право постійного користування земельними ділянками за вказаними у листі кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 за лісогосподарським підприємством не зареєстровано у зв`язку із початком проведенням робіт щодо оформлення такого права, які були призупинені через виявлення «накладок». Зазначив, що використання відповідачкою ОСОБА_1 земельної ділянки перешкоджає ДП «Ліси України» в особі філії «Самбірське лісове господарство» в повній мірі використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням, а саме здійснювати господарську діяльність передбачену Статутом, отримувати доходи та сплачувати податки від такої діяльності. У зв`язку з тим, що право постійного користування спірними земельними ділянками за лісогосподарським підприємством не зареєстровано, у податковій звітності кадастрові номера не фігурують, а тільки загальна площа земельних ділянок, які розташовані на землях відповідної територіальної громади.

30.01.2024 року підготовче засідання відкладено на 09 годину 30 хвилин 08.03.2024 року.

Ухвалою суду від 08.03.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14 годину 00 хвилин 23.04.2024 року, який відкладено на 10 годину 00 хвилин 04.06.2024 року, яке неодноразово відкладено.

Ухвалою суду від 05.12.2024 року призначено у цивільній справі №455/1913/судову земельно - технічну експертизу. Доручено проведення судової земельно-технічної експертизи судовим експертам Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено до закінчення проведення судової земельно-технічної експертизи та повернення справи до Старосамбірського районного суду Львівської області.

Ухвалою суду від 05.02.2025 року поновлено провадження у цивільній справі №455/1913/23 за позовною заявою керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області, в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок та справу призначено до розгляду на 14 годину 00 хвилин 21.02.2025 року, який відкладено на 12 годину 00 хвилин 14.03.2025 року.

Ухвалою суду від 14.03.2025 року у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Суткового А.М. від 11.03.2025 року про витребування доказів відмовлено.

Ухвалою суду від 14.03.2025 року клопотання судового експерта Хмельницького відділення КНДІСЕ Т.Ляшкової про надання додаткових матеріалів задоволено частково. Надано на експертне дослідження: документацію із землеустрою та правовстановлюючі документи на земельні ділянки з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 1625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333, які були долучені представником відповідачки ОСОБА_1 - адвокатом Сутковим А.М. до поданого ним клопотання від 11.03.2025 року; електронні документи (обмінні файли в електронному вигляді в форматі ХМL) на земельні ділянки з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0333, 4625183500:04:000:0333, які були долучені представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Сутковим А.М. до поданого ним клопотання від 11.03.2025 року. Залишено перелік питань з яких призначена експертиза згідно ухвали суду від 05.12.2024 року незмінними. В задоволенні решти вимог клопотання відмовлено. Провадження по справі на час проведення експертизи зупинено.

16.03.2026 року до суду від завідувача відділення А.Поплавського надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової земельно-технічної експертизи від 11.03.2026 року №15/25-26.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року поновлено провадження у справі №455/1913/23 та справу призначено до розгляду на 14 годину 00 хвилин 06.04.2026 року, який відкладено на 15 годину 30 хвилин 12.05.2026 року.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Суткового А.М. про залишення позову без розгляду у справі №455/1913/23 за позовною заявою керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області, в інтересах держави в особі: Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок відмовлено, судове засідання відкладено на 15 годину 30 хвилин 21.05.2026 року, яке неодноразово відкладено.

Представник позивача Львівської обласної державної адміністрації Говор А.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просила їх задовольнити.

Прокурор Гавриляк Т.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що відповідачка ОСОБА_1 отримуючи в тому числі за погодженням свого чоловіка ОСОБА_5 , який на той час був директором державного підприємства «Старосамбірське лісомисливське господарство», спірні земельні ділянки, не могла не знати, що це землі лісогосподарського призначення. Те, що вона придбала земельні ділянки у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автоматично не робить її добросовісним набувачем цих земельних ділянок, адже вона могла проявити розумну обачність при набутті цих земельних ділянок.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Її представник адвокат Сутковий А.М. в судовому засідання позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву з врахуванням поданих ними доказів, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Додатково пояснив, що спірні земельні ділянки ніколи не перебували в складі лісового фонду. Проведена у справі експертиза нічого не підтверджує. Звернув увагу на позовну давність 18 років і 22 роки відповідно після набуття права власності ОСОБА_1 .

Представник третьої особи Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» Олійник Р.Б. від час судового засідання 15.07.2026 року був присутній, однак згодом від`єднався від відеоконференцзв`язку, водночас в чаті підсистеми ВКЗ зазначив, що змушений від`єднатися через участь у засіданні Верховного Суду, позовні вимоги прокурора підтримує повністю.

Експерт ОСОБА_6 була допитана 09.07.2024 року в судовому засіданні для роз`яснення складеного нею висновку та показала, що вона є за освітою інженером землевпорядником та працює в Рівненському відділенні Львівського НДІСЕ, зазначила, що при проведенні експертизи їй були надані копії планшетів, які знаходилися в матеріалах кримінального провадження. Сертифікованим інженером були надані проекти роздержавлення з чіткими координатами. Матеріали роздержавлення земель, планшети, експлікації, матеріали таксації це дає підстави для віднесення земель до лісового фонду. Вони (лісгоспи) користуються поки не виготовлено державні акти. Щодо координат земель лісового фонду, то вони проводяться до формування земельної ділянки. Геодезичні роботи це топографо-географічне знімання координат земельної ділянки. Можуть бути помилки, тому топографо-геодезичні знімки дозволяють виявити ці помилки. Координати були в програмі «Діджитал». Вона віднесла спірні землі до лісового фонду з матеріалів лісовпорядкування, які були в матеріалах кримінального провадження. В документах ділянки віднесені до пасовищ, а по факту там багато дерев, крайня точка далеко в лісі. Матеріали лісовпорядкування слугували первинними документами в даному випадку.

Спеціаліст ОСОБА_7 був допитаний 24.09.2024 року в судовому засіданні та показав, що в лютому 2024 року працівники поліції залучили його для проведення експертизи. Координати він отримав з особистого кабінету Держгеокадастру. Згідно карт проекту роздержавленя чотири ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_1 накладаються на землі лісового фонду. В проекті роздержавлення нема межових кварталів. Також частково земельні ділянки попадають на межі лісового господарства. Це вбачається з проєкту роздержавлення і приватизації земель. Витяги про земельні ділянки це витяги з даних Державного земельного кадастру без вказання інформації з реєстру речових прав.

Заслухавши пояснення учасників справи, експерта та спеціаліста, дослідивши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що позов слід задовольнити, враховуючи такі встановлені обставини справи та відповідні їм норми права.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18,від 17.04.2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Судом встановлено, що рішенням 16 сесії 3-го демократичного скликання Мурованської сільської ради Старосамбірського району Львівської області №4 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства» від 23.12.2001 року вирішено передати громадянам в приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства згідно з додатком рішення. ОСОБА_8 подати необхідні документи в Старосамбірський відділ земельних ресурсів для замовлення виготовлення технічної документації на видачу державних актів на право приватної власності на землю. Контроль за виконанням даного рішення покласти на сільського голову ОСОБА_9 (а.с.26, том 1).

Згідно Додатку №1, який є невід`ємною частиною вищевказаного рішення, в урочищі «Під лісничівкою» передано земельні ділянки ОСОБА_2 площею 0,35 га, ОСОБА_3 площею 0,35 га та ОСОБА_1 площею 0,40 га (а.с.27, том 1)..

Як було встановлено в судовому засіданні, на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виготовили державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3185 га (Державний акт серії IV-ЛВ № 079273, виданий 28.12.2001 року), ОСОБА_3 - на земельну ділянку площею 0,3156 га (Державний акт серії IV-ЛВ № 079271, виданий 28.12.2001 року), ОСОБА_1 на дві земельні ділянки площею 0,1891 га та площею 0.2045 га (Державний акт серії IV-ЛВ № 079275, виданий 28.12.2001 року) (а.с.34-42, том 1).

З договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2005 року № 619, посвідченого приватним нотаріусом Старосамбірського районного нотаріального округу Сиваком М.І., відомо, що ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 0,3156 га у ОСОБА_3 , а 23.12.2005 року - на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.12.2005 року №618, посвідченого приватним нотаріусом Старосамбірського районного нотаріального округу Сиваком М.І. придбала земельну ділянку площею 0,3185 га у ОСОБА_2 (а.с.43-46, том 1).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта майна 3312933627, №312933775, 312933839 від 20.10.2022 року відомо, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333 (а.с.47-54, том 1).

З заяви директора ДП «Старосамбірське ЛМГ» №12 від 17.01.2022 року, адресованій керівнику Старосамбірського відділу Самбірської місцевої прокуратури відомо, що згідно матеріалів лісовпорядкування 2011 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333 належать до держлісфонду ДП «Старосамбірське ЛМГ» і розташовані в кварталі 22 виділі 26 площа 1,1 га (категорія земель садиба) Сусідовицького лісництва (а.с.55, том 1).

20.01.2022 року Самбірською окружною прокуратурою зареєстровано кримінальне провадження №42022142330000014 від 20.01.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 358 КК України.

Як було встановлено в судовому засіданні у власності відповідачки ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки в урочищі «Під лісничівкою» з кадастровими номерами - 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333. Цільове призначення для ведення особистого підсобного господарства. За результатами проведеного в межах розслідування кримінального провадження №42022142330000014 від 20.01.2022 та огляду земельних ділянок з участю спеціалістів Державної екологічної інспекції у Львівській області встановлено, що в ході аналізу та обробки координат поворотних точок (кутів) меж земельних ділянок, що вказані земельні ділянки знаходяться в межах земель лісового фонду ( квартал 22 виділи 7, 10, 17, 26 Сусідовицького лісництва), які перебували у постійному користуванні ДП «Старосамбірське ЛМГ» а у зв`язку з реорганізацією з 01.02.2022 у постійному користуванні його правонаступника ДП «Самбірське ЛГ», що підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2001 та 2011 років (в т.ч планово-картографічними матеріалами), а саме земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0332 знаходиться у виділі 26, земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0329 розміщена у виділах 26 ( на площі 0,2787 га ), 7 ( на площі 0,0060 га), та у виділі 17 (на площі 0,0056 га), земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0333 знаходиться в межах виділу 26 (площею 0,1476 га) та виділу 17 (площею 0,272 га), земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330 знаходиться в межах виділу 26 (на площі 0,1282 га) та виділу 10 (на площі 0,0609 га). Також на земельній ділянці з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330, наявні два дерева породи дуб червоний (діаметром 44 та 52 см на висоті 1,3 м. від рівня землі, вік дерев 65 років), що свідчить про те, що дана територія відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Згідно ст. 1 Лісового кодексу України земельна лісова ділянка - це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до акту на право користування землею від 14.03.1959 року, який виданий виконавчим комітетом Старосамбірської районної ради депутатів трудящих, Добромильському лісгоспу /Сусідовицьке лісництво Старосамбірського району Дрогобицької області Української РСР. Акт надано в постійне користування землі 5010,48 га. Старосамбірський лісгоспзаг в 1971 році був організований в нових межах, внаслідок ліквідації Добромильського лісгоспу, як адміністративногосподарської одиниці з передачею його лісовомо фонду та основних засобів до складу об`єднаного Старосамбірського лісгоспзагу (а.с.39-42, том2).

Відповідно до довідки від 20.11.1970 року №7/27 виданої виконавчим комітетом Старосамбірської районної ради депутатів трудящих, Львівської області з розрахунку земельного балансу Старосамбірського району Львівської області за Добромильським лісгоспзагом рахувалось 15106,61 га земель, серед яких 1729,90 га - в урочищі Тарнавка Сусідовицького лісництва. Земельні ділянки за кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 знаходяться на території урочища Тарнавка Сусідовицького лісництва (а.с.32-34, том 2).

Згідно планшету №4 матеріалів лісовпорядкування 2021 року вищевказані земельні ділянки знаходяться в кварталі 9 виділ НОМЕР_2 Сусідовицького лісництва (землі колишньої Мурованської сільської ради). Право постійного користування земельними ділянками, де в даний час знаходяться спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 у ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» (як правонаступника Старосамбірського лісгоспзагу) виникло у 1971 році на основі акту на право користування землею від 14 березня 1959 року та матеріалів лісовпорядкування 1970- 1971 років (а.с.43-50, том 2).

Таким чином, правовстановлюючим документом для ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» є Акт на право користування землею від 14.03.1959 року, виданий Старосамбірською районною радою депутатів трудящих Добромильському лісгоспу.

Крім цього, відповідно до п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 01.01.2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування за 2001 та 2011 роки. Право постійного користування земельними ділянками за вказаними у листі кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 за лісогосподарським підприємством не зареєстровано, в даний час проводяться технічні роботи по виготовленню технічної документації для виготовлення правовстановлюючих документів ДСП «Ліси України».

Висновком за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №2440-Е від 06.03.2024 року встановлено, що згідно наданої інформації та проведених робіт сертифікованого інженера-землевпорядника А.Фіцнера, щодо проведення топографо - геодезичних робіт, земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0329, загальною площею 0,3156 га розташована у кварталі 22 Сусідовицького лісництва ДП «Старосамбірське ЛМГ» на площі 0,2900 га; земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330 загальною площею 0,1891 га розташована у кварталі 22 Сусідовицького лісництва ДП «Старосамбірське ЛМГ» на площі 0,1891 га; земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0332 загальною площею 0,3185 га розташована у кварталі 22 Сусідовицького лісництва ДП «Старосамбірське ЛМГ» на площі 0,3166 га; земельна ділянка з кадастровим номером 4625183500:04:000:0333 загальною площею 0,2045 га розташована у кварталі 22 Сусідовицького лісництва ДП «Старосамбірське ЛМГ» на площі 0,1740 га. Інформація про обмеження щодо використання земельної ділянки з кадастровим номером 4625183500:04:000:0330 експерту не надана в зв`язку з відсутністю даних про водні об`єкти (пожежна водойма) у Державному земельному кадастрі України. Згідно топографо-геодезичного знімання земельних ділянок, наданого сертифікованим інженером-землевпорядником А.Фіцнером, встановлені межі земельних ділянок з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333 відповідають межам, що визначені «Технічними документаціями із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» та даним Державного земельного кадастру України. Однак існує невідповідність складу угідь фактичного землекористування угіддям, що обумовлені документаціями із землеустрою. Через відсутність необхідних додаткових матеріалів визначення ринкової вартості земельних ділянок з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333 не надається можливим (а.с.145-160, том3).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельні ділянки відносяться до земель державної форми власності, перебувають у постійному користуванні ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство», а їх вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, а тому зазначені ділянки вибули з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього, а відтак підлягають поверненню у державну власність.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності дост.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Конституції України, ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент винекнення спірних правовідносин) земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю. Гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються спеціальним законодавством України і Республіки Крим. .

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно до ч.2 ст.1 Лісового кодексу України (надалі ЛК України) ліси України усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною першою ст.8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст.6 ЛК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) усі ліси вУкраїні є власністю держави.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповідно до ст.9 ЛК України користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Статтею 13 ЛК України визначено, що до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Відповідно до ст.16 ЛК України до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить: 1) надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

За приписами ст.21 ЛК України постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.42 ЛК України переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Стаття 2 Земельного Кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу. Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення.

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

В статті 3 Земельного Кодексу України передбачено, що в ласність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними.

Також, стаття 4 Земельного Кодексу України визначає, що у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Ця ж стаття безпосередньо вказує на те, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим . Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Про це йдеться в статті 7 Земельного Кодексу України, де також зазначено, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, серед іншого, для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам

Окрім того статтею 76 Земельного Кодексу України передбачено, що землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

Статтею 77 Земельного Кодексу України визначено, що з емлі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Плата за вказані землі вноситься в порядку, передбаченому статтею 36 цього Кодексу. Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.

Згідно із статтею 116 Земельного Кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки повертаються за їх належністю без відшкодування затрат, проведених за час незаконного користування. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду або арбітражного суду.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Таким чином, за змістом норм земельного та лісового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, користування земельними ділянками лісового фонду здійснювалось виключно шляхом надання їх у постійне або тимчасове користування для використання за цільовим призначенням. Передачі у приватну власність підлягали лише замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. При цьому право розпорядження земельними ділянками, що знаходяться за межами населених пунктів та їх вилучення у постійних землекористувачів відносилось до компетенції відповідних органів виконавчої влади, а чинний порядок зміни цільового призначення земель лісового фонду передбачав необхідність погодження переведення лісових земель до інших категорій із відповідними державними органами лісового господарства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1ст.393 ЦК України визначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).

Згідно п.2 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦКУкраїни майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За нормами ст.388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок викладено

У постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №202/436/17, від 11.11.2019 року у справі №757/36411/17-ц, від 17.12.2019 року у справі №522/3738/13-ц.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

У постанові від 22.01.2020 року справі №910/1809/18 Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права, що були надалі відчужені.

Подібні за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, згідност.77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено і це підтверджується дослідженими доказами, що спірні земельні ділянки на момент прийняття 23.12.2001 року рішення 16 сесії 3-го демократичного скликання Мурованської сільської ради Старосамбірського району Львівської області №4 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства» в урочищі «Під лісничівкою» за межами населеного пункту на території Мурованської сільської ради Старосамбірського району Львівської області ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 належали до земель державної форми власності та перебували у постійному користуванні ДП «Старосамбірське лісове господарство» і матеріали справи не містять належних та достатніх доказів щодо їх переведення до категорії земель комунальної власності.

Таким чином, оскільки на момент передачі земель у приватну власність спірні земельні ділянки належали до земель державного лісового фонду, наданих у постійне користування, Мурованська сільська рада Старосамбірського району Львівської області як орган місцевого самоврядування не була наділена відповідними повноваженнями щодо їх вилучення у постійного землекористувача та розпорядження ними шляхом передачі у приватну власність, а відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельних ділянок у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни їх цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного відповідачем суду не надано.

При зверненні до суду із вказаним позовом, прокурором зазначено, що 20.01.2022 року Самбірською окружною прокуратурою зареєстрованого кримінальне провадження №42022142330000014 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 КК України, та в ході досудового розслідування встановлено, що у власності ОСОБА_1 перебувають земельні ділянки в урочищі «Під лісничівкою» з кадастровими номерами - 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333, які вона набула з порушенням вимог Земельного та Лісового кодексів України.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Відтак, враховуючи встановлені у ході судового розгляду обставини, а саме, що передані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у приватну власність спірні земельні ділянки на момент прийняття рішення про надання їх у власність, перебували у постійному користуванні ДП «Старосамбірське лісове господарство», відносилась до категорії земель лісового фонду, а їх вилучення та зміна цільового призначення проведені всупереч вимог діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема із порушенням норм ст.19 Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», неуповноваженим на це суб`єктом, суд приходить до висновку про те, що рішення 16 сесії 3-го демократичного скликання Мурованської сільської ради Старосамбірського району Львівської області №4 від 23.12.2001 року в частині передачі безоплатно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у приватну власність земельних ділянок із цільовим призначенням ведення особистого підсобного господарства є незаконними.

Відповідачкою ОСОБА_1 в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності рішення органу місцевого самоврядування про вилучення спірних земельних ділянок у ДП «Старосамбірського лісництва» та передачі їх у приватну власність всупереч встановленого чинним законодавством порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірні земельні ділянки вибули із власності держави у протиправний спосіб на підставі рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Щодо тверджень про добросовісність дій набувача, то Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12.03.2025 року доповнено частиною 2 статтю 391 Цивільного кодексу України, де передбачено, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Стаття 387 передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Згідно з статтею 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При прийнятті 16 сесією 3-го демократичного скликання Мурованською сільською радою Старосамбірського району Львівської області рішення від 23.12.2001 року №4 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність для ведення особистого селянського господарства» однією з підстав був лист №641 від 06.11.2001 директора Старосамбірського ДЛМГ Фурдичка В.І. про те, що Старосамбірське ДЛМГ не заперечує на виділення та приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні підприємства Сусідовицького лісництва в кв. АДРЕСА_1 площею 1,1 га урочище «Шумина» трьом фізичним особам, в тому числі своїй дружині ОСОБА_1 , яка є відповідачкою в даній справі. У подальшому, ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 22.12.2005 року №619 та від 23.12.2015 №618 придбала дві земельні ділянки в згаданих вище двох фізичних осіб.

Згідно з висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 23.11.2021 по справі № 359/3373/16-ц «…особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням Сільради від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок, які були заліснені. Тому ці особи не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14- 125цс20, пункт 61))». Таким чином, відповідачка ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки їй достеменно було відомо про походження спірних земельних ділянок, порядок їх передачі та обставин вибуття із державної власності. Відповідно до вищевикладеного, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 387 Цивільного кодексу України.

Окрім того, судом встановлено, що відповідно до акту на право користування землею від 14 березня 1959 року, який виданий виконавчим комітетом Старосамбірської районної ради депутатів трудящих, Добромильському лісгоспу /Сусідовицьке лісництво/ Старосамбірського району Дрогобицької області Української РСР АКТ надано в постійне користування землі 5010,48 га Старосамбірський лісгоспзаг в 1971 році був організований в нових межах, внаслідок ліквідації Добромильського лісгоспу, як адміністративно- осподарської одиниці з передачею його лісового фонду та основних засобів до складу об`єднаного Старосамбірського лісгоспзагу (а.с.39-42, том 2).

Відповідно до довідки від 20.11.1970 року №7/27 виданої виконавчим комітетом Старосамбірської районної ради депутатів трудящих, Львівської області з розрахунку земельного балансу Старосамбірського району Львівської області за Добромильським лісгоспзагом рахувалось 15106,61 га земель, серед ~ 1729,90 га - в урочищі Тарнавка Сусідовицького лісництва (а.с.32-33, том 2).

Земельні ділянки з кадастровими номерами: 4625133500:04:000:0329. 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 4625133500:04:000:0333 сходяться на території урочища Тарнавка Сусідовицького лісництва. Згідно планшету №4 матеріалів лісовпорядкування 2001 року вищевказані земельні ділянки знаходяться в кварталі 9 виділ НОМЕР_2 Сусідовицького лісництва (землі на той час Мурованської сільської ради).

Право постійного користування земельними ділянками, де в даний час знаходяться спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 133500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625133500:04:000:0332, 46215133500:04:000:0333 у ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» правонаступника Старосамбірського лісгоспзагу) виникло у 1971 році на підставі акту на право користування землею від 14.03.1959 року та матеріалів лісовпорядкування 1970-1971 років.

Таким чином, правовстановлюючим документом для ДП «Старосамбірське лісомисливське господарство» є акт на право користування землею від березня 1959 року виданий Старосамбірською районною радою депутатів трудящих Добромильському лісгоспу.

Суд звертає увагу на те, що діюче на момент видання вищевказаного акту законодавство, не визначило граничного строку його дії. Тобто лісокористувач (останній правонаступник ДСГП «Ліси України») є носієм права постійного користування земельних ділянок лісогосподарського призначення і таке право кореспондується з триваючою процедурою оформлення землекористування.

Відтак, внесення змін до Прикінцевих положень Лісового Кодексу України не свідчить про те, що до того часу лісокористувачі не були носіями права на користування ділянок лісогосподарського призначення, адже внесення таких змін було покликане врегулювати триваючий процес оформлення землекористування, а не зупинити чи припинити його, розпочавши спочатку.

Умовою застосування п.5 вищевказаних Прикінцевих положень Лісового Кодексу України законодавець визначив підтвердження надання земельних ділянки в постійне користування до внесення змін, а тому враховуючи наявність акту на право користування землею від березня 1959 року, спірні земельні ділянки беззаперечно можна віднести до раніше наданих лісогосподарству, останнім із яких в порядку правонаступництва є ДСГП «Ліси України» землями лісогосподарського призначення і право на ці землі також підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України в редакції на час прийняття рішень Мурованською сільською радою 23.12.2001 року та видачі державних актів серії IV-ЛВ № 079273, серії IV-ЛВ № 079271, серії IV-ЛВ № 079275 від 28.12.2001 року, визнаено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеним Земельним та цим кодексами.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні дані ділянки надано із земель, що перебували та на даний час перебувають у користування ДП «Старосамбірське ЛМГ» та його правонаступника, проекти відведення на вищевказані ділянки та погодження даних проектів відповідними службами у матеріалах провадження відсутні.

Статтею 77 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок надання земельних ділянок, в тому числі із земель лісового фонду виключно у користування.

Відповідно до ч.4 ст. 31 Земельного Кодексу України вилучення земель на території району за межами користування для тимчасових населених пунктів для надання їх у користування селькогосподарського призначення в порядку, передбаченому статтями 77 і 79 цього Кодексу, а також для передачі у власність або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадитися за рішенням районної, міської, адміністративної підпорядкуванні якого в районі, Ради народних депутатів.

Згідно ст. 32 цього кодексу діяв особливий порядок вилучення земель, а саме за межами населених пунктів, вилуення лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

У матеріалах справи відсутні рішення Верховної Ради України, щодо вилучення вищевказаних ділянок.

Відповідно до вищевказаних статей вилучення земель лісового фонду не передбачено, а лише надано правом районним радам народних депутатів на передачу земель у тимчасове користування.

Також, згідно з підпунктом 4 абз. 4 ст. 4 Земельного Кодексу України заборонено передавати у колективну та приватну власність землі лісового фонду.

Відповідно абз. 1 ст. 82 Земельного Кодексу України охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду та ін.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набула право власності на спірну земельну ділянку.

Суд також враховує те, що ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до чинного законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що вказані ділянки відносяться до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням, що ставить добросовісність поведінки відповідачки під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.44 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішують питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини. Водночас зазначене питання під час передачі земельної ділянки у приватну власність вирішене не було, про що не могла не знати відповідачка, як особа на чию користь була відчужена земельна ділянка.

Що стосується покликання представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Суткового А.М. на те, що при передачі спірних земельних ділянок відповідачці та особам у яких вона ці ділянки придбала, вказані землі не були заліснені, в матеріалах лісовпорядкування ці землі зазначені як «садиба», а відтак вони не були землями лісогосподарського призначення, то суд хоче зауважити наступне.

Статтею 5 Лісового Кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

В той же час, юридичне визначення «садиба» з`явилося лише в ст.381 чинного Цивільного Кодексу України, який вступив в дію 01.01.2004 року, тобто після виділення спірних земельних ділянок рішенням сесії у 2001 році.

Топонімічне найменування урочища, в якому розташовані спірні земельні ділянки «Під лісничівкою» свідчить про те, що в цьому місці чи поруч була розташована лісничівка, тобто лісова сторожка.

Також Формою 1 Додатку №1 до Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженої Наказом Міністерства лісового господарства України №134 від 15.11.1995 року та чинної на момент виникнення спірних правовідносин до нелісових земель віднесено садиби та споруди., про що і зазначено в матеріалах лісовпорядкування.

Враховуючи наведене, суд відхиляє доводи представника відповідачки в цій частині, як такі, що не грунтуються на положеннях законодавства.

Таким чином, унаслідок порушення вимог щодо охорони земель, необґрунтованого вилучення та надання земельних ділянок за КН 4625183500:04:000 0,332 (площа 0,3185га), КЗ 0,329 (0,3156га), КН 0,333 (площа 0,2045га) та КН 0330 (площа 0,1891 га) у приватну власність для ведення особистого селянського господарства із перевищенням владних повноважень та порушенням порядку передачі земельних ділянок у власність визначених вимогами законодавства, рішенням 16 сесії 3-го демократичного скликання Мурованської сільської ради від 23.12.2001 року з порушенням вимог незаконно надано у приватну власність вищевказані земельні ділянки із земель лісового фонду, які перебували та перебували в постійному користуванні ДП «Старосамбірське ЛМГ» для ведення лісового господарства. При передачі вищевказаних ділянок порушено вимоги ст. 6 ЛКУ, підпункту 4 абз. 4 ст. 4, ч.1 ст. 9, абз. 3, 4, 8 ст. 17, ч.4 ст. 31, ст.ст. 32, 76, 77 та абз. 1 ст. 82 Земельного Кодексу України

За таких обставин, суд приходить до висновку, що дослідженими судом доказами повністю підтверджується, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення та вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача всупереч його волі у протиправний спосіб, а відтак вказані ділянки підлягають витребуванню від кінцевого набувача у державну власність в особі обласної державної адміністрації, а тому позов прокурора підлягає до задоволення.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою суд зазначає наступне.

До правовідносин про витребування спірної земельної ділянки із володіння набувача та повернення її у власність держави в особі постійного землекористувача підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки -встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, пункти 40 - 43).

Конституція України(статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому суд також враховує те, що в питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України). Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України). Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

У постанові від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті18,19, пункт «а» частини першої статті91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/6211/14-ц, від 29.05.2019 року у справі №367/2022/15-ц, від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц.

Як встановлено судом, вилучення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду та її передача у приватну власність в порядку безоплатної приватизації відбулися всупереч вимог чинного на той час законодавства за відсутності рішення уповноваженого суб`єкта щодо її вилучення у постійного землекористувача та надання у власність, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке в установленому порядку не приймалося, а було підроблене посадовими особами сільської ради, що також призвело до неправомірної зміни цільового призначення даної земельної ділянки без одночасного вирішення питання збереження наявних на ній лісових насаджень чи порядку використання одержаної лісодеревини.

Таким чином, у даній справі повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі на підставі рішення органу місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Положення Земельного та Цивільного кодексів України були і є у вільному доступі, відтак, ні орган місцевого самоврядування, ні відповідачка ОСОБА_1 не мали перешкод бути обізнаною про порядок вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки, у тому числі, із лісового фонду і наслідків недотримання встановленого законодавством порядку.

При цьому суд враховує те, що в силу видимих природних властивостей ОСОБА_1 при отриманні у власність спірних земельних ділянок не могла не знати про незаконність набуття у власність спірних земельних ділянок, які відносились до земель лісового фонду, а отже підлягали використанню виключно з метою пов`язаною з веденням лісового господарства, та не могли призначатись для ведення особистого підсобного господарства. Відтак вона не може вважатися такою, що покладалася на легітимність дій органу місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Із урахуванням наведеного, з огляду на характер спірних правовідносин, враховуючи встановлену незаконність вибуття земельної ділянки з володіння держави, суд не вбачає невідповідності заходу втручання в право власності кінцевого набувача критеріям правомірного втручання в право на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні права на земельну ділянку, витребування цієї земельної ділянки у кінцевого набувача у порядку, передбаченому ЦК України, є пропорційним заходом та не становитиме надмірний тягар, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року по справі №554/10377/16-ц.

Щодо покликання сторони відповідачки про застосування до позовних вимог прокурора строку позовної давності, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення вимог позову, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але якщо позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 року у справі №488/2807/17 вказала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України), тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один із них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою саме до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого виснувати про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

При вирішенні питання щодо застосування позовної давності за заявою сторони відповідачки суд враховує наступне.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року в справі №362/44/17.

У постанові від 20.06.2018 року у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів»(пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

У цій справі суду необхідно було встановити, чи прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Як було встановлено в судовому засіданні лише 17.01.2022 року директор ДП «Старосамбрське ЛМГ» Мрочко Ю.М. звернувся із заявою до керівника Старосамбірського відділу Самбірської місцевої прокуратури А.Затварського, в якій зазначив, що згідно матеріалів лісовпорядкування 2011 року земельні ділянки з кадастровими номерами 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333 належать до держлісфонду ДП «Старосамбірське ЛМГ» і розташовані в кварталі 22 виділі 26 площа 1,1 га (категорія земель садиба) Сусідовицького лісництва, у зв`язку з чим просив прокурора вжити заходів для захисту інтересів держави з питань земельних відносин, а саме законність передачі у приватну власність вищевказаних земельних ділянок (а.с.55, том 1).

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише після надходження вказаного листа.

Про факти незаконного використання земель лісового фонду, в тому числі спірними земельними ділянками, Львівську обласну державну адміністрацію прокурором повідомлено листом №14.56/04-22-4103 вих 2 від 23.12.2022 року.

В матеріалах справи відсутні докази того, що прокурору чи органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, раніше стало відомо про порушене право.

Підтверджень того, що до Львівської ОДА надходила інформація про зміну цільового призначення та передання спірних земельних ділянок у комунальну, а потім і у приватну власність, чи це стало відомо Львівській ОДА чи прокурору в ході проведення тих чи інших перевірок, суду не надано, з огляду на що доводи представника відповідачки про те, що Львівської обласної державної адміністрації могло довідатися про порушене право, здійснюючи належним чином свої повноваження, є безпідставними.

В той час позов до суду прокурором подано 12.09.2023 року.

Отже, строк позовної давності прокурором не пропущений.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачкою не спростовано доводів позовної заяви, хоч їй було створено усі можливості для надання заперечень та доказів в обґрунтування останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве та вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Суду не подано належних доказів про належність спірної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення на час прийняття рішення Мурованською сільською радою Старосамбірського району Львівської області.

Інші доводи та заперечення відповідачки судом розглянуті та відхилені, зокрема, як такі, що на результат вирішення спору задоволення позовних вимог з наведених вище підстав, впливу не мають.

У відповідності до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позов прокурора слід задовольнити.

Що стосується судових витрат, то такі складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

Таким чином, витрати на проведення експертизи у справі, слід залишити за відповідачкою.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачки слід стягнути 2684,00 грн. сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 2,3 4, 7, 31 76, 77,116 Земельного кодексу України (1990 року), ст.ст. 7, 8, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Витребувати на користь Львівської обласної державної адміністрації (юридична адреса: м.Львів, вул.Винниченка, №18, поштовий індекс 79008, код ЄДРПОУ 00022562) від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) земельні ділянки кадастрові номери 4625183500:04:000:0329, 4625183500:04:000:0330, 4625183500:04:000:0332, 4625183500:04:000:0333, загальною площею 1,0277 га.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) в користь Львівської обласної прокуратури (юридична адреса: м.Львів, проспект Шевченка, №17/19, поштовий індекс 79005, код ЄДРПОУ 02910031), витрати по сплаті судового збору в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Дата складання повного судового рішення 24.07.2026 року.

Суддя Пошивак Ю.П.