Рішення № 138501605, 27.07.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 Справа № 917/377/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Сьомкіна А.В., розглянувши матеріали справи №917/377/26

за позовною заявою заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, проспект Свободи, 4 А, м. Кременчук, Полтавська область, 39601

в інтересах держави в особі:

1. Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, вул. Миру, 19, с. Кам`яні Потоки, Кременчуцький район, Полтавська область, 39763,

2. Державної екологічної інспекції Центрального округу, вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 39039

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601, в особі філії "Слобожанський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України", вул. Гулака - Артемовського, 22, м. Полтава, 36018

про стягнення 272 151,85 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що 13.03.2025 працівниками Крюківського лісництва Миргородського надлісництва Філії «Слобожанського лісовий офіс» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку сироростучих дерев невстановленими особами в кварталі 58 виділ 1, 7 Крюківського лісництва за межами населеного пункту на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, що входять до складу Державного лісового фонду України, землі яких перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України». Шкода, завдана навколишньому природному середовищу внаслідок незаконного вирубування дерев на території кварталу 58 виділ 1, 7 Крюківського лісництва на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, що входить до складу Державного лісового фонду України має бути відшкодована постійним лісокористувачем - ДП «Ліси України» з огляду на те, що зазначена земельна ділянки в межах кварталу 58 виділу 1, 7 Крюківського лісництва, перебуває у його постійному користуванні.

Як докази прокурор додав до позову копії: Виписки з ЄДР, витягів з ЄДРПОУ, витягу з Статуту по ДП Ліси України, Витягу з Положення про Філію Слобож.ліс.офіс ДП Ліси Україна, Витягу з Положення. про Держ.еколог. інспекц. Центр. Окр витягу з ЄРДР КП № 12025170540000071, Постанови про розголошення відом. досуд слід., протоколу огляду від 13.03.2025, заяви про вчинення злочину, розрахунку збитків разом з викопіюванням, листа філії від 17.07.2025, протоколу огляду від 26.08.2026, рапорту поліції від 11.09.2025, повідомлення про представництво інтересів Камянопоток.сіл. ради, повід. про представництво Держ.еколог.інсп.Центр.окру., повід. Камянопоток.сіл.ради та Держ.еколог.інспекц.Центр.окр. про подан. позову, Наказу № 301 К.

Відповідач проти позову заперечував, вказуючи у відзиві, що шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев, стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов`язок охороняти ліс, невиконання чого являється якоюсь іншою обставиною. Позовні вимоги не містять доказів, які вказували на неправомірність поведінки відповідача та не вказують які саме дії відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив. Доказів невчинення таких дій до суду не надано. На думку відповідача, винні особи невстановлені з причини бездіяльності слідства, а не державної лісової охорони, яка не наділена повноваженнями проведення слідчих (розшукових) дій. Виключно через не встановлення органом досудового розслідування осіб винних у незаконній рубці дерев прокурор вважає, що збитки завдані інтересам держави мають бути відшкодовані постійним лісокористувачем. Розрахунок шкоди заподіяної лісу, котрий наданий прокурором, не підтверджений експертизою. В протоколі огляду місця події від 13.03.2025 відсутні ряд відомостей. Розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу, обрахований філією «Полтавське лісове господарство» ДП «Ліси України», не містить діаметру пнів.

Відповідач до відзиву додав як докази копії виписки щодо ДП Ліси України, витягу по філії, довіреності на Синенко О.М., Наказу про призначення, посадової інструкції.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

12.03.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Слобожанський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" про стягнення збитків, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства у розмірі 272 151,85 грн (вх. № 393/26).

За результатами автоматизованого розподілу 12.03.2026 року судової справи №917/377/26 між суддями справу передано на розгляд судді Тимощенко О. М.

Ухвалою від 04.05.2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі. Ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

20.03.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 3686) із запереченнями проти задоволення позовних вимог.

Також 20.03.2026 року від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду позову заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Слобожанський лісовий офіс" Державного спеціалізованого підприємства "Ліси України» про стягнення 272 151,85 грн. (вх. №3724).

25.03.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від прокуратури надійшла відповідь на відзив (вх. №3868).

26.03.2026 року від прокурора надійшли заперечення, в яких прокурор просив суд клопотання відповідача про залишення позову без розгляду у справі № 917/377/26 в зв`язку з недоведеністю прокурором виключного випадку представництва інтересів держави в суді відхилити (вх.№ 3957).

30.03.2026 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 4048).

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці з 30.06.2026 року по 17.07.2026 року включно дане рішення підписано після виходу судді з відпустки.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Піднаглядним Кременчуцькій окружній прокуратурі слідчим відділенням ВнП № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12025170540000071 від 13.03.2025 за ч.1 КК України, відомості про яке внесені до ЄРДР за результатами опрацювання інформації Крюківського лісництва Миргородського надлісництва Філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Під час досудового розслідування встановлено, що 13.03.2025 працівниками Крюківського лісництва Миргородського надлісництва Філії «Слобожанського лісовий офіс» ДП «Ліси України» виявлено незаконну рубку сироростучих дерев невстановленими особами в кварталі 58 виділ 1, 7 Крюківського лісництва за межами населеного пункту на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, що входять до складу Державного лісового фонду України, землі яких перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Дана інформація також відображена у заяві філії ДП "Ліси України" до Відділення поліції № 2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області про вчинення кримінального правопорушення (арк. справи 17-18).

До вказаної заяви було додано розрахунок шкоди, заподіяної лісу, та розрахунок обсягу (об`єму) завданої в наслідок незаконної порубки, відповідно до яких загальна сума шкоди 272 151,85 грн.

За вказаним фактом 13.03.2025 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження №12025170540000071 за ч. 1 ст. 246 КК України та розпочато досудове розслідування. Під час досудового розслідування з метою підтвердження фактів порушення вимог природоохоронного законодавства та розміру завданих державі збитків, слідчим із залученням представників Філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України» проведено огляд місця події кварталу 58 виділу 1, 7 Крюківського лісництва, Миргородського надлісництва за межами населеного пункту на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району де виявлено 23 пнів від незаконно спиляних дерев, з них 14 сироростучих та 9 сухостійних дерев наступних видів: в`яз, дуб, ясен, липа, груша.

Вищевказаний лісовий масив, де виявлено самовільну рубку, знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні Філії «Слобожанський лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Відповідно до розрахунку проведеного працівниками Філії «Слобожанський лісовий офіс», згідно постанови КМУ № 665 від 23.07.2008 року «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу» внаслідок незаконної порубки 23 дерев в кварталі 58 виділу 1, 7 Крюківського лісництва, Миргородського надлісництва ДП «Ліси України» нарахована шкода на загальну суму 272 151,85 грн, яка на даний час не відшкодована.

За твердженням прокурора, шкода, завдана навколишньому природному середовищу внаслідок незаконного вирубування дерев на території кварталу 58 виділ 1, 7 Крюківського лісництва на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, що входить до складу Державного лісового фонду України має бути відшкодована постійним лісокористувачем - ДП «Ліси України» з огляду на те, що зазначена земельна ділянки в межах кварталу 58 виділу 1, 7 Крюківського лісництва, перебуває у його постійному користуванні.

4. Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Предметом спору в цій справі є стягнення з відповідача збитків, завданих державі у зв`язку з порушенням норм лісового та природоохоронного законодавства, внаслідок незаконної вирубки дерев.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1 та 2 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, суд, розглядаючи спір про стягнення збитків, має встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Таким чином, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (такий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Відносини щодо стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, (лісові відносини) регулюються, зокрема Лісовим кодексом України (далі - ЛК України).

Відповідно до ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Згідно зі ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частиною 5 ст. 86 ЛК України встановлено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на, зокрема постійних лісокористувачів.

Стаття 105 ЛК України встановлює, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Судова колегія зазначає, що правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Системний аналіз положень ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 105, ст. 107 ЛК України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, до того ж, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2025 року у справі №907/48/24, від 18.05.2023 року у справі №914/669/22, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 року у справі №909/976/17.

Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснення незаконної порубки дерев.

За таких обставин, у цих правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18.12.2020 у справі № 922/3414/19, від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20 та від 12.09.2024 року у справі №907/181/22, де вказано, що господарський суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, виходить з презумпції вини правопорушника.

Відхиляючи заперечення відповідача суд зазначає, що саме по собі повідомлення правоохоронних органів про виявлення факту здійснення незаконної порубки лісів не звільняє особу, на яку покладено обов`язок зі здійснення в тому числі охорони від незаконної порубки лісів від відповідальності за завдані збитки через не дотримання покладених обов`язків.

Саме відповідач, як постійний лісокористувач має обов`язок попередити, припинити та/або зафіксувати незаконну порубку дерев на підвідомчій йому території, водночас належних та достатніх заходів не вжив.

Доводи відповідача про те, що факт самовільної порубки дерев було виявлено безпосередньо його працівниками саме під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок, про що самостійно повідомлено правоохоронні органи, що свідчить про належне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків, не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.

У пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі №901/93/19 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що згідно вимог ч. 2 ст. 19, ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 та 19.09.2018 у справах №909/976/17, №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.

Крім того, згідно з п. 3.1. Статуту ДСГП "Ліси України", затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 24.06.2025 №206, підприємство створене з метою, зокрема, ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Відповідно до п.п. 3.2.2. та 3.2.3. цього Статуту основними напрямами діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу; запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.

Предметом діяльності Філії "Слобожанський лісовий офіс", серед іншого, є також забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і травин.

У постанові від 28.09.2023 у справі №927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Отже, відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №918/1356/23 у контексті застосування ст. 107 ЛК України також зазначено, що протиправна поведінка відповідача полягає в тому, що він не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді нездійснення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на належній йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело (причинно-наслідковий зв`язок) до незаконного вирубування невстановленими особами дерев та спричинення шкоди лісу.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив самовільну вирубку лісу, внаслідок чого лісовому фонду України заподіяно матеріальної шкоди, а отже, не виконав покладених на нього обов`язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, не здійснив контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Наведене відповідачем не спростовано, як і не не доведено відсутності своєї вини у заподіянні шкоди у повному розмірі.

Таким чином, наведені обставини у сукупності свідчать про належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка у цьому випадку полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Судом також відхиляються заперечення відповідача щодо відсутності висновку експертизи, яка б мала визначити розмір збитків.

Суд зауважує, що висновок судової експертизи не є єдиним доказом, що підтверджує розмір завданих збитків внаслідок незаконної порубки дерев.

Судом досліджено розрахунок суми завданої шкоди, наданий прокурором до позову. З поданого розрахунку вбачається, що він здійснений самим відповідачем (арк. справи 18).

В зазначеному розрахунку, складеному посадовою особою відповідача, фактично містяться відомості про точну кількість, види зрубаних сироростучих дерев та інші складові розрахунку.

Відомості, викладені в протоколі огляду від 13.03.2025, фактично підтверджують відомості, зазначені у вказаному розрахунку та не суперечать їм (арк. справи 13-16).

Суд враховує, що саме відповідач фіксував кількість дерев, їхні параметри та ознаки, зафіксовані внаслідок незаконної рубки, з урахуванням того, що вказані відомості наведено у протоколі огляду.

Розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.

Отже, кількість та види зрубаних сироростучих дерев, і розрахунок шкоди відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665, було здійснено самим відповідачем, тобто поведінка відповідача щодо заперечення вказаного розрахунку є суперечливою.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.

Відповідно до доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium», ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Необхідність застосування зазначених вище принципів при визначенні меж здійснення цивільних прав відповідно до ст.13 ЦК України відповідає усталеній судовій практиці, сформованій Верховним Судом (зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 13.02.2024 у справі № 917/272/23).

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави у спірних правовідносинах, суд враховує таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч.3 ст.1 Лісового Кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі (ч.1 ст.4 ЛК України).

Основним завданням державного регулювання та управління у сфері лісових відносин є забезпечення ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів (ч.1 ст.25 ЛК України).

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.5 ст. 53 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до норми, викладеної в ч.ч. 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Водночас, згідно із правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 06.07.2021 у справі № 922/3025/20, обов`язок держави забезпечувати екологічну безпеку й підтримувати екологічну рівновагу у взаємозв`язку з принципом обов`язковості додержання встановлених екологічних правил у ході здійснення господарської діяльності дає підстави для висновку про наявність прямого державного інтересу в забезпеченні реалізації відповідних положень нормативних актів, які регулюють правовідносини у сфері екологічної безпеки.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до переліку основних принципів охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема, збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об`єктів і комплексів, а також компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно зі ст. 94 ЛК України державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, іншими органами виконавчої влади у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції (Держекоінспекції), затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, до повноважень Держекоінспекції належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від незаконних рубок; пред`явлення претензій про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вжиття в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до Положення, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 за № 30 (далі Положення), основними завданнями Державної екологічної інспекції Центрального округу є реалізація повноважень Держекоінспекції у межах Полтавської та Черкаської областей.

Відповідно до п. 5 ч. 2 розділу ІІ цього Положення, Держекоінспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Частинами 9, 10 розділу ІІ Положення про Держекоінспекцію у Центральному окрузі передбачено, що Держекоінспекція розраховує розмір збитків, шкоди, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, виступає позивачем та відповідачем у судах, тощо.

З огляду на викладене, суд констатує, що Державна екологічна інспекція у Центральному окрузі є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні контрольні функції щодо охорони та використання лісових ресурсів у спірних правовідносинах, тобто є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Селищні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам міст, селищ, сіл належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ч.1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Для фінансування заходів, спрямованих на охорону довкілля, утворюються місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища (ч.1 ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесене здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Матеріалами справи підтверджено, що самовільна рубка мала місце на території Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Таким чином шкода, завдана внаслідок незаконної порубки дерев в адміністративних межах Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району, підлягає стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району на розподільчий казначейський рахунок за кодом класифікації доходів бюджету.

З огляду на зазначене, Кам`янопотоківська сільська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, а тому також є належним позивачем у справі, порушеній за позовною заявою прокурора.

Прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», з метою отримання інформації щодо відшкодування шкоди та вжитих заходів, листом від 06.02. 2026 ( а.с.24-25) було поінформовано Державну екологічну інспекцію Центрального округу щодо наявного правопорушення та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу.

Державна екологічна інспекція Центрального округу листом від 16.02.2026 (зворотна сторона а.с.25) повідомила прокуратуру, що заходи позовного характеру стосовно відшкодування шкоди, завданої незаконною рубкою дерев, не здійснювались. Поряд з цим, просила вжити заходів представницького характеру Полтавську окружну прокуратуру шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Прокуратурою листом від 06.02.2026 було повідомлено Кам`янопотоківську сільську раду Кременчуцького району про факт незаконної рубки дерев та про необхідність звернення до суду з позовом про відшкодування збитків, спричинених незаконною рубкою лісу (арк. справи 26-27).

Листами від 12.03.2026 сільську раду та екологічну інспекцію було повідомлено прокурором в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про представництво прокуратурою в суді інтересів держави шляхом пред`явлення відповідного позову ( а.с.28 з обох сторін).

Зазначені обставини свідчать про усвідомлену пасивну поведінку уповноважених суб`єктів владних повноважень щодо нездійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносин, внаслідок чого спричинена незаконною рубкою дерев шкода не відшкодовується, що призводить до ненадходження коштів до бюджетів різних рівнів.

Вказане, в свою чергу, свідчить про неналежне здійснення повноважень щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах Державною екологічною інспекцією Центрального округу та сільською радою, внаслідок чого у прокурора виникає право на звернення із позовною заявою до суду з метою захисту її інтересів.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у справі № 360/4969/21, яка ґрунтується на висновках Верховного Суду у справах №№ 903/129/18 912/2385/18, 910/11956/20, 920/821/18, 920/266/19,805/430/18-а, 922/3025/20, факт неподання уповноваженим органом, що мав змогу захистити інтереси держави, позову, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з позовом

За таких обставин, суд вважає, що прокурором доведено наявність підстав для захисту інтересів держави шляхом пред`явлення позову в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Державної екологічної інспекції Центрального округу та Кам`янопотоківської сільської ради про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» заподіяної шкоди, а клопотання відповідача від 23.03.2026 про залишення позовної заяви без розгляду відхиляється судом як необґрунтоване.

Згідно з положеннями 13 ГПК України. судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено подані учасниками справи докази. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 ГПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Таким чином, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.

5. Судові витрати.

Частиною четвертою статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Однією з основних засад (принципами) господарського судочинства є, зокрема: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ст. 2 ГПК України).

У зв`язку із задоволенням позовних вимог судовий збір покладається на відповідача в сумі 2662,40 грн.

При цьому суд зазначає, що прокуратурою при зверненні до суду із цим позовом сплачено 3328грн., тоді як необхідно було сплатити 2662,40 грн. (з урахуванням коефіцієнту 0,8).

Отже, прокуратурою було внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (на 665,60 грн). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 129, 232-233, 236-238, 240, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Гулака Артемовського, 22, м. Полтава, Полтавської області, 36018, код ЄДРПОУ ВП 45483786) на користь позивача - Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області до спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища на р/р UA 46 899998 0333199331000016690, ГУК у Полтавській області /ОТГ К.Потоки/24062100, МФО 831019 збитки, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у сфері охорони, захисту та використання лісів в сумі 272 151,85 грн

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код юридичної особи: 44768034) в особі Філії «Слобожанський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (юридична адреса: вул. Гулака Артемовського, 22, м. Полтава, Полтавської області, 36018, код ЄДРПОУ ВП 45483786) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Видати накази із набранням цим рішенням законної сили.

Повне рішення підписано 27.07.2026 року

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимощенко О.М.