Рішення № 138501154, 27.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2026Справа № 910/7177/26Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243)

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В; ідентифікаційний код: 20033533)

про стягнення 14269,63 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.06.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» про стягнення 14269,63 грн, з яких 11919,86 грн страхового відшкодування, 1505,17 грн пені, 149,90 грн 3% річних та 694,70 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та умов договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності не виконав обов`язок щодо виплати страхового відшкодування, у зв`язку із завданням шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу «Renault», державний номер НОМЕР_1 , водієм транспортного засобу «BMW», державний номер НОМЕР_2 , цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована відповідачем відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/231810401, та право вимоги за якою перейшло до позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 відкрито провадження у справі №910/7177/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

23.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що він обгрунтовано визначив суму страхового відшкодування за Полісом ЕР/231810401, що становить 450,00 грн.

30.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.07.2025 між Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник, вигодонабувач) укладено Договір комплексного страхування FO-02625203, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, пов`язаних з володінням, користуванням та розпорядженням автомобілем «Renault», державний номер НОМЕР_1 , строк страхування - з 18.07.2025 по 17.07.2026.

19.10.2025 у місті Бровари сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Renault», державний номер НОМЕР_1 , та транспортного засобу «BMW», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок вказаної ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

За фактом ДТП між його учасниками було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), згідно з яким винуватцем ДТП є водій автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_2 .

Згідно з абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» №1306 від 10.10.2001, якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди немає потерпілих та не завдано матеріальної шкоди третім особам, а транспортні засоби можуть безпечно рухатися, водії (за наявності взаємної згоди в оцінці обставин скоєного) можуть прибути до найближчого поста або до органу Національної поліції для оформлення відповідних матеріалів, попередньо склавши схему пригоди та поставивши підписи під нею. Третіми особами вважаються інші учасники дорожнього руху, які через обставини виявились причетними до дорожньо-транспортної пригоди. У разі настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів, за умови заподіяння шкоди майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу, незаподіяння шкоди життю та здоров`ю фізичних осіб, відсутності у водіїв обох транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, впливу лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, а також за умови досягнення згоди таких водіїв щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, такі водії мають право без залучення відповідних підрозділів Національної поліції спільно скласти для надання страховику повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у паперовій чи електронній формі за формою і відповідно до інструкції, затверджених Моторним (транспортним) страховим бюро. Після складення такого повідомлення водії транспортних засобів мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформування відповідних підрозділів Національної поліції про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів, за умови заподіяння шкоди майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу, незаподіяння шкоди життю та здоров`ю фізичних осіб, відсутності у водіїв обох транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, впливу лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, а також за умови досягнення згоди таких водіїв щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, такі водії мають право без залучення відповідних підрозділів Національної поліції України спільно скласти для надання страховику (МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у паперовій чи електронній формі за формою і відповідно до інструкції, затверджених МТСБУ. Після складення такого повідомлення водії транспортних засобів мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформування відповідних підрозділів Національної поліції України про настання дорожньо-транспортної пригоди. У разі встановлення Національним банком України обмеження максимального розміру страхової виплати за внутрішніми договорами страхування при врегулюванні страхових випадків із складенням повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду за формою і відповідно до інструкції, затверджених МТСБУ, без участі працівників відповідних підрозділів Національної поліції України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб, не може перевищувати максимальний розмір, встановлений Національним банком України, що діяв на день настання страхового випадку.

Рішенням Президії МТСБУ від 13.07.2017 №403/2017 визначено, що з 01.10.2017 європротокол, оформлений в електронній формі, є повним аналогом європротоколів, надісланих або пред`явлених страховику у паперовій формі.

З 1 січня 2025 року Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-ІХ скасовано ліміт страхового відшкодування по випадку, оформленому за допомогою Європротоколу.

Отже, враховуючи вищенаведене, беручи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає європротокол від 19.10.2025 як належний доказ настання 19.10.2025 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу «Renault», державний номер НОМЕР_1 , та транспортного засобу «BMW», державний номер НОМЕР_2 .

Дослідивши схему та обставини дорожньо-транспортної пригоди, які вказані в європротоколі від 19.10.2025, суд дійшов висновку про порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу «BMW», державний номер НОМЕР_2 , та наявності вини водія автомобіля «BMW», державний номер НОМЕР_2 , у вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов`язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов`язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов`язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.

Згідно із ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Відповідно до Ремонтної калькуляції від 05.11.2025, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , становить 12369,86 грн.

Згідно із Страховим актом №32617/02/925 від 06.11.2025., складеним Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС», сума страхового відшкодування за Договором комплексного страхування FO-02625203 від 16.07.2025 становить 12369,86 грн., на підставі якого позивачем було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у сумі 12369,86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №94801 від 07.11.2025.

Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «BMW», державний номер НОМЕР_2 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/231810401 зі встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 250000,00 грн., франшизи - 0,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача із Заявою про страхове відшкодування за Полісом ЕР/231810401.

Отримавши вказану заяву, відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування за Полісом ЕР/231810401 у сумі 450,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №081981 від 05.12.2025.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача решту страхового відшкодування за Полісом ЕР/231810401 у сумі 11919,86 грн, а також нараховані 1505,17 грн пені, 149,90 грн 3% річних та 694,70 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, враховуючи наступні обставини.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.

У ч. 6 розділу 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX від 20.06.2024 зазначено, що дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Оскільки в Полісі ЕР/231810401 вказано, що він укладений 2025 року, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з: 1) пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи; 2) пошкодженням чи знищенням дороги, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; 3) пошкодженням чи знищенням іншого майна потерпілої особи, крім випадків, передбачених пунктом 6 частини першої статті 30 цього Закону; 4) проведенням робіт, необхідних для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; 5) пошкодженням транспортного засобу внаслідок його використання для доправлення потерпілої особи до закладу охорони здоров`я, у тому числі забрудненням салону такого транспортного засобу; 6) доставкою (транспортуванням), зокрема з використанням спеціального автомобіля-евакуатора, пошкодженого транспортного засобу потерпілої особи з місця дорожньо-транспортної пригоди, якщо такий транспортний засіб не може рухатися самостійно.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із: 1) відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті; 2) евакуацією (доставкою) транспортного засобу в межах 150 кілометрів (якщо інша відстань не погоджена між страховиком (МТСБУ) та потерпілою особою) від місця дорожньо-транспортної пригоди на території України до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки на території України, або до місця здійснення відновлювального ремонту на території України, а також від місця проживання потерпілої особи або місця стоянки на території України до місця здійснення відновлювального ремонту на території України; 3) оплатою послуг стоянки, якщо транспортний засіб з поважних причин необхідно перемістити на стоянку, але не більше ніж до дати отримання страхової виплати.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

У ч. 3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає: 1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту; 2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.

Під час ремонту транспортного засобу не допускається встановлення складових частин (деталей), що призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації.

Як встановив суд, відповідно до Ремонтної калькуляції від 05.11.2025, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , становить 12369,86 грн.

Згідно із Страховим актом №32617/02/925 від 06.11.2025., складеним Приватним акціонерним товариством «Страхова група «ТАС», сума страхового відшкодування за Договором комплексного страхування FO-02625203 від 16.07.2025 становить 12369,86 грн., на підставі якого позивачем було виплачено страхове відшкодування за вказаним договором добровільного страхування у сумі 12369,86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №94801 від 07.11.2025.

Відповідно до частини 2 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з нормами статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв`язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором комплексного страхування FO-02625203 від 16.07.2025 позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так як цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «BMW», державний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/231810401, відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП водієм транспортного засобу «BMW», державний номер НОМЕР_2 , власнику транспортного засобу «Renault», державний номер НОМЕР_1 , покладається на відповідача.

У ч. 1 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхової (регламентної) виплати потерпіла особа чи інша особа, яка має право на її отримання (далі - заявник), подає страховику, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ, заяву про страхову виплату, заяву про регламентну виплату у строк, що не перевищує: 1) один рік з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно майну потерпілої особи; 2) три роки з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (у випадках, передбачених пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - з дня припинення членства страховика в МТСБУ), - якщо шкоду заподіяно життю або здоров`ю потерпілої фізичної особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо страховик (МТСБУ) протягом 30 календарних днів з дня отримання заяви про страхову (регламентну) виплату не повідомив заявника у зазначений у заяві спосіб про відсутність одного чи кількох документів, передбачених частиною третьою цієї статті, вважається, що заявник виконав вимоги частини третьої цієї статті та разом із заявою про страхову (регламентну) виплату подав усі передбачені цим Законом документи для здійснення такої виплати.

Згідно з ч. 5 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» граничний строк для прийняття рішення за заявою про страхову (регламентну) виплату становить 60 календарних днів з дня подання заяви та всіх необхідних у відповідному страховому випадку документів, передбачених частиною третьою цієї статті, з урахуванням положень цієї частини та частини сьомої цієї статті.

Як встановив суд, позивач 11.11.2025 звернувся до відповідача із Заявою про страхове відшкодування за Полісом ЕР/231810401.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомив, що визначення розміру страхового відшкодування було здійснено ним виключно у межах та в спосіб, передбачений Полісом ЕР/231810401, а також відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з урахуванням принципів повного, але не надмірного відшкодування шкоди. На підставі складеного страхового акта, який містить детальний розрахунок завданих збитків, страховиком було прийнято рішення про здійснення страхового відшкодування у розмірі 450,00 грн, що є економічно обґрунтованим, документально підтвердженим та таким, що повністю відповідає фактичним обставинам справи.

З приводу вказаних заперечень відповідача суд зазначає, що правовідносини між сторонами, серед іншого, також регулюються положеннями Договору про порядок взаємного врегулювання регресних вимог від 12.02.2014, у п. 3.1 якого сторони погодили, що при поданні документів, визначених в Розділі 1 цього Договору, сторона, що їх отримала, не буде ставити під сумнів, зменшуючи їх суму (здійснюючи оплату не в повному обсязі).

Крім того, сторони у п. 4.1 Договору погодили, що за умови надання документів, перелічених в Розділі 1 цього Договору, не допускається відмова у виплаті за регресною претензією (заявою) на підставі відсутності та/або недостатності документів, що підтверджують правомірність регресних вимог.

Відповідно до п. 4.2 Договору, також не є підставою для відмови у виплаті наявність чи відсутність умов, зазначених у ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки після виплати страхового відшкодування страховик має право звернутись до страхувальника-винуватця у порядку передбаченому зазначеною статтею Закону.

Згідно з п. 8.1 Договору виконання умов договору є обов`язковим для кожної сторони, що його підписала.

Таким чином, зважаючи на умови вказаного Договору, суд вважає обгрунтованими пояснення позивача, що невиконання відповідачем вимоги позивача про виплату страхового відшкодування за Полісом ЕР/231810401 у повному обсязі, є порушенням, серед іншого, договірних відносин між сторонами, що виникли на підставі Договору про порядок взаємного врегулювання регресних вимог від 12.02.2014.

Отже, з урахуванням того, що до позивача переходить право вимоги щодо виплати страхового відшкодування за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/231810401 у межах фактично здійснених ним витрат (12369,86 грн.) та в межах вартості відновлювального ремонту ТЗ (12369,86 грн), зважаючи на здійснену відповідачем часткову сплату у сумі 450,00 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» страхового відшкодування у розмірі 11919,86 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1505,17 грн за період з 11.01.2026 по 12.06.2026.

Відповідно до статті 992 Цивільного кодексу України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

У разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення (ч. 8 ст. 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідачем не надано суду доказів існування обставин, які були б підставами для збільшення відповідачем строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування за Полісом ЕР/231810401.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку в його обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» пені у розмірі 1505,17 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 149,90 грн за період з 11.01.2026 по 12.06.2026 та інфляційні втрати у розмірі 694,70 грн за січень - травень 2026 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 3% річних у розмірі 149,90 грн та інфляційних втрат у розмірі 694,70 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6, літ. В; ідентифікаційний код: 20033533) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03062, м. Київ, просп. Берестейський, буд. 65; ідентифікаційний код: 30115243) страхове відшкодування у розмірі 11919 (одинадцять тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 86 коп., пеню у розмірі 1505 (одна тисяча п`ятсот п`ять) грн 17 коп., 3% річних у розмірі 149 (сто сорок дев`ять) грн 90 коп., інфляційні втрати у розмірі 694 (шістсот дев`яносто чотири) грн 70 коп та судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак