Рішення № 138501132, 27.07.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/10012/25

н\п 2/490/1293/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Шолох Л.М.,

за участі секретаря Шведюк Д.О.,

представника позивача Броннікова Д.В. в режимі відеоконференції,

предстанвиків відповідача Ільїної А.С., Ільїна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» про поновлення на роботу та стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов ОСОБА_1 до Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка», в якому він просить:

визнати незаконним та скасувати наказ Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» №14-К від 17 квітня 2025 року яким ОСОБА_1 звільнено з посади проректора з науково-педагогічної роботи (КОД ОКПО 121.1) з 17 квітня 2025 року через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці, пункт 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України;

визнати незаконним та скасувати наказ Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» №15-К від 17 квітня 2025 року яким ОСОБА_1 звільнено з посади професора закладу вищої освіти кафедри «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок» з 17 квітня 2025 року через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці, пункт 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України;

поновити ОСОБА_1 на займаних раніше посадах у Вищому навчальному закладі «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» з 17 квітня 2025 року;

стягнути з Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 444 851,20 грн, а також стягувати середній заробіток до моменту фактичного поновлення на роботі;

зобов`язати Вищий навчальний заклад «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» провести перерахунок заробітної плати позивача за жовтень 2024 року по всім займаним посадам та виплатити залишок заборгованості по заробітній платі позивачу.

стягнути з Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» на користь позивача грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що висновки відповідача про наявність підстав для його звільнення на підставі пункту 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України є хибними, оскільки у період з 17 до 24 жовтня 2024 року позивач перебував під вартою, а починаючи з 22 жовтня 2024 року його було відсторонено від посади проректора з науково-педагогічної роботи «Міжнародного технологічного університету «Миколаївська політехніка» та посади виконувача обов`язки ректора «Міжнародного технологічного університету «Миколаївська політехніка» строком до 15 грудня 2024 року і цей строк продовжувався протягом всього досудового та судового розгляду справи. Надалі вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2025 року № 487/1333/25 затверджено угоду про визнання винуватості та всі запобіжні заходи стосовно нього скасовані. Таким чином твердження відповідача про відсутність позивача на робочому місці та відсутність інформації про причини неявки на роботу є хибними.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 листопада 2025 року для розгляду справи визначено головуючого суддю Шолох Л.М.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 грудня 2025 року відкрито провадження у справі.

Від відповідача надійшов відзив на позовом, в якому він просить відмовити у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала, просила його задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_3 та Ільїна А.С. позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні з огляду на необґрунтованість.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.

Позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Вищим навчальним закладом «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» у період з 11 жовтня 2011 року до 17 квітня 2025 рок та обіймав різні посади, зокрема проректора з науково-педагогічної роботи та професора.

У період з жовтня 2024 року до червня 2025 року стосовно позивача ОСОБА_1 здійснювалося досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК України.

Під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження до позивача застосовувалися запобіжні заходи у вигляді відсторонення, заборони спілкування зі свідками тощо за відповідні періоди.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 відсторонили від посади проректора з науково-педагогічної роботи «Міжнародного технологічного університету «Миколаївська політехніка» та посади виконувача обов`язків ректора «Міжнародного технологічного університету «Миколаївська політехніка» строком до 15 грудня 2025 року.

Наказом Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» від 30 жовтня 2024 року № 75 на виконання ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2024 року № 490/608/24 відсторонено ОСОБА_1 від посади проректора з науково-педагогічної роботи та від виконання роботи викладача закладу вищої освіти за внутрішнім сумісництвом Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» на строк до 22 жовтня 2024 року до 15 грудня 2024 року без збереження заробітної плати.

У період з 01 січня 2025 року до 17 квітня 2025 року відповідачем складалися акти про відсутність позивача ОСОБА_1 на роботі (а.с. 198 250 том. 1, а.с. 1-39 том.2).

Також в.о. ректора Поляковим Є. складено доповідні записки про відсутність позивача ОСОБА_1 на роботі у період з 16 до 31 грудня 2024 року, з 01 січня 2025 року до 31 січня 2025 року, з 01 лютого до 28 лютого 2025 року, з 01 березня 2025 року до 30 березня 2025 року та з 16 грудня 2024 року до 17 квітня 2025 року без поважних причин (а.с. 184-188 том. 1).

Наказом в.о. ректора Вищим навчальним закладом «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» Полякова Є. від 17 квітня 2025 року № 14-К ОСОБА_1 звільнено з посади проректора науково-педагогічної роботи, 17 квітня 2025 року, через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, пункту 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України.

Наказом в.о. ректора Вищим навчальним закладом «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» Полякова Є. від 17 квітня 2025 року № 15-К припинено виконання обов`язків професора закладу вищої освіти, кафедри «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок» ОСОБА_1 за внутрішнім сумісництвом, 17 квітня 2025 року через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, пункт 8-3 частини першої статті 36 КЗпП України.

На виконання цих наказів позивачу виплачено компенсацію за невикористану частину відпустки за відповідні періоди. Кошти в сумі 155 410,70 грн виплачені позивачу шляхом зарахування на його банківський рахунок, що підтверджується звітом по записам журналу розрахунків за період з 01 жовтня 2011 року до 30 квітня 2025 року. Про отримання такої компенсації під час розгляду справи позивач не заперечував.

Копія наказів від 17 квітня 2024 року №№ 14-К, 15-К та лист про необхідність отримання трудової книжки від 17 квітня 2025 року відправлена позивачу за адресою АДРЕСА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим повідомленням про вручення потового відправлення з описом вкладення. Ця кореспонденція позивачем отримана не була.

Надалі 06 жовтня 2025 року № 79 Вищим навчальним закладом «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» на адресу адвоката Кецкало Р.Р. направлено відповідь на адвокатське звернення від 02 вересня 2025 року, в якому повідомлено, зокрема, що накази про звільнення позивача були направлені на останню відому адресу.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 червня 2025 року Затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №12025150000000148 від 25 лютого 2023 року, укладену 03 червня 2025 року між прокурором Миколаївської обласної прокуратури Зідрашко Олексієм Івановичем, з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_1 , за участю захисника Курносенка Дмитра Олександровича, з іншої сторони. ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України та призначити покарання у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі чотирьох тисяч неоподаткованих мінімумів доході громадян, що становить 68000 грн, з позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно - господарських функцій строком на 1 (один) рік. Цей вирок набрав законної сили 04 липня 2025 року.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відносно ОСОБА_1 у період з жовтня 2024 року до червня 2025 року здійснювалося досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження №12024150000000607 за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК України.

Вищий навчальний заклад «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» не був учасником цього кримінального провадження, що підтверджується відповіддю Миколаївської обласної прокуратури від 07 липня 2026 року № 09/2-554ВИХ-25, а тому не наділений процесуальними правами, визначеними Кримінальним процесуальним кодексом України, в тому числі отримувати інформацію про стан, хід та результати розгляду кримінального провадження. Відтак, можливості ознайомитися із відповідними рішення слідчого судді щодо відсторонення позивача від посади чи покладення на нього інших процесуальних обов`язків у відповідні періоди часу та/чи отримати їх копій для їх виконання за власною ініціативою відповідач не мав можливості.

Отримати таку інформацію відповідач мав можливість у разі направлення її на адресу навчального закладу визначеними законодавством особами. З відповіді Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2026 року № 04.03-01/48/2026 слідує, що на адресу ВНЗ «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» ухвали слідчого судді не направлялися, а були видані прокурору/слідчому, з метою вжиття заходів щодо їх виконання роботодавцем. З відповіді СУ в Миколаївській області ГУНП від 16 квітня 2026 року № 61769-2026 слідує, що клопотання про відсторонення від посади ОСОБА_1 до суду не подавалися.

Як зазначив у судовому засіданні представник відповідача Ільїн О.В. позивачу була надана лише ухвала слідчого судді Центрального районного суду м Миколаєва від 22 жовтня 2024 року про відсторонення від посади ОСОБА_1 , яка і була виконана відповідачем. Інших ухвал слідчого судді (від 11 грудня 2024 рок та від 16 січня 2025 року) про продовження відсторонення від посади та покладення інших обов`язків відповідачу не надходило, тому він з об`єктивних причин не міг виконати такі ухвали та врахувати їх зміст під час обліку робочого часу позивача.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Стаття 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. Складовою правил внутрішнього трудового розпорядку можуть бути правила поведінки на підприємстві, в установі, організації, які містять положення, зокрема, про зобов`язання працівників про нерозголошення інформації з обмеженим доступом, зокрема інформації, що становить державну чи комерційну таємницю, а також про умови роботи з конфіденційною інформацією. Встановлення правил поведінки на підприємствах, в установах, організаціях, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та/або об`єктах чи операторах критичної інфраструктури є обов`язковим. У деяких галузях економіки України для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Стаття 174 КУпП України пердбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

З аналізу наведеного слідує, що працівник має дотримуватися, зокрема, правил трудового розпорядку, що передбачає його прибуття на робоче місце у визначені на підприємстві робочі години та виконувати свої обов`язки протягом робочого дня, години якого визначені на підприємстві.

Як встановлено судом під час розгляду справи починаючи з 17 жовтня 2024 року і до 08 жовтня 2025 року (час коли позивач отримав копії оскаржуваних у цій справі наказів відповідача) позивач свої посадові обов`язки не здійснював, на робочому місці не перебував.

Слід зазначити, що отримавши у квітні 2026 року компенсацію за невикористану частину відпустки у сумі 155 410,70 грн позивач до 08 жовтня 2025 року (дата отримання наказів про звільнення), тобто протягом більше ніж п`яти місяців на робочому місці не з`являвся, без поважних причин, про причини неявки відповідача не повідомляв.

Доказів того, що позивач з`являвся до Вищим навчальним закладом «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» для виконання своїх обов`язків та відповідачем було відмовлено у допуску його до роботи матеріали справи не містять. Про причини неявки на роботи позивач відповідачу не повідомляв. Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що позивач не мав можливості (не мав права) з огляду на наявність відсторонення від посади повідомити роботодавця про причини своєї відсутності на роботі. Повідомлення такого змісту (направлене особисто/через представника, зокрема, засобами будь-якого зв`язку) не може вважатися порушенням ухвали слідчого судді про відсторонення від посади чи заборони спілкування зі свідками, іншими учасниками кримінального провадження.

З матеріалів справи вбачається, що позивач обіймав посаду як проректора так і професора. Оскільки позивач був відсторонений від посади лише проректора, позивач на думку суду мав з`являтися на роботі та виконувати обов`язки професора. Доказів того, що позивач з поважних причин не з`являвся на роботі та не виконував обов`язки професора, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що відповідач був обізнаний про здійснення кримінального провадження, однак для винесення наказу про відсторонення позивача від роботи та внесення відповідної інформації під час обліку робочого часу позивача є необхідним отриманні рішення уповноваженого на те органу про відсторонення чи застосування інших заходів забезпечення кримінального провадження. Тому суд відхиляє доводи позивача про обізнаність відповідача про здійснення кримінального провадження, як підставу протиправності оскаржуваних наказів.

Також суд зазначає, що доказів поважності причин неявки позивача на роботу у період з 17 березня 2025 року до 17 квітня 2025 року (дата звільнення) в матеріалах справи відсутні. Чітких та зрозумілих пояснень щодо причин відсутності у вказаний пероід не вказано ані у позовній заяві ані у поясненнях представника позивача під час судового засідання.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач мав всі підстави вважати позивача відсутність на роботі більше чотирьох місяців без поважних причин, тому підстав для скасування наказів від 17 квітня 2025 року № 14-К, № 15-К суд не вбачає. У задоволенні позовних вимог про скасування наказів від 17 квітня 2025 року №№ 14-К, 15-К та поновлення позивача на роботі слід відмовити.

Окремо слід звернути увагу, що позовна заява ОСОБА_1 про поновлення на роботу надійшла після ухвалення Заводським районним судом м. Миколаєва вироку від 03 червня 2025 року у справі № 487/1333/25 (набрав законної сили у липні 2024 року), який заборонено позивачу обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. А поновлення позивача на роботі на посаді проректора під час цього обмеження (протягом року) суперечитиме призначеному позивачу покаранню за вироком суду та досягненню мети визначеної частиною другою статті 50 КК України.

Частина друга статті 50 КК України визначає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частина друга статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Отже для подачі позову про поновлення на роботі визначено місячний строк для подачі позову про поновлення на роботі. Як встановлено судом у квітні 2025 року позивач отримав суму компенсації за невикористану відпустку у сумі 155 410,70 грн, а представник позивача зазначила, що у період після цієї дати позивач здогадувався, що його звільнили (також судом встановлено, що позивач був відсутній на роботі та не виконував свої посадові обов`язки після квітня 2025 року). З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позивачу було відомо про його звільнення з Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка».

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві копію наказів про звільнення позивача отримані ним на адвокатський запит 08 жовтня 2025 року (а.с. 9 том. 1). Отже, останній день місячного строку звернення до суду із цим позовом закінчується 08 листопада 2026 року. Із цією позовною заявою позивач звернувся до суду 27 листопада 2025 року за допомогою підсистеми «Електронний Суд», тобто з пропуском визначеного частиною другою статті 233 КЗпП України на 19 днів. Позивач просить поновити такий строк звернення до суду із позовом, однак доказів поважності причин його пропуску суду не надає. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що місячний строк звернення до суду із цим позовом позивачем пропущено позивачем без поважних на те причин, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це грошова компенсація, яку роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові за період, коли той не міг працювати не з власної вини, а з вини роботодавця, зокрема через незаконне звільнення або переведення на іншу роботу. Враховуючи те, що починаючи з жовтня 2024 року до 16 березня 2025 року до позивача застосовувалися запобіжні заходи, відсторонення від роботи та обмеження спілкування зі свідками позивач не міг виконувати свої обов`язки не з вини роботодавця та відповідно отримувати заробітну плату. У період з 17 березня 2025 року до 17 квітня 2025 року позивач був відсутнім на роботі без поважних причин. Представник позивача у судовому засідання не надала чіткої та вичерпної відповіді про причини неявки позивача на роботі у означений період.

Отже, для стягнення середнього заробітку необхідними умовами є поновлення працівника на роботі та встановлення обставин щодо неможливості виконувати ним свої посадові обов`язки не з своєї вини, а з вини власника.

З наявних у справі доказів слідує, що позивач протягом чотирьох місяців до звільнення не виконував свої посадові обов`язки не з вини роботодавця. З огляду на зазначене та враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку суд не вбачає.

Щодо стягнення заробітної плати за жовтень 2024 року, то слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як зазначає позивач у своєму позову за жовтень 2024 року він отримав аванс. Надалі починаючи з 17 жовтня 2024 року йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та з 30 жовтня 2024 року його відсторонено від посади. З наведеного слідує, що з 17 жовтня 2024 року позивач не виконував свої посадові обов`язки, оскільки така особа перебуває у приміщенні СІЗО, а від так і заробітна плата, яка є платою за виконану роботу, йому нараховуватися з 17 жовтня 2024 року не повинна. Отже підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок заробітної за жовтень 2024 року суд не вбачає. У задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди обґрунтовані незаконним звільненням його з роботи. Враховуючи, що суд не знайшов підстав для скасування наказів про звільнення позивача та поновлення його на роботу, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та пеперахунок заробітної плати, то і підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди суд не вбачає.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 79-84, 141, 259-265, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищого навчального закладу «Міжнародний технологічний університет «Миколаївська політехніка» про поновлення на роботу, стягнення середнього заробітку, зобов`язання перерахувати заробітну плату та стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Шолох