Рішення № 138500122, 02.07.2026, Господарський суд м. Києва

ІНФОРМАЦІЯ_1 СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2026Справа № 909/1296/25

ІНФОРМАЦІЯ_1 суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1

до 1) Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області

2) Державної податкової служби України

про припинення податкової застави та скасування (припинення) запису про обтяження (з урахуванням заяви про зміну предмету спору від 27.04.2026),

Представники учасників процесу згідно з протоколом від 02.07.2026,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - позивач, Банк) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області та Державної податкової служби України про:

- припинення податкової застави магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташований за адресою: АДРЕСА_1, (номер об`єкта нерухомого майна в РПВН 2108055), що зареєстрована 05.02.2025 о 09:49:51, номер запису про обтяження: 58365842 (спеціальний розділ), підстава для державної реєстрації: акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, серія та номер: 1/09-19-13-07/909, виданий 04.02.2025, видавник: Головне управління ДПС у Івано-Франківській області. Обтяжувач: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ: 43005393). Боржник: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

- скасування запису про обтяження №58365842 (спеціальний розділ) зареєстрований 05.02.2025 о 09:49:51, згідно з яким проведено державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер майна: 2108055. Вид обтяження - податкова застава. Обтяжувач: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ: 43005393). Боржник: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2025 вирішено передати позовну заяву з доданими до неї документами (вх. № 9745/25 від 05.11.2025) Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" за територіальною юрисдикцією (виключною підсудністю) до Господарського суду міста Києва.

01.12.2025 за наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передано на розгляд судді Джарти В. В.

Ухвалою суду від 04.12.2025 відмовлено у прийнятті позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області та Державної податкової служби України про припинення податкової застави та скасування запису про обтяження.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2023 скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 у справі № 909/1296/25 та передано справу № 909/1296/25 на розгляд суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 909/1296/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 , підготовче засідання призначено на 27.04.2025 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

14.04.2026 через систему "Електронний суд" ГУ ДПС в Івано-Франківській області до суду був поданий відзив на позовну заяву.

ОСОБА_1 через систему "Електронний суд" 20.04.2026 було скеровано до суду клопотання про залучення її як співвідповідача в справі, а також клопотання щодо зміни підсудності та скерування матеріалів справи за територіальною підсудністю.

27.04.2026 позивачем до початку підготовчого засідання через систему "Електронний суд" до суду була подана заява про зміну предмету позову та додаткові пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 прийнято заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про зміну предмета позову, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача та щодо зміни підсудності, відкладено підготовче засідання на 06.05.2026 та встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив з доказами направлення іншим учасникам процесу до 04.05.2026.

Підготовче засідання, призначене на 06.05.2026 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою від 26.05.2026 підготовче засідання у справі призначено на 10.06.2026.

04.06.2026 через систему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 09.06.2026 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У підготовчому засіданні 10.06.2026 представник відповідачів повідомив про відсутність наміру подавати письмові заперечення на відповідь на відзив.

За наслідками підготовчого засідання 10.06.2026 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 02.07.2026.

Представник Банку в судовому засіданні 02.07.2026 просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві, заяві про зміну предмета позову та відповіді на відзив.

Представник відповідачів у свою чергу заперечував проти задоволення позову, надавши пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позов та запереченнях на додаткові пояснення позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, ІНФОРМАЦІЯ_1 суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.01.2008 ОСОБА_2 , як Позичальник, та ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК", а в подальшому - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" уклали кредитну угоду №379К, за умовами якої Позичальник отримав кредит у розмірі 250 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.01.2018.

Згідно з умовами вказаної кредитної угоди кредитні кошти видаються окремими траншами в межах узгодженого сторонами кредитного ліміту.

Так, 30.01.2008 укладено договір про видачу траншу №379К/1 на підставі якого позичальнику видано 120 000,00 доларів США.

16.05.2008 укладено договір про видачу траншу №379К/2 на підставі якого позичальнику видано 130 000,00 доларів США.

Відповідно до Розділу 3 кредитної угоди виконання зобов`язань позичальника за цією Угодою і договорами про видачу траншів забезпечується, зокрема іпотечним договором.

31.01.2008 з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_1 (далі - Іпотекодатель) та Банком укладено договір іпотеки, за умовами якого остання надала в іпотеку належне їй нерухоме майно, зокрема:

- магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » площею 632,30 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №А-50 від 23.07.1998, реєстраційний номер майна №2108055.

31.01.2008 іпотечне обтяження зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1»: 6504648).

01.02.2008 іпотека зареєстрована в Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер обтяження: 6504659).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 439742304 від 15.08.2025, нерухоме майно, а саме: магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» загальною площею 632,30 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з 05.02.2025 перебуває у податковій заставі на підставі акта опису майна №1/09-19-13-07/909 від 04.02.2025, складеного Головним управлінням ДПС України в Івано-Франківській області, обтяжувач: Державна податкова служба України, боржник ОСОБА_1 .

Отже, звертаючись до суду з даним позовом, Банк зазначив, що наявність означеного обтяження у вигляді податкової застави є перешкодою в здійсненні позивачем своїх прав, як іпотекодержателя нерухомого майна, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову та зауважували, що податкова застава не є перешкодою для реалізації іпотечного майна.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено в статті 16 Цивільного кодексу України.

При цьому, положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу частиною 2 статті 19 Цивільного кодексу України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором.

У той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, а також те, чи може відповідний спосіб захисту бути реалізованим у спірних правовідносинах між сторонами, що залежить не лише від наявності у позивача суб`єктивного права, якому кореспондує відповідний обов`язок відповідача, як боржника у зобов`язанні, але й від можливості останнього загалом вчиняти відповідні дії, які складають зміст такого зобов`язання.

При цьому, звертаючись до суду з відповідними вимогами, спрямованими на відновлення порушеного права та захист законних інтересів, позивач має довести обставини, на які він посилається в обґрунтування заявлених вимог належними та допустимими доказами.

Дослідивши зміст позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд дійшов висновку про те, що останні відповідають вищезазначеним приписам чинного законодавства.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За приписами частини 1, 4 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положеннями частин 1-3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно (об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості), яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Положеннями статті 38 Закону України "Про іпотеку" передбачено, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Судом встановлено, що умовами пункту 29 договору іпотеки від 31.01.2008 передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом:

- переходу до Іпотекодержателя права власності на Предмет іпотеки, про що Іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити Іпотекодавця;

- продажу Предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого Іпотекодавець надає Іпотекодателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця.

Таким чином, договором іпотеки встановлено відповідне іпотечне застереження на підставі якого АТ КБ "ПРИВАТБАНК" має право звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, зокрема шляхом продажу предмету іпотеки будь- якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі- продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого Іпотекодавець надає Іпотекодателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця, оскільки заборгованість за кредитною угодою та за договорами про видачу траншів не погашена.

Відповідно до пп. 14.1.155. статті 14 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Відповідно до пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов`язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов`язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій. Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами (п. 87.2. ст. 87 ПК України).

Водночас, не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема, майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави (підпункт 87.3.1 пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України).

Пунктом 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Судом встановлено, що за власницею майна - ОСОБА_1 - обліковується податковий борг, у зв`язку із чим на виконання зазначених вище норм контролюючим органом було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №3464/09-19-13-15/13-08 від 19.04.2024 та складено акт опису майна від 04.02.2025 №1/09-19-13-07/909.

Згідно з частиною 6, 7 статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до статті 90 Податкового кодексу України пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Судом установлено, що податкова застава на нерухоме майно була зареєстрована 05.02.2025, тобто після державної реєстрації 01.02.2008 іпотеки Банка на спірне майно.

Отже, позивач, як обтяжувач з найвищим пріоритетом, має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 396 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Стаття 93 Податкового кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для припинення податкової застави майна боржника.

Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу та/або розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань та процентів за користування розстроченням (відстроченням) в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження або в інших випадках, передбачених статтею 55 цього Кодексу, рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання; отримання платником податків згоди контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до статті 92 цього Кодексу. Підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пунктом 93.1 цієї статті (пункти 93.1, 93.2 статті 93 Податкового кодексу України).

Податкова застава є способом забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом. Право податкової застави виникає згідно з ПК України та не потребує письмового оформлення. Підставою виникнення податкової застави є несплата у строки, встановлені Податковим кодексом України, сум грошових зобов`язань. Податкова застава виникає з дня виникнення у платника податків податкового боргу з грошових зобов`язань. При виникненні права податкової застави майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків. У зв`язку з цим, закон передбачає оформлення майна, на яке поширюється право податкової застави, актом опису, яке здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу. При цьому у разі збільшення суми податкового боргу до початку складання акта опису майна у податкову заставу такий акт складається до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 14.04.2020 у справі № 803/3853/15.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись наведеним, беручи до уваги, що податкова застава не пов`язана з особою позивача, стосується майна, яке перебуває в іпотеці у Банку та на яке позивач має право звернути стягнення в порядку передбаченому договором іпотеки та законами, іпотека була зареєстрована раніше дати реєстрації податкової застави, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та припинення податкової застави спірного нерухомого майна, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 916/2016/21, від 27.06.2023 у справі № 907/568/22 та від 17.03.2026 у справі № 924/377/25.

Суд також відзначає, що у межах даного судового спору судом не надається оцінка наявності чи відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у позивача.

Водночас, частиною 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

За таких обставин, беручи до уваги, що суд дійшов висновку про наявність підстав припинення податкової застави, позовні вимоги про скасування запису обтяження №58365842 є належним та ефективним способом судового захисту прав та інтересів Банку та є такими, що підлягають задоволенню.

Викладені відповідачами аргументи проти позову спростовуються встановленими судом вище обставинами та фактами.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що сторонами не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про задоволення позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про припинення податкової застави та скасування (припинення) запису про обтяження.

Згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів.

Разом з тим, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (пункт 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013). З огляду на вказане, суд дійшов висновку про покладення судових витрат на Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області та Державну податкову службу України порівну, а саме в розмірі 2 422,40 грн.

Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, ІНФОРМАЦІЯ_1 суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про припинення податкової застави та скасування (припинення) запису про обтяження (з урахуванням заяви про зміну предмету спору від 27.04.2026) задовольнити повністю.

2. Припинити податкову заставу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташований за адресою: АДРЕСА_1, (номер об`єкта нерухомого майна в РПВН 2108055), що зареєстрована 05.02.2025 о 09:49:51, номер запису про обтяження: 58365842 (спеціальний розділ), підстава для державної реєстрації: акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, серія та номер: 1/09-19-13-07/909, виданий 04.02.2025, видавник: Головне управління ДПС у Івано-Франківській області. Обтяжувач: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ: 43005393). Боржник: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

3. Скасувати (припинити) обтяження у вигляді податкової застави на нерухоме майно, накладене рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 77040451 від 05.02.2025 15:43:43, Шаніна Лілія Степанівна, Надвірнянська міська рада, Івано-Франківська область (номер запису про обтяження: 58365842 (спеціальний розділ), що прийняте на підставі акту опису майна, на яке поширюється право податкової застави, серія та номер: 1/09-19-13-07/909, виданий 04.02.2025, видавник: Головне управління ДПС у Івано-Франківській області. Обтяжувач: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ: 43005393). Боржник: ОСОБА_1 щодо майна - предмет іпотеки: Тип об`єкта: магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", Об`єкт речових прав: закінчений будівництвом об`єкт, Адреса: АДРЕСА_1; номер об`єкта нерухомого майна в РПВН 2108055.

4. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (76018, Україна, Івано-Франківська обл., місто Івано-Франківськ(з), вулиця Незалежності, будинок 20; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43968084) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

5. Стягнути з Державної податкової служби України (04053, Україна, місто Київ, Львівська площа, будинок 8; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43005393) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1д; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.07.2026.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ