Рішення № 138500120, 11.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.06.2026Справа № 910/14662/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СИТО-П`ЯНО"

до Приватного підприємства "Фірма "Академпромбуд"

про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

Представники учасників процесу згідно з протоколом від 11.06.2026,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СИТО-П`ЯНО" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Фірма "Академпромбуд" (далі - відповідач, Фірма) про:

- скасування рішення державного реєстратора Державного підприємства "СЕТАМ" Євко В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.09.2017 № 22209324 на об`єкт нерухомого майна, за адресою: м. Київ, вулиця Жмеринська,26 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1345146480000 за Приватним підприємством "Фірма "Академпромбуд" з припиненням права власності Приватного підприємства "Фірма "Академпромбуд" на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення АЗС зареєстровані 04.09.2017 за номером запису про право власності № 22209324.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/14662/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.01.2025 та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2026 відкладено підготовче засідання на 28.01.2026.

28.01.2026 через систему "Електронний суд" до суду ТОВ "СИТО-П`ЯНО" було подано клопотання про витребування доказів з Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" копії інвентаризаційної справи на нежилі приміщення АЗС (комплекс) в літ. Е та в літ И, що складає 1/100 частку від цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 26, що зареєстровано на праві власності за ПП "Фірма АКАДЕМПРОМБУД".

У підготовчому засіданні 28.01.2026 було оголошено перерву до 02.03.2026.

16.02.2026 через систему "Електронний суд" представником відповідача подано відзив на позовну заяву та заяву про поновлення процесуального строку.

У підготовчому засіданні 02.03.2026 судом було вирішено визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву на позовну заяву, поновити відповідачу такий строк та встановити позивачу строк для надання відповіді на відзив до 10.03.2026, про що була постановлена відповідна ухвала суду. Також вказаною ухвалою було відкладене підготовче засідання на 25.03.2026.

У підготовчому засіданні 25.03.2026 суд, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання ТОВ "СИТО-П`ЯНО" про витребування доказів з огляду на наступне.

Відповідно до положень 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах 2 та 3 статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Водночас, звертаючись до суду з клопотаннями про витребування доказів, позивач, всупереч вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України, не наведено які саме обставини та факти можуть бути підтверджені чи спростовані витребуваними документами з огляду на предмет спору.

З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотань відповідача про витребування доказів.

За наслідками підготовчого засідання 25.03.2026 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті в судовому засіданні 27.04.2026.

Судове засідання 27.04.2026 було відкладене на 06.05.2026.

Ухвалою суду від 01.05.2026 судове засідання призначене на 28.05.2026 зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці

27.05.2026 через систему «Електронний суд» позивачем до суду було подане клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 28.05.2026 суд, заслухавши пояснення сторін щодо поданого клопотання про долучення доказів, дійшов висновку про долучення вказаних доказів до матеріалів справи. Таке процесуальне рішення суду обґрунтоване тим, що судом було відмовлено у витребування вказаних документів та вони були отримані позивачем самостійно вже після закриття підготовчого засідання. Судове засідання було відкладене на 11.06.2026.

11.06.2026 відповідачем до суду через систему «Електронний суд» було подане клопотання про долучення доказів, а саме витягу з Державного реєстру речових прав.

У судовому засіданні 11.06.2026 судом був поновлений строк на подання доказів та долучені подані відповідачем документи до матеріалів справи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СИТО-П`ЯНО" в судовому засіданні 11.06.2026 просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.06.2026 просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини та факти, викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08.09.2021 проведена державна реєстрація права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТО-П`ЯНО» на нежитлову будівлю літера « 2А», загальною площею 497,2 м2 за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 26 на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/16389/19 від 01.07.2021.

Звертаючись із позовом до суду, Товариство стверджувало, що відповідач порушує майнові права позивача, оскільки саме ПП «Фірма АКАДЕМПРОМБУД» 04.09.2017 була проведена реєстрація права власності на нежитлові приміщення АЗС та підвал-склад літ. «И» загальною площею 182,3 кв.м за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 26, з порушенням вимог законодавства без введення в експлуатацію та відсутності Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, тоді як згідно Договору купівлі-продажу 1/100 частки нежитлового приміщення від 27.07.2000 відповідачу належав підвал-склад літ. «И», площею 80,1 кв.м.

Посилаючись на те, що добудова підвал-складу літ. «И» площею 102,1 кв.м. є самочинним будівництвом та її реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була здійснена поза процедурою введення в експлуатацію, Товариство звернулось до суду із позовом про скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.09.2017 № 22209324 з припиненням права власності Приватного підприємства «Фірма «Академпромбуд»" на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення АЗС зареєстровані 04.09.2017 за номером запису про право власності № 22209324.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог. Фірма зазначала про відсутність у позивача будь-яких майнових прав на нежитлову будівлю літера « 2А», загальною площею 497,2 м2 за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 26, які підлягають захисту в судовому порядку у спосіб визначений Товариством.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось Великою Палатою Верховного Суду неодноразово. Так, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суд від 23.11.2021 (пункти 67-71) у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Отже передумовою для захисту права власності необхідно довести наявність в особи такого права власності.

За приписами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності;

13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

13-3) договору про передачу страхового портфеля;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (частина 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Як вказано судом вище, право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТО-П`ЯНО» на нежитлову будівлю літера « 2А», загальною площею 497,2 м2 за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 26 набуло на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва у справі № 759/16389/19 від 01.07.2021, якими визнано право власності за позивачем за набувальною давністю. На підставі вказаного судового рішення 08.09.2021 була проведена відповідна державна реєстрація права власності.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та позивачем не спростовано, що постановою Київського апеляційного суду від 15.01.2026 у справі № 759/16389/19 рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01.07.2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Сито-П`яно» про визнання права власності за набувальною давністю на будівлю літера «2А» загальною площею 497,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 26.

Ухвалою Верховного Суді від 26.02.2026 у справі № 759/16389/19 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сито-П`яно» про визнання права власності за набувальною давністю за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сито-П`яно» на постанову Київського апеляційного суду від 15.01.2026 відмовлено.

Крім того, 19.03.2026 внесений запис про припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТО-П`ЯНО» на нежитлову будівлю літера « 2А», загальною площею 497,2 м2 за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 26, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав від 25.03.2026.

Беручи до уваги викладене, наявність права власності у Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТО-П`ЯНО» на нежитлову будівлю літера « 2А», загальною площею 497,2 м2 за адресою місто Київ, вулиця Жмеринська, будинок 26 позивачем належними та допустимими доказами не доведено.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 21.10.2015 у справі №3-649гс15.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено іншою особою та зазначає, які саме дії необхідні для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє чи обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушеного права чи інтересу, суд має відмовити у позові.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Аналогічна правова міститься у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21, 29 серпня 2023 у cправі № 910/5958/20.

Заінтересованість особи у вирішенні спору повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача (постанова Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №522/3665/17).

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Законний інтерес, який підлягає судовому захисту, має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду в справі № 522/3665/17, та в справі № 810/1110/18.

Керуючись наведеним, беручи до уваги, що позивачем не доведено наявність у нього права власності, тому правові підстави задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СИТО-П`ЯНО» відсутні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що сторонами не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СИТО-П`ЯНО" про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно з приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СИТО-П`ЯНО" про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "СИТО-П`ЯНО".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.07.2026.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ