Рішення № 138497242, 27.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 344/9550/25

№ 2/183/2343/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,

розглянувши, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 51208,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.02.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Макс Кредит» надало позичальнику кредит у розмірі 6000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит (надалі - Правила, а разом - Договір). Згідно з умовами Договору кредиту сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить процентів за кожен день користування Кредитом.

Позивач зазначає, що ТОВ «Макс Кредит» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 6 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий Позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті).

17.12.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 17122024-МК/Онлайн, відповідно до умов якого ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги, в тому числі до відповідачки за вказаним кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на суму 51208,20 грн.

Далі, 02.04.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 020425-У, відповідно до умов якого позивачу відступлено прав вимоги до відповідача за кредитним договором.

Таким чином, позивач наполягає на тому, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором від 21.02.2024 року, а тому просить стягнути з відповідачки суму заборгованості у розмірі 51208,20 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6600 грн., процентів за користування кредитом у розмірі 44608,20 грн., а також вирішити питання про судові витрати.

Процесуальні дії у справі.

Постановленою ухвалою від 02.06.2025 року судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Польської М.В. справу передано за підсудністю до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області (а.с. 76-77)

Постановленою ухвалою від 18 липня 2025 року судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області Сороки О.В. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.80).

Ухвалою від 16 червня 2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано від АТ «ПРИВАТБАНК» письмові докази, що становлять банківську таємницю (а.с. 103-104).

Позиція сторін в судовому засіданні.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, подала клопотання, в якому просила проводити розгляд справи у її відсутність. Одночасно звернула увагу на те, що вона являється особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання , пов`язаного з психотипичним розладом, вважає, що укладаючи договір вона перебувала у стані психозу, що могло суттєво вплинути на її здатність усвідомлювати свою дії та керувати ними (а.с. 111).

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Судом установлено, що 21.02.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії № 00-9637384, відповідно до умов якого Кредитодавець надав відповідачеві грошові кошти у розмірі 6000 грн., строком на 360 днів до 15 лютого 2025 року. Договором визначено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 2,47% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, за надання комісії позичальник повинен сплати комісію у розмірі 600 грн. (а.с. 17-21).

До договору також наданий паспорт споживчого кредиту, який також містить основні умови кредитування (а.с. 27-30)

Позичальник ОСОБА_1 перед укладенням договору пройшла ідентифікацію, 21.02.2024 року о 14:20 годині на її мобільний телефон було направлено одноразовий ідентифікатор 46455 (а.с. 31), і цим ідентифікатор підписано і договір кредитної лінії, і паспорт споживчого кредиту

ТОВ «Макс Кредит» свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, перерахувавши 21.02.2024 року на картковий рахунок НОМЕР_2 грошову суму у розмірі 6000 грн. (а.с. 32-33).

На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 , 21.02.2024 року на її картковий рахунок зараховано 6000 грн., про що свідчить виписка за договором (106-108).

З розрахунку, поданого первісним кредитором вбачається, що 21.02.2024 року ОСОБА_1 видано кредит у розмірі 6000 грн., нараховано комісію у розмірі 600 грн., в період з 21.02.2024 року по 16.03.2024 року нараховувалися проценти у розмірі 66,60 грн. щодня, 19.03.2024 року перенесено заборгованість в протерміновану, заборгованість становить 6600 грн., перенесено відсотки в проте міновані у розмірі 1665, донараховані відсотки за льотний період у розмірі 2040 грн., нараховані відсотки у розмірі 296,40 грн., донараховано відсотки грейс у розмірі 148, 20 грн., в період з 20.03.2024 року по 17.12.2024 року нараховувалися відсотки у розмірі 148,20 грн., однак періодично відбувалося донарахування протермінованих відсотків, в результаті станом на 17.12.2024 року виникла заборгованість у розмірі 51208, 20 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 44608,20 грн., комісії у розмірі 600 грн. (а.с. 41-42).

17.12.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 17122024-МК/Онлайн, відповідно до умов якого ТОВ ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги, в тому числі до відповідачки за вказаним кредитним договором (а.с. 43-45).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на суму 51208,20 грн. (а.с. 32-33). Варто звернути увагу, що в реєстрі боржників заборгованість за тілом кредиту становить 6600 грн., заборгованість за відсотками 44608,20 грн.

02.04.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу № 020425-У, відповідно до умов якого позивачу відступлено прав вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 54-57).

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на суму 51208,20 грн., в тому числі заборгованість за тілом кредиту становить 6600 грн., заборгованість за відсотками 44608,20 грн (а.с. 61-62).

Станом на день розгляду справи сторонами не надано доказів виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Вирішуючи спір, суд ураховує такі положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів (п. 1 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний, як це передбачено ч. 1 ст. 527 ЦК України, виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до пункту 12 статті 11 Закону «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до статті 12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Кредитний договір підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Враховуючи відсутність оплати за Договором кредитної лінії № 00-9637384 року з боку відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 6000 грн.

Стосовно заборгованості за комісією у розмірі 600 грн., яка була включена до заборгованості за тілом кредиту слід зазначити наступне.

Пунктом 1.5 договору кредитної лінії передбачена сплата комісії за надання кредиту у розмірі 10% від суми кредиту, що дорівнює 600 гривень.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 600 грн., яка ТОВ «Макс Кредит» безпідставно включило до тіла кредиту при укладенні договору факторингу 17.12.2024 року.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування позикою суд приходить до такого висновку.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17 суд, формуючи практику, дійшов такого висновку: «проценти за користування кредитом проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч.1 ст.1048 ЦК України.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Позивач вказує, що станом на 17.12.2024 року загальний розмір заборгованості по відсоткам становить 44608,20 грн.

Разом з тим, згідно зі ст.ст.11,12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України, «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі №664/1261/16-ц (провадження №61-25248св18), від 27.01.2020 у справі №754/6091/18 (провадження №61-11473св19), від 07.10.2020 у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 (провадження №61-1416св20).

Згідно з умовами договору споживчого кредиту, орієнтована процентна ставка за весь строк користування кредитом становить 931,66 річних, що на переконання суду є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг. Позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов`язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч.4 ст.42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 №7-рп/2013).

З огляду на наведене, суд, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру 6000 грн.

Отже, зважаючи на об`єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, які підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача належить стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6000 грн. та заборгованість за відсотками 6000 грн., а всього 12000 грн.

Оцінюючи позицію відповідача про те, що в момент підписання договору вона не розуміла значення своїх дій та не керувала ними, суд звертає вагу на наступне.

У відповідності до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи (ч.1). У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред`явити її опікун (ч.2). Згідно з ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

За частинами 1, 2, 4 статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч.1 ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Суду не надано належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 , підписуючи одноразовим ідентифікатором 21.02.2024 року договір про кредитну лінію не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Підстав для визнання зазначеного правочину недійсним суду не подано.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Представник позивача заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн., долучивши копію договору про надання правової допомоги № 07/04/25-02 від 07.04.2025, укладеного між позивачем та Адвокатське Бюро «Тараненко і партнери» (а.с. 63-64), додаткову угоду № 11 до договору (а.с. 65-66), Акт прийому-передачі наданих послуг (а.с. 67) в якому міститься детальний опис виконаних робіт.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18.

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Враховуючи малозначність та типовість справи, обсяг та характер наданих послуг та виконаних робіт, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає, що понесені витрати позивачем в даній справі є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Відтак, суд вважає, що підлягає зменшенню розмір витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9637384 від 21.02.2024 року у розмірі 12000 гривень (дванадцять тисяч гривень), яка складається з: суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 6000 грн.; суми заборгованості за процентами у розмірі 6000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітла» судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок , витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 гривень, а всього 4422 гривні 40 копійок (чотири тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», місцезнаходження за адресою: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, 4-А, оф. 10, код ЄДРПОУ 43541163;

Відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Сорока О.В.