Ухвала суду № 138496052, 14.07.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/671/26

Провадження № 2-п/711/42/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про скасування заочного рішення та скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026 року у справі №711/671/26,

в с т а н о в и в:

02.03.2026р. судом ухвалено заочне рішення у справі за позовом ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким суд частково задовольнив позов та ухвалив стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії №1423-3115 від 19.07.2024р. в розмірі 26 936 грн. та судовий збір в розмірі 2 561,23 грн., а всього 29 497,23 грн.

30.03.2026р. відповідач звернувся до суду з заявою, в якій просить скасувати заочне рішення суду від 02.03.2026р. В обґрунтування таких вимог в заяві зазначено, що відповідач не з`явився в судове засідання з розгляду справи з поважних причин, оскільки не отримував судових повісток про виклик до суду, а також копії позовної заяви, оскільки не проживає за зареєстрованим місцем проживання. Про заочне рішення дізнався випадково 05.03.2026р. за допомогою мобільного застосунку «Дія». Зазначає, що він має докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, однак вони не були враховані судом через його відсутність, а саме: позивачем при нарахуванні заборгованості було грубо порушено вимоги Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до ч. 3 ст. 21 якого, сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем за договором про споживчий кредит, не може перевищувати подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. В даному випадку сума отриманого кредиту «тіло» становить 5 600 грн., тому допустимий розмір усіх нарахувань (відсотків, штрафів, пені) не може перевищувати 11 200 грн. Натомість позивачем нараховано йому 28 000 грн., що значно перевищує встановлений законом ліміт.

Оскільки суд першої інстанції не мав змоги дослідити ці розрахунки через його (відповідача) відсутність, ці обставини є істотними та є підставою для скасування заочного рішення та перегляду справи з метою приведення суми боргу у відповідність до закону.

Також зазначає, що позивачем при нарахуванні боргу не було враховано положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, споживач звільняється від відповідальності перед кредитродавцем за таке прострочення. Зокрема, у цей період споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором за прострочення виконання зобов`язань. Нарахування будь-яких штрафних санкцій за прострочення є незаконним.

Зазначає, що позивач у своїх розрахунках, які лягли в основу судового рішення, включив штрафи та пеню, комісію за періоди після 24 лютого 2022 року, що є прямим порушенням закону. Оскільки ці нарахування є безпідставними, заочне рішення підлягає скасуванню для проведення перерахунку реальної суми заборгованості без урахування незаконних штрафних санкцій.

За таких підстав, просить: поновити йому строку на подання заяви про перегляд заочного рішення у справі №711/671/26; скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026р. у справі №711/671/26 та призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

21.05.2026р. відповідачем на адресу суду подано додаткові пояснення до заяви про перегляд заочного рішення, в яких відповідач ОСОБА_1 зазначає, що заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026р. по справі № 711/671/26 з нього стягнуто на користь ТзОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії №1423-3115 від 19.07.2024р. в розмірі 26 936 грн. та судовий збір в сумі 2561,23грн., а всього 29 497,23 грн.

Зазначає, що при прийнятті заочного рішення, суд надав належної оцінки доказам в частині неправомірності розрахунку позивачем заборгованості відповідача за нарахованими процентами в розмірі 27 344,80 грн. (розрахунок позивача суперечив ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»), а в зв`язку з цим і достовірності твердження позивача про часткове списання заборгованості відповідача за процентами у сумі 5784,80 грн. За результатами проведеного розрахунку заочним рішенням, суд частково задовольнив позов, а саме на суму 26 936 грн., з яких: 5 600 грн. тіло кредиту, 21 336 грн. проценти за користування кредитом (замість нарахованих позивачем у сумі 28 000 грн.)

Разом з тим, щодо вимоги про стягнення 27 344,80 грн. (чи згідно розрахунку суду у розмірі 21 336 грн.) процентів за користування кредитом, то зазначає, що згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №4123-3115 від 19.07.2024 року, станом на 29.12.2025 року, наданого позивачем, заборгованість відповідача за процентами складала 27 344,80 грн. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору. Частина 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», яка встановлює: сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором. У відповідності до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Виходячи з зазначеного під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно було керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора (позивача) можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника (відповідача) виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись його необізнаністю, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб його, як позичальника, на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які він не міг оцінити належно. Також зазначає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому, держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (відповідно до постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 зазначено, що з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (справа ЄСПЛ «Ван де Гурк проти Нідерландів», заява № 23192/15, рішення від 29 травня 2019 року). Водночас принцип jura novit curia («суд знає закон») зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

Зазначає, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №1423-3115 від 19.07.2024 року останнім здійснювалось нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у Договорі про відкриття кредитної лінії №1423-3115 продукту «CreditKasa» процентної ставки та строку його дії. Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору (365 днів) призвела до виникнення заборгованості зі сплати процентів у розмірі 27 344,80 грн. (чи розрахунку суду наведеному в заочному рішенні від 02.03.2026 року у розмірі 21 336 грн.), що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункт 4.13 Договору є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором. Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що практично у 5 (п`ять) раз перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом. Враховуючи очевидну не співмірність заявлених до стягнення позивачем з відповідача 27 344,80 грн. (розрахунку суду у розмірі 21 336 грн.) сум процентів за користування кредитними коштами з тілом кредиту (5 600 грн.), виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати тіла кредиту.

Виходячи із вищезазначеного, врахувавши засади добросовісності, розумності та справедливості, вважає, що даним принципам відповідали позовні вимоги позивача зі стягнення 5600 грн. заборгованості по тілу кредиту та 5 600 грн. заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, а всього 11 200 грн. Всупереч зазначеного судом не було враховано цей аргумент при прийнятті заочного рішення від 02.03.2026 року. Тобто, суд проігнорував дійсну правову природу надмірних нарахувань позивача відносно тіла кредиту 5 600 грн. та нарахованих позивачем відсотків на суму 27 344,80 грн. (погодивши тим самим позивачу стягнення з відповідача практично чотирикратного перевищення суми самого кредиту у відповідності до розрахунків суду у сумі 21 336 грн.).

Окрім того, комісія за видачу кредиту у розмірі 840 грн. (15 % від суми кредиту) є платежем, нарахованим одноразово в день видачі кредиту. Її включення до «загальних нарахувань» разом із відсотками формує загальну вартість кредиту, яка в рази перевищує економічно обґрунтовані межі. Навіть якщо кваліфікувати відсотки окремо від неустойки, суд зобов`язаний перевіряти дотримання загального принципу справедливості нарахувань та застосувати норми статті 3 ЦК України щодо добросовісності та розумності в цивільних правовідносинах.

Посилається на судову практику, а саме рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 16.02.2026 року у справі № 349/43/26, де суд застосував аналогічний підхід та визнав, що «з 20 серпня 2024 року розмір процентів не міг перевищувати 1% в день» та перерахував заборгованість з урахуванням зазначеного обмеження, стягнувши відсотки виходячи із ставки 1% на день за відповідний період».

Від позивача письмових заперечень на заяву про перегляд заочного рішення до суду не надходило.

В судове засідання сторони не з`явилися і про причини неявки не повідомили, проте це не перешкоджає розгляду судом заяви про скасування заочного рішення суду.

06.07.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Дослідивши зміст заяви про перегляд заочного рішення суду та надані відповідачем докази, перевіривши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

За матеріалами справи судом встановлено, що копія заочного рішення суду від 02.03.2026р. направлялась відповідачеві засобами поштового зв`язку на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Однак рекомендована кореспонденція (судове рішення) не була вручена відповідачу та повернулася на адресу суду /а.с. 83/.

В заяві про перегляд заочного рішення суду відповідач зазначає, що із судовим рішенням ознайомився 05.03.2026р. у мобільному застосунку «Дія». Із заявою про перегляд заочного рішення відповідач звернувся до суду 28.03.2026р. (надійшла до суду 30.03.2026р), тобто в строк, визначений ч. 2 ст. 284 ЦПК України. Тому, відповідно, підстав для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, як того просить відповідач, немає, оскільки такий строк не є пропущеним.

Згідно ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Аналіз змісту ч. 1 ст. 288 ЦПК України свідчить, що обов`язковою підставою для скасування заочного рішення є наявність доказів, на які посилається відповідач, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Істотне значення для правильного вирішення справи докази мають тоді, коли вони свідчать про наявність обставин, які не були встановлені судом під час заочного розгляду справи і з їх урахуванням суд міг би прийняти інше рішення по суті справи або суттєво інакше його мотивувати.

Подібне тлумачення процесуальних норм обумовлене змістом засад змагальності цивільного судочинства, що полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Також Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона і заперечує інша. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14452/20, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

За обставинами справи судом встановлено, що відповідач з поважних причин не з`явився до суду, оскільки фактично не отримував повістку про виклик до суду, враховуючи що судова повістка про виклик повернулася до суду без вручення, а відтак був обмежений у праві висловити суду свої заперечення проти позовних вимог з поважних причин.

У заяві про перегляд заочного рішення, з урахуванням додаткових пояснень до неї, відповідач, як на підставу для скасування заочного рішення посилається на те, що розмір стягнутих із нього процентів є занадто високим та не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності, оскільки значно перевищує тіло кредиту.

Разом з тим, в даному випадку відповідачем до заяви про перегляд заочного рішення суду від 02.03.2026р. не додано жодних доказів, які можуть вплинути на результат вирішення спору між сторонами по суті.

В той же час ухвалюючи заочне рішення від 02.03.2026р. судом надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та встановленим на підставі таких доказів обставинам спірних правовідносин, в тому числі і вищевказаним обставинам. При цьому, судом було враховано вимоги Закону України «Про споживче кредитування», в тому числі і п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», згідно якого протягом 240 днів з набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати наступні значення: протягом перших 120 днів 2,5% (з 24.12.2023. по 21.04.2024р.); протягом наступних 120 днів 1,5% (з 22.04.2024р. по 19.08.2024р.), а з 20.08.2024р. 1%, та саме за таким принципом було здійснено розрахунок процентів, які підлягали до стягнення із відповідача, а саме за період з 19.07.2024р. по 19.08.2024р. (32 дні) за процентною ставкою 1,5%, з 20.08.2024р. по 18.07.2025р. (333 дні) за процентною вавкою 1%. Тому, доводи відповідача щодо неврахування вищезазначених норм є безпідставними.

Що стосується доводів відповідача щодо занадто великого розміру стягнутих із нього процентів, що на його думку, не відповідає принципам справедливості, добросовісності, розумності, то слід зазначити наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (п. 3, 6 ст. 3 ЦК).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК зміст принципу свободи договору передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення як статті 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК, свідчить, що принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки (постанова Верховного Суду від 10.09.2018р. у справі № 920/739/17).

Верховний Суд у постанові від 08.05.2018р. у справі № 910/1873/17 вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Питання щодо розміру процентної ставки за договорами споживчого кредитування врегульовані положеннями Закону №1734. З набуттям чинності таким законом, положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить

Положеннями ч. 5 ст. 8, п. 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1734 (зі змінами в редакції згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023р., що набули чинності з 24.12.2023р.) було передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки за договором про споживчий кредит не може перевищувати: з 24.12.2023р. по 21.04.2024р. 2,5% в день, з 22.04.2024р. по 19.08.2024р. 1,5% в день, 20.08.2024р. - 1% в день. Саме, із врахуванням зазначеної норми Закону, і були розраховані проценти, які суд стягнув із відповідача.

Разом з тим, статтею 21 Закону №1734 передбачені особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит, якими передбачено обмеження обсягу відповідальності споживача перед кредитором в частині платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит. Натомість будь-яких обмежень щодо співрозмірності процентів за користування кредитом, нарахованих в межах строку дії договору, із сумою кредиту в Законі не передбачено.

Окрім того, за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що укладаючи Договір про відкриття кредитної лінії №1423-3115 від 19.07.2024р. відповідач погодив умови кредитування, в тому числі і щодо сплати процентів за користування кредитом, однак не здійснював жодного платежу, в зв`язку з чим його заборгованість за процентами, нарахованими за період з 19.07.2024р. по 18.07.2025р., тобто за 365 днів користування кредитом, складає 21 336 грн.

За таких обставин, необґрунтованими є доводи відповідача щодо невідповідності засадам розумності та добросовісності розміру нарахованих йому до сплати за 365 днів користування кредитними коштами (в межах строку дії договору) процентів в загальному розмірі 21 336 грн., оскільки погоджуючись при укладенні договору на сплату процентів навіть у більшому розмірі (більша процентна ставка ніж застосував суд), а на теперішній час стверджуючи, що сума процентів є завищеною, відповідач поводиться суперечливо, а отже така позиція не відповідає засадам добросовісності.

Також суд звертає увагу, що будь-яке судове рішення ґрунтується на встановлених судом обставинах спірних правовідносин, які суд встановлює на підставі доказів, наданих учасниками справи. Сутність процедури перегляду судом свого рішення, ухваленого в заочному порядку, полягає у переоцінці судом спірних правовідносин з урахуванням додаткових обставин, що встановлюються на підставі доказів, які наявні у відповідача, і які не були враховані судом при ухваленні заочного рішення, але мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Неналежна оцінка судом обставин справи не може бути підставою для перегляду заочного рішення, оскільки така оцінка здійснюється за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України). Неповне з`ясування судом обставин справи, на підставі вже досліджених судом доказів, або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування або зміни рішення суду в апеляційному порядку, а не для перегляду заочного рішення суду.

З огляду на те, що суду не надано доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, то підстави для задоволення заяви відповідача та скасування заочного рішення відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.3, 12, 13, 127, 259-261, 286-288 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку на подання заяви про скасування заочного рішення та скасування заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.03.2026 року у справі №711/671/26 - залишити без задоволення.

Ухвала окремо від рішення суду окремому оскарженню не підлягає.

Роз`яснити відповідачу про право на оскарження заочного рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст ухвали складений 14 липня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко