Ухвала суду № 138486273, 22.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 204/3992/23

Номер провадження 1-кп/201/170/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників обвинуваченого адвокатів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане на стадії судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дебальцеве, Донецької області, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Соборного районного суду міста Дніпра знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

Під час судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 832 000 гривень та покладенням передбачених ст. 194 КПК України обов`язків.

В обґрунтування доводів клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, звертаючи особливу увагу суду на фактичні обставини та характер інкримінованих злочинів, які свідчать про суспільну небезпеку та вчинені в інтересах РФ у розрізі підготовки її до збройної агресії проти України.

Необхідність продовження ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлена наявністю передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, які на даний час не зменшилися.

Зокрема, ризик можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду обумовлений тяжкістю обвинувачення, серед іншого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за яке передбачене покарання у вигляді 15 років позбавленні волі з конфіскацією майна.

Тож невідворотність покарання за злочини вже сама по собі є підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.

До того ж, фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_7 злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку, оскільки вчинені в інтересах Російської Федерації у розрізі підготовки її до збройної агресії проти України. Обставини інкримінованих ОСОБА_7 злочинів свідчать про зв`язок останнього з представниками країни агресора, тому існує ризик, що перебуваючи на волі, останній може виїхати за межі країни або на тимчасово окуповані території.

Крім того, ОСОБА_7 мав паспорт громадянина Російської Федерації, що суттєво збільшує ризик переховування від суду з метою уникнення відповідальності. Не зважаючи на їх вилучення вказане свідчить про зв`язок ОСОБА_7 з РФ. Тому, з наявністю в Україні воєнного стану у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об`єктивних причин значно знижується (ухвала Дніпровського апеляційного суду від 30.04.2025 по справі №204/3992/23, провадження №11-кп/803/1843/25).

Ризик можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_7 вчинити інше кримінальне правопорушення або ж продовжити вчинення інкримінованих злочинів обумовлений специфікою інкримінованих останньому злочинів, зокрема, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_7 до вчинення злочинів такої категорії.

Доводячи існування заявлених у клопотанні ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності, яку слід передбачити та справдженню якої упередити.

Зауважив на тому, що тривалість судового розгляду в даному провадженні викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом обвинувачення та доказів, що належить дослідити, що саме по собі не утворює підстав для звільнення з під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Також прокурор вказав на те, що відсутність, на даний час фактів втечі обвинуваченого та невчинення ним нових кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, належна процесуальна поведінка обвинуваченого зумовлена дієвістю обраного та продовженого запобіжного заходу, який незважаючи на сплив часу є виправданим, що знайшло своє відображення у перевірці відповідних рішень суду першої інстанції Дніпровським апеляційним судом.

Щодо можливості застосування іншого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 прокурор зазначив, що особисте зобов`язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких останній обвинувачується, та встановлені ризики, заяв про взяття на поруки обвинуваченого від осіб, які заслуговують на довіру чи однієї особи, яка заслуговує на особливу довіру, не надходило, а домашній арешт не може вважатися дієвим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, з огляду, на інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення. При цьому, згідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Тож, наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб та інтересам держави, що у даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Положеннями п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах нездатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Метою застави має бути забезпечення процесуальних обов`язків і попередження ризиків, а не штрафна чи каральна функція.

У рішенні від 13 січня 2022 року у справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15) ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.

Тому, в якості альтернативи застосування обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з огляду на особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні серед іншого особливо тяжких злочинів, у тому числі, проти основ національної безпеки, але має позитивні характеристики, постійне місце проживання, тривалий час перебуває під вартою, з урахуванням позицій апеляційної інстанції, а також виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, згідно якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб виключити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, сторона обвинувачення вважає за можливе просити суд визначити заставу (як альтернативу триманню під вартою) в розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становитиме 832 000 гривень.

Визначена сума застави не порушує принцип пропорційності та з урахуванням особи обвинуваченого, не є явно непомірною для нього. Проте вона є значною та цілком здатною забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов`язків. При цьому, на даному етапі кримінального провадження вказані ризики не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж застосування вказаного виду запобіжного заходу із таким розміром застави як альтернативи такому запобіжному заходу.

З урахуванням викладеного у клопотанні, прокурор ОСОБА_3 вважав, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню наведеним ризикам з боку обвинуваченого та відповідно до ст. ст. 183, 194, 197, 199, 331 КПК України, ОСОБА_7 слід продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави, як альтернативи, в розмірі 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становитиме 832 000 гривень. У разі внесення застави у визначеному судом розмірі, просив покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 передбачені ст. 194 КПК України обов`язки: прибувати до суду, прокурора у визначений час, утримуватися від свідків, не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає (перебуває), без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та\або місця роботи, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, просив його задовольнити та продовжити ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з викладених у ньому підстав. Стосовно визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави прокурор, з огляду на рішення Дніпровського апеляційного суду, просив визначити заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів доходів для працездатних осіб, що дорівнює 832 000 гривень та відповідатиме майновому стану обвинуваченого та його положенню у суспільстві.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечував проти поданого прокурором клопотання, посилаючись на наступне.

Зокрема, у клопотанні прокурором не наведено жодних мотивів та обґрунтувань на підтвердження того ж самого ступеню ймовірності здійснення його підзахисним втечі або ж вчинення нового злочину чи продовження інкримінованого. До того ж, на думку захисника, стороною обвинувачення не доведено, що ступінь ймовірності заявлених ризиків залишився на тому ж рівні, що і тоді, коли вирішувалось питання про застосування запобіжного заходу та його продовження, адже, з огляду на практику ЄСПЛ, з плином часу ризики значно зменшуються або нівелюються взагалі. Вказав, що сторона захисту не заперечує наявність ризиків, проте, вважає, що їх ступінь значно зменшився станом на момент розгляду цього клопотання.

А тому, сторона обвинувачення з плином часу має навести конкретні факти, докази та мотиви на підтвердження того ж самого ступеню ймовірності існуючих ризиків, який виправдовує продовження найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Проте, зміст поданих стороною обвинувачення упродовж трьох з половиною років клопотань не змінюється, що свідчить про формальний підхід прокурора щодо перевірки наявності цих ризиків.

Крім того, захисник ОСОБА_4 посилався на те, що з моменту вчинення інкримінованих його підзахисному ОСОБА_7 кримінальних правопорушень (2016 рік та 2021 рік) пройшло більше 10 та 5 років відповідно, що є тими обставинами, що свідчать про суттєве зменшення заявлених прокурором ризиків.

В цьому контексті, низка доводів захисника ОСОБА_4 фактично зводилася до аналізу висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, в тому числі, неконкретності та суперечності його формулювання, незгоди із правовою кваліфікацією діянь, що інкримінуються обвинуваченому, яку сторона захисту вважає невірною, зокрема, дії пов`язані із сплатою податків на тимчасово окупованій території мають бути кваліфіковані за ст. 111-4 КК України, а не за ст. ст. 258-3, 258-5 КК України, невідповідності встановлених органом досудового розслідування обставин, викладених у клопотанні та обвинувальному акті, правовій кваліфікації дій ОСОБА_7 , а також до тверджень про відсутність вагомих доказів, якими підтверджується причетність його підзахисного до вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України. До того ж, в матеріалах кримінального провадження наявний висновок експерта з питань таємниць Міністерства Оборони України та Ради Національної Безпеки, відповідно до якого надана на дослідження та вилучена у ОСОБА_7 з мобільного телефону інформація не несе загрози національній безпеці нашої держави, як і витік означеної інформації не несе такої загрози.

При цьому, захисник ОСОБА_4 зауважив, що за умови правильної кваліфікації дій його підзахисного, зокрема, за ст. 111-4 КК України, який є нетяжким злочином та з моменту якого ( події 2016-2017 років) минуло 10 років, високий рівень настання заявлених прокурором ризиків є майже спростованим.

Стосовно застосування застави захисник ОСОБА_4 посилався на те, що визначений на даний час розмір застави є очевидно непомірним для його підзахисного, про що свідчать ті обставини, що вже пів року застава ОСОБА_7 не внесена з підстав відсутності такої можливості.

Сторона захисту має на меті довести невинуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

За наведених ним підстав, з огляду на майновий стан його підзахисного ОСОБА_7 та тривале перебування під вартою, просив зменшити визначений розмір застави до мінімального у межах 80 прожиткових мінімумів доходів для працездатних осіб, який є помірним та таким, що може бути сплаченим.

Захисник ОСОБА_5 підтримав доводи захисника ОСОБА_4 у повному обсязі.

Зауважив на тому, що подане прокурором клопотання є передчасним, оскільки постановленому судом попередньому рішенню про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою апеляційним судом ще не надано оцінку, і подана стороною захисту апеляційна скарга не розглянута.

Також підтримав правову позицію захисника ОСОБА_4 стосовно формального підходу сторони обвинувачення щодо перевірки наявності ризиків та складання клопотання, зміст якого тривалий час є незмінним, як і доводи, якими прокурор обґрунтовує ризики. З моменту інкримінованих ОСОБА_7 злочинів пройшло майже 10 років, а тому з плином часу ризик втечі значно зменшується, що не враховано прокурором.

До того ж, зауважив, що, на думку сторони захисту, дослідженими на даний час доказами не встановлено причетність його підзахисного ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих злочинів.

За наведених обставин, вважав, що правові підстави для задоволення поданого прокурором клопотання відсутні.

Захисник ОСОБА_8 підтримав правову позицію захисника ОСОБА_4 .

Зауважив на тому, що зміст клопотання прокурора є ідентичним попереднім клопотанням, в якому не наведено жодних нових обставин після ухвалення попереднього судового рішення, зазначені стороною обвинувачення ризики носять загальний характер. При цьому, прокурор має наводити нові доводи в обґрунтування заявлених ним ризиків, проте, такі доводи і мотиви у клопотанні відсутні. З плином часу сама тяжкість перестає бути підставою, яка виправдовує тримання під вартою та обґрунтовує ризик втечі.

Стосовно застави зауважив, що її розмір для його підзахисного ОСОБА_7 є непомірним, при цьому, посилання прокурора на статус та майновий стан обвинуваченого до тримання під вартою є безпідставним.

Вказав, що ОСОБА_7 вже три з половиною роки перебуває під вартою, жодних доходів не отримує, не має фінансової підтримки з інших джерел, а тому застава дотепер не внесена, що вказує на її очевидну непомірність.

До того ж, сама тяжкість обвинувачення не може бути підставою для встановлення непомірної застави. Зауважив, що прокурором не надано жодних доказів на підтвердження того, що цей розмір застави є помірним для його підзахисного ОСОБА_7 .

Просив зменшити розмір застави до мінімального 80 прожиткових мінімумів доходів для працездатних осіб.

Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію своїх захисників у повному обсязі.

Зауважив на тому, що він є громадянином України, громадянства інших країн не має. У поданому прокурором клопотанні жодних нових обставин не наведено.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до наступного.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 832 000 гривень та покладенням передбачених ст. 194 КПК України обов`язків.

Так, надаючи оцінку доводам сторони обвинувачення, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Як слідує з положень ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Частина 2 ст. 331 КПК України регламентує, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.

Окремо суд зазначає, що ч. 6 ст. 176 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати здійсненню судового провадження розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року до обвинуваченого ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 21.07.2023 року, без визначення розміру застави, який був в подальшому був неодноразово продовжений.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, суд має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_7 висунуте обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, тобто у державній зраді, нанесенні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, наданні представнику іноземної держави (РФ) допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, у фінансуванні тероризму, наданні активів терористичній організації «ДНР» з метою їх використання для будь-яких цілей вказаної терористичної організації, вчинені за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, в організації сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», у службовому підробленні офіційних документів, у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом в особливо великому розмірі, за обставин, детально викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.

Розглядаючи доводи прокурора про доцільність продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що вже неодноразово зазначалося у попередніх судових рішеннях, суд не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, вважає, що, в даному випадку, є обов`язкова умова conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.

Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.

Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Тим більше, станом на момент розгляду клопотання стороною обвинувачення не зменшений обсяг попередньо висунутого обвинувачення, тож в цьому контексті, мотиви суду є аналогічними тим, що викладені у попередніх судових рішеннях.

Таким чином, при вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, виходячи з наступного.

Так, серед іншого, ОСОБА_7 висунуто обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі найнижча межа від восьми років до найвищої межі - п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

При цьому, суд зважає на фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, зокрема, останній згідно висунутого обвинувачення протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, які ставляться йому у провину, а також, виконуючи завдання представників спецслужб Російської Федерації, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави України від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок оборонної здатності держави.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан, а отже, в умовах, що існують в державі, викликаних безпрецедентною військовою агресією Російської Федерації проти України, у обвинуваченого ОСОБА_7 збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об`єктивних причин значно знижується.

Окрім того, як зазначалося у попередніх судових рішеннях, обвинувачений має паспорти Російської Федерації, що підтверджується матеріалами провадження та не заперечує сторона захисту, що, не зважаючи на їх вилучення, свідчить про наявний у ОСОБА_7 зв`язок з Російською Федерацією. Тож, за наявності в Україні воєнного стану у обвинуваченого ОСОБА_7 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже здійснення належного контролю за його поведінкою з об`єктивних причин значно знижується.

Отже, наведене у сукупності із обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду на непідконтрольні Україні території та в подальшому переховуватися на території Російської Федерації.

До того ж, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 неодноразово повідомляв, що перебуває у стадії розлучення з його дружиною, неповнолітні діти проживають із останньою, що є тими обставинами, які у певній мірі впливають на міцність соціальних зв`язків у останнього.

При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.

Перевіряючи продовження існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, насамперед, суд зважає на суть пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, зокрема, останньому згідно обвинувального акту інкримінується протягом тривалого часу спілкування та передача відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб Російської Федерації, здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території тощо.

Тож ОСОБА_7 будучи на волі, маючи доступ до мережі Інтернет та мобільних додатків, з високою ймовірністю може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора у безпрецедентній воєнній агресії, спрямованій на повалення конституційного ладу України, захвату та знищення як територій України, так і її населення.

Більш того, на підтвердження продовження існування цього ризику свідчать і ті обставини, що відносно ОСОБА_7 є кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, в межах якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони, про що вже зазначалося у попередніх судових рішеннях.

При цьому, судом враховуються і дані про особу обвинуваченого, який до арешту був керівником працюючого підприємства, має нерухомість в Україні та права у статутному капіталі юридичної особи, постійне місце проживання та неповнолітніх дітей, раніше не судимий, здійснював громадську діяльність та є автором книги, був нагороджений наказом начальника ГУР МО України від 06.08.2021 року заохочувальною відзнакою, які безумовно заслуговують на увагу, проте жодним чином не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені судом ризики, а, з огляду на висунуте обвинувачення у вчиненні злочинів, в тому числі, проти основ національної безпеки, в умовах оголошеного воєнного стану на території України, зважаючи на виїзди ОСОБА_7 до країни-агресора, лише посилюють встановлені судом ризики, і не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Тим більше, ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, втім, жодним чином не виступили стримуючим фактором у поведінці обвинуваченого.

При цьому, суд зауважує на тому, що наведені вище обставини, як і попередньо висунуте прокурором обвинувачення, станом на момент цього розгляду не змінилися, тож у цьому контексті, і мотиви суду є аналогічними тим, що наведені у попередніх судових рішеннях.

Оцінюючи можливість застосування до обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд, насамперед, враховує серйозність обвинувачення, його характер та конкретні обставини, зокрема те, що ОСОБА_7 ставиться у провину, що протягом тривалого часу він спілкувався з представниками іноземної держави та передавав їм відповідні відомості, здійснював фінансування дій країни агресора, а тому з великою ймовірністю може вчиняти аналогічні дії в подальшому. Саме така оцінка стосується перспективних фактів, тож суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Тож, при вирішенні питання можливості застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу суд виходить з того, що з огляду на тяжкість висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, особисте зобов`язання не забезпечить його належну процесуальну поведінку та встановлені у цьому рішенні ризики; домашній арешт, з огляду на фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів, зокрема, тривалість спілкування з представниками іноземної держави та передання їм відповідної інформації, здійснення фінансування дій країни агресора, не може виступити дійовим запобіжним заходом та достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 , відносно якого до того ж наявне інше кримінальне провадження, в межах якого до нього застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою; заяв про взяття на поруки обвинуваченого дотепер не надходило.

Тим більше, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів безумовно свідчать про підвищену суспільну небезпеку, а наявність висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.111, ч. 3 ст.27 ч. 1 ст.258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5 КК України, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, за наявності ризиків, передбачених у статті 177 КПК України, не передбачає застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Відповідно до частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, характеру кожного обвинувачення та обставин інкримінованих злочинів, їх підвищеної суспільної небезпеки, особи обвинуваченого та його деструктивної процесуальної поведінки, суд дійшов до висновку, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов`язків, що виправдовує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Тож, в цьому контексті суд погоджується із обґрунтуваннями сторони обвинувачення.

До того ж, поряд з наведеним, судом враховується і процесуальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_7 , направлена на затягування розгляду справи, яку останній демонструє упродовж судового провадження.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема, відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження, втім, застосування більш м`яких запобіжних заходів може відтермінувати можливість його виконання, що, з урахуванням особистості обвинуваченого ОСОБА_7 , створює ймовірну можливість вчинення ним позапроцесуальних дій.

В цьому контексті суд зважає на процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 упродовж судового провадження, який неодноразово порушував порядок судового засідання, демонстрував зневажливе ставлення, як до головуючого судді, так і судової системи в цілому, не зважаючи на безліч зауважень, попереджень та роз`яснень положень ст. 330 КПК України, звертався до суду у непередбаченій законом формі (за ім`ям та по-батькові), звинувачував в утриманні його під вартою за вказівками керівництва СБУ, неодноразово зауважував на тому, що навмисно буде порушувати порядок судового засідання задля видалення його з зали судового засідання, адже він не бажає приймати участь у цьому «цирку», а також постійно допускає образливі висловлювання у бік прокурора, внаслідок чого неодноразово був видалений з зали судового засідання.

Суд констатує, що навіть після застосування передбачених ст. 330 КПК України заходів до порушника судового засідання, процесуальна поведінка ОСОБА_7 не змінилася, останній станом і на теперішній час продовжує допускати порушення порядку судового засідання, що є тими обставинами, які у своїй сукупності свідчать про навмисне затягування судового розгляду та незаінтересованість у здійсненні судового провадження у розумні строки.

До того ж, така поведінка обвинуваченого супроводжується поданням, як ним безпосередньо, так і його захисниками, безпідставних заяв про відвід головуючого судді (15), прокурора (4), секретаря судового засідання (2), які здебільшого подаються перед розглядом клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу або перед дослідженням доказів, та з огляду на безпідставність таких заяв, з метою затягування судового розгляду.

Аналізуючи в цілому таку процесуальну поведінку сторони захисту, яка триває упродовж судового провадження, зокрема, подання безпідставних заяв про відвід головуючого судді (15), прокурора (4), секретаря судового засідання (2), нераціональне витрачання процесуального часу, виділеного для слухання справи, зокрема, оголошення у повному обсязі заяв, клопотань, заперечень тощо тривалістю за часом від 15 до 40 хвилин і більше, у зв`язку із чим, судом неодноразово встановлювався часовий регламент для виступу, наполягання на оголошенні у повному обсязі не тільки матеріалів досудового розслідування, які заявлені прокурором, як докази, а навіть і таких матеріалів, як клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування та запобіжного заходу, в той час коли, матеріали досудового розслідування, які мають бути досліджені складають 33 томи, суд констатує, що такі дії спрямовані виключно на затягування судового розгляду цієї справи задля подальшого дорікання надмірним триманням під вартою обвинуваченого.

До того ж, аналізуючи поведінку сторони захисту упродовж судового провадження у даній справі, суд констатує, що незалежно від наявності поважної причини, узгодження з захисниками дат та часу проведення судових засідань чи їх повідомлення в порядку ст. 135 КПК України про призначені судові засідання за визначеним графіком, вони постійно відкладаються через неявку захисників.

Тривалий час суд спостерігає певну тенденцію, яку впроваджує сторона захисту стосовно відкладення судових засідань у разі неявки одного з захисників, мотивуючи тим, що одного або двох професійних захисників під час дослідження доказів сторони обвинувачення ОСОБА_7 буде недостатньо і це безумовно потягне порушення права останнього на захист, що слугує підставою для продовження перерви у судовому засіданні для повторного виклику захисника, який не з`явився.

Тож, в цьому контексті, постійні заяви та твердження сторони захисту, що вони не мають на меті затягування цього розгляду виявляються непереконливими та такими, що фактично спростовуються згаданою вище процесуальною поведінкою захисників та обвинуваченого, яка і призводить до тривалого тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.

Отже, зважаючи на наведені обставини у їх сукупності, є очевидним, що навіть такий запобіжний захід, як тримання під вартою, у даному випадку, виявляється не здатним забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду та запобігти існуючим ризикам, а тому інші більш м`які запобіжні заходи не будуть дієвими і не забезпечать виконання завдань кримінального провадження, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні і на теперішній час ситуація в цьому контексті не змінилася.

Тому суд погоджується із доводами прокурора про те, що інший більш м`який запобіжний захід не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час судового розгляду та запобігти існуючим ризикам, які з плином часу, з огляду на наведену вище поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 , не тільки не зменшилися, а навіть збільшилися.

Оцінюючи доводи сторони захисту, наведені під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає наступне.

Доводи сторони захисту, зокрема, захисника ОСОБА_4 , які фактично зводяться до аналізу висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, в тому числі, неконкретності та суперечності його формулювання, незгоди із правовою кваліфікацією діянь, що інкримінуються обвинуваченому, яку сторона захисту вважає невірною, невідповідності встановлених органом досудового розслідування обставин, викладених у клопотанні та обвинувальному акті, правовій кваліфікації дій ОСОБА_7 , а також до тверджень про відсутність вагомих доказів, якими підтверджується скоєння його підзахисним кримінальних правопорушень за ознаками ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, суд відхиляє та вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, адже відповідно до вимог ст. 368 КПК України питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильності правової кваліфікації його дій тощо, вирішується судом лише після дослідження всіх наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку. При цьому, оцінку наданим доказам стосовно їх належності та допустимості суд також має надати в нарадчій кімнаті.

Тим більше, суд наголошує на тому, що розгляд клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу відбувається під час судового розгляду на стадії дослідження доказів, тож суд позбавлений процесуальної можливості надавати їм відповідну правову оцінку в контексті підтвердження або спростування певних обставин обвинувачення, вирішувати питання правильності правової кваліфікації дій, що інкримінуються обвинуваченому, наявності або відсутності у діях ОСОБА_7 складу інкримінованих злочинів тощо.

До того ж посилання захисника ОСОБА_4 на результати експертизи та інші надані стороною захисту матеріали, які на його думку, спростовують обґрунтованість висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, суд не приймає до уваги з наведених вище мотивів.

При цьому, суд зауважує на тому, що під час судового розгляду суд має дослідити, як докази сторони обвинувачення, так і докази сторони захисту, після чого надати їм правову оцінку у їх сукупності під час знаходження у нарадчій кімнаті.

Тож, надання відповідної правової оцінки окремим доказам, вилученим із загальної сукупності матеріалів досудового розслідування, під час судового розгляду є неприпустимим.

В цьому контексті, не є аргументованими й доводи захисника ОСОБА_5 про недоведеність причетності обвинуваченого ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих злочинів дослідженими матеріалами досудового розслідування, адже питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину вирішується судом лише після дослідження всіх наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку. При цьому, оцінку наданим доказам стосовно їх належності та допустимості суд також має надати в нарадчій кімнаті.

Також з наведених у цьому рішенні мотивів суд відкидає доводи сторони захисту щодо недоведеності заявлених прокурором ризиків можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, а також зменшення цих ризиків з плином часу.

Щодо посилань сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_7 тривалий час перебуває під вартою, слід зазначити, що продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16 травня 2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

В той же час, постійно дорікаючи суду надмірним триманням ОСОБА_7 під вартою, процесуальна поведінка сторони захисту навпаки спрямована на затягування судового розгляду цієї справи та свідчить про непереконливість тверджень захисників, що вони не мають на меті затягувати цей розгляд.

Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, тому судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

При цьому, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

Тож, продовження існування встановлених судом обставин у їх сукупності, виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, що відповідає і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та застосування більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, а також не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора ОСОБА_9 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, обвинуваченому ОСОБА_7 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 19 вересня 2026 року.

Вирішуючи питання щодо визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд виходить з наступного.

В межах даного кримінального провадження ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року було задоволено клопотання прокурора та застосовано до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів до 21 липня 2023 року включно, без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, який в подальшому був неодноразово продовжений. Судові рішення про застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави за апеляційними скаргами захисників перевірялися в апеляційному порядку і були залишені без змін.

Ухвалюючи наведені вище рішення, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Тим більше, на переконання суду, на відміну від частини 5 статті 176 КПК України, яка діяла до її виключення 16.08.2022 року, положення частини 6 статті 176 КПК України є менш обтяжливим щодо обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість, адже законодавець чітко визначив часовий проміжок такого обмеження щодо застосування до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виключно під час дії воєнного стану.

Тож, з урахуванням наведених вище вимог кримінального процесуального закону, зважаючи на безпрецедентну повномасштабну військову агресію російської федерації проти України, з огляду на попередню подібну судову практику застосування відмінних від тримання під вартою запобіжних заходів до осіб, які звинувачувались у державній зраді, диверсії, вчиненні терористичного акту та інших злочинах, що мала наслідком те, що підозрювані\обвинувачені порушували вимоги КПК України, рішення судів та переховувались від органів досудового розслідування та судів, в першу чергу, на території країни агресора РФ, а також на висунуте ОСОБА_7 обвинувачення в тому числі, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, які пов`язані із державною зрадою, організацією сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» та фінансуванням тероризму та безумовно мають підвищену суспільну небезпеку, суд дійшов висновку, що у даному випадку, застосування положень ч. 6 ст. 176 КПК України, які тягнуть за собою обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод, переслідує легітимну мету, обумовлені суспільною необхідністю досягнення цієї мети, є пропорційним та обґрунтованим втручанням в реалізацію цього права, про що неодноразово зазначалося у попередніх судових рішеннях з викладенням відповідних мотивів.

До того ж, в цьому контексті суд зважав на тривале перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою без альтернативного запобіжного заходу, втім, враховував, що воно обумовлене процесуальною поведінкою ОСОБА_7 та його захисників, яка спрямована на затягування судового розгляду та демонструє незаінтересованість у здійсненні судового провадження у розумні строки задля подальшого дорікання надмірним триманням під вартою обвинуваченого.

Втім, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року ухвала Соборного суду міста Дніпра від 02 вересня 2025 року скасована і постановлена нова ухвала, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 задоволено частково. Обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31 жовтня 2025 року та застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі у розмірі 500 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 1 514 000 гривень, з покладенням обов`язків прибувати до суду у визначений час, утримуватись від спілкування зі свідками, не відлучатися із м. Дніпра без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання та\або місця роботи.

До того ж, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року ухвала Соборного суду міста Дніпра від 23 жовтня 2025 року скасована і постановлена нова ухвала, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 задоволено частково. Обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21 грудня 2025 року та застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі у розмірі 300 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 908 400, 00 гривень, з покладенням обов`язків прибувати за кожною вимогою на визначений час до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду, повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

В подальшому ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2026 року ухвала Соборного суду міста Дніпра від 18 грудня 2025 року скасована і постановлена нова ухвала, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 задоволено частково. Обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 21 грудня 2025 року та застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі у розмірі 272 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 905 216 гривень, з покладенням обов`язків прибувати за кожною вимогою на визначений час до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду, повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2026 року ухвала Соборного суду міста Дніпра від 04 лютого 2026 року скасована і постановлена нова ухвала, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 задоволено частково. Обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 04 квітня 2026 року та застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі у розмірі 250 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 832 000 гривень, з покладенням обов`язків прибувати за кожною вимогою на визначений час до слідчого, прокурора, слідчого судді або суду, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду, повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання та здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

В подальшому, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року апеляційна скарга сторони захисту залишена без задоволення, а ухвала Соборного суду міста Дніпра від 01 квітня 2026 року залишена без змін.

Отже, питання щодо альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, який був застосований апеляційною інстанцією, суд вирішує в межах поданого прокурором клопотання та, з огляду на ухвалене 19.03.2026 року судом апеляційної інстанції рішення, та вважає, що застава у визначеному розмірі 250 прожиткових мінімумів доходів для працездатних осіб, що дорівнює 832 000 гривень, буде здатна забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 та запобігти встановленим ризикам.

У той же час, суд погоджується з доводами прокурора стосовно доцільності покладення на обвинуваченого ОСОБА_7 зазначених у клопотанні обов`язків.

При цьому, вирішуючи питання стосовно покладення обов`язку не відлучатися з населеного пункту, в якому проживає обвинувачений, суд виходить з наступного.

Так, органом досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що є тимчасово окупованою територією, а також постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де був затриманий обвинувачений.

До того ж, під час розгляду раніше поданого прокурором клопотання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу стороною захисту надано рішення суду апеляційної інстанції від 17 вересня 2025 року відповідно до якого за ОСОБА_7 визначено право власності на 1\2 частину цієї квартири у м. Києві. Також, як слідує з наведеного судового рішення ОСОБА_7 має право власності на об`єкт нерухомості домоволодіння у Новомосковському районі Дніпропетровської області, яке станом на 2019 рік є таким, що не придатне для житла. За твердженням сторони захисту у вказаному домоволодінні обвинувачений ОСОБА_7 не має змоги проживати з причин його непридатності до житла.

Отже, з огляду на положення ч. 5 ст. 194 КПК України, вирішуючи питання стосовно покладення на обвинуваченого ОСОБА_7 обов`язку не відлучатися з населеного пункту, в якому останній зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду, суд має виходити з принципу правової визначеності та вважає за доцільне визначити з передбачених законодавцем альтернатив населений пункт в якому обвинувачений має постійне місце проживання, що підтверджується матеріалами справи. При цьому, покласти на ОСОБА_7 такий обов`язок за місцем його реєстрації є неможливим з підстав його тимчасової окупації, за місцем розташування належного обвинуваченому на праві власності домоволодіння з підстав його непридатності для житла. Іншого конкретного населеного пункту, в якому обвинувачений має постійне місце проживання, стороною захисту не наведено.

Тож, на переконання суду, є доцільним покладення на обвинуваченого обов`язку не відлучатися з населеного пункту міста Києва, де він має постійне місце проживання.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати ОСОБА_7 прибувати за кожною вимогою до суду, а також покласти на обвинуваченого передбачені ст. 194 КПК України наступні обов`язки: утримуватись від спілкування зі свідками; не відлучатися із м. Києва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Доводи сторони захисту про зменшення розміру застави є непереконливими, а тому, з огляду на особу обвинуваченого ОСОБА_7 , тяжкість інкримінованих йому кримінальних правопорушень, майновий стан та продовження існування встановлених ризиків, відсутні підстави для зменшення розміру застави, яка була визначена останньому у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, про зазначено в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 32, 174, 176-178, 183, 194, 196, 331, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Застосований до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 (шістдесят) днів до 19 вересня 2026 року.

Строк дії ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою закінчується о 00 години 00 хвилин 20 вересня 2026 року.

Встановити, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_7 або іншою фізичною чи юридичною особою на депозитний рахунок № UA158201720355229002000017442 в ГУДКСУ в м. Київ, одержувач платежу ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, МФО 820172, застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 832 000, 00 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти.

У разі внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти зобов`язати його прибувати за кожною вимогою до суду, а також покласти на останнього обов`язки: утримуватись від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні; не відлучатися з населеного пункту за місцем фактичного проживання до затримання у м. Києві без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця проживання та\або роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_7 , що у разі не з`явлення його за викликом до суду без поважних причин чи не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов`язків, покладених на нього, застава звертається у дохід держави.

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали о 17 годині 45 хвилин 23 липня 2026 року.

Суддя: ОСОБА_1