Рішення № 1384831, 06.02.2008, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.02.08 р. Справа № 43/394пд

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Ротар Н.Ю.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Кіровського міжрайонного прокурора м. Кіровська в інтересах держави в особі Жданівської міської ради м. Жданівка

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Жданівка

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління житлово - комунального господарства м. Жданівка

про визнання недійсним договору

за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Жданівка

до Жданівської міської ради м. Жданівка

про визнання права власності

за участю:

прокурор не з'явився

представників сторін:

від позивача Озюменко Р.Ю. - юрисконсульт

від відповідача - ОСОБА_1 - підприємець, ОСОБА_2 - юрисконсульт

від третьої особи на стороні позивача Озюменко Є.Ю. - юрисконсульт

Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.07р., скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12.04.07р. та рішення господарського суду Донецької області від 15.02.07р., а справу передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Судом прийнято до уваги, що вказівки які містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи відповідно до вимог ст.11112 ГПК України.

Сторони не наполягають на здійснення фіксації судового процесу технічними засобами відповідно до вимог пункту 7 ст.129 Конституції та ст.44, тому за наслідками розгляду спору було складено протокол згідно ст. 81 1 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

Кіровський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Жданівської міської ради з позовом визнати недійсним договір фінансового лізингу №25 від 01.08.01р. укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Управлінням житлово-комунального господарства м. Жданівка, як такий, що суперечить вимогам закону та зобов'язати ОСОБА_1 повернути Жданівській міської раді об'єкт лізингу.

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

З урахуванням складності справи та клопотань сторін, спір було вирішено у більш тривалий час, ніж передбачено частиною першої ст. 69 ГПК України.

Відповідно до вимог статті 77 ГПК України, с метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін з 28.01.08р. по 5.02.08р. у судовому засіданні було оголошено перерву. У зв'язку з встановленням всіх фактичних обставин справи та доказів на їх підтвердження, підготовки процесуального документа в засіданні з 05.02.08р. по 06.02.08р. було оголошено перерву. Факти оголошення перерви без винесення процесуального документа суду знайшли своє відображення у протоколах судового засідання по справі: від 28.01.08р. та 05.02.08р.

Відповідач позов не визнав мотивуючи свої заперечення наступними обставинами:

- посилання прокурора на відсутність у договорі лізингу суттєвих умов договору спростовується пунктами 5.5 та 5.6 цього договору, де сторонами встановлено графік сплати лізингових платежів та обов'язок лізингоодержувача здійснювати на протязі певного часу плату за користуванням об'єкту лізингу;

- свої зобов'язання за договором лізингу відповідач виконав у повному обсязі, у тому числі щодо внесення лізингових платежів на час дії спірного договору, що підтверджено довідкою державної податкової інспекції;

- посилання прокурора на порушення відповідачем вимог Закону України " Про оподаткування прибутку підприємств" відносно амортизації спірного об'єкту лізингу, не відповідає законодавству та фактичним обставинам справи, оскільки розмір, спосіб, форма та строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду визначаються сторонами за домовленістю у договорі відповідно до приписів вказаного закону;

- доводи прокурора щодо відсутності належним чином державної реєстрації договору лізингу не відповідає дійсності, так як доказами у справі, зокрема, рішенням сесії Жданівської міської ради від 10.04.03р. IV -7 за № 141 було здійснено його реєстрацію;

- ствердження прокурора про застосування до спірних правовідносин Закону України " Про оренду державного та комунального майна " не обґрунтовано за наступним:

- а) предметом спірного договору є придбання у приватну власність майна, не унеможливлює укладення такого виду договору за вимогами вказаного закону;

- б) відповідно до частини другої статті 2 Закону України " Про фінансовий лізинг" в редакції 14.01.99р., об'єктом лізингу може бути може будь-яке нерухоме і рухоме майно;

- в). Зазначене майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном. Рішенням сесії Жданівської міської ради 23 скликання від 27.06.01р. № 25-384 таке погодження було отримано;

- представник відповідача наполягає на задоволенні зустрічного позову в повному обсязі, обґрунтовуючи це тим, що позивач не визнає його право на спірне майно, що суперечить вимогам ст.392 ЦК України 2003р.;

- крім того, звертає увагу суду на те, що на час перебування спірного майна у його власності відбулося поліпшення його стану, зокрема, проведено реконструкцію вбудованого на першому поверсі житлового будинку, що позбавляє можливості повернення його позивачеві з урахуванням певних втрат.

- представник відповідача надав суду клопотання про застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах відповідно до вимог пункту 4 ст. 267 ЦК України 2003р., оскільки вважає, що на час звернення прокурора з позовом його було пропущено без поважних причин.

На виконання вказівок зазначених у постанові касаційної інстанції, та клопотання позивача до участі у справі згідно ухвали суду від 29.11.07р. було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління житлово-комунального господарства м. Жданівка, далі Третя особа.

Третя особа по суті заявлених прокурором вимог надала суду письмові пояснення за наступним змістом:

- підтримує позовні вимоги прокурора та позивача, оскільки рішення у справі може вплинути на її подальші правовідносини з учасниками судового процесу - з позивачем та відповідачем;

- вказаний договір фінансового лізингу було укладено з порушенням вимог норм чинного законодавства, а саме: пункт 1" Порядку реєстрації договорів лізингу" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.98р. за №913 вимог ст.ст. 7,10 Закону України " Про лізинг";

- за приписами статті 7 Закону України" Про лізинг", вказано перелік обов'язкових умов, які повинні містити договір лізингу. Вказані умови не знайшли своє відображення в договорі фінансового лізингу від 01.08.01р., укладеного між сторонами;

- відповідно до вимог ст.10 закону України" Про лізинг" у договорі фінансового лізингу може передбачатися право на викуп об'єкту лізингу лізингоодержувачем. Таких умов спірний договір також не містить;

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову оцінку правовідносинам сторін, вислухавши доводи представника позивача та відповідача, висновок прокурора, суд встановив:

До прийняття рішення у справі прокурор надав суду пояснення, зміст яких підтверджує те, що відповідно до вимог ст.83 ЦК України 1963 р. позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій щодо повернення державного майна із незаконного володіння інших осіб.

У той же час, представник позивача надав суду клопотання про поновлення строку позовної давності пропущеного за поважними причинами. Тому відповідно до вимог законодавства спір підлягає розгляду по суті з урахуванням наявності суперечностей у доводах та доказах учасників судового процесу щодо застосування ними у спірних правовідносин строку позовної давності.

Позов прокурора мотивовано тим, що згідно з рішенням Жданівської міської ради від 27.06.01р. №25-384, між Управлінням житлово - комунального господарства Жнанівської міської ради, далі Лізингодавець та фізичною особою ОСОБА_1, далі Лізингоодержувач, 01.08.2001р. було укладено договір фінансового лізингу за №25.

За умовами цього договору Лізингодавець передав Лізингоодержувачу в платне користування об'єкт лізингу: вбудоване на першому поверсі житлового будинку нежитлове приміщення з підсобними (службовими) приміщеннями за адресою: Донецька область, м. Жданівка, пл. Леніна, д. 5-А, загальною площею 376,3 м2.

В результаті вступу в шлюб громадянка ОСОБА_3 отримала прізвище чоловіка та стала ОСОБА_1.

За результатами проведеної перевірки додержання законодавства щодо відчуження об'єктів комунальної власності у м. Жданівка Кіровський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання вказаного договору №25 від 01.08.01р. недійсним та зобов'язання ОСОБА_1 повернути об'єкт лізингу Жданівській міській раді.

У зв'язку з відсутністю в договорі істотних умов, зокрема, графіку сплати лізингових платежів, умов їх перегляду, умов переоцінки об'єкта лізингу, умов надання відомостей про фінансовий стан Лізингоодержувача прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору фінансового лізингу №25 від 01.08.01р. та зобов'язання відповідача повернути об'єкт лізингу позивачу.

Крім того, прокурор посилається на порушення відповідачем вимог ст. ст 4, 7, 10 Закону України "Про лізинг" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які передбачають виникнення у Лізингоодержувача права викупу лізингового об'єкту не раніше строку, протягом якого амортизується 60% його вартості, оскільки строк дії договору визначено в 1 рік 4 місяці.

Також прокурор зауважує про відсутність в договорі умов викупу лізингового майна, а лише умови обов'язкового повернення об'єкту лізингу. Крім того, позов мотивовано відсутністю всупереч вимогам п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 913 від 16.06.98 реєстрації спірного договору.

До прийняття рішення у справі відповідач звернувся з зустрічним позовом до Ждановської міської ради про визнання права власності на вбудоване на першому поверсі житлового будинку нежитлове приміщення з підсобними (службовими) приміщеннями за адресою: Донецька область, м. Жданівка, пл. Леніна, д. 5-А, загальною площею 376,3 м2., оскільки вважає, що він пов'язаний з первісним обставинами справи та надіслано на той же самий матеріальний об'єкт .

Зустрічний позов мотивовано посиланням на Свідоцтво про право власності НОМЕР_1, видане Жданівською міською радою 12.11.03.

Надавши правову кваліфікацію правовідносинами сторін, суд вважає , що доводи прокурора обґрунтовані, а заперечення відповідача за первісним позовом спростовуються наступними обставинами:

В силу ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; примусове виконання обов'язку в натурі.

Зміст лізингових операцій, котрі відрізняються своїми специфічними умовами зафіксовані одночасно у трьох акта: статті 806 ЦК України, статті 292 ГК України та статті 1 Законі України" Про лізинг". Таким чином у спірних правовідносинах слід застосовувати як загальну так і спеціальну норму права.

Вимоги спеціальної норми , передбаченої у статті 1 Закону України " Про лізинг", далі Закон -1, визначають, що лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно зі статтею 2 Закону -1 об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якої немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Зазначене майно, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідні органи визначені, зокрема, Декретом Кабінетом Міністрів України від 15.12.92 N 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності".

Не можуть бути об'єктами лізингу об'єкти оренди державного майна, зазначені у статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ,крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств, земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Договір лізингу, укладений з порушенням вимог згаданої норми Закону, може бути визнаний недійсним з урахуванням конкретних обставин справи на підставі статті 48 або статті 49 ЦК України 1963р. .

За змістом пункту 2 статті 1 Закону -1 лізинг може здійснюватись тільки на підставі договору лізингу. Такий договір укладається між суб'єктами лізингу, перелік яких визначений у статті 3 Закону - 1, у формі багатосторонньої угоди - за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу, або двосторонньої - між лізингодавцем і лізингоодержувачем (пункт 1 статті 6 Закону).

Стаття 4 Закону-1 в редакції 16.12.97р. за № 723 Є/97 -ВР визначає фінансовий лізинг як договір лізингу. В результаті укладення якого Лізінгоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від Лізінгодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкту лізингу, визначений на день укладення договору.

Таким чином за правовою природою між сторонами було укладено договір фінансового лізингу, оскільки на час укладення спірного договору діяв Закон - 1.

Цей закон не містить поняття "прискорені лізингові платежі. Стаття 18 Закону України "Про лізинг" передбачає, що амортизаційні відрахування на надане в лізинг майно обчислюються згідно із законодавством України. Договором лізингу за домовленістю сторін може бути передбачена прискорена амортизація об'єкта лізингу згідно із законодавством України.

Судом досліджені обставини справи, пов'язані з амортизацією майна, яке є предметом спірного договору.

Так, встановлено, що у договорі фінансового лізингу фактично не передбачена прискорена амортизація об'єкту лізингу. В тексті договору зазначено лише строк дії договору, тобто 1 рік 4 місяця, однак з яких підстав встановлений скорочений строк дії договору не зазначено.

Вимоги Закону -1 передбачають, що сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкту лізингу, визначеної в день укладення договору.

Згідно умов договору укладеного між сторонами вартість лізингового об'єкту складає 12 337,8 грн. У той же час відповідно до пункту 5.5 договору лізингу, Лізингоодержувач повинен сплатити Лізингоодержувачу 8389,70 грн., що свідчить про порушення істотних умов договору фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 2 статті Закону -1 договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Недодержання такої форми не тягне за собою визнання договору лізингу недійсним (стаття 46 ЦК України 1963р.). У разі виникнення спору, пов'язаного з виконанням договору лізингу, з урахуванням вимог статті 153 ЦК України 1963р., ст. ст. 203, 215 та 216 ЦК України 2003р., ст. 207, 208 ГК України та статті 7 Закону -1, що містить перелік істотних умов договору лізингу, може визнати договір неукладеним, якщо буде з'ясовано, що сторонами не досягнуто згоди з усіх цих умов, або мати всі необхідні підстави для визнання його недійсним за законом.

В порушення вказаної норми в договорі лізингу не передбачені істотні умови договору, а саме графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду, умови переоцінки вартості об'єкту лізингу згідно з законодавством України. умови надання відомостей про фінансовий стан Лізінгоодержувача, що знайшло своє відображення у статті 7 Закону - 1.

Стаття 10 Закону -1 (в редакції на момент укладення договору) вказує, що у договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу об'єкту лізингу Лізінгоодержувачем після закінчення або до закінчення строку договору, але не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкту лізингу, визначеної в день укладення договору. При цьому умови викупу об'єкту лізингу обов'язково повинні бути оговорені у договорі лізингу.

Однак, за змістом укладеного договору, у ньому відображено лише обов'язкові умови повернення об'єкту лізингу після закінчення строку договору, при цьому мета укладення договору лізингу є придбання об'єкту лізингу у приватну власність.

У пункті 8 договору визначено порядок повернення лізингового майна після закінчення строку дії договору у обов'язковому порядку. Пункт 8 суперечить підпункту 5.5 договору, де зазначено, що сума остаточної вартості переданого майна, а саме 8389,70 грн. повинна бути сплачена продавцю, юридична адреса та найменування якого в договорі відсутні, як не вказано й умови викупу лізингового майна.

Як зазначалося раніше, Закон -1 передбачає можливість викупу лізингового об'єкту після закінчення , або до закінчення строку договору, однак не раніше строку, протягом якого амортизується 60 відсотків вартості об'єкту лізингу, тобто не раніше 7,5 років.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.98р., далі Постанова, якщо у лізинг передається державне майно, то договір лізингу підлягає обов'язкової державної реєстрації. Відповідно до пункту 7 вказаної Постанови в разі не проведення реєстрації належним чином, вказаний договір визнається недійсним.

Майно, передане в користування згідно договору лізингу відноситься до комунальної власності, у зв'язку з чим договір лізингу від 01.08.2001р. повинен бути зареєстрованим у обов'язковому порядку, що фактично не було зроблено.

Стаття 48 ЦК України 1963 р. діючої на час укладення спірного договору визначала, що недійсним є угода яка не відповідає вимогам закону. Вказаний договір не відповідає вимогам закону.

Відповідно до вказаної норми у разі недійсності угоди (договору) кожна із сторін зобов'язано повернути іншої стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а у випадку неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані роботи, надані послуги, - відшкодуванню підлягає вартість того, що одержано, за цінами, які існували на момент відшкодування.

На момент передачі майна у користування діяв Закону України " Про оренду державного та комунального майна", який прямо передбачав порядок передачі нежитлових приміщень у користування, однак всупереч вимогам вказаного закону комунальне майно було передано у користування на підставі договору лізингу.

Крім того, згідно ст.3 Закону України " Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у комунальної власності, регулюється положеннями цього закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування .На час укладення договору лізингу сторони не звернули на увагу на приписи цього закону.

Згідно пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільний кодекс України 2003р. застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Строк позовної давності застосовується судом відповідно до вимог п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, оскільки правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Пункт 7 Прикінцевих та перехідних положень визначає, що до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1.01.04р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавство, що діяло раніше.

Стаття 71 ЦК України 1963р. передбачає загальний строк позовної давності у 3 роки.

Законодавець визначає, що коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача на захист якого він просить відповідачем не порушено, приймається рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.

Якщо буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд приймає рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності. А при визнанні причин пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

З введенням нового ЦК України 2003р. суд може застосувати строк позовної давності тільки за заявою сторони у спорі (частина 4 ст. 267 ЦК України). Така заява стане підставою для відмови у позові, коли суд не визнає причину пропуску строку поважною. По старому ЦК України 1963р. суд був зобов'язаний застосувати строк позовної давності незалежно від заяв сторін.

Як свідчать докази у справі спірний договір лізингу укладений сторонами 01.08.01р., а зареєстровано його у Жданівської раді з моменту прийняття рішення - 10.04.03р.

Таким чином строк позовної давності про визнання договору лізингу недійсним закінчився 10.04.06р. Прокурор звернувся до господарського суду з позовом - 06.12.06р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Стаття 80 ЦК України 1963 р. надає право суду на свій розсуд, незалежно від волевиявлення сторін поновити строк позовної давності за наявністю поважних причин. У випадку існування таких причин порушене право підлягає захисту.

Поважними причинами за змістом цієї статті визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій.

До поважних причин пропуску прокурором строку позовної давності відноситься те, що Жданівська міська рада в цьому складі була утворена після проведення чергових виборів 25.04.06р. Попередній склад ради не вважав спірний договір таким, що порушує вимоги чинного законодавства, оскільки він був ним укладений.

Слід додатково зазначити, що Жданівська міська рада в новому складі скликання дізналася про порушення її прав після того, як 04.08.06р. Кіровською міжрайонною прокуратурою було проведено перевірку, щодо законності відчуження спірного об'єкту нерухомості. Це було підставою для внесення прокурорського реагування, оскільки існує загроза порушення інтересів держави відповідно до вимог статті 121 Конституції України та ст.361 Закону України " Про прокуратуру".

Судом прийнято до уваги обґрунтування прокурором приписів ст.83 ЦК України 1963р. про те, що позовна давність не поширюється на вимоги державних організацій щодо повернення державного майна з незаконного володіння інших осіб і те, що воно було передано відповідачу до тимчасового користування і це стосується іншої вимоги прокурора, щодо повернення об'єкту лізингу.

З урахуванням тог, що право позивача порушене, а строк позовної давності пропущено за поважними причинами, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання позивача про поновлення строку позовної давності на захист порушеного права.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильно вирішення спору.

Прокурор та позивач довели суду доказами у справі те, що спірний договір лізингу не відповідає вимогам закону, оскільки не містить його суттєвих умов.

У зв'язку з чим, слід визнати недійсним договір фінансового лізингу №25 від 01.08.01р. укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Управлінням житлово-комунального господарства м. Жданівка, як такий, що суперечить вимогам закону.

Судом з'ясовано на підставі законодавства, що строк позовної давності на повернення об'єкту лізингу не поширюється на вимоги державних організацій щодо повернення державного майна з незаконного володіння інших осіб.

Таким чином, позовні вимоги прокурора відносно решти частини позову щодо повернення спірного вбудованого приміщення позивачеві, також обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позов прокурора у частині повернення позивачу об'єкту лізингу також обґрунтовано та підлягає задоволенню. На підставі викладеного, слід зобов'язати ОСОБА_1, повернути Жлданівської міської раді вбудоване на першому поверсі житлового будинку нежитлове приміщення з підсобними (службовими) приміщеннями загальною площею 376,3 м2 за адресою: Донецька область, м. Жданівка, пл. Леніна, д. 5-А.

Державне мито в сумі 85 грн. та збір на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. за подання прокурором первісного позову покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 44, та частини четвертої ст. 49 ГПК України.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що згідно із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.11.03р. Бюро технічної інвентаризації м. Кіровська підтверджено реєстрацію спірного майно, яке належить  відповідачу, і про що свідчить свідоцтво про право власності, яке видане Жданівською міською радою відповідно до рішення сесії міської ради IV скликання від 10.04.03р. за №14 на № ім'я ОСОБА_3 (ОСОБА_1). Отже, на думку відповідача відбувається порушення його прав власності передбачене статтею 392 ЦК України.

Невизнання прокурором та позивачем його законних права є підставою для звернення відповідача з зустрічним позовом для захисту порушеного права.

Доводи відповідача за зустрічним позовом спростовуються наступним:

Стаття 392 ЦК України 2003р. надає можливість власнику майна пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто вказаний спосіб захисту може бути застосований лише щодо особи, яка набула право власності, але це права певним чином оспорюється або не визнається.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому згідно зі ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у тому числі висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності.

Позов про визнання - це превентивна форма захисту права. Такий позов може пред'являтися, коли право ще не порушене, але існує загроза його порушення.

Зазначення в статті 392 ЦК України 2003р. на випадки, коли можливе пред'явлення вимоги про визнання права власності, не виключає звернення з таким позовом в інших випадках. Оскільки право власності є приватним, сам власник має визначити межі та способи захисту свого права.

З огляду на це слід зробити висновок про те, що власник має право за наявністю підстав для пред'явлення віндикаційного чи негаторного позову звернутися з позовом лише про визнання права власності.

Не виключається пред'явлення позову про визнання набувача недобросовісним, У свою чергу набувач за наявністю підстав, зазначених у ч. 1 статті 388 ЦК України, може пред'явити вимогу про визнання його добросовісним.

Однак спосіб захисту обраний відповідачем за зустрічним позовом не відповідає загальним способах захисту порушеного право, оскільки правова природа його витікає із договірних правовідносин, які не відповідають вимогам закону.

Обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що право власності перейшло до відповідача у порушення вимог законодавства, а саме договір , який укладено всупереч вимогам закону України " Про лізинг".

Лізинговий об'єкт, а саме кафе "Еріка" розташоване у центрі міста Жданівка на землях комерційного призначення. На теперішній час вказане приміщення Лізінгоодержувачем не використовується за цільовим призначенням, Лізінгоодержувачу не повернуто, до наступного часу не вирішено доля його майбутнього використання, що тягне за собою руйнування об'єкту. Спірне майно відповідно до умов договору та актом прийому - передачі ОСОБА_1 не передавалося. Рішення сесії Жданівської міської ради від 10.04.03р. за №141 щодо реєстрації договору лізингу купівлі-продажу” та державна реєстрація Бюро технічної інвентаризації м. Кіровська щодо права власності на нерухоме майно скасовані за протестом прокурора.

За таких обставин, доказів вчинення позивачем дій, у тому числі висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання права власності, представником відповідача за зустрічним позовом на час розгляду спору не надано.

Також слід зазначити, що визнання права власності та його перехід до відповідача відбувся всупереч вимогам законодавства, яке регулює лізингові правовідносини.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності за ОСОБА_1 на вбудоване на першому поверсі житлового будинку нежитлове приміщення з підсобними (службовими) приміщеннями за адресою: Донецька область, м. Жданівка, пл. Леніна, д. 5-А, загальною площею 376,3 м2 слід відмовити, як необгрунтовано заявленого.

У зв'язку з тим, що у судовому засіданні за згодою сторін присутніх у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення згідно частини третьої ст. 85 ГПК України, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України. Учасники судового процесу надали згоду суду про оголошення скороченого тексту рішення.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 121, 124 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 4, 7, 10, 18 Закону України " Про лізинг", ст.3 Закону України" Про приватизацію державного майна", ст. ст. 48, 71, 74, 80, 83, 153 ЦК України 1963р., ст. ст. 16, 202, 267, 328, 392, 388, 806 ЦК України 2003р. , п. п. 4, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003р., ст.ст.55, 292 ГК України, ст. ст. 42, 43, 27, 29, 33, 36, 43, частиною четвертою ст. 49, 60, 69, 77, 82, 84, ч. 3 ст. 85, 11112 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Поновити строк позовної давності пропущений за поважними причинами за позовом Кіровського міжрайонного прокурора м. Кіровська про визнання недійсним договору фінансового лізингу №25 від 01.08.01р. укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Управлінням житлово-комунального господарства м. Жданівка.

2.Визнати договір фінансового лізингу від 01.08.01р. № 25 укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Управлінням житлово-комунального господарства м. Жданка недійсним.

3. Зобов'язати ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2, ІНН НОМЕР_3, АДРЕСА_1, повернути Жданівської міської ради, 86300, Донецька область, м. Жданівка, вул. Комсомольська, буд.1, вбудоване на першому поверсі житлового будинку нежитлове приміщення з підсобними (службовими) приміщеннями загальною площею 376,3 м2 за адресою: Донецька область, м. Жданівка, пл. Леніна, д. 5-А, та видати наказ.

4.Стягнути з ОСОБА_1, свідоцтво про державну реєстрацію НОМЕР_2, інд. номер платника податків НОМЕР_3, АДРЕСА_1 на користь:

- державного бюджету державне мито в сумі 85 грн. за подання прокурором позовної заяви, видавши наказ та надіславши його на виконання до державної податкової інспекції у м. Маріуполь Донецької області;

- державного бюджету держане мито в сумі 42 грн. 50 коп. за подання скарги про перегляд рішення у апеляційному порядку, видавши наказ та надіславши його на виконання до державної податкової інспекції у м. Маріуполь Донецької області;

- державного бюджету держане мито в сумі 42 грн. 50 коп. за подання скарги про перегляд рішення у касаційному порядку, вижавши наказ та надіславши його на виконання до державної податкової інспекції у м. Маріуполь Донецької області.

- державного бюджету м. Донецька Ворошиловський р-н, ід. код 34686537, р/р 31216259700004 у ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, збір на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп., видавши наказ.

5.У задоволенні зустрічного позову про визнання права власності за ОСОБА_1 на вбудоване на першому поверсі житлового будинку нежитлове приміщення з підсобними (службовими) приміщеннями за адресою: Донецька область, м. Жданівка, пл. Леніна, д. 5-А, загальною площею 376,3 м2 відмовити.

6.Витрати по державному миту в сумі 85 грн. та забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. за подання зустрічного позову відносяться на відповідача - фізичну особу - підприємця ОСОБА_1.

7.Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя Підченко Ю.О.

Дата підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

11.02.08р.