Ухвала суду № 138482585, 23.07.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/19116/26

Провадження № 2-з/752/171/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову в забезпеченні позову

23 липня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кирильчук І.А., за участі секретаря судових засідань Стороженко С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду заяву позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи - Служби у справах дітей Голосіївського району міста Києва про зміну порядку участі у вихованні онуків та встановленні обмежень у зв`язку з вчиненням домашнього насильства,

в с т а н о в и в:

До Голосіївського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (надалі також позивачі) до ОСОБА_3 (надалі також відповідач), за участі третьої особи - Служби у справах дітей Голосіївського району міста Києва, про зміну порядку участі у вихованні онуків та встановленні обмежень у зв`язку з вчиненням домашнього насильства.

Відповідно до поданої позовної заяви позивачі просили:

встановити новий порядок участі ОСОБА_3 у вихованні малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 : виключити будь- яку безпосередню участь (спілкування, виховання, спільний час) у зв`язку із вчиненням домашнього насильства та невідповідністю інтересам дітей; у разі наявності обґрунтованої потреби - дозволити лише опосередковане спілкування (листи, відео в присутності психолога/соціального працівника) не частіше 1 разу на 6 місяців за згодою батьків та з урахуванням думки дітей (через психолога); зобов`язати відповідача не чинити перешкод у вихованні дітей батьками та не вчиняти дій, що становлять домашнє насильство (судовий терор, погрози, маніпуляції).

Крім того, одночасно із поданої позовною заявою, позивачі подали до суду заяву про забезпечення позову, якою просили суд забезпечити позов шляхом тимчасової заборони ОСОБА_3 будь-яке спілкування та контакт з малолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до набрання законної сили рішенням суду; тимчасової заборони відповідачу наближатися до місця проживання дітей на відстань менше 100 метрів; тимчасової заборони вчиняти дії психологічного тиску щодо дітей та їхніх батьків; зобов`язати Службу у справах дітей здійснювати контроль за виконанням ухвали.

Заява мотивована тим, що відповідач протягом тривалого часу не брав участі у житті онуків та не має з ними сформованого емоційного зв`язку, а його попередня поведінка щодо членів сім`ї, численні судові провадження і звернення до державних органів, на думку позивачів, свідчать про систематичний психологічний та економічний тиск. Позивачі також посилаються на висновки служби у справах дітей, акти обстеження умов проживання, психологічні висновки, матеріали кримінальних проваджень, пояснення родичів та судові рішення.

На переконання позивачів, невжиття зазначених заходів створює ризик виникнення конфліктних ситуацій під час можливих зустрічей, продовження психологічного тиску на батьків та заподіяння дітям психоемоційної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, суд дійшов такого висновку.

Згідно статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, до яких, зокрема, відноситься заборона вчиняти певні дії, встановлення обов`язку вчинити певні дії, інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Перелік видів забезпечення позову, наведений у частині першій статті 150 ЦПК України, не є вичерпним, у зв`язку з чим, за наявності відповідного клопотання, можуть бути застосовані й інші його види, проте з урахуванням обмежень, встановлених частинами четвертою - десятою зазначеної статті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази.

Пленум Верховного Суду України в пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року роз`яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Тобто, цивільний процесуальний кодекс не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті, а лише запобігти ситуації, в якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав та законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб.

Вживаючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у разі, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, якщо внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Необхідність застосування заходів забезпечення вишиває з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Згідно із частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії у разі, якщо спір виник із сімейних правовідносин. Водночас відповідно до частин третьої та десятої цієї статті заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами, а їх застосування не допускається, якщо за змістом вони є тотожними задоволенню позовних вимог і при цьому спір не вирішується по суті.

Забезпечення позову є тимчасовим процесуальним засобом, призначеним гарантувати реальне та ефективне виконання можливого судового рішення або не допустити істотного ускладнення ефективного захисту права. Воно не може використовуватися для попереднього вирішення спору, встановлення вини відповідача чи надання позивачам того результату, якого він просить досягти за наслідками розгляду позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має перевірити наявність між сторонами спору, реальність та об`єктивність загрози, зв`язок запропонованого заходу з предметом позовної вимоги, його спроможність забезпечити ефективний захист у разі задоволення позову, співмірність обмежень та збалансованість інтересів усіх осіб, прав яких стосується відповідний захід. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Оскільки заявлений позов має немайновий характер, оцінці підлягає те, чи може невжиття відповідних заходів істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав та інтересів, за захистом яких звернулися позивачі. При цьому існування загрози має бути доведене конкретними обставинами та належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях про можливу поведінку відповідача.

Як убачається зі змісту заяви, наведені на її обґрунтування обставини стосуються переважно тривалих конфліктних відносин відповідача з його повнолітніми синами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ), невиконання ним батьківських обов`язків у минулому, попередніх судових проваджень та звернень до правоохоронних органів. Водночас позивачами не наведено конкретних відомостей про вчинення відповідачем після прийняття Верховним Судом постанови від 05 червня 2024 року у справі № 752/24353/20 будь-яких дій, безпосередньо спрямованих проти малолітніх дітей, порушення встановленого цією постановою порядку спілкування, здійснення спроб контактувати з дітьми без присутності матері, переслідування дітей біля місця їх проживання чи навчання або вчинення інших дій, які свідчили б про наявність актуальної та невідкладної загрози їхнім правам та інтересам..

Посилання позивачів на можливість виникнення нових конфліктів, здійснення шантажу, судових провокацій та заподіяння дітям психоемоційної травми сформульовані як припущення щодо ймовірного розвитку подій. Саме по собі існування між дорослими тривалого сімейного конфлікту, так само як і звернення особи до суду чи інших державних органів, не підтверджує неминучості заподіяння дітям шкоди до вирішення спору по суті.

Надані психологічні висновки підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами під час розгляду справи по суті. Зі змісту заяви не вбачається, якими конкретними подіями після встановлення судом порядку спілкування зумовлена необхідність негайного припинення будь-яких контактів, чи досліджувалися фактичні наслідки зустрічей дітей із відповідачем та чому спілкування у присутності матері, передбачене чинним судовим рішенням, не може мінімізувати можливі ризики.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 752/24353/20 встановлено порядок участі ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з онуками у визначені дні, у рекреаційних зонах або місцях дитячого дозвілля та у присутності матері. Вказане судове рішення набрало законної сили.

Запропонована позивачами повна заборона будь-якого спілкування відповідача з онуками фактично унеможливила б реалізацію встановленого Верховним Судом порядку та призвела б до зупинення дії остаточного судового рішення на час розгляду нового спору.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18 звернув увагу на недопустимість забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Крім того, основною позовною вимогою є виключення будь-якої безпосередньої участі відповідача у спілкуванні та вихованні онуків. Отже, тимчасова повна заборона спілкування за своїм змістом збігається з результатом, якого позивачі прагнуть досягти шляхом вирішення спору по суті. Застосування такого заходу означало б фактичне задоволення основної позовної вимоги без повного дослідження доказів, з`ясування думки дітей у належний спосіб та одержання висновку органу опіки і піклування щодо предмета нового спору.

Вимоги про заборону відповідачу наближатися до місця проживання дітей на відстань менше 100 метрів, вчиняти будь-які дії, спрямовані на психологічний тиск на дітей та їхніх батьків, а також про зобов`язання утримуватися від дій, які можуть бути розцінені як продовження домашнього насильства, за своїм змістом спрямовані на застосування до відповідача спеціальних заходів тимчасового обмеження прав особи, яка, за твердженням заявників, вчинила домашнє насильство. Питання про застосування таких обмежень підлягає вирішенню в порядку видачі обмежувального припису, передбаченому главою 13 розділу IV ЦПК України, з установленням обставин вчинення домашнього насильства та оцінкою ризиків його продовження чи повторного вчинення. Застосування зазначених обмежень як заходів забезпечення позову фактично призвело б до підміни встановленої законом спеціальної процедури видачі обмежувального припису.

Крім того, заявниками не наведено конкретних випадків переслідування дітей, самовільного прибуття відповідача до місця їх проживання чи навчання або інших обставин, які обґрунтовували б необхідність установлення саме стометрової забороненої зони. Вимоги щодо заборони психологічного тиску та зобов`язання утримуватися від продовження домашнього насильства також сформульовані невизначено, не містять переліку конкретних заборонених дій і ґрунтуються на оцінних поняттях, що унеможливлює однозначне визначення змісту покладених на відповідача обов`язків та належне виконання відповідної ухвали.

Не може бути застосована як захід забезпечення позову й заборона відповідачу подавати нові позовні заяви та звернення до правоохоронних органів чи органів опіки без попереднього письмового дозволу суду. Така заборона не має безпосереднього зв`язку з предметом позову про зміну порядку участі у вихованні дітей та непропорційно обмежує гарантоване статтею 55 Конституції України право особи на судовий захист і право звертатися до компетентних державних органів.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та не застосовує запропоновані позивачами заходи, відсутній і предмет контролю за їх виконанням. Отже, немає підстав для покладення на Службу у справах дітей Голосіївського району міста Києва як третю особу обов`язку здійснювати контроль за виконанням ухвали.

Суд ураховує, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів. Водночас цей принцип не звільняє заявників від обов`язку довести передбачені процесуальним законом підстави для застосування конкретного заходу забезпечення позову та не дозволяє попередньо вирішувати спір без дослідження всіх обставин.

За встановлених обставин заявниками не доведено існування конкретної, реальної та невідкладної загрози, яка до вирішення справи по суті істотно ускладнила б або унеможливила ефективний захист прав та інтересів дітей. Заявлені заходи частково тотожні основним позовним вимогам, фактично перешкоджають виконанню судового рішення, що набрало законної сили, а в іншій частині є невизначеними, не пов`язаними належним чином із предметом спору або непропорційними заявленій меті.

Отже, правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.

Керуючись статтями 149-153, 157, 259-261, 353, 354 ЦПК України, суддя

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи Служби у справах дітей Голосіївського району міста Києва про зміну порядку участі у вихованні онуків та встановленні обмежень у зв`язку з вчиненням домашнього насильства - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту їх підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя І. А. Кирильчук