Рішення № 138478007, 21.07.2026, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/209/26

Провадження № 2/542/339/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді - Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання - Чиж Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася з позовом до суду в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до відповідачки про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 153995,06 грн у зв`язку з невиконанням зобов`язання.

В позовній заяві посилалася на те, що 14.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №510629-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «Бізнес Позика» 14.12.2024 року направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір №510629-КС-004 про надання кредиту. 14.12.2024 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору №510629-КС-004 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Бізнес Позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-7018, на номер телефону НОМЕР_1 , що зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті, який боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 14.12.2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір №510629-КС-004 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «Бізнес Позика» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 75000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та правил про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та п. 2 Кредитного договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом, нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.

Пунктом 3 Кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати Позичальник для належного виконання умов Кредитного договору.

ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_2 , номер якої Позичальником вказано при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті.

Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, у Боржника станом на 07.01.2026 року утворилась заборгованість за Договором №510629-КС-004 про надання кредиту, в розмірі 153995,06 грн, що складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 62108,40 грн; суми прострочених платежів за процентами - 51574,68 грн., суми заборгованості за відсотками відповідно до ст.625 ЦК України - 37500,00 грн., суми прострочених платежів за комісією - 2811,98 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачки та судовий збір.

Ухвалою суду від 10.02.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, витребувано докази (а.с.81-82).

Ухвалою суду від 17.03.2026 року визнано явку відповідачки ОСОБА_1 обов`язковою (а.с.145).

Ухвалою суду від 21.07.2026 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідачки ОСОБА_1 , про витребування доказів, задоволено клопотання представника позивача про поновлення процесуального строку для подання доказів та приєднані докази (а.с. 242-244).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 153, 181), в наданих додаткових поясненнях просив справу розглядати без його участі (а.с.229-234).

Відповідачка ОСОБА_1 та представник відповідачки адвокат Петрушанко О.Д. в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 166, 167). Надавши заяви про розгляд справи без їх участі (а.с. 240).

Також відповідачкою ОСОБА_1 26.02.2026 року був наданий відзив на позовну заяву (а.с. 92-94), в якому вона просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.

Так зазначає, що факт укладення договору між нею та позивачем відсутній, оскільки вона не укладала жодного кредитного договору з позивачем, не підписувала електронних договорів, не вводила одноразових паролів (ОТР) та не здійснювала будь-яких дій, спрямованих на отримання кредиту, не отримував кошти від позивача й не зверталася до нього із заявою про надання кредиту.

Вказує про наявні ознаки шахрайського оформлення кредиту третіми особами, які скористалися її телефоном.

Після отримання позову вона звернулася до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом оформлення кредиту без її участі. Невідомі особи, ймовірно, використали її персональні дані без її дозволу.

Вказує, що позивач не довів належної ідентифікації клієнта та факту перерахування коштів саме на її банківський рахунок або карту, оскільки зазначена у позовній заяві банківська картка НОМЕР_3 їй не належить. Позивач не надав документів, які б підтверджували факт реального отримання нею кредитних коштів (платіжні документи, виписки з банку). А надане позивачем платіжне доручення не може бути сприйняте судом у якості доказу перерахування коштів, оскільки не містить обов`язкових реквізитів платіжного первинного документа, зокрема будь-яких відміток про виконання даного платіжного доручення установою банку або іншою уповноваженою установою.

11.03.2026 року представником позивача були надані додаткові пояснення у справі (а.с.97-120) в яких, вказує про те, що сам по собі факт наявності кримінального провадження за участю відповідачки та факт внесення даних у Єдиний державний реєстр до судових розслідувань за заявою відповідачки свідчить лише про початок досудового розслідування у кримінальний справі, що ніяк не може підтверджувати те, що відповідачка не укладала з ТОВ «Бізнес Позика» кредитний договір та що у неї начебто відсутня заборгованість за кредитним договором.

Звертає увагу суду на те, що під час укладення кредитного договору відповідачка проходила відео-верифікацію, під час якої: зазначила, що вона самостійно подала заявку на отримання кредиту; надала повну згоду на проведення відео-верифікації та фото-фіксації екрану з її зображенням та зображенням документів, що були пред`явлені нею під час здійснення відео-верифікації; підтвердила, що на неї не чинить тиск або вплив будь-яка інша особа з метою отримання кредиту; зазначила свій номер телефону НОМЕР_1 (той самий номер телефону, який зазначений у відзиві на позовну заяву як такий, що належить відповідачці), серію та номер свого паспорта НОМЕР_4 та дату його видачі, свою дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості за Договором №510629-КС-004 позичальника ОСОБА_1 , відповідачка на виконання умов договору здійснила часткову оплату за договором № 510629-КС-004 на загальну суму 49510,72 грн. Таким чином відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання факту укладення кредитного договору і, відповідно, визнання правомірності вимог позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Щодо укладення кредитного договору та наданого оригіналу кредитного договору звертає увагу, що до позовної заяви додана візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору, у якій детально відображені всі дії ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачки щодо укладення кредитного договору в електронній формі у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Ця візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення кредитного договору була посвідчена директором ТОВ «Бізнес Позика» ОСОБА_4. Кредитний договір підписаний боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

Щодо підтвердження здійснення ідентифікації позичальника вказує, що крім наданих до позовної заяви документів, під час укладення кредитного договору відповідачка проходила процедуру відео-верифікації.

Щодо перерахування відповідачці кредитних коштів за кредитним договором зазначає, що до позовної заяви був доданий витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті кредитодавця "Анкета клієнта", відповідно до якого позичальником був зазначений номер банківської картки НОМЕР_2 для перерахування на цю картку кредитних коштів за кредитним договором.

Надані позивачем разом з позовною заявою кредитний договір із встановленим у п. 4.2.2. графіком платежів, розрахунок заборгованості за кредитним договором та доказ перерахування кредитних коштів є належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами перерахування кредитних коштів відповідачці за кредитним договором та є документами первинної бухгалтерської документації, які підтверджують факт наявності у неї заборгованості за кредитним договором, та які повністю відповідають ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Щодо стягнення процентів за кредитним договором, порядку їх нарахування та розміру звертає увагу на наступні обставини:

1)кредитодавець жодним чином не обмежував час на ознайомлення позичальника з умовами кредитного договору та Правилами;

2)позичальник добровільно погодився з умовами кредитного договору та погодився його виконувати (що відповідає принципу свободи договору, який встановлений у статті 627 ЦК України);

3)протягом строку дії кредитного договору та/або після його закінчення

позичальник не звернувся із заявою про розірвання кредитного договору та/або визнання його недійсним в цілому або його окремих частин.

Також звертає увагу суду, що всі істотні умови кредитного договору, зокрема тип кредиту, процентна ставка, комісія за надання кредиту, строк дії кредиту, графік платежів за кредитним договором тощо - встановлені не у Правилах надання кредитів, Паспорті споживчого кредиту (за споживчими кредитами) чи якихось «тарифах та умовах», а саме у кредитному договорі, який позичальник уклав з ТОВ «Бізнес Позика» шляхом обміну електронними повідомленнями, та підписав за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Також зазначають, що позичальником ОСОБА_1 на виконання умов договору було здійснено часткову оплату на загальну суму 49510,72 грн, що свідчить про визнання нею укладення кредитного договору.

Крім того, відповідачка у відзиві на позовну заяву жодним чином не пояснила, чому на її думку доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором є начебто необґрунтованим, та таким, що начебто не узгоджується з матеріалами справи. Відповідачка не була позбавлена можливості надати свій розрахунок заборгованості за кредитним договором, який би узгоджувався з умовами кредитного договору та обставинами справи.

22.05.2026 року відповідачкою ОСОБА_1 були надані письмові пояснення, в яких вона зазначає, що позовні вимоги не визнає, оскільки вона особисто кредитних договорів не укладала та кредитних коштів не отримувала.

Також зазначила, що вона працює вихователем дитячого будинку сімейного типу, де з 2020 року виховувався ОСОБА_2 , який просив у неї телефон у тимчасове користування. Як пізніше стало відомо, використовуючи її телефон, електронну пошту та копії документів, останній оформив кредити на її ім`я без її відома та згоди. Кредитні кошти були перераховані не на її банківський рахунок, а на рахунок ОСОБА_2 . За даним фактом внесені відомості до ЄРДР за №12026175480000021 від 19.02.2026. Під час досудового розслідування ОСОБА_2 надав пояснення, в яких визнав свою вину та зазначив, що без її відома взяв паспорт, код, скористався електронною поштою та оформив кредит на її ім`я.

Таким чином зазначає, що вона не мала наміру укладати кредитний договір, не вчиняла дій щодо оформлення кредиту у власних інтересах, кошти не отримувала (а.с.157).

28.05.2026 року представником позивача були надані додаткові пояснення у справі (а.с.168-176), в яких щодо наявності кримінального провадження за участю відповідачки повідомляє, що сам по собі факт наявності кримінального провадження за заявою відповідачки та факт внесення даних у Єдиний державний реєстр до судових розслідувань за заявою відповідачки свідчить лише про початок досудового розслідування у кримінальний справі, що ніяк не може підтверджувати те, що відповідачка не укладала з ТОВ «Бізнес Позика» кредитний договір та що у неї начебто відсутня заборгованість за кредитним договором. Так відповідачка не надала суду рішення у кримінальній справі, яким її було визнано потерпілою особою внаслідок шахрайства або інших протиправних дій щодо неї, не надала рішення суду рішення у кримінальній справі, або хоча б будь-які матеріали кримінального провадження, з яких вбачалося б, що відкрите за заявою відповідачки кримінальне провадження має взагалі хоч якесь відношення до предмету розгляду цієї справи, а саме до стягнення заборгованості за кредитним договором.

Звертає увагу суду на те, що під час укладення кредитного договору відповідачка проходила відео-верифікацію, під час якої: зазначила, що вона самостійно подала заявку на отримання кредиту; надала повну згоду на проведення відео-верифікації та фото-фіксації екрану з її зображенням та зображенням документів, що були пред`явлені нею під час здійснення відео-верифікації; підтвердила, що на неї не чинить тиск або вплив будь-яка інша особа з метою отримання кредиту; зазначила свій номер телефону НОМЕР_1 (той самий номер телефону, який зазначений у відзиві на позовну заяву як такий, що належить відповідачці), серію та номер свого паспорта НОМЕР_4 та дату його видачі, свою дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того нею була здійснена часткова оплату за договором на загальну суму 49510,72 грн.

01.07.2026 року відповідачкою ОСОБА_1 були надані додаткові пояснення (а.с.184-185), в яких зазначає, що грошові кошти не були перераховані на її банківський рахунок чи платіжну картку. Позивач перерахував кошти на платіжну картку, яка належить третій (сторонній) особі.

Тому, оскільки вона грошових коштів не отримувала, кредитні правовідносини між сторонами не виникли, а кредитний договір є неукладеним (безгрошовим) через невиконання позивачем свого обов`язку з передачі грошей саме позичальнику.

Оформлення спірного кредитного договору відбулося внаслідок протиправних, шахрайських дій третіх осіб, які незаконно заволоділи та використали її персональні дані (паспортні дані та ідентифікаційний код), її фінансовий номер для проходження первинної авторизації, проте кінцеве отримання коштів було здійснено на чужу банківську картку.

Також вказує, що твердження позивача про проведення процедури дистанційної фото та відеоверифікації клієнта є завідомо неправдивим та не підтверджено належними електронними доказами. Позивач не надав суду оригіналу електронного доказу - відеозапис (файл) сесії дистанційної відеоверифікації та ідентифікації клієнта, яка нібито була проведена під час укладення кредитного договору № 510629 КС - 004 від 14.12.2024 року.

Позивач надав суду номер рахунку на який було перераховано кошти і це рахунок ОСОБА_2 . Нею ж надано суду витяг з розрахункового рахунку «Приватбанк», де зазначено, що в грудні місяці 2024 року на її рахунок не поступали кошти в сумі 75000 грн.

Просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором в повному обсязі.

08.07.2026 року представником позивача були надані додаткові пояснення у справі (а.с.197-221) за змістом, аналогічні, викладеним в попередніх поясненнях наданих до суду. Крім того, зазначає, що протягом строку дії кредитного договору відповідачка здійснювала платежі за своїм кредитним договором у вищезазначений спосіб «швидка оплата» за допомогою платіжної системи «Platon» посередника ТОВ «Платежі Онлайн», на підтвердження чого цей посередник надав ТОВ «Бізнес Позика» відповідні довідки з своєї платіжної системи.

Перерахування кредитних коштів за кредитним договором здійснювалося на банківську картку позичальника № НОМЕР_2 , яку він вказав під час укладення кредитного договору заповнюючи анкетні дані в особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця, та яка була випущена (емітована) АТ «ПУМБ», а не АТ КБ «Приват Банк».

09.07.2026 року представником позивача були надані до суду додаткові пояснення у справі (а.с.229-234), в яких повідомляє суд, що інколи позичальники для перерахування кредитних коштів за кредитним договором вказують номер банківської картки, яка належить іншим особам (наприклад родичам позичальника тощо). У таких випадках, у наданих банком доказах буде зазначено, що банківська картка (відкритий для її обслуговування рахунок) належить іншим особам.

Номер банківської картки для перерахування кредитних коштів за кредитним договором був вказаний позичальником під час заповнення анкетних даних в її особистому кабінеті на веб-сайті кредитодавця. На підтвердження чого до позовної заяви була додана «Анкета клієнта», яка є витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті кредитодавця, відповідно до якої позичальником був зазначений номер банківської картки НОМЕР_2 для перерахування на цю картку кредитних коштів за кредитним договором.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 14.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Договір №510629-КС-004 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7018 (а.с.19-28).

Відповідно до пункту 1 Договору кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів.

Строк кредиту - 24 тижні; стандартна процентна ставка за кредитом в день - 0,7%, фіксована; комісія за видачу кредиту - 15000,00 грн.; загальний розмір наданого кредиту - 75000,00 грн.; строк дії договору до 31.05.2025 року (п.п. 2.3-2.8).

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другастатті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі205,207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомце дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

В даному випадку договір №510629-КС-004 від 14.12.2024 року про надання кредиту підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора UA-7018, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Твердження відповідачки ОСОБА_3 про те, що вона не укладала кредитний договір, не підписувала його та не отримувала коштів, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Зі змісту договору слідує, що ОСОБА_3 зазначено адресу її проживання, паспортні дані, ідентифікаційний код, мобільний телефон та електронну пошту, номер банківського рахунку для перерахування коштів, що є підтвердженням здійсненої нею процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

При реєстрації та вході в особистий кабінет позичальника при укладенні договору відповідачем було використано фінансовий номер телефону НОМЕР_5 та електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, до укладання договору, відповідачка ОСОБА_1 самостійно ознайомилась з інформацією про умови кредитування, розміщеною на сайті позивача за посиланням: tpozyka.com, тим самим зареєструвавшись в ПС та створивши особистий кабінет (після авторизації, яка проходить шляхом введення логіна особистого кабінету, тобто за номером мобільного телефона, зазначеного ОСОБА_1 і одноразового ідентифікатора), доступ до якого є лише у позичальника, а не в кредитодавця.

Кредитний договір №510629-КС-004 містить відмітку про підписання його одноразовим ідентифікатором «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7018, 14.12.2024 13:13:00».

Одноразовий ідентифікатор UA-7018 направлявся відповідачці шляхом надсилання повідомлення на її мобільний номер, який вказувався нею при реєстрації на сайті.

Так, на підтвердження укладення договору позивачем надано візуальну форму послідовності дій клієнта за договором №510629-КС-004 від 14.12.2024 року в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, з якої вбачається, що 14.12.2024 ОСОБА_1 , використовуючи номер телефону НОМЕР_5 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , зайшла у особистий кабінет на сайті https://my.tpozyka.com, отримала інформацію про обрані умови кредиту, ознайомилася з паспортом споживчого кредиту та підписала його одноразовим ідентифікатором UA-6771. Товариством сформовано індивідуальну оферту, клієнтом прийнято умови оферти шляхом надсилання Товариству акцепту та підписання отриманим ідентифікатором UA-7018. Після чого договір з додатками були направлені клієнту на електронну пошту (а.с. 39).

Таким чином, вказаний договір підписаний позичальником електронним підписом, у відповідності до норм статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 Цивільного кодексу України, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, що доводить волевиявлення відповідача на укладання кредитного договору у такий спосіб та отримання нею кредитних коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 року по справі №404/502/18, від 12.01.2021 року по справі №524/5556/19.

Крім того під час укладення кредитного договору відповідачка ОСОБА_1 проходила відео-верифікацію, що повністю спростовує доводи відповідачки про те, що вона не мала наміру укладати кредитний договір, не вчиняла дій щодо оформлення кредиту та не укладала такий договір, а від її імені діяли інші особи, а саме ОСОБА_2 , який шахрайським способом отримав кредит на її ім`я, скориставшись її персональними даними та мобільним телефоном.

Так, на наданому позивачем відеозаписі проходження відеоверифікації (а.с. 134) зафіксована відповідачка ОСОБА_1 , яка тримає в руках паспорт в розгорнутому вигляді, та яка зазначила, що вона самостійно подала заявку на отримання кредиту; надала повну згоду на проведення відео-верифікації та фото-фіксації екрану з її зображенням та зображенням документів, що були пред`явлені нею під час здійснення відео-верифікації; підтвердила, що на неї не чинить тиск або вплив будь-яка інша особа з метою отримання кредиту; зазначила свій номер телефону НОМЕР_1 , серію та номер свого паспорта НОМЕР_4 та дату його видачі, свою дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Всі зазначені відповідачкою ОСОБА_1 при проходженні верифікації персональні дані збігаються з даними, що зазначені нею в кредитному договорі та з скріншотами її зображення та наданих нею документів при укладенні спірного кредитного договору, які були надані разом з позовом (а.с. 70-74).

При цьому згідно з довідкою від 06.07.2026 року ТОВ «Бізнес Позика», інших кредитних договорів між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 не укладалось (а.с.222).

Щодо посилань відповідачки на здійснення шахрайських дій, зокрема зі сторони ОСОБА_2 , який попросив у неї телефон у тимчасове користування та використав її персональні дані для укладення кредитних договорів від її імені та неотримання нею кредитних коштів за наслідками укладення договору, то суд виходить із того, що матеріали справи не містять будь-яких переконливих відомостей щодо протиправності дій третіх осіб, зокрема й ОСОБА_2 , стосовно відповідачки, як і незаконності заволодіння її персональними даними з метою подальшого укладення договору.

Більше того, вони спростовуються даними відеозапису проходження відеоверифікації при укладенні договору, які були наведені вище, та свідчать про те, що саме відповідачка ОСОБА_1 укладала кредитний договір та зазначила, що на неї не чинить тиск або вплив будь-яка інша особа.

Надані же відповідачкою витяг з ЄРДР про кримінальне провадження №12026175480000021 за ч. 1 ст. 182 КК України від 19.02.2026 року, а також пояснення відібрані від ОСОБА_2 в рамках проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не містять відомостей щодо їх відношення саме до правовідносин, які склались між сторонами, зокрема, щодо договору №510629-КС-004 від 14.12.2024 (а.с. 188, 189).

Крім того, заява про вчинення кримінального правопорушення є лише підставою для початку досудового розслідування, а не встановлення факту злочину, вини певної особи чи визнання договору недійсним. Внесення відомостей до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, не означає автоматичного підтвердження, обставин викладених у заяві. Досудове розслідування є лише етапом встановлення істини, а не доведеним фактом шахрайства, крадіжки, тощо.

Водночас, будь-які заяви чи аргументи відповідача, які не підкріплені конкретними доказами, є юридично необґрунтованими та не можуть бути прийняті судом як належний доказ. Зважаючи на вищенаведене, заяву відповідача про вчинення кримінального правопорушення необхідно розглядати виключно як припущення, яке не підтверджується жодними належними доказами.

Отже, сам по собі факт звернення відповідачки до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення відносно неї не свідчить про те, що вона не укладала такий договір. За таких обставин підстави вважати, що у відповідачки не виник обов`язок з виконання умов кредитного договору, відсутні.

Щодо перерахування кредитних коштів за кредитним договором суд виходить з такого.

На підтвердження виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 75000 грн відповідачу було надано підтвердження, зі змісту якої вбачається, що через платіжний сервіс ТОВ «ПрофітГід» була проведена успішна транзакція перерахування коштів в сумі 75000 грн ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_6 згідно з кредитним договором №510629-КС-004 від 14.12.2024, номер платіжної картки № НОМЕР_7 (який відповідає номеру банківської картки зазначеної в кредитному договорі) (а.с.41).

Згідно з повідомленням АТ «ПУМБ» №КНО-07.8.5/2572БТ від 18.02.2026, наданими на виконання ухвали суду про витребування доказів, станом на 10.02.2026 банківська платіжна картка № НОМЕР_2 не випускалась на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , а емітована на іншу особу. В банку на ім'я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 ) була випущена банківська платіжна картка НОМЕР_2 до рахунку № НОМЕР_9 ) у гривні (а.с.88), на яку 14.12.2024 року був зарахований платіж у сумі 75000 грн (а.с.89).

При цьому посилання відповідаки ОСОБА_1 на те, що грошові кошти були перераховані на банківський рахунок іншої особи, а саме ОСОБА_2 та у неї було відсутнє волевиявлення на укладення спірного договору, суд вважає неспроможними, адже відповідними Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Бізнес Позика», що перебувають в загальному доступі та в розумінні статей 641, 644 ЦК України є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору позики із визначенням порядку і умов кредитування, прав і обов`язків сторін, іншої інформації, необхідної для укладення договору та умовами Договору не передбачено зарахування кредитних коштів виключно на картку відповідача, а передбачено зарахування кредитних коштів на картку, зазначену самим клієнтом у відповідному електронному зверненні.

В той час як за умовами укладеного договору позичальник підтвердив, що вказаний ним з метою отримання кредиту поточний (картковий) рахунок належить саме позичальнику і жодні треті особи не мають до нього доступу чи жодних прав щодо нього (п.м 11.4.6 кредитного договору).

Отже, саме по собі зарахування відповідної суми кредитних коштів на банківський рахунок іншої особи не свідчить про відсутність волі позивача на укладення спірного Договору.

Як було встановлено судом ОСОБА_1 особисто було передано фінансовій установі персональні дані паспорта, ідентифікаційного номеру, дані банківської картки № НОМЕР_7 , на яку слід перерахувати кошти і на яку вони й були перераховані, номера телефону, електронної адреси, тому ідентифікація позичальника ОСОБА_1 , як споживача фінансових послуг, була проведена відповідно до закону.

Крім того, належність номеру телефону НОМЕР_1 , за яким була здійснена авторизація та підписання кредитного договору, зазначена ОСОБА_1 при проходженні нею відеоверифікації, а також саме вказаний номер телефона відповідачка зазначає й в поданих заявах по суті справи.

Отже, перерахування кредитних коштів позивачем не на банківську карту ОСОБА_1 , а на банківську карту ОСОБА_2 , номер якої був зазначений ОСОБА_1 в кредитному договорі під час його укладення, не може розцінюватись як доказ неукладення та/або непідписання вказаного договору. Ця обставина пов`язана з виконанням договору.

Та як зазначалось вище, без входу ОСОБА_1 на вебсайт кредитодавця та здійснення нею всього алгоритму дій, необхідних для отримання кредиту, кредитний договір між нею та позивачем не був би укладений.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року по справі №671/1832/20.

Крім того про факт укладення кредитного договору свідчить й його часткове виконання відповідачем.

Так, з наданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем була здійснена часткова оплата за договором, а саме: 19.12.2024 року - 12790 грн, 03.01.2025- 12029,39 грн, 24.01.2025 року - 11720,92 грн, 02.02.2025 року - 11970,41 грн та 13.03.2025 грн - 1000 грн, а всього 49510,72 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про укладення ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 кредитного договору №510629-КС-004 від 14.12.2024 та виконання кредитовцем зобов`язання за договором та надання позичальнику грошові кошти в розмірі 75000,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів 14 грудня 2024 року на банківську картку, вказану позичальником при заповненні анкетних даних.

Щодо виконання взятих зобов`язань за кредитним договором відповідчкою.

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц).

Так в даному випадку матеріали справи у своїй сукупності свідчать про те, що відповідачка отримала кредитні кошти за договором №510629-КС-004 про надання кредиту від 14 грудня 2024 року, укладеного з ТОВ «Бізнес Позика».

Звертаючись до суду з вказаним позовом, представник позивача зазначав про те, що у зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором №510629-КС-004 про надання кредиту від 14 грудня 2024 року вона має заборгованість, яка за даними позивача становить 153995,06 грн., з яких: 62108,40 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту, 51574,68 грн - сума заборгованості за відсотками, 37500,00 грн. - сума заборгованості за відсотками відповідно до ст.625 ЦК України, 2811,98 грн. - сума заборгованості за комісією (а.с. 12-14).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернув в повному обсязі, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору, підлягають задоволенню.

Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до умов кредитного договору №510629-КС-004 від 14.12.2024 сторонами погоджено строк користування кредитом з 14.12.2024 року по 31.05.2025 року терміном 24 тижні та процентна ставка - 0,7 %.

З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що саме за наведеною відсотковою ставкою 0,7 % та в межах строку кредитування з 14.12.2024 року по 31.05.2025, відповідно до визначених умов договору, здійснений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 (а.с.12-14).

Відповідачка заперечень щодо правильності наданого позивачем розрахунку сум заборгованості не заявляла; належних та допустимих доказів того, що заборгованість розрахована невірно та має менший розмір, ніж зазначено позивачем, не надала; власний розрахунок не надавала.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за відсотками відповідно до ст.625 ЦК України в сумі 37500 грн.

З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що таке нарахування за ст.625 ЦК України було здійснено за період з 23.02.2025 по 24.04.2025, тобто, в межах строку кредитування (14.12.2024-31.05.2025), що суперечить ст.625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за простроченння виконання грошового зобов`язання, тобто після спливу визначеного договором строку кредитування.

Так, у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 розв`язано виняткову правову проблему щодо меж застосування заходів відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України. Так, відсотки, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України, - це спеціальний вид відповідальності на відміну від відсотків, які є звичайною платою за користування грошима, у тому числі за договором позики.

Роз`яснено, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною. Не можуть застосовуватися одночасно регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України про відсотки за договором позики та охоронна норма частини 2 статті 625 ЦК України про стягнення інфляційних збитків і 3% річних. Тому до прострочення з боржника стягуються відсотки від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за кредит, а за період після такого прострочення - річні відсотки відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Крім того, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Як передбачено п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлано, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Так, відсотки за ст.625 ЦК Укрїни в розмірі 37500 грн нараховані за період: з 23.02.2025 по 24.04.2025, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Отже, позивачем не враховано вищевказаних положень ст.625 ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування» і перехідних положень ЦК України та безпідставно нараховано відсотки відповідно до ст.625 ЦК України, а тому така вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотки відповідно до ст.625 ЦК України в розмірі 37500 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми прострочених платежів за комісією в розмірі 2811,98 грн, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням наведеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11 і частини п`ятої статті 12 Закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20.

Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання якого недійсного не потрібне рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемний правочин не породжує цивільних прав та обов`язків. Позовна вимога про визнання нікчемності такого правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. У разі наявності спору щодо наслідків недійсного правочину суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині рішення застосовує норми матеріального права для підтвердження або спростування нікчемності правочину. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що зміст правочину це сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину має відповідати вимогам приватно-правових норм, які встановлюють імперативні правила, і не суперечити вимогам цивільного законодавства чи інших нормативно-правових актів. Такі висновки Верховний Суд виклав у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ТОВ «Бізнес Позика» є фінансовою установою та має ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги надання коштів та банківських металів у кредит.

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з наданням чи обслуговуванням кредиту, які надаються відповідачу, та за які фінансова установа встановила комісію.

Також ТОВ «Бізнес Позика» не надало доказів щодо наявності, переліку таких послуг та їх погодження зі споживачем під час укладення кредитного договору.

Відповідно, положення кредитного договору про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними згідно з частинами першою та другою статті 11 та частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатися з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною або окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Надання же грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи; виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія, як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту, не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику; така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому ці дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою дискримінаційними та суперечать моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Так, пунктом 2.5 кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 15000,00 грн, тобто фактично передбачено плату позичальника за послугу, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, з аналізу змісту зазначеного пункту договору вбачається, що сплату відповідної комісії кредитодавець покладає на позичальника, попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь фінансової установи.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, суд дійшов висновку, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, про обов`язок позичальника сплатити комісію за надання кредиту є нікчемними.

Відтак нарахування позивачем заборгованості за комісією за Договором №510629-КС-004 від 14.12.2024 у розмірі 2811,98 грн є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Таким чином, у зв`язку порушеннями зобов`язань відповідачка має заборгованість за договором №510629-КС-004 від 14.12.202 року в розмірі 113683 грн. 08 коп., яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 62108,40 грн. та суми прострочених платежів за відсотками за користванням кредитом - 51574,68 грн яка й підлягає стягненню з неї на користь позивача.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», із позовних заяв майнового характеру, поданих юридичною особою, справляється судовий збір в розмірі 1,5% ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір у сумі 2662,40 грн. З відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (позовні вимоги підлягають задоволенню на 73,82 % з розрахунку: 113683,08 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 153995,06 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 73,82 % (відсоток задоволених позовних вимог). Сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки складає 1965,38 грн. з розрахунку: 2662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) х 73,82 % (відсоток задоволених позовних вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239) заборгованість за кредитним договором №510629-КС-004 від 14.12.2024 в розмірі 113683 (сто тринадцять тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 08 коп., яка складається з: суми прострочених платежів за тілом кредиту - 62108,40 грн., суми прострочених платежів за відсотками за користванням кредитом - 51574,68 грн., а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1965 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 38 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», місцезнаходження: б.Лесі Українки, буд.26, офіс 411, м.Київ, 01133, код ЄДРПОУ 41084239;

відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

представник відповідачки: адвокат Петрушанко Ольга Дмитрівна, адреса робочого місця адвоката: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 24 липня 2026 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О. Афанасьєва