Рішення № 138477358, 15.07.2026, Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області (до 25.04.2025 - Комсомольський міський суд Полтавської області)

Справа №534/149/26

Провадження №2/534/72/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Горішні Плавні

Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області

у складі: головуючого судді Комарової Д.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Калініної А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до суду із зазначеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №491015326 від 26.11.2019, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 у розмірі 27 904,02 грн., з яких 19 355,78 грн заборгованість за тілом кредиту, 7 648,24 грн заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, а також судові витрати на судовий збір в сумі 3 328 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 200 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» зазначило, що 26 листопада 2019 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту №491015326 у формі електронного документу відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 19 355,78 грн строком на 36 місяців на споживчі потреби зі сплатою 32% річних. АТ «Альфа-Банк», за твердженням позивача, виконало умови кредитного договору та перерахувало відповідачу кошти безготівковим шляхом, тоді як відповідач зобов`язання щодо повернення кредитних коштів не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість.

Між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» 22.02.2021 року укладено договір факторингу №1, за умовами якого право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Форт». В подальшому, 23.02.2021 року між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №01-23-02/21, за умовами якого право вимоги перейшло до позивача. Таким чином, за твердженням позивача, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 26.11.2019 року.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, розмір заборгованості відповідача станом на 23.02.2021 року становить 27 904,02 грн.

Ухвалою суду від 10 лютого 2026 року відкрито провадження у справі №534/149/26 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Представник відповідача адвокат Гончарук О.М. через систему «Електронний суд» 19 лютого 2026 року подав клопотання про витребування у позивача оригіналів доказів, доданих до позовної заяви, а саме: оферти на укладання угоди про надання кредиту №491015326 від 26.11.2019 з додатками; публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк», чинної на 26.11.2019; договорів факторингу №1 від 22.02.2021 та №01-23-02/21 від 23.02.2021 з усіма додатками, реєстрами боржників, актами приймання-передачі та підтвердженнями оплати; банківських виписок та розрахунку заборгованості. Клопотання мотивоване тим, що надані позивачем копії документів є нечитабельними, неповними та викликають сумнів щодо їх відповідності оригіналам, а відповідач самостійно не має можливості отримати оригінали цих документів.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року вказане клопотання задоволено, у ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» витребувано оригінали зазначених документів зі строком подання до 02 червня 2026 року, розгляд справи відкладено на 15 липня 2026 року.

На виконання цієї ухвали позивач подав до суду письмові пояснення, в яких повідомив, що оригінал оферти на укладання угоди про надання кредиту №491015326 від 26.11.2019 з додатками вважається втраченим, оскільки у 2022 році передавався приватному виконавцю Гуріній Т.В. для вчинення виконавчого напису, проте виконавче провадження відкрито не було. Щодо оригіналів договорів факторингу, додатків до них та актів приймання-передачі реєстрів боржників позивач зазначив, що ці документи містять інформацію про інших боржників, яка становить банківську таємницю, та запропонував продемонструвати їх представнику суду в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції або в приміщенні одного з районних судів м. Києва. Щодо виписок по рахунку відповідача та розрахунку заборгованості позивач пояснив, що вони отримані від банку в електронному вигляді, у зв`язку з чим оригінал надати неможливо, при цьому зазначені документи при поданні позовної заяви не редагувались. З огляду на викладене, оригінали документів, витребуваних ухвалою суду від 19.05.2026 року, позивачем у встановлений строк надані не були.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності. Клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв`язку не подавав.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Гончарук О.М. в судове засідання також не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Крім того, у зазначеному клопотанні представник відповідача просив суд звернути увагу на те, що позивачем не надано на вимогу суду жодного оригіналу документу, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги. Звертаючись з позовною заявою є обов`язковим повідомлення суду щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (пункт 8 час. 3 ст. 175 ЦПК України) У позовній заяві зазначено, що всі оригінали всіх додатків наявні у Позивача (сторінка 6 позовної заяви, розділ додатки, де міститься їх перелік). Таким чином, позивачем при зверненні з позовною заявою введено в суд в оману щодо наявності оригіналів доказів, долучених до позовної заяви.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України, якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Також представник відповідача підкреслив, що позивач не надав жодних підтверджень щодо втрати документів, про які зазначав у поясненнях. З урахуванням викладеного просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України), а достовірними докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Аналогічне правило щодо електронних доказів встановлено частиною п`ятою статті 100 ЦПК України.

Судом встановлено, що надані позивачем копії ключових доказів оферти на укладення кредитного договору №491015326 від 26.11.2019, анкети-заяви, виписки по особовому рахунку відповідача та розрахунку заборгованості є нечитабельними та неповними, що визнав і сам позивач у поданих письмових поясненнях. Достовірність цих копій відповідачем поставлена під сумнів у відзиві на позовну заяву, а оригінали цих документів, попри витребування їх ухвалою суду від 19.05.2026 року, позивачем надані не були: оригінал оферти визнано втраченим, а щодо виписок і розрахунку позивач послався на об`єктивну неможливість надання оригіналу з огляду на електронне походження цих документів. При цьому позивачем не вжито інших передбачених законом заходів для підтвердження достовірності електронних доказів (зокрема шляхом засвідчення кваліфікованим електронним підписом чи отримання належним чином завіреної виписки з електронної системи банку).

За таких обставин, керуючись частиною шостою статті 95 та частиною п`ятою статті 100 ЦПК України, суд не бере до уваги докази: копію оферти на укладення угоди про надання кредиту №491015326 від 26.11.2019 року, копію анкети-заяви, виписку по особовому рахунку відповідача та розрахунок заборгованості, оскільки оригінали цих документів не надані, а їх достовірність поставлена під обґрунтований сумнів. Доказів на підтвердження втрати зазначених документів після подання позовної заяви не надано.

Оскільки належні докази факту укладення кредитного договору на умовах, зазначених позивачем, а також факту фактичного перерахування (видачі) відповідачу кредитних коштів у розмірі 19 355,78 грн у матеріалах справи відсутні, суд доходить висновку, що позивачем не доведено виникнення у відповідача кредитного зобов`язання перед первісним кредитором АТ «Альфа-Банк» у заявленому розмірі. Відповідно до статті 1046 та статті 1054 ЦК України договір позики (кредиту) вважається укладеним з моменту передання грошових коштів, а факт такого передання підлягає доведенню саме позивачем.

Суд також враховує, що надані позивачем копії договорів факторингу №1 від 22.02.2021 та №01-23-02/21 від 23.02.2021 подані без додатків 1-1, 1-2, без повних текстів актів приймання-передачі реєстру боржників та самих реєстрів боржників, тобто без документів, якими підтверджується включення вимоги саме до відповідача до предмета відступлення права вимоги. Оригінали цих договорів та додатків до них позивачем суду не надані та для безпосереднього огляду в судовому засіданні не пред`явлені, попри витребування судом. Посилання позивача на банківську таємницю щодо інших боржників не звільняє його від обов`язку надати ту частину документів (зокрема, засвідчений у встановленому порядку витяг з реєстру боржників, що стосується безпосередньо відповідача), яка прямо стосується предмета цього спору. За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, чи дійсно право вимоги до відповідача за спірним зобов`язанням перейшло від АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «Форт», а згодом до позивача в передбаченому законом та відповідними договорами факторингу порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що арифметичний підсумок складових заборгованості, наведений у самій позовній заяві (19 355,78 грн тіла кредиту та 7 648,24 грн відсотків), становить 27 004,02 грн, тоді як до стягнення заявлено 27 904,02 грн, і жодного обґрунтування цієї розбіжності позивачем не наведено ні в позовній заяві, ні в подальших поясненнях. Зазначена невідповідність додатково підриває достовірність розрахунку заборгованості, поданого позивачем.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними доказами, які підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, за умови, що вони дають змогу встановити зміст здійснених операцій; аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 20.05.2022 року у справі №336/4796/18 та від 30.06.2023 року у справі №274/7221/19 щодо необхідності підтвердження заборгованості первинними документами, оформленими відповідно до вимог законодавства про бухгалтерський облік. Надані у цій справі виписка та розрахунок таким вимогам не відповідають з огляду на їх нечитабельність та відсутність підтверджених оригіналів.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У спорах про стягнення кредитної заборгованості саме на позивача покладається обов`язок довести факт надання позичальнику кредитних коштів та порушення ним зобов`язань щодо їх повернення (постанова Верховного Суду від 30.08.2023 року у справі №753/20537/18). Суд не може з власної ініціативи збирати докази на користь позивача, а розглядає справу в межах наданих сторонами доказів.

Оскільки позивачу було надано розумну можливість усунути недоліки доказової бази шляхом виконання ухвали суду про витребування оригіналів, проте позивач цього не зробив, а надані ним докази не є ні належними, ні достовірними, ні достатніми для встановлення обставин, що складають предмет доказування (факту видачі кредиту, факту й обсягу відступлення права вимоги, точного розміру заборгованості), суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати, понесені позивачем судовий збір у розмірі 3 328 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200 грн, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають та залишаються за позивачем. Відповідач будь-яких судових витрат про відшкодування не заявляв.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 100, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №491015326 від 26.11.2019 у розмірі 27 904,02 грн та судових витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», код ЄДРПОУ 40340222, адреса: площа Солом`янська, 2, м. Київ, 03035.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Д.Ю. Комарова