Вирок № 138475629, 24.07.2026, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

24.07.2026

ЄУН 398/1356/18

Провадження №1-кп/389/255/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючогосудді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_5

обвинуваченої ОСОБА_6 ,

захисникаобвинуваченої адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам`янка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201812120070000803 від 09.03.2018 стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Алчевськ Луганськоїобласті, громадянки України, з середньою освітою, розлученої, утриманців не маючої, не працюючої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимої:

05.12.2003 Перевальським районним судом Луганської області за ч.3 ст.185 до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців;

16.08.2005 Перевальським районним судом Луганської області за ч.1 ст.317 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим строком на 2 роки;

03.04.2009 Перевальським районним судом Луганської області за ч.1 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим строком на 1 рік;

17.06.2010 Перевальським районним судом Лугансько їобласті за ч.1 ст.115 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачена ОСОБА_6 скоїла умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, за наступнихобставин.

09.03.2018 року в період часу з 12.00 години до 15.00 годину ОСОБА_6 перебувала за місцем свого проживання, а саме за адресою АДРЕСА_3 , де вживала спиртні напої разом із ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Перебуваючи у вказаному місці між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виникла сварка, яка переросла в бійку під час якої у ОСОБА_6 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .

Знаходячись в кімнаті квартири АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 реалізуючи указаний умисел, діючи умисно, ножем та виделкою, які взяла на кухні, нанесла не менше трьох ціле спрямованих ударів ОСОБА_10 , а саме: по одному травматичному впливу в ділянку живота, задньої поверхні грудної клітини зліва та шию зліва.

В результаті зазначених протиправних дій ОСОБА_6 ОСОБА_10 згідно висновку експерта № 112 від 18.04.2018 року спричинено тілесніушкодження у вигляді: рани передньої черевної стінки, розташованої у ділянці білої лінії живота на 4,0 см вище пупка, яка проникає у черевну порожнину з ушкодженням сальника, згідно п 2.1.3. к) Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України «Про розвиток та вдосконаленнясудово-медичної служби України» від 17.01.1995 року № 6 відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, рана задньої поверхні грудної клітини зліва, в проекції лопатки та рана шиї зліва, у проекції верхньої третини кивального м`язу відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з коротко часним розладом здоров`я до 21 дня, згідно пп. 2.3.2. а) 2.3.3 вище зазначених Правил.

Таким чином, ОСОБА_6 своїми умисними та протиправними діями вчинила умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, тобто кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 ст. 121 КК України.

Допитана під час судового розгляду обвинувачена ОСОБА_6 визнала свою вину. Пояснила, що вину визнає, але подія сталася за інших обставин, а саме 09.03.2018 року подружжя ОСОБА_11 , а саме ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , попередньо домовившися, прийшли до них, тобто до неї та її співмешканця - ОСОБА_14 , в гості. З собою принесли літр горілки, але гості вже прийшли на підпитку. В подальшому разом вживали алкогольні напої приблизно до 12 години. ОСОБА_15 був у стані алкогольного сп`яніння середнього ступеня, тому пішов відпочивати до іншої кімнати. ОСОБА_10 був сильно п`яний, тому пішов також відпочивати у коридор, а вона і ОСОБА_16 залишилися на кухні, продовжували вживати алкоголь. Згодом ОСОБА_10 покликав ОСОБА_8 , а коли та пішла до нього, почав її бити. Почувши крики вийшла у коридор, щоб подивитися, що трапилося і припинити сварку. У коридор вийшла з ножему руках, оскільки чистила картоплю, зазначила, що ніж взяла ненавмисно. Попросила ОСОБА_10 , заспокоїтися, однако станній навпаки почав пригати на неї, в цей час вона схопила його за плечі. Проте, ОСОБА_10 не заспокоювався і вкусив її за руку, тому і відпустила його. Ніж у цей час був в неї руках. Також зазначила, що далі хід подій не пам`ятає, тому що була в стані сп`яніння, пам`ятає, що вдарила ОСОБА_10 ножем, однак точного механізму та кількості ударів не пам`ятає, також не пам`ятає, чи вдарила його виделкою. У цей час ОСОБА_8 була за її спиною. Після цього сварка припинилася, ОСОБА_10 нічого не говорив та не скаржився на рану. Після того, як всі заспокоїлися, вона повернулася на кухню і продовжила чистити картоплю. При цьому на ножі не було крові. Потім ОСОБА_10 зайшовши на кухню, підняв футболку та показав рану на животі, яка була схожа на подряпину, при цьому сказав: Кума, смотри, что ты сделала. В подальшому вони одягнулся і пішли.

Крім того, вказала, що 09.03.2018 року приїхала поліція і її було затримано, але хто викликав поліцію не відомо. Приблизно через тиждень після цих подій їй зателефонувала ОСОБА_8 і погрожувала посадити в тюрму за те, що завдала біль її чоловіку. Повідомила, що їй відомо про те, що її співмешканець ОСОБА_9 навідував ОСОБА_17 у лікарні, від допомоги останній відмовився. Також зазначила, що сварки є типовими для подружжя ОСОБА_11 у нетверезому стані. Позов прокурора про відшкодування на користь міського бюджету м. Олександрії витрат на лікування потерпілого та позов потерпілої визнала в повномуобсязі. У вчиненому щиро розкаюється, просить суворо не карати.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_4 , яка є матір`ю померлого потерпілого ОСОБА_10 повідомила, що 09.03.2018 року її син ОСОБА_10 разом з невісткою ОСОБА_13 пішли в гості до ОСОБА_6 та її співмешканця. Коли вони прийшли ОСОБА_6 та її співмешканець вже були на підпитку. ОСОБА_6 накрила стіл, і вони почали випивати. Через деякий час її співмешканець пішов спати, оскільки вже був дуже п`яний. А між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 почався конфлікт, з причини неправильного відношення до дружини. ОСОБА_10 намагався уникнути конфлікту, підійшов до вішалки щоб одягутися та вийти на вулицю, але в цей час ОСОБА_18 підбігла до нього завдала два удари ножем в область плечей, а потім коли він повернувся до неї обличчям, вдарила ножем у живіт. Він вибіг на вулицю та почав бігти до лікарні, але підсковзнувся та впав на живіт, сильно забруднивши рану та втратив свідомість. В подальшому ОСОБА_10 доставили до лікарні. Крім того, вказала, що їй хтось зателефонував і повідомив,про те, що її син на операційному столі. Потім дізналася від працівників поліції, що ОСОБА_6 заарештували, і вона дуже п`яна. Після операції син декілька днів був у реанімації, втратив багато крові, а в лікарні пролежав до кінця березня. За весь час, поки син перебував у лікарні ОСОБА_6 жодного разу не з`явилась, не запитала про стан здоров`я, не пропонувала допомоги. Потім син проходив реабілітацію, але син все таки помер, від проблем з легенями, оскільки це були наслідки травми. Тобто саме це поранення спровокувало його смерть. Безпосередньо свідком подій не була, ця інформація відома зі слів. Цивільний позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити.

В судове засідання неодноразово викликалися свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_8 однак забезпечити явку останніх прокурор не зміг.

Сторона обвинувачення та інші учасники процесу не наполягали на допиті свідка ОСОБА_9 .

Однак прокурор заявляв клопотання прослухати судове засідання, проведене Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області, в якому ОСОБА_8 , надавала покази в якостісвідка.

Крім того, винуватість обвинуваченої ОСОБА_6 підтверджується безпосередньо дослідженими у судовому засіданні наступними письмовими доказами, які повністю узгоджуються між собою, а саме:

-витягом з ЄРДР №12018120070000803 від 09.03.2018 року, в якому зазначено про про обставини, а саме про те, що 09.03.2018 року близько 15.01 год. до Олександрійського ВП ГУНП Кіровоградській області надійшло повідомлення медичної сестри Олександрійської міської лікарні з приводу доставлення до приймального покою ОСОБА_10 з тілесними ушкодженнями у вигляді проникаючого ножового поранення черевної порожнини. Також зазначено правову кваліфікацію ч.1 ст. 121 КК України;

-протоколом огляду місця події від 09.03.2018 року, в якому йдеться, що в період часу з 16.49 год. до 18.07 год. було оглянуто місце події - а саме квартиру АДРЕСА_4 ;

під час огляду місця події було вилучено: жіночу кофту біло-рожевого кольору з речовиною бурого кольору; штани салатового кольору; контрольний змив; виріз шпалери з речовиною бурого кольору в коридорі на відстані 44 см від вугла; змив речовини бурого кольору в коридорі з лінолеуму біля шафи на відстані 7 см; ніж з дерев`яною ручкою зі слідами речовини бурого кольору та ніж з полімерною ручкою білого кольору; три виделки з кухні;

-висновком експерта № 112 від 18.04.2018 року, в якому зазначено про те, що у ОСОБА_10 мали місце тілесні ушкодження у виді ран, яким було довільно умовно присвоєно номери: 1) рана № 1 передньої черевної стінки, розташована у ділянці білої лінії живота на 4 см вище пупка, яка проникає у черевну порожнину з ушкодженням сальника. Враховуючи рівні краї рани, наявність ранового каналу, переважання глибини рани над довжиною, дана рана утворилася від дії гострого предмету, що має колюче-ріжучі властивості. Направлення ранового каналу «косо збоку уверх, зліва направо»; 2) рана № 2 задньої поверхні грудної клітини, в проекції лопатки. Категорично судити про механізм утворенняданої рани неможливо через відсутність опису її морфології у наданих медичних документах; 3) рани № 3 шиї зліва у проекції верхньої третини кивального м`язу. Категорично судити про механізм утворення даної рани неможливо через відсутність опису її морфології у наданих медичних документах. Враховуючи морфологію виявлених рубців, найбільш ймовірно рани №№ 2, 3 утворилися від дії гострого предмету. Вказані тілесні ушкодження, враховуючи наявність кровотечі, відсутність ознак запалення та загоєння, за своєю давністю не суперечать даті ймовірног оспричинення, тобто 09.03.2018 року. Рана № 1 передньої черевної стінки, яка проникає у черевну порожнину з ушкодженням сальника, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, а рани №№ 2, 3 самі по собі відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я до 21 дня. Виявлені тілесні ушкодження утворилися від не менш як трьох травматичних впливів: по одному травматичному впливу в ділянку живота, задньої поверхні грудної клітини зліва та шию зліва. Потерпілий ОСОБА_10 та особа, яка наносила удари, могли перебувати у найрізноманітнішому положенні. Враховуючи розташування тілесних ушкоджень на різних ділянках та поверхнях тіла, взаєморозташування потерпілого і нападника в процесі нанесення тілесних ушкоджень змінювалося. При цьому потерпілий ОСОБА_10 під час нанесення йому тілесних ушкоджень у вигляді перерахованих вище ран був обернутий до травмуючого предмету передньою черевною стінкою, задньою поверхнею грудної клітини зліва та задньою поверхнею шиї зліва відповідно. Рана № 1, яка проникає у черевну порожнину, утворилася від дії гострого предмету, що має колюче-ріжучі властивості, до яких відноситься й ніж, і не могла утворитися від дії виделки. Механізм утворення рани № 1 та її розташування не суперечить обставинам її отримання, на які вказав сам потерпілий ОСОБА_10 під час проведення слідчого експерименту за його участю, тобто удар ножем у живіт. Категорично судити про механізм утворення ран №2,3 не представляється можливим, їх локалізація відповідає зазначеним потерпілим ударам гострим предметом в ділянку лівої лопатки та в шию зліва. Механізм утворення рани № 1 та її розташування не суперечить обставинам, на які вказала ОСОБА_6 під час слідчого експерименту за її участю;

-висновком експерта № 106 від 15.03.2018 року, яким встановлено, що у ОСОБА_6 маються тілесні ушкодження у вигляді: синців правого кульшового суглобу, лівого стегна, спини, саден обличчя, лівого плеча, спини, забою м`яких тканин правого гомілко-ступневого суглобу, які могли виникнути від дії тупих твердих предметів (предмету) і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, як такі, що викликають скороминучий розлад здоров`я на термін до 6 діб, за давністю можуть складати: садна не більше 1-2 діб до моменту огляду, синці та забій м`яких тканин не більше 1-3 діб до моменту огляду; синців грудної клітини, правої молочної залози, які могли виникнути від дії тупих твердих предметів (предмету) і відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, як такі, що викликають скороминучий розлад здоров`я на термін до 6 діб, за давністю можуть складати не менше 3-4 діб до моменту огляду. Враховуючи локалізацію та обмежений характер, зазначені ушкодження не притаманні для утворення при падінні на площині з положення стоячи. Виявлені тілесні ушкодження є доступними для самоспричинення. Ушкодження в області кінцівок могли утворитись за різних обставин, в тому числі і при самозахисті;

-висновком експерта № 232 від 15.03.2018 року, в якому йдеться про те, що кров ОСОБА_6 належить до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0;

-висновком експерта № 233 від 15.03.2018 року, в якому йдеться про те, що кров ОСОБА_10 належить до групи ВА за ізосерологічною системою АВ0;

висновком експерта № 237 від 10.04.2018, яким встановлено, що кров потерпілого ОСОБА_10 належить до групи ВА за ізосерологічною системою АВ0, кров ОСОБА_6 до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0. На куртці (об`єкти1-4), на штанях (об`єкти5-7) та на джемпері (об`єкти8-9), що були вилучені при огляді місцяподії, знайдено кров людини. При визначенні групової належності в об`єктах 1, 3-9 встановлено групу ВА, в об`єкті 2 виявлено антиген В, що свідчить про походження крові від особи групи ВА. Таким чином, кров на одяз іможе походити від потерпілого ОСОБА_10 , від ОСОБА_6 кров походити не може.

висновком експерта № 235 від 10.04.2018 року в якому йдеться про те, що кров потерпілого ОСОБА_10 належить до групи ВА за ізосерологічною системою АВ0, кров ОСОБА_6 до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0. В змиві з лінолеуму (об`єкт 1), вилученому при огляді місця події, знайдено кров людини. При визначенні групової належності в цьому об`єкті встановленог рупу ВА. Таким чином, кров в змиві з лінолеуму може походити від потерпілого ОСОБА_10 , від ОСОБА_6 кров походити не може;

-висновком експерта № 234 від 10.04.20218 року, в якому йдеться про те, що кров потерпілого ОСОБА_10 належить до групи ВА за ізосерологічною системою АВ0, кров ОСОБА_6 до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0. На фрагменті шпалери (об`єкт 1), вилученому при огляді місця події, знайдено кров людини. При визначенні групової належності в цьому об`єкті виявлено антиген В, що свідчить про походження крові від особи групи ВА. Таким чином, кров на фрагменті шпалери може походити від потерпілого ОСОБА_10 , від ОСОБА_6 кров походити не може;

-висновком експерта № 236 від 10.04.2018 року в якому йдеться про те, що кров потерпілого ОСОБА_10 належить до групи ВА за ізосерологічною системою АВ0, кров ОСОБА_6 до групи АВ за ізосерологічною системою АВ0. На жіночій кофті (об`єкти1-4), вилученій при огляді місця події, знайдено кров людини. При визначенні групової належності в об`єктах 2, 4 виявлено антиген В, що свідчить про походження крові від особи групи ВА. Таким чином, кров в цих об`єктах може походити від потерпілого ОСОБА_10 , від ОСОБА_6 кров походити не може;

-висновком експерта № 965 від 19.03.2018 року, в якому йдеться про те, що в крові ОСОБА_10 виявлено етиловий спирт в кількості 0,4 г/куб. дм;

-висновком експерта № 966 від 19.03.2018 року, в якому йдеться про те, що в крові ОСОБА_6 виявлено етиловий спирт в кількості 2,13 г/куб. дм;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 10.04.2018 року, проведеного, за участю ОСОБА_10 , на місці події, а саме в квартирі АДРЕСА_4 , детально показав та розказав про події, що мали місце 09.03.2018 року;

-протоколом проведення слідчого експерименту від 10.04.2018 року, проведеного, за участю обвинуваченої ОСОБА_6 , де остання на місці події, а саме в квартирі АДРЕСА_4 детально показала та розкала про події, що мали місце 09.03.2018року;

Відповідно до ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на все бічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутністьо бставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Згідно з приписами ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому цим Кодексом.

Суд відхиляє як недопустимий доказ протокол слідчого експерименту від 13.03.2018 року, проведеного із ОСОБА_8 , оскільки як вбачається із змісту протоколу із відеозапису, під час проведення цієї слідчої дії не проводилося фактично відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Натомість слідчий обмежився допитом свідка ОСОБА_8 у приміщенні відділку поліції. Оскільки показання свідків суд досліджує безпосередньо у судовому засіданні, показання останньої, що було зафіксовано у зазначеному протоколі під час досудового розслідування, суд не приймає як доказ у цьому кримінальному провадженні.

Що стосується показів, наданих свідком ОСОБА_8 то слід зазначити наступне.

Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 02.05.2019 року ОСОБА_6 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, з урахуванням ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду 29.10.2019 року вирок суду першої інстанції скасовано з призначенням нового судового розгляду.

Однак, у зв"язку з неможливістю проведення автоматизованого розподілу в Олександрійському міськрайонномусуді Кіровоградської області, ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04.10.2021 року, подання голови Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області про зміну підсудності задоволено, тобто дані матеріали направлено для розгляду до Знам"янського міськрайонного суду Кіровоградської області.

За правилами ч.1 ст.319 КПК після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків визначених у ч.2 цієї статті. У таких випадках докази, які були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень у справі.

Як наслідок, з урахуванням висновку колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та позицій учасників процесу, суд ухвалив проводити судовий розгляд справи спочатку та з дослідженням у повному обсязі, оскільки дане провадження передано з одного місцевого суду до іншого тобто з Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області до Знам"янського міськрайонного суду Кіровоградської області, то потрібно повторно викликати свідків для допиту, а не обмежуватися прослуховуванням звукозапису їхніх попередніх показань.

За клопотанням прокурора прослухано судове засідання, проведене Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області в якому ОСОБА_8 , надавала покази в якості свідка, тобто останні надавалися до заміни складу суду. Отже, ОСОБА_8 , пояснила, що 09.03.2018 року їй зателефонувала ОСОБА_6 та запросила в гості. Вона з ОСОБА_10 , взявши з собою пляшку горілки, об`ємом 0,5 літри прийшли в гості. Всі разом почали розпивати спиртні напої та спілкувалися. Оскільки розмови їй були не цікаві, тому ОСОБА_10 провів її до іншої кімнати де вона змогла прилягти, а сам повернувся. Почувши шум, крик, звук розбитого посуду зрозуміла, що відбувається сварка між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . Вийшовши з кімнати побачила, що між останніми відбувалася бійка у коридорі біля виходу з кухні.

Також зазначила, що побачила, що у ОСОБА_10 одяг був в крові, а ОСОБА_6 хаотично вимахувала столовим ножем. Стверджує, що намагалася зупинити бійку, однак їй це не вдалося, бо ОСОБА_6 міцно тримала ніж та чітко наносила удари, ніби цілилась. Також повідомила, що була свідком ніж тримала в правій руці, а виделку у лівій, від якої теж були поранення на шиї та спині. Крім того зазначила, що почала забирати ОСОБА_10 додому, вважає, що останній був у посттравматичному шоці, тому швидко одягнувся та самостійно вийшов. В подальшому його доправили до лікарні.

Кримінальний процесуальний закон детально врегульовує питання стосовно допустимості позасудових показань особи: суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст.615 цього Кодексу (ч.4 ст.95 КПК України). Однак цей закон не містить положення, яким би вирішувалося питання щодо допустимості показань особи, допитаної в суді в тій же справі, але під час іншого судового засідання.

Вирішуючи вказане питання, суд бере до уваги, що відповідно до п.16 ст.7 КПК України безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства.

Статтею 23 КПК України визначено, що показання учасників кримінального провадження суд отримує безпосередньо та може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Ця вимога закону сформульована як засада, якою має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення щодо допустимості доказів у конкретній ситуації провадження.

Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195км18) зазначив, що:

-суд, розглядаючи справу, повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи. Що стосується показань особи в суді під час минулого розгляду, то навіть за умови наявності таких свідчень, сторона має право вимагати допиту цієї особи під час нового судового розгляду, і в такому разі суд має вжити всіх належних заходів для забезпечення вказаного права. У той же час, якщо попри всі необхідні заходи забезпечити явку такої особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду її показання, дані під час минулого судового розгляду, і сам факт відсутності цієї особи в ході нового розгляду не може бути підставою для визнання цих її показань недопустимим доказом. Водночас, дослідивши ці показання, суд повинен дати їм оцінку з точки зору допустимості, належності та достовірності, беручи до уваги, зокрема, наскільки були забезпечені права сторони під час допиту особи в минулому розгляді. Факт неможливості допиту зазначеної особи в процесі нового судового розгляду має враховуватися судом у ході оцінення достовірності цього доказу в сукупності з іншими доказами у справі;

- положення ч.4 ст.95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала іншому складу суду в тій же справі.

Ця позиція Суду також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка знайшла своє відображення в рішенні у справі «Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom» стосовно використання показань, наданих поліції під час досудового розслідування свідком, який на час судового розгляду справи помер. ЄСПЛ визнав, що за таких обставин і за умови додержання певних гарантій сторони захисту, використання таких показань не порушує вимог ч.1 та п.«d» ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим у вказаному рішенні ЄСПЛ зауважив, що для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно дослідити:

- чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказу;

- чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого;

- чи існували достатні врівноважувальні фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, спричинені стороні захисту в результаті допуску доказу, та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим.

З врахуванням вищенаведеного, судом вживалися заходів для виклику та допиту свідка ОСОБА_8 року, а саме винесено ухвали про доручення Олександрійському РВП ГУНП в Кіровоградській області встановити місце знаходження, в тому числі з поданням запиту до Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України з метою інформації про перетин кордону або інші дані, які надали б можливість викликати зазначеного свідка.

Ухвалою від 27.11.2024 року зобов"язано Головний центр обробки спеціальної інформації ДПС України з метою інформації про перетин кордону.

На виконання вимог зазначеної ухвали ДПС України надано відповідь, з якої вбачається, що даних з приводу перетину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 27.11.2019 року по 27.11.2024 року, не виявлено.

Отже, як вбачається з даних ДПС України, ОСОБА_8 кордон не перетила. Однак явку свідка в судові засідання не забезпечено. У зв`язку із цим, за клопотанням сторони обвинувачення, судом було досліджено звукозапис показань вищезгаданого свідка, наданих 20.03.20219 року під час розгляду кримінального провадження.

Навіть у разі визнання зазначених показань допустимими, суд не вбачає підстав покладати їх в основу своїх висновків, оскільки вони не були перевірені шляхом безпосереднього допиту свідка під час цього судового розгляду. Сторона захисту була позбавлена можливості поставити свідку запитання щодо обставин події, уточнити окремі суперечності та перевірити достовірність її сприйняття, пам`яті й викладених відомостей. За відсутності такого процесуального контролю суд не має можливості належним чином оцінити достовірність повідомлених нею обставин, зіставити їх з іншими дослідженими доказами та переконатися у відсутності помилки чи суб`єктивного сприйняття подій. Враховуючи принцип змагальності, безпосередності дослідження доказів та право сторони захисту на допит свідків обвинувачення, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає, що такі показання не можуть бути використані як належна та достатня підстава для встановлення обставин кримінального правопорушення та не можуть бути покладені в основу вироку та використовуватися для обґрунтування висновків суду у цьому кримінальному провадженні.

Надаючи оцінку доказам, безпосередньо дослідженим судом в судовому засіданні, у своїй сукупності, у суду відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведеності обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_6 та кваліфікує її дії за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

При призначенні покарання ОСОБА_6 суд виходить з такого.

Згідно з ч.1 ст.65 КК України, а також роз`ясненнями, викладеними у п.п.2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Крім того, відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Враховуючи вищенаведені норми права, суд, при призначенні покарання ОСОБА_6 враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ст.12 КК України є тяжким злочином, мотив та мету його вчинення, дані про особу винної, яка раніше судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, висновок досудової доповіді, відповідно до якої, у ОСОБА_6 високий рівень ризику вчинення повторного правопорушення та середній рівень небезпеки для суспільства, тому орган пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обставиною, що пом`якшує покарання.

Обставиною, що обтяжує покарання, суд відповідно до ст. 67 КК України визнає вчинення злочину обвинуваченою у стані алкогольного сп`яніння.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових злочинів з її сторони є покарання у виді позбавлення волі.

З урахуванням всіх обставин у сукупності, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання: в межах санкції ч.1 ст.121 КК України, яке є наближеним до мінімально визначеного законодавством.

Таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових правопорушень як самою обвинуваченною так і іншими особами.

Згідно п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення про залік досудового тримання під вартою.

За змістом ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення відповідно до кримінально-процесуального законодавства України є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.197 КПК України строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.

З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 09 березня 2018 року вбачається, що ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 208 КПК України 09 березня 2018 о 18 годині 00 хвилин.

Ухвалою слідчого судді Олександрійського міськрайонного суду від 10 березня 2018 року ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час.

Отже обвинувачена під час досудового слідства перебувала під вартою, тому даний строк необхідно зарахувати.

Стосовно пред`явленого прокурором цивільного позову в інтересах Олександрійської міської ради Кіровоградської області про стягнення витрат на лікування в сумі 4459 гривень 84 копійки, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження, до початку судового розгляду, пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ч.1 ст.1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_10 , в результаті протиправних дій ОСОБА_6 , з 09.03.2018 року по 20.03.2018 року перебував на стаціонарному лікуванні у МКЛПЗ -Міська лікарня №1 м. Олександрії. За 11 ліжко днів на його лікування витрачено 4459 грн. 84 коп., дані витрати підтверджено довідкою-розрахунком.

Отже, цивільний позов прокурора в інтересах Олександрійської міської ради Кіровоградської області про стягнення витрат, пов"язаних з лікуванням ОСОБА_10 в сумі 4459 гривень 84 копійки. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується позову пред"явленого ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшодування моральної та матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.

ОСОБА_4 заявила цивільний позов про стягнення з ОСОБА_6 на її користь майнової шкоди в розмірі 15000 грн. та моральної шкоди в розмірі 50000 грн.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом

Як роз`яснено у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, розмір моральної (немайнової) шкоди, суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість заподіяної травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках

Суд вважає, що винними діями ОСОБА_6 потерпілій заподіяно моральну шкоду.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь потерпілої, суд керується засадами розумності, виваженості та справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, враховує глибину та ступінь моральних і фізичних страждань потерпілої, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. і цей розмір суд вважає таким, що відповідає глибині і ступеню моральних і фізичних страждань потерпілої.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Щодо стягнення з ОСОБА_19 матеріальної шкоди, яка полягає у витратах на лікування потерпілого, витратах на проведення операції, проведення оглядів лікарями, купівлю медичних препаратів, суд приходить до висновку, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, оскільки ОСОБА_4 в обгрунтування суми шкоди посилається на квитанції, долучені під час пред"явлення позову ОСОБА_10 за життя.

Однак зазначену шкоду підтверджено відповідними квитанціями лише на суму 3820,75 грн., яка і підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 .

Що стосується позову пред"явленого за життя ОСОБА_10 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, яку оцінено у 15000 грн та у 10000 грн відповідно.

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4

Отже, як встановлено судом, в ході розгляду справи потерпілий ОСОБА_10 , який також є цивільним позивачем, помер.

Пунктом 7 частини 1 статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією зі сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно ст.55 ЦПК України в разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати Касаційного господарського суду в постанові від 13.04.2021 року у справі № 910/11702/18.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 55 ЦПК України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво за померлою особою може мати місце у випадку спадкування іншою особою майнових прав померлого у відносинах, щодо яких виник спір.

Відповідно до ст.1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ч. 3 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Враховуючи, що на момент смерті ОСОБА_10 його позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди не було вирішено, а вказані правовідносини не допускають правонаступництва. Тому суд вважає, що провадження в частині заявленої позовної вимоги ОСОБА_10 підлягає до закриття в зв`язку зі смертю позивача, відповідно до п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Позовну вимогу ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної шкоди за життя останнього також не було вирішено. Зазначена матеріальна шкода полягає у витрачених коштах на його лікування та відновлення.

Матеріальну шкоду ОСОБА_10 оцінив у - 10000 грн., на обгрунтування якої долучив відповідні квитанції, а саме на суму 3820,75 грн. Однак ця ж вимога, а саме про відшкодування матеріальної шкоди, на підтвердження якої ОСОБА_10 долучено відповідні квитанції, є однією із вимог позову, пред"явленого ОСОБА_4 з посиланням на долучені раніше ОСОБА_10 квитанцій. Дану вимогу визнано обвинуваченої, і судом вирішено питання що до її задоволення, але частково.

Таким чином, у зв"язку із задоволенням вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, пред"явленої ОСОБА_4 то вимоги ОСОБА_10 про відшкодування матеріальної шкоди слід залишити без розгляду, оскільки вимоги останніх грунтуються на одних і тих самих документах.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Відповідно до ч.15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити їй покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту приведення даного вироку до виконання, зарахувавши на підставі ч.5 ст. 72 КК Українив строк відбуття покарання, строк її перебування під вартою період з 09 березня 2018 року по 10 березня 2018 року з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу не обирати.

Стягнути з ОСОБА_6 , на користь місцевого бюджету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33423535, місцезнаходження: 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, пр. Соборний, будинок 59, на відшкодування завданої злочином шкоди 4459 гривень 84 копійки.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування майнової шкоди в розмірі 3820,75 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_6 в частині відшкодування моральної шкоди закрити.

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_6 в частині відшкодування матеріальної шкоди залишити без розгляду.

Речові докази, а саме:

- кухонний ніж з дерев`яною ручою, який був вилучений в ході ОМП від 09.03.2018 року за адресою АДРЕСА_3 , знаходиться на зберіганні в кімнаті збереження речових доказів Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області квитанція 1920 від 23.04.2018 - знищити.

- чоловіча куртка із шовковистої тканини чорного кольору, спортивні штани із трикотажної тканини світло-сірого кольору, чоловічий джемпер із пів бавовняної трикотажної тонкої тканини чорного кольору, які були вилучені в ході ОМП від 10.03.2018 року за адресою АДРЕСА_5 , знаходяться на зберіганні в кімнаті збереження речових доказів Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області квитанція 1920 від 23.04.2018 - знищити.

- джемпер жіночий із бавовняної трикотажної тканини, який був вилучений в ході ОМП від 09.03.2018 року за адресою АДРЕСА_3 знаходиться на зберіганні в кімнаті збереження речових доказів Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області квитанція 1920 від 23.04.2018 знищити.

- жіночі бавовняні спортивні штани світло салатового кольору з лампасами жовтого кольору, які були вилучені в ході ОМП від 09.03.2018 року за адресою АДРЕСА_3 , знаходяться на зберіганні в кімнаті збереження речових доказів Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області квитанція 1920 від 23.04.2018 знищити.

- виріз зі шпалер з РБК в коридорі на відстані 44 см від кута, вилучений в ході ОМП від 09.03.2018 року за адресою АДРЕСА_3 знаходиться на зберіганні в кімнаті збереження речових доказів Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області квитанція 1920 від 23.04.2018 - знищити.

- змив РБК в коридорі з линолеуму біля шафи на відстані 7 см, вилучений в ході ОМП від 09.03.2018 року за адресою АДРЕСА_3 знаходиться на зберіганні в кімнаті збереження речових доказів Олександрійського ВП ГУНП в Кіровоградській області квитанція 1920 від 23.04.2018 - знищити.

- 5 зрізів нігтьових пластин правої кисті розмірами 0,2 х 0,6 см до 0,1х0,5 см 3 зрізи нігтьових пластин лівої кисті розмірами 0,1х0,8 см до 0,1 х 0,4 см, що зберігаються при матеріалах кримінального провадження - зберігати в матеріалах провадження.

- кухонний ніж з полімерною ручою та три виделки які були вилучені в ході ОМП від 09.03.2018 року за адресою АДРЕСА_3 , повернуті на зберігання ОСОБА_6 - залишити останній як їй належні.

Вирок може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Знам"янський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом 30 днів з дня проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі її подання, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити прокурору та обвинуваченій негайно.

Суддя Знам`янського

міськрайонного суду

Кіровоградської області ОСОБА_1