Рішення № 138474641, 24.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12979/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154750014994 від 13.03.2026р. в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 наступних періодів: періодів роботи: з 01.06.1984 по 06.08.1984 та з 10.08.1984 по 21.12.1984; періоду проходження строкової військової служби: з 10.06.1985 по 07.07.1987; періодів навчання, які не перетинаються з періодами роботи та військової служби: з 25.08.1981 по 31.05.1984, з 07.08.1984 по 09.08.1984, з 22.12.1984 по 09.06.1985;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди: періоди роботи: з 01.06.1984 по 06.08.1984 та з 10.08.1984 по 21.12.1984; період проходження строкової військової служби: з 10.06.1985 по 07.07.1987; періоди навчання, які не перетинаються з періодами роботи та військової служби: з 25.08.1981 по 31.05.1984, з 07.08.1984 по 09.08.1984, з 22.12.1984 по 09.06.1985;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 03.03.2026 року з урахуванням додатково зарахованих періодів страхового стажу;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 154750014994 від 13.03.2026р. Позивачу, ОСОБА_1 , призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 03.03.2026 року при загальному стажі 37 років 7 місяців. З метою з`ясування правильності обчислення страхового стажу позивача мною було направлено адвокатський запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 16.04.2026р. було повідомлено, що до загального стажу ОСОБА_1 не увійшли періоди роботи, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.06.1984, а саме: з 01.06.1984 по 06.08.1984; з 10.08.1984 по 21.12.1984; період навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985, а також період проходження військової строкової служби з 10.06.1985 по 07.07.1987. При цьому у вказаному листі відповідач зазначив, що ці періоди не враховані, оскільки записи про прийняття/звільнення зроблено з порушенням вимог Інструкції заповнення трудових книжок №58 від 29.07.1993 та період навчання перетинається з періодами роботи. Також відповідач послався на необхідність надання уточнюючої довідки про навчання, що видана на підставі архівних даних і містить відомості про періоди навчання, із зазначенням форми навчання, а також військового квитка або довідки про період проходження військової служби, виданої військовим комісаріатом. Позивач вважає рішення відповідача № 154750014994 від 13.03.2026 року в частині незарахування до загального страхового стажу спірних періодів протиправним, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Від відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник зазначив, що Позивач 04.03.2026 звернувся до територіального Пенсійного фонду України із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV. Відповідачем Позивачу з 03.03.2026 призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058, обчислену при страховому стажі 37 років 7 місяців. До страхового стажу не зараховано період роботи: з 01.06.1984 по 06.08.1984; з 10.08.1984 по 21.12.1984; період навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985, а також період проходження військової строкової служби з 10.06.1985 по 07.07.1987, оскільки записи про прийняття/звільнення зроблено з порушенням вимог інструкції заповнення трудових книжок №58 від 29.07.1993 та період навчання перетинається з періодами роботи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує з 03.03.2026 року пенсію за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

04.03.2026 звернувся до територіального Пенсійного фонду України із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV.

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

За принципом екстериторіальності заява розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду вищевказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058.

02.04.2026 року представник позивача звернувся до ГУ ПФ України в Одеській області із запитом, в якому просив повідомити чи перебуває ОСОБА_1

на обліку як отримувач пенсії. Надати належним чином засвідчену копію рішення на підставі якого ОСОБА_1 призначено пенсію. Повідомити: який загальний страховий (трудовий) стаж зараховано громадянину ОСОБА_1 при призначенні (перерахунку) пенсії (із зазначенням тривалості у роках, місяцях, днях); - які саме періоди трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці ОСОБА_1 , не були зараховані до страхового стажу (з детальним зазначенням дат таких періодів). З яких підстав (із посиланням на норми законодавства) зазначені періоди не були включені до страхового стажу. Чи приймались органом Пенсійного фонду рішення щодо відмови у зарахуванні окремих періодів стажу, та якщо так прошу надати копії відповідних рішень. Які документи необхідно додати тощо.

Листом ГУ ПФ України в Одеській області від 16.04.2026 року №1500-1906-8/56886 повідомило, що ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 03.03.2026 при загальному стажі 37 років 7 місяців.До загального стажу не ввійшли періоди роботи зазначені в трудовій книжці ( НОМЕР_1 від 04.06.1984) з 01.06.1984 по 06.08.1984; з 10.08.1984 по 21.12.1984; період навчання з 01.09.1981 по 29.06.1985, а також період проходження військової строкової служби з 10.06.1985 по 07.07.1987, оскільки записи про прийняття/звільнення зроблено з порушеннями вимог інструкції заповнення трудових книжок №58 від 29.07.1993 та період навчання перетинається з періодами роботи.

Позивач вважає зазначене рішення в частині не зарахування періодів його роботи/навчання/проходження військової службипротиправним та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки і Закон №1058-IV, і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV, як спеціального акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами частини 1 статті 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

За обставин цієї справи спірним є питання про зарахування позивачу до стажу роботи періодів трудової діяльності до набрання чинності Законом №1058-IV.

З аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що "трудовий стаж" це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці.

При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

У статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Предмет спору у цій справі зводиться до встановлення обставин правомірності рішення пенсійного органу у призначенні пенсії за віком.

Щодо твердження пенсійного органу, що записи про прийняття/звільнення зроблено з порушеннями вимог інструкції заповнення трудових книжок, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі Закону №1788-XII відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абзац другий пункту 1, пункт 2 Порядку №637).

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

При цьому, суд звертає увагу, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 04.06.1984 року, зокрема записів №№ 1,2,3,4,5,6,7,8 слідує, що позивач:

-з 01.06.1984 року по 06.08.1984 року працював «учеником слюсаря по испытанию баллов на время прохождения производственной практики» (мовою оригіналу). Наказ №54-л від 05.06.1984 року.04.07.1984 року присвоєно кваліфікацію «испытателем газовых баллонов» (мовою оригіналу). 060.8.1984 року звільнений;

-з 10.08.1984 року по 21.12.1984 року працював «електро-газосварщиком четвертого разряду на время проходжения производственой практики» (мовою оригіналу). Наказ №79-к від 16.08.1984 року. 21.12.1984 року звільнений;

-з 25.08.1981 року по 29.06.1985 року зарахований до першого курсу та відрахований у зв`язку із закінченням навчання. Підстава наказ №327 від 25.08.1981 року та наказ №276 від 29.06.1985 року;

-з 10.06.1985 року по 07.07.1987 року проходив службу в рядах Радянської армії (В/б НО №5209902.

Відтак, записи в трудовій книжці підтверджені первинними документами наданими позивачем.

Порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252), у якій вказано, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 глави 2 Інструкції №162).

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3, глави 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6. Інструкції №162).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція №58.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Суд зазначає, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 11 липня 2019 року у справі №607/14795/16-а, від 31 липня 2019 року у справі №750/10916/16-а, від 19 вересня 2019 року у справі №229/1905/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а та від 15 листопада 2019 року у справі №495/5161/17, від 27.02.2020 у справі №545/4197/16-а.

Дослідивши матеріали справи, обставини спірних правовідносин, доводи сторін, надавши оцінку наданих доказів, суд дійшов висновку, що записами трудової книжки позивача в повній мірі підтверджується період роботи з 01.09.1984 06.08.1984 та з 10.08.1984 21.12.1984, як і з 25.08.1981-29.06.1985.

Щодо твердження відповідача, що період навчання перетинається з періодами роботи, суд зазначає наступне.

Поняття страховий стаж запроваджено Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набув чинності з 01.01.2004.

Як вже зазначалося, періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення", а після 01.01.2004 - Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004. Зокрема, й періоди навчання за денною (очною) формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до п. «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Як встановлено судом, що відповідно до записів із трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 04.06.1984 року, зокрема з 25.08.1981 року по 29.06.1985 року позивач зарахований до першого курсу та відрахований у зв`язку із закінченням навчання. Підстава наказ №327 від 25.08.1981 року та наказ №276 від 29.06.1985 року.

У трудовій книжці позивача містяться записи, які дійсно перетинаються з періодом навчання з 25.08.1981 року по 29.06.1985.

Проте перетин різних періодів не перешкоджає в зарахуванні одного найдовшого періоду, який охоплює усі інші.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що рішення щодо призначення пенсії приймається пенсійним органом за наявності усіх документів про призначення пенсії. Органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями збирати необхідні для розгляду заяви особи (у тому числі щодо призначення пенсії) документи.

Отже, у випадку виявленої відсутності необхідних документів для призначення позивачу пенсії чи їх уточнення відповідач мав можливість вчинити дії, спрямовані на їх отримання від відповідних органів (осіб).

Відповідачем не надано жодних доказів виконання ним вимог положень статті 44 Закону №1058-IV та Порядку №22-1 щодо вчинення дій, спрямованих на отримання необхідних документів для з`ясування та перевірки спірних періодів від відповідних органів (осіб), в тому числі, перевірки періоду навчання позивача.

Таким чином, суд доходить висновку про безпідставність неврахування періоду навчання позивача відповідно до записів трудової книжки з 25.08.1981 року по 29.06.1985 при обчисленні позивачу загального страхового стажу.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічний правовий висновок викладений також у Постанові Верховного суду від 04 липня 2023 року по справі №580/4012/19.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення такої.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

З огляду на вищезазначене суд вважає, що відомості трудової книжки НОМЕР_1 від 04.06.1984 є належним доказом підтвердження трудової діяльності позивача.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що він, як уповноважений на призначення пенсії орган, може самостійно звертатися до підприємств з метою здійснення перевірки поданих заявником відомостей, достовірність яких ставиться під сумнів. Однак матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача за спірні періоди роботи, як і відсутні докази на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача є хибними.

Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154750014994 від 13.03.2026р. в частині незарахування до страхового стажу є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 03.03.2026 року з урахуванням додатково зарахованих періодів страхового стажу., то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду його роботи/навчання/проходження військової служби згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.06.1984року.

Водночас, суд зазначає, що перерахунок пенсії належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд не вправі зобов`язувати відповідача здійснити перерахунок пенсії, якщо відповідач не вирішив питання про зарахування певного періоду роботи до страхового стажу.

Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що, зарахувавши спірний стаж до страхового стажу позивача, відповідач порушить права позивача, не перераховуючи та не виплачуючи належну позивачу пенсію.

Таким чином, суд, з метою ефективного захисту порушеного права, вважає за необхідне, на підставі статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 03.03.2026 року про перерахунок пенсії, зарахувавши до стажу позивача періоди роботи/навчання/проходження військової служби.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити шляхом:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154750014994 від 13.03.2026р. про відмову у перерахунку пенсії;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.06.1984 по 06.08.1984 та з 10.08.1984 по 21.12.1984, періоду проходження строкової військової служби з 10.06.1985 по 07.07.1987 та періодів навчання, які не перетинаються з періодами роботи та військової служби згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.06.1984 року та повторно розглянути заяву від 03.03.2026 року.

Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №154750014994 від 13.03.2026р.

Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012; ЄДРПОУ 20987385) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи з 01.06.1984 по 06.08.1984 та з 10.08.1984 по 21.12.1984, періоду проходження строкової військової служби з 10.06.1985 по 07.07.1987 та періодів навчання, які не перетинаються з періодами роботи та військової служби згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.06.1984 року та повторно розглянути заяву від 03.03.2026 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області(вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012; ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко