Рішення № 138474617, 24.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9246/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №60843/Ж5/15-32-07-06/1876210668/ДПС/ТД-ФС від 14 січня 2026 року про накладення на ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , штрафу у розмірі 80 000,00 (вісімдесят тисяч гривень нуль копійок) грн. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з дня набрання чинності Постановою № 823, а саме з 30.08.2019, підлягав застосуванню Порядок № 509 у редакції, яка допускала притягнення органами Держпраці до відповідальності суб`єктів господарювання за порушення законодавства про працю шляхом накладення на порушників штрафів відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України на підставі акта перевірки ДПС, у тому числі фактичної перевірки. Проте, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, Постанову № 823 визнано протиправною та нечинною. Постановою Верховного Суду від 09.11.2022 касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, а вищезазначені судові рішення без змін. Отже, беручи до уваги положення частини другої статті 255 та частини першої статті 325 КАС України, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі № 640/17424/19 набрало законної сили 15.09.2021, тобто з дати прийняття судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного перегляду, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін. Відтак Постанова № 823 втратила чинність 15.09.2021 і як наслідок втратили чинність й зміни до редакції Порядку № 509, внесені на підставі зазначеної Постанови № 823, зокрема у частині можливості накладення штрафів на підставі акта перевірки ДПС, у ході якої були виявлені порушення законодавства про працю.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість №60843/Ж5/15-32-07-06/1876210668/ДПС/ТД ФС від 14 січня 2026 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, є обґрунтованою та не підлягає скасуванню у судовому порядку.

Представником позивача надано відповідь на відзив, в якій вказано, що доводи Відповідача, що ФОП ОСОБА_1 отримана належним чином Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №60843/Ж5/15-32-07-06/1876210668/ДПС/ТД-ФС від 14 січня 2026 не є такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Пункт 2 Порядок №509 в редакції від 26.04.2017 (тобто до внесення змін Постановою № 823 до даного пункту) передбачає, що Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта документальної виїзної перевірки ДФС , її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Виходячи з вказаного, Порядок 509 визначає в редакції від 26.04.2017, що підставою накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення може бути акт документальної виїзної перевірки ДФС. Пунктом 2 Порядком №509 в редакції від 26.04.2017 (тобто до внесення змін Постановою № 823 до даного пункту) визначено саме підставу для винесення штрафу акта документальної виїзної перевірки ДФС, жодного зазначення щодо можливості винесення штрафу на підставі акту фактичної перевірки ДПС Порядок №509 не містить. Виходячи з вказаного, Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не мало жодних правових підстав щодо винесення Постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №60843/Ж5/15-32-07-06/1876210668/ДПС/ТД-ФС від 14 січня 2026 року на підставі акту фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області №60843/ Ж5/15-32-07-06/1876210668.

Відповідачем подано заперечення, в яких вказано, що передбачені положеннями частини другої статті 265 КЗпП України, можуть бути застосовані Держпраці виключно за умови наявності відповідного порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. На момент виникнення спірних правовідносин і станом на момент розгляду цієї справи саме Порядок № 509 є основним документом, що визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання (роботодавців) штрафів, зокрема, за порушення законодавства про працю. Внесення змін до деяких положень Порядку № 509 відповідно до Порядку № 823 та наступне визнання цих змін такими, що втратили чинність, згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі №640/17424/19, не впливають на чинність в цілому Порядку № 509 та, відповідно, на результат вирішення спірних правовідносин. Міжрегіональне управління має право накладати штрафи за порушення законодавства про працю на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. При цьому положення частини 8 статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, а проведення інспекційного відвідування Міжрегіональним управлінням, відповідно до частини 4 статті 265 КЗпП України та Порядку № 509, не є обов`язковим.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 07.04.2026 року заяву фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено. Зупинено стягнення на підставі виконавчого документу у виконавчому провадженні №80379972 з примусового виконання постанови №60843/Ж5/15-32-07-06/1876210668/ДПС/ТД-ФС, виданої 14.01.2026 року ПМУ державної служби з питань праці до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі № 420/9246/26 за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

05.12.2025 року Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці отримано лист Головного управління ДПС в Одеській області від 05.12.2025 № 21772/5/15-32-07-06-05 (вх. № 105 59/ПД/1-25 від 05.12.2025), яким було надано матеріали фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з додатками.

Згідно матеріалів слідує, що за наслідками фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) фахівцями Головного управління ДПС в Одеській області складено акт від 13.11.2025, який зареєстрований 14.11.2025 за № 60843/Ж5/15-32-07 06/ НОМЕР_1 .

В акті зафіксовано, що під час перевірки встановлено використання праці найманої особи без належного оформлення трудових відносин, а саме продавця ОСОБА_2 , яка працює у ФОП ОСОБА_1 без оформлення наказу (розпорядження) про прийняття на роботу або укладення трудового договору та без подання до органу ДПС України повідомлення «Про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контраку».

Листом № ПД/3.2/11112-25 від 08.12.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено ФОП ОСОБА_1 повідомлення про початок адміністративного провадження, як особі, стосовно якої ініційовано адміністративне провадження на юридичну адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) із доданням пам`ятки про права та обов`язки учасників адміністративного провадження (рекомендоване повідомлення №R067055016841 від 10.12.2025).

Листом №ПД/3.2/11588-25 від 22.12.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено ФОП ОСОБА_1 запрошення, як учаснику адміністративного провадження на слухання у адміністративній справі «Про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю, передбаченого частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України», призначеного на 14.01.2026 о 10:00 год.

Запрошення направлено поштою (рекомендований лист №R067065724933 від 22.12.2025).

Листом № ПД/3.2/11585-25 від 22.12.2025 Міжрегіональним управлінням було направлено запрошення на слухання особи, яка сприяє розгляду справи, а саме заступнику начальника управління інспекційної діяльності в Одеській області начальнику відділу з питань трудових відносин Міжрегіонального управління Руслану Павловському.

Листом № ПД/3.2/340-26 від 12.01.2026 Міжрегіональним управлінням було направлено запрошення на слухання особи, яка сприяє розгляду справи, а саме т.в.о. начальника управління інспекційної діяльності в Одеській області Міжрегіонального управління Наталії Козирєвій.

14 січня 2026 року Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №60843/Ж5/15-32-07-06/1876210668/ДПС/ТД-ФС на ФОП ОСОБА_1 .

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом пунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Відповідно до пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17 липня 2013 року (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пунктів 2 - 4, 9 - 10 Порядку № 509 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.

Штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Водночас протиправність оскаржуваної постанови про накладення штрафу позивач пов`язує з тим, що у законодавстві, чинному на момент проведення перевірки та винесення спірної постанови, відсутня норма, яка б установлювала повноваження Держпраці та її територіальних органів накладати штрафи на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, натомість передбачена можливість накладення штрафів на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в процесі якої виявлені порушення законодавства про працю.

В аспекті зазначеного, суд вважає за необхідне вказати, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.

За змістом норм пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Відповідальність за порушення законодавства про працю, у зокрема для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Відтак, повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Одночасно з цим повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення № 96.

Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання його Держпраці у порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду 16 жовтня 2024 року у справі №520/31084/23.

Верховний Суд у вказаній постанові звертає на те, що підзаконні нормативно - правові акти приймаються на основі і для виконання законів. У такій ієрархії нормативно-правових актів виявляється конституційний принцип розподілу влади: на законодавчу, виконавчу й судову. Тому закони є основними проявами реалізації компетенції законодавчої влади, а підзаконні акти - виконавчих функцій держави, завдань виконавчої гілки влади, зокрема й Держпраці України (подібний підхід до розкриття юридичної природи підзаконних нормативних актів, визначення їх суті та характеру, порядку застосування висловлено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 826/12323/18 та від 02 березня 2021 року у справі № 640/1171/19).

За приписами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а тому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону необхідно застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Правова позиція такого змісту наведена у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 804/330/17. Відступу від такого правозастосування не здійснювалось.

Поширюючи вищезгадані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права на спірні у цій справі правовідносини, колегія суддів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та наявне правове регулювання спірних правовідносин, доводи сторін, вважає, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону.

У зв`язку з цим суд критично оцінює доводи позивача про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, а отже, на його думку, зумовлюють протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу.

Враховуючи вищевикладене та відсутність з боку позивача заперечень щодо викладених у акті фактичної перевірки податкового органу висновків стосовно суті виявлених порушень, а також те, що можливість накладення штрафу за порушення вимог законодавства про працю на підставі вказаного акту перевірки передбачена законом, суд вважає, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 та у постанові від 02 жовтня 2024 року № 560/11269/23.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову позивачів необхідно відмовити.

Керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: фізична особа підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44742194, адреса: вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003).

Суддя П.П. Марин

.