Рішення № 138474509, 24.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16855/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо призначення ОСОБА_1 довічного грошового утримання з 29.04.2026 у розмірі 58% без врахування стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку - 29 років 9 місяців 13 днів, який встановлено у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу судді ОСОБА_1 такі періоди: половину строку навчання за денною формою в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова (з 01.09.1986 до 21.06.1991), а саме: 2 роки 4 місяці 25 днів та три роки роботи в галузі права, а саме: три роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна» (з 12.02.1996 по 12.02.1999);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 29.04.2026 ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання з урахуванням суддівської винагороди, визначеної у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.05.2026 № 1684/26-виз та стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку - 29 років 9 місяців 13 днів, який встановлено у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26 у розмірі 68%.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо призначення їй з 29.04.2026 щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 58% суддівської винагороди є протиправними, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до її стажу, період навчання за денною формою в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова (2 роки 4 місяці 25 днів) та 3 роки роботи в галузі права - юрисконсультом, знехтувавши рішенням Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26, яким підтверджено її загальний стаж роботи на посаді судді 29 років 9 місяців 13 днів, що дає право на отримання довічного грошового утримання у розмірі 68%.

Відповідач надав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII не передбачено зарахування до стажу роботи на посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання періодів навчання у вищому навчальному закладі та роботи на посаді юрисконсульта, у зв`язку з чим фактичний суддівський стаж позивачки становить 24 роки 4 місяці 18 днів (що відповідає 58% суддівської винагороди).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З 25.01.2002 позивачку зараховано до штату Балтського районного суду Одеської області на посаду судді, що призначена Указом Президента України від 10.12.2001 № 1205/2001, а згодом обрана безстроково Постановою Верховної Ради України від 15.03.2007 № 751/V.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26 її звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом Балтського районного суду Одеської області від 28.04.2026 № 2-ос/с позивачку відраховано зі штату суду.

При прийнятті рішення про звільнення у відставку Вища рада правосуддя встановила, що загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 29 років 9 місяців 13 днів.

До цього стажу Вища рада правосуддя зарахувала: безпосередній стаж роботи на посаді судді - 24 роки 4 місяці 18 днів, половину строку навчання за денною формою у юридичному виші - 2 роки 4 місяці 25 днів та необхідний стаж (досвід) роботи в галузі права до призначення суддею - 3 роки.

22.05.2026 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», додавши рішення Вищої ради правосуддя та довідку про суддівську винагороду.

Рішенням від 29.05.2026 відповідач призначив позивачці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 58% суддівської винагороди. Пенсійний орган врахував фактичну вислугу на посаді судді та відмовився зарахувати до стажу періоди навчання у вищому навчальному закладі й 3 роки роботи в галузі права, визначені у рішенні Вищої ради правосуддя.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України.

У пункті четвертому частині п`ятій ст. 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон України № 1402-VІІІ), який набрав чинності 30.09.2016.

Так, відповідно до частини першої ст. 116 Закону № 1402-VІІІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до ст. 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч. 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого ч. 1 цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.

Згідно з абз. 4 п. 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень України «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Вказане кореспондується з положеннями Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VLU, яким внесені зміни в Закон України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, п. 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: «Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)» і у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 про звільнення у зв`язку з виходом у відставку міститься посилання також на абз. 4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя», що дає підстави для врахування при обчисленні позивачці стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці порядку визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день призначення (обрання) позивачки на посаду судді.

При цьому, згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17.

Відповідно до пункту 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років.

За приписами ст. 21 та 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою ст. 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.

Також, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень абз. 2 ст. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи, щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинили вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг переділеного законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам, щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13.03.2015 № 20.

Отже, неправомірним є позбавлення судді, набутого статусу (статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності.

Як встановлено судом, рішенням Вищої ради правосуддя № 773/0/15-26 від 28.04.2026 позивачку звільнено з посади судді Балтського районного суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

На момент виходу позивачки у відставку Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (з наступними змінами і доповненнями) є чинним.

Абзацом четвертим п. 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Пунктом 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (редакція до 29.03.2015) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Аналогічні положення закріплювались у ст. 135 стаж роботи судді Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон № 2453-VI) та п. 11 Перехідних положень вказаногоЗакону, в редакції чинній до 28.03.2015, згідно з яким судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої ст. 64 Закону № 2453-VI, для цілей цієї статті вважається: 1) вищою юридичною освітою - вища юридична освіта, здобута в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку; 2) стажем роботи у галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста.

До набрання чинності Законом № 2453-VI, спірні правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15.12.1992 (далі - Закон № 2862-ХІІ).

Абзацом другим частини четвертої ст. 43 Закону № 2862-ХІІ передбачено, що до стажу роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Також, відповідно до абз. 2 ст. 1 Указу Президента України № 584/95 від 10.07.1995 «Про додаткові заходи, щодо соціального захисту суддів», в редакції чинній на момент призначення позивачки на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш, як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Згідно п. 3-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш, як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Таким чином, передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше, як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, а також часу роботи на посаді, безпосередньо пов`язаній з керівництвом та контролем за діяльністю судів у підвідомчому Міністерству юстиції України органі.

Оскільки стаж роботи позивачки на посаді судді становив більше 10 років, до стажу роботи, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, враховується також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом № 2453-VI, передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше, як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, а тому невключення до відповідного стажу роботи позивачки на посаді судді половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі, календарного періоду проходження строкової військової служби та не врахування відповідачем таких для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання є протиправним.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.06.2018 по справі № 243/4458/17, від 28.11.2019 по справі № 342/119/17, від 20.04.2021 по справі № 344/5707/19, від 31.03.2021 по справі № 204/2241/17, які в силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані при розгляді цієї справи.

Згідно з копіями архівної довідки № 24-01-564 від 19.03.2026 та трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачка навчалась за денною формою в Одеському державному університеті імені І.І. Мечникова з 01.09.1986 по 21.06.1991 та отримала вищу освіту за спеціальністю «Правознавство».

Отже, до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою - 2 роки 4 місяці 25 днів.

Частиною другою ст. 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога, щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Аналіз вказаної норми в її взаємозв`язку з абз. 4 п. 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до ст. 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж роботи (професійної діяльності), вимога, щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Саме такий правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.11.2018, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що ч. 2 ст. 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом, як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII суддею міг стати громадянин України, який має, серед іншого стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.

Частиною третьою ст. 127 Конституції України в редакції, чинній на час призначення позивачки на посаду судді, визначено, що на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш, як три роки, проживає в Україні не менш, як десять років та володіє державною мовою.

Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачки, після здобуття юридичної освіти та до призначення на посаду судді з 21.06.1991 до 25.01.2002 позивачка займала посаду юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна» у період з 22.03.1995 по 12.02.1999, тобто 3 роки 10 місяців 19 днів.

Таким чином, до стажу судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, підлягає зарахуванню період роботи позивачки в галузі права 3 роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна».

Таке правозастосування узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 24.10.2019 (справа № 9901/2/19), від 30.05.2019 (справа № 9901/805/18).

Верховний Суд у постанові від 30.05.2019 у справі № 592/2569/17 сформулював висновок, щодо застосування абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону № 2862-XII у питанні обрахунку стажу роботи, що дає право отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, який зводиться до того, що невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, робота на посадах підвідомчих Міністерству юстиції України органах на місцях і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Таким чином, до стажу роботи позивачки на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню стаж роботи на посаді судді - 24 роки 4 місяці 18 днів, половина строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 25 днів та стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога, щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки. Отже загальний стаж роботи судді, який дає їй право на відставку, становить 29 років 9 місяців 13 днів.

Відповідно до частини третьої ст. 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Враховуючи наведене вище, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 29.04.2026 повинно розраховуватись виходячи з розрахунку 68% суддівської винагороди судді.

Щодо позовної вимоги позивачки про зобов`язання відповідача призначити з 29.04.2026 щомісячне довічне грошове утримання з урахуванням суддівської винагороди, визначеної у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 20.05.2026 № 1684/26-виз та стажу роботи - 29 років 9 місяців 13 днів, який встановлено у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26 у розмірі 68%, суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду можна зробити висновок, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Пунктом 1 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (надалі - Порядок № 3-1), передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 2 ст. 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.

Визначення відсоткового базису стажу суддівської винагороди є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, які повинні здійснюватись з урахування стажу судді відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26, яке наявне в пенсійній справі.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про зарахування до стажу судді половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 25 днів та період роботи позивачки в галузі права 3 роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна», суд дійшов до висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 22.05.2026 про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням висновку суду, оскільки суд не в праві втручатися у виключну компетенцію Пенсійного фонду та його територіальних органів в питаннях перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці.

У відповідності до вимог частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд вважає необхідним частково стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивачки сплачений нею судовий збір.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судом встановлено, що позивачкою не наведено аргументованих доводів, та до матеріалів справи не додано належних, та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняте рішення суду відповідачем не буде виконуватись, а тому дана вимога позивачки не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 72 - 77, 139, 244 - 246, 262, 293, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ: 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо призначення ОСОБА_1 довічного грошового утримання з 29.04.2026 без врахування стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку - 29 років 9 місяців 13 днів, який встановлено у рішенні Вищої ради правосуддя від 28.04.2026 № 773/0/15-26.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу судді ОСОБА_1 такі періоди: половину строку навчання за денною формою в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова - 2 роки 4 місяці 25 днів та три роки роботи в галузі права, а саме три роки з періоду роботи юрисконсультом І категорії Балтського відділення банка «Україна».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.05.2026 про призначення їй щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням висновку суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 600 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 24.07.2026.

Суддя Олександр ХУРСА