Рішення № 138473524, 24.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8334/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (вул. 7-а Пересинська, 6, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 40342996) до Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 40477150), про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу щодо усунення виявлених порушень Південного офісу Держаудитслужби від 13.03.2026 151507-14/980- 2026.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що Південним офісом Держаудитслужби відповідно до пункту 1.5.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Державної аудиторської служби України на I квартал 2026 року проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025, за результатами якої складений акт від 13.02.2026 № 151507-11/33 Ревізією встановлено, що у зв`язку з включенням до кошторисів асигнування за спеціальним фондом на здійснення необов`язкових (стимулюючих та заохочувальних) виплат, які на порушення вимог ч. 4 ст. 13 та ч. 9 ст. 51 Бюджетного Кодексу України фактично використано на здійснення необов`язкових/стимулюючих та заохочувальних виплат працівникам за КПКВК 0412010, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, чим завдано збитки спеціальному фонду державного бюджету на загальну суму 64416551,35 грн., у т.ч. на оплату праці на суму 52800451,93 грн. та нарахування на оплату праці на суму 11616099,42 грн.

18.03.2026 Південним офісом Держаудитслужби Державної аудиторської служби України винесено Вимогу щодо усунення виявлених порушень від 13.03.2026 № 151507-14/980-2026, за змістом якої Відповідач вимагає від Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області:

1) розглянути результати проведеної ревізії та вжити заходів щодо притягнення у порядку, установленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях;

2) відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України вжити заходів для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) з винних осіб, завданих Головному управлінню внаслідок неправомірних рішень, дій його посадових осіб щодо фактичного використання коштів спеціального фонду бюджету на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління, які утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, або обрати інший спосіб усунення порушення встановлений законодавством.

Із Вимогою щодо усунення виявлених порушень від 13.03.2026 № 151507-14/980-2026 позивач не погоджується, посилаючись на те, що вона складена з порушеннями ст. 71 Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених у пунктах 52-1-52-6 Порядку № 550, а саме в резолютивній частині адміністративного акту не зазначено строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). Також, на думку позивача, всупереч пункту 49 Порядку № 550, Південний офіс Держаудитслужби не визначив коло винних осіб, до кого має бути пред`явлений цивільний позов для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) відповідно до ст. 1166 ЦК України. Крім того, в Вимозі щодо усунення виявлених порушень, зазначено про те, що Головне управління може обрати інший спосіб усунення порушення встановлений законодавством при вжиті заходів для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) з винних осіб, однак не зазначено жодного способу щодо усунення вказаних порушень.

Доводами позову також є те, що в порушення пункту 52-4 Порядку № 550, Головному управлінню Держпродспоживслужби в Одеській області, Вимога щодо усунення виявлених порушень від 13.03.2026 151507-14/980-2026, не була доведена невідкладно з моменту її підпису керівником органу державного фінансового контролю або за наявності обгрунтованих причин не пізніше ніж протягом трьох робочих днів із дня її прийняття. Крім того, Вимога не містить заключної частини, як того вимагає пункт 52- 4 Порядку № 550, в якій зазначаються строк (дата) інформування об`єкта контролю учасника адміністративного провадження про усунення виявлених порушень законодавства, строк набрання чинності вимогою учаснику адміністративного провадження та спосіб визначення такого строку, порядок оскарження вимоги учаснику адміністративного провадження, а також те, що подання скарги не зупиняє дії вимоги учаснику адміністративного провадження відповідно до частини третьої статті 13 Закону.

Щодо суті виявлених порушень позивач зазначає, що Головне управління дотрималося усіх процедурних умов, що передбачені діючим бюджетним законодавством, щодо погодження проекту бюджетних пропозицій. Бюджетні пропозиції Головного управління були погоджені з усіма ланками органів виконавчої та законодавчої влади, не були повернуті з будь-якого етапу розгляду та погодження, співпали з думкою всіх учасників погодження Державного бюджета, були враховані та включені у Державний бюджет України на відповідній рік та підписані Президентом. В бюджетних пропозиціях, які подавались до Держпродспоживслужби детально розраховувалась потреба по всім кодам економічної класифікації. По КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в розрахунок потреби включались обов`язкові виплати а саме: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років, доплата за роботу у нічний час, компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога. Надбавка за складність та напруженість планувалась в розмірі 50% від посадового окладу недержавних службовців, що відповідає чинному законодавству. При цьому, на 2023 та 2025 роки асигнування загального фонду державного бюджету на рівні відображеної у бюджетній пропозиції потреби не доводились, тобто були не забезпечені коштами загального фонду бюджету, як передбачає частина дев`ята статті 51 БК України. Перевищення затвердженого на 2024 рік обсягу над розрахунковою потребою відбулось внаслідок проведення розрахунків відповідно до нормативних документів, що діяли у 2023 році до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад.

Позивач вказує, що наказом Держпродспоживслужби від 10.06.2022 № 216, передбачено, що керівниками територіальних органів надсилаються пропозиції щодо збільшення видатків на заробітну плату за спеціальним фондом лише у разі неможливості здійснення обов`язкових виплат у межах наявного фонду оплати праці й за умовин надання обгрунтувань та деталізованих розрахунків. Вказаним наказом не передбачена заборона використання коштів спеціального фонду на оплату праці державних службовців, зазначена заборона була введена з 2024 року. При цьому, за період 2024-2025 Головним управлінням не здійснювались виплати на заробітну плату державних службовців.

Таким чином, Головне управління вважає, що у 2023 - 2025 році не завдано збитків з оплати, праці в сумі 64 416 551,35 грн., оскільки ці видатки здійснювалися із дотриманням вимог діючого бюджетного законодавства.

На підставі вищевикладеного, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області вважає, що оскаржувана Вимога щодо усунення виявлених порушень, винесена з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернулось до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 31.03.2026 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу надано десятиденний строк на усунення недоліків.

20.04.2026 року від позивача надійшла заява, якою недоліки позовної заяви було усунуто шляхом надання до суду доказів на підтвердження обставин зазначених в позовній заяві та доказів, які підтверджують сплату судового збору у розмірі 3328 грн.

Ухвалою суду від 21.05.2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

27.05.2026 року до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

02.06.2026 року за допомогою системи «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого вбачається, що відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо тези позивача про «порушення складання, оформлення Вимоги та процедури повідомлення Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, у відповідності до нормативно-правових актів» у відзиві зазначено, що оскільки Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області є органом державної влади, а не є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, застосування статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та пунктів 52 1-526 Порядку № 550, в частині оформлення вимоги Південного офісу до Головного управління, не застосовується. З посилання на пункт 46 порядку №550 стверджено, що Південним офісом листом від 13.03.2026 № 151507-14/980-2026 було направлено на адресу Головного управління Вимогу щодо усунення виявлених порушень, що становить не більше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків. Також зауважено, що Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та Порядком № 550, не передбачено зазначення у Вимозі, способів усунення порушень та винних осіб.

Щодо доводів позивача в частині порушень, викладених в акті ревізії від 13.02.2026 № 151507-11/33, відповідач зазначив, що відображення в бюджетній пропозиції потреби у видатках на оплату праці та подання розпоряднику коштів вищого рівня, головному розпоряднику бюджетних коштів, не спростовує факт порушення бюджетного законодавства. Бюджетним кодексом України не встановлено повноваження Міністерства фінансів України на здійснення перевірки достовірності та обґрунтованості обрахованих розпорядником бюджетних коштів видатків на плановий бюджетний період.

Відповідач звернув увагу, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області до розрахунків до кошторисів видатки на оплату праці за спеціальним фондом на 2023-2025 роки передбачались видатки на виплати премій, надбавок за складність та напруженість в роботі (за рахунок якої виплачено надбавку за інтенсивність), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету. Поряд із цим затверджені Держпродспоживслужбою штатні розписи на 2023- 2025 роки Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області не передбачають посад, утримання яких має здійснюватися за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету. У Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області відсутні будь-які інші внутрішні розпорядчі документи, які б визначали перелік посадових осіб (державних та недержавних службовців), що беруть участь у наданні платних послуг, ступінь їх залученості та систему проведення їм нарахувань і виплати складових оплати праці за рахунок коштів спеціального фонду, чим не дотримано вимоги пункту 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 (далі Порядок № 228).

Крім того, за твердженням відповідача, планування та затвердження в кошторисі Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за спеціальним фондом видатків на виплату премій, надбавок за складність та напруженість в роботі (за рахунок якої виплачено надбавку за інтенсивність праці державним службовцям), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам, що утримуються за рахунок загального фонду бюджету, та здійснення таких виплат суперечить ч. 4 ст. 13 та ч. 9 ст. 51 Бюджетного кодексу України, пунктам 22, 23, 28 Порядку № 228 та п. 4.1 наказу Держпродспоживслужби від 10.06.2022 № 216 «Про удосконалення процедури розгляду та затвердження планових документів у період дії воєнного стану», чим завдано збитків спеціальному фонду державного бюджету на загальну суму 64 416 551,35 гривень.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

02.06.2026 року від представника позивача надійшли заперечення проти клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

03.06.2026 року представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

09.06.20226 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій заявник наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав викладених у позові. На думку позивача, планування та використання коштів державного бюджету у 2023-2025 роках здійснювалось Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області відповідно до вимог чинного законодавства, а посадові особи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже оскаржувана Вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

10.06.2026 року представником позивача подані заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

19.06.2026 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, доводи яких аналогічні доводам відзиву на адміністративний позов.

19.06.2026 року до суду надійшли письмові пояснення від Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області.

09.07.2026 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, у яких сторона позивача підсумовує свою позицію.

Ухвалою суду від 17.07.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.07.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Відповідно до п.1.5.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на I квартал 2026 року на підставі направлень від 19.01.2026 №№47,48, виданих начальником Південного офісу Держаудитслужби Ставнійчуком О.П., проведена ревізія окремих питань фінансово господарської діяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025.

Ревізію проведено в термін 26.01.2026 по 11.02.2026.

За результатами проведеної ревізії складено Акт від 13.02.2026 № 151507-11/33 (далі Акт ревізії).

Ревізією встановлено:

необгрунтованіть розрахунків до кошторисів на оплату праці за спеціальним фондом;

у зв`язку з включенням до кошторисів асигнування за спеціальним фондом на здійснення необов`язкових (стимулюючих та заохочувальних) виплат, які на порушення вимог ч. 4 ст. 13 та ч. 9 ст. 51 Бюджетного Кодексу України фактично використано на здійснення необов`язкових/стимулюючих та заохочувальних виплат працівникам за КПКВК 0412010, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, чим завдано збитки спеціальному фонду державного бюджету на загальну суму 64416551,35 грн., у т.ч. на оплату праці на суму 52800451,93 грн. та нарахування на оплату праці на суму 11616099,42 грн.

А саме, під час перевірки було встановлено, що позивачем розрахунками до кошторисів за спеціальним фондом на 2023-2025 роки передбачено спрямування видатків на необов`язкові виплати стимулюючого/заохочувального характеру з оплати праці, а саме премій, надбавок за складність та напруженість в роботі, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету. При цьому, штатний розпис працівників, що утримуються за рахунок коштів спеціального фонду Установи протягом ревізійного періоду не затверджувався.

Відповідач в акті ревізії зауважив, що премії, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за інтенсивність праці, за складність і напруженість у роботі, а також інші аналогічні виплати є стимулюючими виплатами, рішення про встановлення яких приймається керівником установи, а тому вони не належать до виплат обов`язкового характеру.

Таким чином, на переконання відповідача, фактично використано бюджетні кошти за рахунок спеціального фонду на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету та при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Акт ревізії підписаний 17.02.2026 року представниками ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області із запереченнями.

23.02.2026 Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області надано до Південного офісу Держаудитслужби заперечення на Акту від 13.02.2026 № 151507-11/33, відповідно до яких Головне управління вважає що у 2023-2025 році не завдано збитків з оплати праці в сумі 64 416 551, 35 грн, оскіьки ці видатки здійснювалися із дотриманням вимог діючого законодавства.

11.03.2026 на адресу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області Південним офісом Держаудитслужби надійшов Висновок на заперечення до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності 13.02.2026 № 151507-11/33, згідно з яким заперечення не приймаються.

13.03.2026 Південним офісом Держаудитслужби Державної аудиторської служби України винесено Вимогу щодо усунення виявлених порушень № 151507-14/980-2026 (далі - Вимога), за змістом якої вимагає від Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області:

1) розглянути результати проведеної ревізії та вжити заходів щодо притягнення у порядку, установленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях;

2) відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України вжити заходів для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) з винних осіб, завданих Головному управлінню внаслідок неправомірних рішень, дій його посадових осіб щодо фактичного використання коштів спеціального фонду бюджету на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління, які утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, або обрати інший спосіб усунення порушення встановлений законодавством.

Не погоджуючись з прийнятою Вимогою, вважаючи її незаконною та протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-ХІІ здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

За приписами статті 2 Закону № 2939-ХІІ Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 (далі по тексту - Положення №43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

За приписами підпункту 3 пункту 3 Положення № 43 серед основних завдань Держаудитслужби України визначають здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, досягнення економії бюджетних коштів.

Пунктом 6 зазначеного Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; застосовувати та ініціювати застосування відповідно до закону заходів впливу в разі виявлення порушень законодавства; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пунктів 7, 15 статті 10 Закону №2939-ХІІ, згідно із якими органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення:

державного фінансового аудиту;

перевірки державних закупівель;

інспектування (ревізії);

моніторингу закупівель.

Згідно з пунктом 7 Положення № 43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктом 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550), визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Відповідно до пункту 3 Порядку №550 акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії за наявності підстав, визначених Законом.

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Як встановлено судом, за результатом проведення ревізії окремих питань фінансово господарської діяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025 Південним офісом Держаудитслужби 18.03.2026 винесено Вимогу щодо усунення виявлених порушень від 13.03.2026 № 151507-14/980-2026.

У позовній заяві позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Порядку № 550 щодо порядку прийняття вимоги, строку її надсилання об`єкту контролю та її змісту, посилаючись на пункти 52-1 52-6 Порядку № 550.

Щодо вказаних доводів позивача, суд зазначає наступне.

Порядок №550 містить розділи «Реалізація результатів ревізії»( пункти 45-52) та «Особливості реалізації результатів ревізії в об`єкта контролю - учасника адміністративного провадження» (пункти 52-1 52-6), які є загальним та спеціальним по відношенню один до одного.

Для вирішення питання, які пункти Порядку підлягають застосуванню у конкретному випадку, необхідно встановити чи є об`єкт контролю учасником адміністративного провадження.

Орган державного фінансового контролю з 15 листопада 2024 року керуються вимогами Закону України «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073) щодо прийняття, пред`явлення, набуття чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, що виникають за результатами інспектування та перевірки закупівель, здійснених суб`єктами господарювання державного сектору економіки, у тому числі суб`єктами господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також підприємствами, установами та організаціями, які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Цим Законом внесені зміни до Закону №2939-XII, зокрема встановлено, що відносини щодо прийняття, пред`явлення, набуття чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, що виникають за результатами інспектування та перевірки закупівель, здійснених суб`єктами господарювання державного сектору економіки, у тому числі суб`єктами господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також підприємствами, установами та організаціями, які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, регулюються Законом №2073 з урахуванням особливостей, визначених Законом №2939-XII.

Однак зазначена норма не поширюється на відносини, що виникають при здійсненні заходів державного фінансового контролю у інших підконтрольних установах, визначених частиною першою статті 2 Закону України №2939-XII, а саме: міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Беручи до уваги вищезазначене, суд зазначає, що Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області не підпадає до норм Закону №2073.

Відтак, суд погоджується з доводами відповідача про те, оскільки, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області не є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, застосування статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та пунктів 52 1-526 Порядку № 550, в частині оформлення вимоги Південного офісу до Головного управління, не застосовується.

Поряд з цим, у даному випадку застосування підлягають положення розділу «Реалізація результатів ревізії» Порядку №550.

Так, пунктом 43 Порядку № 550 встановлено, що орган державного фінансового контролю аналізує правильність обґрунтувань, викладених у запереченнях, і в строк не пізніше ніж 15 робочих днів після отримання заперечень дає висновок на заперечення, який затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Документи об`єкта контролю, зобов`язання щодо надання яких визначено у пункті 16 цього Порядку, надані після закінчення проведення ревізії, під час формування висновку на заперечення не враховуються.

Пунктом 46 Порядку № 550, передбачається, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після вручення (надіслання) об`єкту контролю другого примірника акта ревізії чи складення акта про відмову від підпису, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Як слідує з матеріалів справи, до Південного офісу листом від 23.02.2026 № вих-2200/001/28-26 надійшли Заперечення від Головного управління на акт ревізії від 13.02.2026 № 151507-11/33.

Листом від 05.03.2026 № 151507-14/867-2026 Південний офіс направив на адресу Головного управління Висновок на заперечення до акта ревізії.

Південним офісом листом від 13.03.2026 № 151507-14/980-2026 було направлено на адресу Головного управління Вимогу щодо усунення виявлених порушень.

Отже, Вимога від 13.03.2026 була направлена на адресу позивача не пізніше 10 робочих днів після надсилання висновків на заперечення, чим дотримано вимоги Порядку №550.

Враховуючи наведене, судом не встановлено порушення відповідачем процедури проведення ревізії та порядку складання і вручення її матеріалів.

Що стосується суті встановлених під час перевірки порушень законодавства за спірною вимогою, то суд зазначає наступне.

За змістом частин 1-3 статті 13 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету; 2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету; 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету); 4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є: 1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; 2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ); 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Частиною 8 ст. 13 БК України означено, що платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Згідно із статтями 47, 48, 57 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу).

На кінець бюджетного періоду Казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду державного бюджету та щодо субвенцій із спеціального фонду державного бюджету на рахунках спеціального фонду місцевих бюджетів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду державного бюджету.

Відповідно до частини четвертої статті 13 БК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. При цьому надходження бюджетних установ у вигляді майна (активів) в натуральній формі, отримане від інших бюджетних установ, які відповідно до законодавства виконують функції з управління об`єктами державної (комунальної) власності, у межах відповідного бюджету, не є власними надходженнями таких бюджетних установ.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ, що здійснюється відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

підгрупа 2 - надходження, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об`єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;

підгрупа 3 - надходження, що отримують державні і комунальні заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право; надходження, що отримують державні і комунальні заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади культури як відсотки, нараховані на залишок коштів на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору для розміщення власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти;

підгрупа 4 - 30 відсотків дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майнові права інтелектуальної власності, виключні майнові права на які належать державним науковим установам (крім державних наукових установ оборонно-промислового комплексу), державним університетам, академіям, інститутам.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев`ятої статті 51 цього Кодексу) на:

покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов`язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи);

виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Частиною дев`ятою статті 51 БК України передбачено, що якщо фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду бюджету.

Пунктом 30 частини 1 статті 2 БК України передбачено, що основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень - є кошторис.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (далі - Порядок № 228).

Відповідно до п. 1 Порядку №228, кошторис має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов`язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Формування спеціального фонду проекту кошторису в частині власних надходжень бюджетних установ (далі - власні надходження) здійснюється за групами та підгрупами, визначеними Бюджетним кодексом України. (п. 18 Порядку №228)

Розпорядники під час складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів забезпечують дотримання принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, а також дотримання вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису, розподілу видатків бюджету та надання кредитів з бюджету відповідно до економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету, визначення показників надходжень бюджету в частині доходів, фінансування або повернення кредитів, додержання тарифних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства. (п. 12 Порядку №228.

Згідно з п. 19 Порядку №228, спеціальний фонд проекту кошторису передбачає складення зведення показників спеціального фонду кошторису за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді. Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

Відповідно до п. 20 Порядку №228 під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності здійснення видатків на охорону праці, погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому бюджетному періоді.

Обов`язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на оплату комунальних послуг та енергоносіїв. Під час визначення обсягів видатків у проекті кошторису установи повинен забезпечуватися режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Мінфін має право визначати на кожний рік порядок врахування у кошторисах обсягів заборгованості, яка виникла внаслідок непогашення бюджетних зобов`язань установ.

Показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю (п. 22 Порядку №228).

Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов`язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов`язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому розпорядник здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства. (п. 23 Порядку №228).

Приписами абзаців 1 та 3 пункту 28 Порядку №228 передбачено, що відповідальні виконавці подають головному розпоряднику зведені кошториси та зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду та зведені плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, зведені плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведені помісячні плани використання бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою, за виконання якої вони відповідають.

Відповідальні виконавці, розпорядники нижчого рівня складають кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів, засвідчують підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби і подають їх відповідальним виконавцям або головним розпорядникам для складання зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.

Форма штатного розпису (типового штатного розпису) установи затверджується Мінфіном. У разі потреби міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з Мінфіном можуть установлювати форму штатного розпису для відповідної галузі. Штатний розпис установ затверджується у порядку, визначеному відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. 29 Порядку №228 головні розпорядники під час розгляду отриманих кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів перевіряють:

дотримання вимог законодавства, а також вказівок щодо складання кошторисів на плановий бюджетний період;

дотримання режиму економії, включення до кошторисів бюджетних асигнувань, зумовлених характером діяльності установи;

дотримання доведених у лімітних довідках річних обсягів бюджетних асигнувань та їх помісячного розподілу з урахуванням строків проведення окремих заходів і можливості здійснення відповідних видатків бюджету та надання кредитів з бюджету протягом бюджетного періоду;

підтвердження показників розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Абзацом другим пункту 43 вказаного Порядку передбачено, що розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами (…).

10.06.2022 року Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів прийняла наказ від №216 Про удосконалення процедури розгляду та затвердження планових документів у період дії воєнного стану (далі - Наказ №216), пунктом 4.1 якого зобов`язано керівників територіальних органів та державних установ, що входять до сфери її управління, надсилати пропозиції щодо збільшення видатків на заробітну плату за спеціальним фондом лише у разі неможливості здійснення обов`язкових виплат в межах наявного фонду оплати праці й за умови надання обґрунтувань та деталізованих розрахунків.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII, державний службовець має право на належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Статтею 50 Закону № 889-VIII установлено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 частини третьої цієї статті, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

За правилом частини сьомої статті 52 Закону №889-VIII, фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.

В частині другій статті 54 Закону №889-VIII передбачено, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, положеннями абзацу восьмого пункту 14 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII визначалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Водночас, приміткою до цього пункту установлено, що норми абзацу восьмого пункту 14 розділу XI застосовуються, зокрема, по 31 грудня 2023 року згідно із Законом №2710-IX від 03.11.2022.

Положення абзацу восьмого пункту 14 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VIII реалізовано Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття 18.01.2017 постанови №15, якою затверджено, зокрема, Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям (далі - Положення №15).

Пунктом 1 Положення №15 визначено, що це Положення визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.

Відповідно до пункту 2 цього Положення, керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.

Згідно з пунктом 3 Положення №15, до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки: 1) за інтенсивність праці; 2) за виконання особливо важливої роботи.

Надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу.

Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.

Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: 1) якість і складність підготовлених документів; 2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; 3) ініціативність у роботі.

Керівникам інших державних органів (керівникам державної служби), їх заступникам можуть встановлюватися надбавки керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб`єктом призначення (пункт 8 Положення №15).

В Акті від 13.02.2026 № 151507-11/33 відповідач дійшов висновку про порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22, 23, 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.

На думку відповідача, порушення полягають у тому, що у 2023-2024 році та 1 півріччі 2025 року Головним управлінням Держпродспоживелужби в Одеській області на порушения вимог пунктів 22, 23, 28 Порядку № 228 та п. 4.1 наказу Держпродспоживслужби від 10.06.2022 № 216 «Про удосконалення процедури розгляду та затвердження планових документів у період дії воєнного стану» у зв`язку з включенням до кошторисів асигнування за спеціальним фондом на здійснення необов`язкових (стимулюючих та заохочувальних) виплат, які на порушения вимог частини 4 статті 13 та частини 2 статті 51 Бюджетного кодексу України фактично використана та здійснення необов`язкових/стимулиночих та заохочувальних виплат працівникам за КПКВК 0412010 на загальну суму 64 416 551,35 грн, у т. ч. на оплату праці на загальну суму 52 800, 451,93 грн (2023 рік - 42 219 488,95 грн, 2024 рік -6 958 971,43 грн. І півріччя 2025 року 3 621 991,55 грн) та нарахування на оплату праці на загальну суму 11 616 099,42 гри, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, чим завдано збитків спеціальному фонду державного бюджету на вказану суму.

На спростування встановлених порушень позивач наводить наступні доводи.

Показники видатків за спеціальним фондом державного бюджету за КПКВК 0412010 у 2023-2025 роках: відображені в Бюджетній пропозиції Держпродспоживслужби відповідно до законодавства; опрацьовані та узгоджені головним розпорядником бюджетних коштів; за результатами аналізу Мінфіну включені до проекту Державного бюджету України, який в свою чергу схвалений Кабінетом Міністрів України; відображені в додатку 3 до закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прийнятому Верховною Радою України та підписаному Президентом України. Таким чином, Головне управління дотрималося усіх процедурних умов, що передбачені діючим бюджетним законодавством, щодо погодження проекту бюджетних пропозицій. Бюджетні пропозиції Головного управління були погоджені з усіма ланками органів виконавчої та законодавчої влади, не були повернути з будь-якого етапу розгляду та погодження, співпали з думкою всіх учасників погодження Державного бюджета, були враховані та включені у Державний бюджет України на відповідній рік та підписані Президентом.

Виплати які відображені під час планування видатків за спеціальним фондом, у тому числі допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань, передбачені законодавством та можуть здійснюватись, а отже і плануватись за рахунок коштів Державного бюджету України, якими і є кошти спеціального фонду.

В бюджетних пропозиціях, які подавались до Держпродспоживслужби детально розраховувалась потреба по всім кодам економічної класифікації. По КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в розрахунок потреби включались обов`язкові виплати а саме: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років, доплата за роботу у нічний час, компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога. Надбавка за складність та напруженість планувалась в розмірі 50% від посадового окладу недержавних службовців, що відповідає чинному законодавству.

Позивач також посилається на те,що на 2023 та 2025 роки асигнування загального фонду державного бюджету на рівні відображеної у бюджетній пропозиції потреби не доводились, тобто були не забезпечені коштами загального фонду бюджету, як передбачає частина дев`ята статті 51 БК України.

Щодо порушень пунктів Порядку № 228 позивач зауважив, що видатки на оплату праці плануються та здійснюються в межах затверджених кошторисних призначень, а виплати проводяться працівникам, посади яких передбачені штатним розписом, незалежно від джерела фінансування. Працівники, яким здійснювалися виплати, обіймали посади затверджені штатним розписом. Зміна джерела фінансування виплат не змінює кількості штатних одиниць та їх функціонального призначення, а відтак не потребує окремого затвердження чисельності за спеціальним фондом.

У зв`язку із наведеним позивач виснував, що виплати по спеціальному фонду Державного бюджету працівникам Головного управління не мають збиткових ознак: Збитки це втрата активів чи недоотримання належних доходів об`єктом контролю та/або державою. Тому, у 2023 - 2025 році не завдано збитків з оплати, праці в сумі 64 416 551,35 грн., оскільки ці видатки здійснювалися із дотриманням вимог діючого бюджетного законодавства.

Оцінюючі доводи сторін в цій частині, зокрема, щодо формування кошторисних призначень, суд враховує, що планування видатків позивача за спеціальним фондом державного бюджету за КПКВК 0412010 в 2023-2025 роках пройшло всі етапи, передбачені п.23, 28 Порядку № 228.

Матеріали справи не містять доказів того, що бюджетні запити, бюджетні пропозиції, кошториси чи зміни до них були повернуті головним розпорядником бюджетних коштів на доопрацювання або не погоджені у зв`язку з невідповідністю вимогам пункту 22 Порядку №228.

Крім того, хоча в акті ревізії зазначено про необґрунтованість окремих розрахунків до кошторисів, відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них або перевищення бюджетних призначень, а відповідні кошториси та зміни до них були затверджені головним розпорядником бюджетних коштів у встановленому законодавством порядку.

Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідні кошториси та зміни до них були погоджені та затверджені у встановленому законодавством порядку, а показники спеціального фонду щодо видатків на оплату праці були включені до затверджених кошторисів бюджетної установи.

Крім того, аналізуючи частину дев`яту статті 51 Бюджетного кодексу України, суд не погоджується з відповідачем, що зазначена норма не надає розпоряднику права планувати відповідні видатки спеціального фонду на покриття видатків загального фонду (понад затверджені граничні видатки).

Підстав для такого тлумачення суд не вбачає, оскільки гіпотезою норми частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України передбачені умови її застосування, серед яких відсутнє посилання на такі умови застосування як зменшення асигнувань, або не відкриття асигнувань протягом бюджетного року. Тобто, не виключено, що диспозиція норми може бути застосована і при складанні кошторисів.

Так, приписи зазначеної норми передбачають наявність головної умови для застосування: «фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет)».

У випадку наявності цієї умови, гіпотеза норми містить посилання на альтернативні обставини, наявність однієї з яких ( «за відсутності заборгованості з оплати праці») надає розпоряднику бюджетних коштів право спрямувати « 50% коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50% коштів на заходи, необхідні (обов`язкові) для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою».

Відтак для висновку про порушення вимог частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України відповідач повинен був довести не лише факт планування та здійснення відповідних виплат, а й факт перевищення фактичних обсягів власних надходжень над показниками, врахованими під час затвердження бюджету, наявність надпланових власних надходжень та їх розмір, наявність або відсутність заборгованості, визначеної цією нормою, а також недотримання позивачем встановленої законом черговості використання таких коштів.

Натомість, відповідач фактично обґрунтовує порушення зазначеної норми тим, що спірні виплати мали стимулюючий характер, здійснювалися працівникам, посади яких передбачені штатними розписами, та за умови достатнього рівня забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Водночас зазначена норма не містить прямої заборони на здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету та не встановлює, що такі виплати у всіх випадках повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Крім того, частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України не пов`язує можливість використання коштів спеціального фонду з поділом виплат на обов`язкові та стимулюючі.

Стосовно подальшого здійснення преміювання, виплати надбавок, матеріальної допомоги чи інших стимулюючих виплат працівникам бюджетної установи за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, суд не знайшов підстав вважати, що такі виплати свідчать про порушення бюджетного законодавства.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що премії, надбавки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та інші виплати, здійснені позивачем за рахунок коштів спеціального фонду, належать до виплат стимулюючого характеру та не є виплатами обов`язкового характеру, рішення про встановлення яких приймається керівником відповідної установи.

Разом з тим сама по собі належність зазначених виплат до стимулюючих не свідчить про порушення вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 чи Наказу №216.

Аналіз наведених вище положень законодавства, зокрема ч.4 ст.13 та ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України) в межах спірних правовідносин дає підстави зробити висновок, що використання коштів спеціального фонду кошторису для оплати праці здійснюється у випадку недостатності передбачених коштів загального фонду кошторису.

У запереченнях щодо Акту ревізії, а також у заявах по суті справи позивач звертав увагу, що бюджетні призначення по КЕКВ 2111 "Заробітна плата":

на 2023 рік затверджені в сумі 69,4 млн. грн, що складає 66,8 відсотків до розрахованої потреби (бюджетної пропозиції), різниця - 34,6 млн. грн;

на 2025 рік затверджені в сумі 113,2 млн. грн, що складає 92,4 відсотків до розрахованої потреби (бюджетної пропозиції), різниця - 9,4 млн. грн).

Однак, пояснення позивача про недостатність передбачених коштів загального фонду кошторису відповідачем не проаналізовано, у відзиві не спростовано.

Отже, утворена економія коштів спеціального фонду використовувалася, зокрема, на покриття частини виплат обов`язкового характеру, які були недофінансовані за загальним фондом бюджету.

Суд зауважує, що виплати за рахунок коштів спеціального фонду бюджету здійснюються за наявності відповідних бюджетних призначень та затверджених кошторисних показників, що і мало місце за обставинами справи.

Крім того, наведені відповідачем обставини фактично свідчать про незгоду органу державного фінансового контролю з обраним позивачем підходом до планування та використання коштів спеціального фонду бюджету. Водночас сама по собі наявність іншого можливого підходу до бюджетного планування не є достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства за відсутності прямої законодавчої заборони або встановленого факту недотримання конкретного нормативного припису.

При цьому посилання відповідача на стимулюючий характер спірних виплат саме по собі не спростовує правомірності їх фінансування за рахунок коштів спеціального фонду, оскільки характер виплати та джерело її фінансування є різними правовими категоріями, які регулюються різними нормами законодавства.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не встановив та не довів наявності обставин, з якими частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України пов`язує особливості використання власних надходжень бюджетних установ, а тому висновок про порушення позивачем вимог зазначеної норми є необґрунтованим.

Отже, наведені відповідачем обставини не підтверджують порушення при плануванні бюджетних видатків, використання коштів спеціального фонду поза межами затверджених кошторисних призначень, перевищення бюджетних асигнувань або спрямування бюджетних коштів на цілі, не передбачені законодавством.

Суд також відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10 червня 2022 року №216.

Як вбачається зі змісту зазначеного наказу, ним урегульовано питання підготовки, погодження та подання планових документів у системі Держпродспоживслужби, а також визначено окремі вимоги щодо планування видатків спеціального фонду.

Разом із тим відповідачем не доведено, що під час формування бюджетних пропозицій, бюджетних запитів, кошторисів або змін до них позивачем було порушено конкретні приписи зазначеного наказу.

Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що відповідні планові документи були складені з порушенням вимог наказу №216, не погоджувалися головним розпорядником бюджетних коштів або були затверджені всупереч зауваженням Держпродспоживслужби.

Більше того, положення наказу №216 є внутрішнім організаційно-розпорядчим актом Держпродспоживслужби та не можуть тлумачитися як самостійна підстава для висновку про порушення позивачем вимог Бюджетного кодексу України за відсутності встановлення факту порушення відповідних норм закону.

Також відповідач не заперечує факту виконання працівниками Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області своїх посадових обов`язків, не ставить під сумнів правомірність встановлення їм премій, надбавок та матеріальної допомоги, не стверджує про отримання відповідних коштів особами, які не мали права на їх одержання, та не наводить доказів безпідставного нарахування чи виплати заробітної плати.

Отже, фактично відповідач ототожнює сам факт здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду із завданням збитків державному бюджету.

Однак за відсутності встановленого порушення норм бюджетного законодавства сам по собі факт використання коштів спеціального фонду на виплату премій, надбавок, матеріальної допомоги та нарахувань на них не може свідчити про завдання збитків державному бюджету.

Фактично висновок відповідача ґрунтується на тлумаченні положень бюджетного законодавства, відповідно до якого стимулюючі виплати повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Однак ні частина четверта статті 13, ні частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України, ні пункт 22 Порядку №228, ні Наказ №216 не містять прямої заборони щодо здійснення таких виплат за рахунок коштів спеціального фонду та не визначають використання коштів спеціального фонду на зазначені цілі як порушення бюджетного законодавства.

За змістом спірної вимоги відповідач не лише констатував наявність порушення, а й дійшов висновку про завдання спеціальному фонду державного бюджету збитків на суму 64 416 551,35 грн, Однак для такого висновку необхідним є встановлення порушення конкретного нормативного припису, який регулює порядок використання бюджетних коштів. Саме лише існування альтернативного підходу до планування або фінансування видатків не може бути достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства та завдання державі збитків.

Таким чином, відповідачем доведено факт здійснення позивачем виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, однак не доведено, що такі виплати були заборонені законом, здійснені поза межами затверджених кошторисів або проведені з порушенням конкретного нормативного припису. Висновок про порушення частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 ґрунтується переважно на тлумаченні відповідачем зазначених норм права, а не на встановленні факту їх порушення позивачем.

Суд також враховує, що Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює свою фінансово-господарську діяльність у межах бюджетних призначень і кошторисів, затверджених головним розпорядником бюджетних коштів.

Матеріалами справи підтверджується, що видатки спеціального фонду на оплату праці та нарахування на заробітну плату були передбачені бюджетними пропозиціями та бюджетними запитами позивача, враховані головним розпорядником бюджетних коштів під час формування показників спеціального фонду та відображені у затверджених кошторисах на відповідні бюджетні періоди. Кошториси та зміни до них були погоджені і затверджені у встановленому законодавством порядку та прийняті до виконання органами Казначейства України.

При цьому під час проведення ревізії відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них, перевищення бюджетних призначень, взяття бюджетних зобов`язань понад встановлені асигнування чи використання бюджетних коштів на цілі, не передбачені кошторисами.

Сам факт погодження головним розпорядником бюджетних коштів відповідних показників спеціального фонду та затвердження кошторисів свідчить про те, що інформація щодо планування та використання коштів спеціального фонду не приховувалася від органів, уповноважених на здійснення бюджетного планування та контролю.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності висновків про порушення позивачем бюджетного законодавства, покладених в основу вимоги Південного офісу Держаудитслужби від 13.03.2026 №151507-14/980- 2026 Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією.

Відтак вимога Південного офісу Держаудитслужби від 13.03.2026 №151507-14/980- 2026 є необґрунтованою, прийнятою без достатніх правових та фактичних підстав, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області (вул. 7-а Пересинська, 6, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 40342996) до Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 40477150), про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу щодо усунення виявлених порушень Південного офісу Держаудитслужби від 13.03.2026 №151507-14/980- 2026.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук