Рішення № 138472608, 23.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 рокусправа № 380/11508/26Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18002; ЄДРПОУ: 21366538), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) №913290159111 від 27 травня 2026 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538) здійснити з 20 травня 2026 року перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком із встановленням підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установленого законом на відповідний календарний рік, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХII, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, у зв`язку з чим 20.05.2026 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 27.05.2026 позивачу відмовлено у виплаті підвищення у вказаному розмірі. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, тому просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 10.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача 26.06.2026 надійшов відзив на позовну заяву, у якій проти позову заперечив з тих підстав, що у Постанові Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 № 535 «Деякі питання реалізації Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2024 № 593 (далі Постанова № 593) наведено приклад посвідчення реабілітованої особи єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно Постанови № 593 у посвідченні має бути запис «ПОСВІДЧЕННЯ Є БЕЗСТРОКОВИМ І ДІЄ НА ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ». Однак у посвідченні позивача №10/34-П про право на пільги від 14.02.2012, на правій частині внутрішнього боку не зазначено про те, що воно діє на всій території України.

Окрім цього, повідомляє, що Постановою № 654 від 16.07.2008 встановлено, що репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.

Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), що не заперечується сторонами.

Відповідно до архівної довідки від 15.02.2007 №4/4-171, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області, ОСОБА_2 , 1920 р.н., ОСОБА_3 , 1921 р.н., 05.11.1950 із села Рясна-Руська, Яворівського району, Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 29.11.1950, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Томську область, по політичним мотивах, як члени сім`ї посібника ОУН, звідки звільнені 09.05.1956. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вищевказані особи були реабілітовані.

Згідно з копією свідоцтва про народження та копії паспорта ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Казанка Асиновського району Томської області РФ, батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно довідки про реабілітацію Управління внутрішніх справ у Томській області МВС росії від 14.03.2007 №4/68, ОСОБА_1 народився в 1955 році у Томській області РФ, на спецпоселенні, як член сім`ї пособника ОУН з народження знаходився на спецпоселенні в Томській області разом з батьками, висланими в 1990 році з Львівської області Української ССР, на підставі п. 1 ст. 1.1 Закону РФ від 18.10.1991 №1761-1 «Про реабілітацію жертв політичних репресій» ОСОБА_1 реабілітований.

14.02.2012 Львівською обласною радою ОСОБА_1 видано посвідчення №10/34-П, відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

20.05.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України зі заявою щодо виплати підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII, як особі, яка потерпіла від репресій.

Документи позивача за принципом екстериторіальності розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким 27.05.2026 прийнято рішення №913290159111 про відмову у проведенні перерахунку пенсії.

Вказана відмова обґрунтована тим, що ОСОБА_1 долучив до заяви про перерахунок такі документи: свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 13.03.1976; довідка від 15.02.2007 № 4/4-171, видана управлінням МВС України у Львівській області; довідка про реабілітацію від 14.03.2007 № 4/68, видана управлінням МВС росії; посвідчення № 10/34-П про право на пільги від 14.02.2012, де на правій частині внутрішнього боку зазначено: «Пред`явник цього посвідчення на території Львівської області має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні. Посвідчення безстрокове», однак відповідно до Постанови №593 у посвідченні має бути запис «Посвідчення є безстроковим і діє на всій території України».

Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №962-XII від 17.04.1991 (в редакції до 05.05.2018) встановлено, що реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.89 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.89 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-XII).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №2325-VIII від 13.03.2018 (набрав законної сили з 05.05.2018, далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.

Як визначено ст.1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених п.п.1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені п.п. 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до пункту 7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

З аналізу вище наведених норм вбачається, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено на підставі статті 3 вказаного Закону, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

При цьому, відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23, а також від 31.05.2024 у справі №500/3332/23.

Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 застосовується, зокрема для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.

Так, судом вище встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження та копії паспорта ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Казанка Асиновського району Томської області РФ, батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно довідки про реабілітацію Управління внутрішніх справ у Томській області МВС росії від 14.03.2007 №4/68, ОСОБА_1 народився в 1955 році у Томській області РФ, на спецпоселенні, як член сім`ї пособника ОУН з народження знаходився на спецпоселенні в Томській області разом з батьками, висланими в 1990 році з Львівської області Української ССР, на підставі п. 1 ст. 1.1 Закону РФ від 18.10.1991 №1761-1 «Про реабілітацію жертв політичних репресій» ОСОБА_1 реабілітований.

Водночас, згідно з архівною довідкою від 15.02.2007 №4/4-171, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області, ОСОБА_2 , 1920 р.н. та ОСОБА_3 , 1921 р.н., 05.11.1950 із села Рясна-Руська, Яворівського району, Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 29.11.1950, були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Томську область, по політичним мотивах, як члени сім`ї посібника ОУН, звідки звільнені 09.05.1956. На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вищевказані особи були реабілітовані.

Таким чином, на підставі матеріалів справи встановлено, що позивач є членом сім`ї репресованих осіб, які визнані реабілітованими та відповідно має право на пільги і компенсації, встановлені Законом № 962-XII.

14.02.2012 Львівською обласною радою ОСОБА_1 видано посвідчення №10/34-П, відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Отже, позивач є особою, яка народилася і знаходилася на спецпоселенні разом із репресованими за політичними мотивами батьками.

Як визначено статтею 1-1 Закону № 962-ХІІ члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Отже, враховуючи те, що позивач з 18.05.1955 перебував у засланні і проживав разом зі своєю сім`єю, як член сім`ї на спецпоселенні, тому позивач є дитиною репресованої особи в розумінні Закону № 962-ХІІ із змінами, внесеними Законом № 2325-VIII.

Суд враховує, що у постановах від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі № 500/3332/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.

Таким чином, пенсія позивача підлягає підвищенню на 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі.

При цьому, аргументи відповідача про те, що посвідчення позивача №10/34-П від 14.02.2012 не відповідає формі, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 № 535 «Деякі питання реалізації Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2024 №593, а саме не зазначено відомостей про те, що воно діє на всій території України, суд оцінює критично з огляду на таке.

Суд зауважує, що відповідне посвідчення видане позивачу у 2012 році та апріорі не може відповідати постановам, прийнятим у 2021, 2024 роках, на які посилається відповідач.

Між тим, до такого посвідчення застосовуються вимоги, встановлені постановою Кабінету Міністрів УРСР від 24.06.1991 № 48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», якою затверджено зразок посвідчення про право на пільги реабілітованих.

Так, на правій частині внутрішнього боку бланка посвідчення має бути зазначено: «Пред`явник цього посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Посвідчення безстрокове і діє на всій території України. Без права передачі».

В спірному ж випадку, в посвідченні №10/34-П від 14.02.2012 справді зазначено лише інформацію про те, що воно безстрокове.

Водночас, суд зазначає, що посвідчення №10/34-П від 14.02.2012 видане уповноваженим органом - Львівською обласною радою, містить печатку Львівської обласної ради та підпис керівника установи, при цьому відповідачем не надано жодних доказів фіктивності такого.

На переконання суду, позивач не може відповідати за помилки, які допущені під час заповнення такого посвідчення представниками уповноваженого органу. З огляду на принцип «належного врядування», негативні правові наслідки такої помилки з боку відповідного компетентного органу влади, який недотримався встановленого припису, має нести Держава, а не фізична особа, яка набула відповідне право.

Разом з тим, в посвідченні реабілітованого №10/34-П від 14.02.2012 зазначено про безстроковість такого посвідчення, що виключає можливість внесення змін до нього.

Ключовим же питанням для призначення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є встановлення факту наявності в позивача статусу потерпілого від репресій.

Водночас, такий статус підтверджується не лише посвідченням №10/34-П від 14.02.2012, але й іншими документами в сукупності, зокрема: архівною довідкою від 15.02.2007 №4/4-171, виданою Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівської області, довідкою про реабілітацію Управління внутрішніх справ у Томській області МВС росії від 14.03.2007 №4/68, копією свідоцтва про народження та копією паспорта ОСОБА_1 .

Вищевказані документи в сукупності дають достатню можливість встановити такі факти як: народження і перебування позивача разом з репресованими батьками на спецпоселенні.

Ураховуючи встановлені судом обставини у даній справі, суд вважає що позивач, як член сім`ї репресованої особи, яка у подальшому була реабілітована, має право на підвищення пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №913290159111 від 27.05.2026 щодо відмови у здійсненні нарахування і виплати підвищення до пенсії позивача відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ є протиправними і підлягає скасуванню.

Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2019 у справі №446/1515/16а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16а, від 23.06.2020 у справі № 465/4642/15-а.

Враховуючи викладене, для забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 20.05.2026 (з дати звернення) нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, як члену сім`ї реабілітованих осіб.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Щодо судового збору, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №913290159111 від 27.05.2026 щодо відмови у здійсненні нарахування і виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18002; ЄДРПОУ: 21366538) здійснити з 20.05.2026 нарахування та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) підвищення до пенсії у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991, як члену сім`ї реабілітованих осіб.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18002; ЄДРПОУ: 21366538) сплачений судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна