Рішення № 138472450, 24.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м. Київ справа №320/22338/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алантон» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Алантон» (далі по тексту також позивач, ТОВ «Алантон») з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту також відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.03.2025 №00253980702.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 12.03.2024 між ним (Покупець) та компанією KURO SP. Z O.O. (Постачальник, Республіка Польща) укладено договір поставки №12/03/24, положеннями якого передбачено здійснення поставки товару на умовах повної передплати.

Позивач зазначає, що 20.03.2024 на підставі виставлених постачальником рахунків здійснив оплату за товар у загальній сумі 211 715,47 польських злотих, однак до теперішнього часу компанія KURO SP. Z O.O. товар не поставила, попри неодноразові звернення позивача з вимогами про виконання умов договору.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ГУ ДПС у м. Києві складено акт від 24.02.2025 №15312/Ж5/26-15-07-02-04-01/44817903, у якому зроблено висновок про порушення ТОВ «Алантон» частини третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» у зв`язку з ненадходженням товару за договором №12/03/24 від 12.03.2024 на суму 211 715,47 польських злотих, що за розрахунком контролюючого органу становить 2 110 803,24 грн.

Позивач вказує, що не погодився з висновками акта перевірки та подав до контролюючого органу заперечення, у яких виклав свої пояснення щодо причин ненадходження товару та обставин виконання зовнішньоекономічного договору. Однак, на думку позивача, подані заперечення не були належним чином враховані, внаслідок чого висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 21.03.2025 №00253980702, яким нарахував позивачу пеню у розмірі 1 057 590,42 грн за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічною операцією за період з 16.09.2024 по 18.02.2025.

Позивач вважає спірне податкове повідомлення-рішення протиправним, оскільки, на його думку, відповідач неправильно визначив базу для розрахунку пені. Зокрема, позивач зазначає, що контролюючий орган застосував курс польського злотого до гривні станом на 16.09.2024, тобто на перший день після закінчення граничного строку розрахунків, ототожнивши поняття «день виникнення порушення» та «день виникнення заборгованості».

На переконання позивача, положення частини п`ятої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» передбачають перерахунок вартості недопоставленого товару у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим саме на день виникнення заборгованості, а не на день виникнення порушення граничного строку розрахунків. Позивач стверджує, що за імпортною операцією така заборгованість виникла з моменту здійснення ним авансового платежу, тобто 20.03.2024, оскільки саме з цієї дати у нерезидента виник обов`язок поставити товар, а у позивача право вимагати здійснення поставки товару.

У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідач неправильно застосував валютний курс при визначенні гривневого еквівалента заборгованості, що призвело до нарахування пені у завищеному розмірі. Такі дії, на думку позивача, суперечать вимогам частини другої статті 19 Конституції України, оскільки контролюючий орган діяв не у спосіб, визначений законом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів поставка товару має бути здійснена у строки, визначені договором, але не пізніше граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу. Відповідач зазначає, що згідно з пунктом 14-2 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

ГУ ДПС у м. Києві вважає, що оскільки позивач здійснив оплату за товар, однак товар від нерезидента у встановлений строк не надійшов, у позивача виникло порушення граничних строків розрахунків за імпортною операцією. При цьому, за твердженням відповідача, до перевірки не було надано документів, які підтверджують прийняття судом або міжнародним комерційним арбітражем до розгляду позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента відповідної заборгованості.

Також відповідач зазначає, що позивачем не надано довідки уповноваженої організації країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору або третьої країни щодо виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин, а також не надано висновку центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, про продовження граничних строків розрахунків за контрактом №12/03/24 від 12.03.2024.

Щодо розміру нарахованої пені відповідач зазначає, що пеня обчислена за період з 16.09.2024 по 18.02.2025, тобто за 156 днів прострочення. При цьому контролюючий орган виходив із суми простроченої заборгованості 211 715,47 польських злотих, курсу валюти на момент виникнення заборгованості 10,6738 грн за 1 польський злотий, гривневого еквівалента заборгованості 2 259 808,58 грн та ставки пені 0,3% за кожний день прострочення. За розрахунком відповідача, сума пені становить 1 057 590,42 грн.

Відповідач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а доводи позивача не спростовують встановленого перевіркою факту порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. З огляду на це ГУ ДПС у м. Києві просить відмовити у задоволенні позову повністю.

На виконання вимог ухвали суду позивач подав додаткові письмові пояснення, у яких навів обставини щодо подання заперечень на акт перевірки, вчинення дій, спрямованих на продовження граничних строків розрахунків, а також заходів, вжитих щодо нерезидента з метою виконання договору або повернення сплачених коштів.

Позивач зазначив, що після отримання акта документальної позапланової виїзної перевірки від 24.02.2025 №15312/Ж5/26-15-07-02-04-01/44817903 він скористався правом, передбаченим пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, та подав заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких ГУ ДПС у м. Києві листом від 20.03.2025 №7283/Ж12/26-15-07-02-04-07 залишило висновки акта перевірки без змін. На думку позивача, контролюючий орган формально розглянув заперечення та фактично не надав належної оцінки викладеним у них доводам.

Щодо продовження граничних строків розрахунків позивач пояснив, що у зв`язку з об`єктивною неможливістю поставки товару у встановлений строк, зумовленою затримкою виготовлення товару нерезидентом, ТОВ «Алантон» звернулося до Міністерства економіки України із заявою від 11.09.2024 про надання висновку щодо продовження граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічною операцією. Позивач зауважує, що таке звернення було направлено своєчасно, до спливу граничного строку розрахунків, та свідчить про вчинення позивачем залежних від нього дій для врегулювання ситуації у передбаченому законом порядку.

Водночас Міністерство економіки України наказом від 27.09.2024 №24058 відмовило ТОВ «Алантон» у видачі висновку щодо продовження граничних строків розрахунків. Позивач зазначає, що така відмова була пов`язана з недоліками оформлення та комплектності поданих документів, а не з відсутністю об`єктивних обставин, які вплинули на строки виконання нерезидентом договірних зобов`язань.

Щодо заходів, вжитих стосовно нерезидента, позивач пояснив, що після укладення договору купівлі-продажу №12/03/24 від 12.03.2024 та здійснення попередньої оплати 20.03.2024 він контролював виконання договору та не займав пасивної позиції. Зокрема, листом від 05.08.2024 позивач звернувся до KURO SP. Z O.O. з вимогою повідомити про стан виконання договору та підтвердити готовність поставити товар у визначені строки.

У подальшому, у зв`язку з відсутністю фактичного виконання зобов`язань, позивач направив нерезиденту претензію від 09.09.2024, у якій зафіксував порушення строків поставки та вимагав належного виконання договору, зокрема поставки товару у конкретно визначений строк.

Позивач також зазначив, що у відповідь на претензію компанія KURO SP. Z O.O. листом від 10.09.2024 підтвердила наявність затримки у виконанні зобов`язань та повідомила про обставини, які вплинули на строки виготовлення й поставки товару, а саме: збільшення строків виготовлення окремих комплектуючих постачальниками сировини, технологічну складність виробництва, необхідність додаткового контролю якості та порушення логістичних ланцюгів. При цьому нерезидент повідомив про намір виконати зобов`язання у повному обсязі орієнтовно до 23.03.2025. Водночас позивач визнав, що документів на підтвердження форс-мажорних обставин нерезидент не надав.

Після отримання відмови Мінекономіки у видачі висновку позивач листом від 03.10.2024, отриманим нерезидентом 07.10.2024, вимагав повернення сплачених за договором коштів у повному обсязі. Позивач вказує, що така зміна способу реагування була зумовлена неможливістю продовження граничних строків розрахунків та необхідністю мінімізувати негативні наслідки порушення нерезидентом договірних зобов`язань.

Позивач зазначив, що обрана модель досудового врегулювання виявилася ефективною, оскільки нерезидент фактично розпочав повернення коштів. Зокрема, 09.06.2025 компанія KURO SP. Z O.O. здійснила платіж у розмірі 129 520,26 польських злотих як повернення коштів за договором №12/03/24 від 12.03.2024, які 12.06.2025 були зараховані на рахунок позивача у гривневому еквіваленті 1 439 617,69 грн. Позивач зазначає, що з огляду на загальну суму контракту 211 715,47 польських злотих більша частина коштів була повернута добровільно, а неповерненою залишилася сума 82 195,21 польських злотих.

Щодо незвернення до суду або міжнародного комерційного арбітражу позивач пояснив, що між сторонами фактично сформувався механізм добровільного врегулювання заборгованості, який уже призвів до часткового повернення коштів. На думку позивача, ініціювання арбітражного провадження в умовах, коли нерезидент почав добровільно повертати кошти та підтверджував намір повернути решту суми, було б передчасним, економічно необґрунтованим та могло б ускладнити або зруйнувати процес досудового врегулювання.

Також позивач зазначив, що значна частина комунікації з нерезидентом здійснювалася телефоном та під час особистих зустрічей, у ході яких представники KURO SP. Z O.O. неодноразово підтверджували намір повернути залишок коштів добровільно.

З огляду на викладене позивач вважає, що він вжив усіх залежних від нього заходів для забезпечення виконання зовнішньоекономічного договору або повернення сплачених коштів, діяв добросовісно, розумно та активно, а відсутність звернення до суду чи міжнародного комерційного арбітражу була зумовлена не бездіяльністю, а об`єктивними економічними та практичними міркуваннями, спрямованими на реальне повернення коштів.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ТОВ «Алантон» (ідентифікаційний код 44817903, місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Старонаводницька, 8-Б, літ. А) зареєстровано в якості юридичної особи та перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у м. Києві.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 12.02.2025 по 18.02.2025 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Алантон» з питань дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні операцій за зовнішньоекономічним контрактом від 12.03.2024 №12/03/24 у зв`язку з повідомленням ДПС України від 24.10.2024 №29560/7/99-00-07-04-02-07 за період з 12.03.2024 по 18.02.2024, результати якої оформлені актом від 24.02.2025 №15312/Ж5/26-15-07-02-04-01/44817903 (далі по тексту також - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Алантон» частини третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» в частині ненадходження товару на суму 211 715,47 польських злотих (екв. 2 110 803,24 грн) за договором купівлі-продажу №12/03/24 від 12.03.2024, укладеним з нерезидентом KURO SP. Z O.O. (Польща).

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2025 №00253980702 за порушення частини третьої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» позивачу нараховано пеню у розмірі 1 057 590,42 грн.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та відповідальність за порушення ними валютного законодавства визначено та встановлено Законом України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 №2473-VIII (далі по тексту також - Закон №2473).

Відповідно до частин першої - третьої статті 11 Закону №2473 валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.

Валютний нагляд здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу.

Валютний нагляд відповідно до частини другої цієї статті здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду без втручання у відповідні валютні операції та діяльність суб`єктів таких операцій, крім випадків запобігання агентами валютного нагляду проведенню валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства.

Згідно з частиною четвертою статті 11 Закону №2473 органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Абзацом 1 частини першої статті 13 Закону №2473 визначено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №2473 у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Згідно з частинами четвертою, шостою та сьомою статті 13 Закону №2473 за окремими операціями з експорту та імпорту товарів граничні строки розрахунків, встановлені Національним банком України, можуть бути подовжені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, шляхом видачі висновку.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, приймає рішення про видачу чи відмову у видачі зазначеного висновку протягом десяти робочих днів з дня отримання відповідної заяви. Інформація про виданий висновок оприлюднюється на офіційному веб-сайті цього органу не пізніше наступного робочого дня після видачі висновку.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, протягом п`яти робочих днів з дня видачі висновку, зазначеного в абзаці першому цієї частини, інформує Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, про видачу такого висновку.

Порядок видачі висновку, у тому числі перелік документів, які подаються для видачі висновку, підстави для відмови у видачі висновку або залишення документів без розгляду, включаючи перелік товарів, за якими документи для видачі висновку підлягають залишенню без розгляду, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Видача висновку здійснюється безоплатно.

У разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

У разі прийняття до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, а також у разі визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підлягає виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення) провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким документом строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про задоволення позову сплаті підлягає лише пеня, нарахована до дня прийняття позовної заяви до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем.

Частинами п`ятою, восьмою статті 13 Закону №2473 визначено, що порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до пункту 14-2 Постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (далі по тексту також - Постанова №18) граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Відповідно до пункту 7 розділу II Інструкції про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 січня 2019 року № 7, яка набрала чинності 7 лютого 2019 року (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), банк розпочинає відлік установлених Національним банком граничних строків розрахунків з дати:

1) оформлення МД типу ЕК-10 "Експорт", ЕК-11 "Реекспорт" на продукцію, що експортується (якщо продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню), або підписання акта або іншого документа, що засвідчує поставку нерезиденту товару відповідно до умов експортного договору (якщо товар згідно із законодавством України не підлягає митному оформленню), - за операціями з експорту товарів;

2) здійснення платежу (списання коштів з рахунку клієнта), а в разі застосування розрахунків у формі документарного акредитива - здійснення банком платежу на користь нерезидента (списання коштів з рахунку банку) - за операціями з імпорту товарів.

Датою здійснення платежу на користь нерезидента - постачальника товару вважається дата здійснення банком платежу на користь нерезидента - постачальника товару, якщо оплата зобов`язань резидента за операцією з імпорту товару здійснюється за рахунок коштів, отриманих від банку на підставі кредитного договору без зарахування цих коштів на поточний рахунок такого резидента в банку.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду 23 липня 2024 року ухвалив постанову у справі у справі №240/25642/22, предметом розгляду якої було питання особливостей застосування норм Закон про валюту.

Так у наведеній постанові Верховний Суд констатував, що відносини, які виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються виключно Законом про валюту, який є спеціальним законом. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням Закону про валюту, застосовуються положення саме Закону про валюту.

Суд дійшов висновку, що правовідносини зі здійснення валютних операцій є специфічними та врегульовані спеціальним Законом про валюту, і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті. З огляду на специфічність правовідносин, що стосуються строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, які врегульовано окремим спеціальним нормативно-правовим актом - Закон про валюту, та врегульовують конкретну визначену його предметом групу правовідносин.

Такий самий правовий висновок у подальшому було викладено у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 380/10067/24, в якій також зазначено, що правовідносини у сфері валютних операцій, валютного регулювання та нагляду регулюються саме спеціальним законодавчим актом - Законом про валюту. Цей Закон, як спеціальний нормативно-правовий акт, має пріоритет у застосуванні над загальними законодавчими нормами, що ґрунтується на принципіspecialis derogat legi generali (спеціальний закон має перевагу над загальним).

Валютні операції, зокрема операції з експорту товарів, за своєю суттю мають змішаний характер, оскільки включають як приватноправові елементи (договірні відносини між сторонами контракту), так і публічно-правові аспекти, пов`язані з валютним контролем та регулюванням з боку держави. Разом з тим, валютний нагляд, як інструмент державного контролю за дотриманням валютного законодавства відповідними суб`єктами, реалізується в умовах владного підпорядкування учасників зовнішньоекономічної діяльності вимогам регулятора (Національного банку України).

Зважаючи на це для цілей врегулювання правовідносин у сфері валютного нагляду законодавцем визначено конкретний строк зарахування заборгованості за операціями з експорту, і прямо заначено, що цей строк обчислюється саме з дня митного оформлення продукції, як це прямо передбачено статтею 13 Закону про валюту.

У межах валютного регулювання законодавець прямо встановив конкретні строки та порядок виконання обов`язків, зокрема, - строк погашення заборгованості за операціями з експорту, який обчислюється відповідно до чіткої норми саме з моменту митного оформлення товару. Норми Закону про валюту у цих правовідносинах мають імперативний характер і не допускають довільного тлумачення чи розширення шляхом звернення до загальних положень цивільного законодавства для того аби визначати початок обрахунку строку з наступного після певної події дня.

На переконання суду, аналогічний підхід слід застосовувати і до імпортних операцій.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між позивачем (Покупець) та компанією KURO SP. Z O.O. (постачальник, Республіка Польща) укладено договір поставки від 12.03.2023 №12/03/24, за умовами якого постачальник зобов`язується передати (поставляти) товар покупцеві, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах та в порядку, визначених у цьому договорі та відповідних специфікаціях.

Відповідно до пункту 1.3 договору умови поставки товару відповідно до Інкотермс, офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати / редакція 2020 року погоджуються сторонами щодо кожної окремої партії у відповідній специфікації.

Пунктами 2.1, 2.2 договору визначено, що перелік, вид, кількість, асортимент, модель (за наявності) та інші визначальні характеристики товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються у специфікації щодо товару, яку сторони оформляють та підписують у формі додатків до цього договору.

Покупець зобов`язується придбати у продавця товар у кількості, що визначена у специфікації. У випадку, якщо покупець придбає меншу кількість товару, ніж зазначено в оформленій сторонами специфікації, таке зменшення замовлення не вважається порушенням покупцем своїх зобов`язань щодо придбання товару згідно з цим договором і постачальник не має права вимагати у покупця неустойок за таке невиконання, а також відшкодування збитків у зв`язку з недоодержанням прибутку (упущеної вигоди).

Згідно з пунктом 3.4 договору постачальник зобов`язується розпочати поставку товару за цим договором та відповідною специфікацією після отримання від покупця платежу за товар, визначений у відповідній специфікації, або протягом 5 днів з дати отримання повідомлення від покупця про готовність прийняти товар залежно від умов, визначених у специфікації. Загальний строк поставки товару становить 30 календарних днів з дати отримання оплати/дати повідомлення покупця, якщо інший строк не погоджено у відповідних специфікаціях. Дата, в яку протягом зазначеного строку буде фактично здійснено поставку продукції в місце призначення вважається остаточною датою поставки та зазначається в акті приймання-передачі товару.

Покупець проводить оплату товару авансовим перерахуванням всієї або частини суми згідно з виставленим рахунком на банківський рахунок постачальника. За погодженням з постачальником розрахунок проводиться за фактом поставки товару протягом 30 календарних днів. Конкретний порядок оплати для кожної поставки погоджується сторонами у відповідній специфікації. Оплата має здійснюватися у Польських Злотих. Днем оплати вважається день зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (пункти 7.1, 7.2 договору).

Додатковою угодою №2 від 15.04.2024 пункт 3.4 означеного договору викладено в такій редакції:

«Постачальник зобов`язується розпочати поставку товару за цим договором та відповідною специфікацією після отримання від покупця платежу за товар, визначений у відповідній специфікації, або протягом 5 днів з дати отримання повідомлення від покупця про готовність прийняти товар залежно від умов, визначених у специфікаціях. Загальний строк поставки товару не повинен перевищувати 180 календарних днів з дня, наступного за датою, коли покупець здійснив авансовий платіж. Дата, в яку протягом зазначеного строку буде фактично здійснено поставку продукції в місце призначення вважається остаточною датою поставки та зазначається в акті приймання-передачі товару».

Відповідно до платіжної інструкції від 20.03.2024 №3JBKLO3, виконаної банком 20.03.2024, позивачем здійснено оплату у розмірі 82 195,21 Польських Злотих компанії KURO SP. Z O.O. (Польща).

Відповідно до платіжної інструкції від 20.03.2024 №4JBKLO3, виконаної банком 20.03.2024, позивачем здійснено оплату у розмірі 129 520,26 Польських Злотих компанії KURO SP. Z O.O. (Польща).

В акті перевірки відповідач зазначив, що граничним строком надходження товару за означеним договором є 15.09.2024, а починаючи з 16.09.2024 по 18.02.2025 (день закінчення перевірки) позивачу нараховувалась пеня за 156 днів затримки поставки товару від компанії KURO SP. Z O.O. (Польща) за ставкою 0,3 % суми недоодержаних грошових коштів за договором (вартості непоставленого товару) у національній валюті.

Тобто, виходячи з положень договору від 12.03.2024 №12/03/24, поставка товару за умови здійснення позивачем оплати мала бути здійснена не пізніше 180 календарних днів з дати здійснення оплати.

Оскільки факт здійснення позивачем оплати в рамках договору поставки від 12.03.2024 №12/03/24 не є спірним та такою датою є 20.03.2024, поставка товару за договором мала бути здійснена не пізніше 15.09.2024 останній день 180-денного строку для поставки товару, який обчислюється з дати оплати.

Таким чином, визначений контролюючим органом період нарахування пені: 16.09.2024-18.02.2025, є правильним.

Доводи позивача про те, що днем виникнення заборгованості для цілей частини п`ятої статті 13 Закону №2473 є день здійснення авансового платежу, суд оцінює критично з огляду на таке.

Закон №2473 дійсно не містить визначення поняття «день виникнення заборгованості». Водночас це поняття застосовується у частині п`ятій статті 13 Закону №2473 саме у зв`язку з обчисленням пені за порушення граничного строку розрахунків, а не для визначення договірного обов`язку нерезидента у приватноправових відносинах між сторонами контракту.

Поточне договірне зобов`язання нерезидента поставити товар після отримання передоплати не є тотожним заборгованості у розумінні валютного законодавства, з якою закон пов`язує обчислення пені. До закінчення граничного строку розрахунків невиконане, але ще не прострочене зобов`язання нерезидента не утворює валютного правопорушення резидента. Відповідно, обчислення пені за курсом валюти на дату, коли граничний строк ще не був порушений, не узгоджується з правовою природою відповідальності, передбаченої частиною п`ятою статті 13 Закону №2473-VIII.

Суд визнає непереконливими посилання позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №160/6138/24, за яким день виникнення заборгованості в імпортних правовідносинах не ототожнюється з днем виникнення порушення та пов`язується з днем здійснення резидентом авансового платежу.

Так, суд звертає увагу на те, що у подальшому у цій самій справі №160/6138/24 Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 дійшов протилежного висновку та зазначив, що заборгованість у сфері валютних розрахунків не є тотожною самому зобов`язанню; зобов`язання сторони існує від моменту його виникнення за договором, однак воно набуває ознак заборгованості лише після закінчення граничного строку його виконання. Верховний Суд зазначив, що день виникнення заборгованості слід пов`язувати не з датою здійснення авансового платежу, а з наступним днем після закінчення граничного строку розрахунків, установленого Національним банком України. Саме з цього моменту зобов`язання контрагента, яке не було виконано у визначений строк, трансформується у заборгованість, що є підставою для обчислення пені відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону №2473-VIII.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах днем виникнення заборгованості є 16.09.2024 - перший день після закінчення 180-денного граничного строку розрахунків.

Такий підхід також узгоджується з пунктом 7 розділу ІІ та підпунктом 4 пункту 3 Інструкції №7, які розмежовують дату початку відліку граничного строку розрахунків за імпортною операцією та день виникнення порушення. З дати здійснення платежу починається перебіг граничного строку, але юридичний факт порушення та підстава для нарахування пені виникають лише після закінчення такого строку.

Отже, відповідач правомірно визначив 16.09.2024 як дату, з якою пов`язується виникнення заборгованості для цілей перерахунку вартості недопоставленого товару в національну валюту та початку нарахування пені.

Матеріалами справи підтверджується, що на 16.09.2024 офіційний курс Національного банку України щодо польського злотого становив 10,6738 грн за 1 польський злотий. Відтак гривневий еквівалент вартості недопоставленого товару становив 211 715,47 польських злотих х 10,6738 грн = 2 259 808,58 грн.

Період прострочення, визначений відповідачем, охоплює час з 16.09.2024 по 18.02.2025 включно, тобто 156 календарних днів. Сума пені, визначена за формулою: 2 259 808,58 грн х 0,3% х 156 днів, становить 1 057 590,42 грн.

Такий розрахунок відповідає частині п`ятій статті 13 Закону №2473-VIII та не перевищує вартості недопоставленого товару у гривневому еквіваленті.

Доводи позивача про завищення суми пені з огляду на застосування курсу польського злотого станом на 16.09.2024, а не на 20.03.2024, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на ототожненні договірного зобов`язання нерезидента з валютною заборгованістю, яка виникає після спливу граничного строку розрахунків.

Щодо посилань позивача на вчинення ним дій з метою виконання договору або повернення коштів суд зазначає таке.

Матеріали справи свідчать, що позивач дійсно звертався до нерезидента з листами та претензіями, вимагав повідомити дату поставки товару, у подальшому вимагав повернення коштів, а також отримав від нерезидента часткове повернення коштів після прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Такі дії можуть характеризувати поведінку позивача як активну у приватноправових відносинах із контрагентом, однак самі по собі не є передбаченою Законом №2473 підставою для зупинення перебігу граничного строку розрахунків або ненарахування пені.

Стаття 13 Закону №2473 містить спеціальні підстави, які впливають на перебіг строків розрахунків та нарахування пені: видача Мінекономіки висновку про продовження граничних строків розрахунків, наявність підтверджених форс-мажорних обставин, прийняття до розгляду судом чи міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості у позасудовому порядку.

У спірних правовідносинах жодна із зазначених спеціальних підстав не настала.

Так, позивач звертався до Мінекономіки із заявою про одержання висновку, однак наказом від 27.09.2024 №24058 йому відмовлено у видачі такого висновку. Частина четверта статті 13 Закону №2473 пов`язує подовження граничного строку саме з видачею висновку, а не з фактом звернення резидента із заявою. Тому саме по собі подання заяви до Мінекономіки не зупиняє та не продовжує граничний строк розрахунків.

Посилання позивача на те, що відмова Мінекономіки була зумовлена формальними недоліками документів, не впливає на висновок суду у цій справі, оскільки наказ Мінекономіки не є предметом оскарження у цій справі, а суд не наділений повноваженнями в межах спору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення підміняти собою уповноважений орган та визнавати граничний строк розрахунків продовженим за відсутності відповідного висновку.

Доказів виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин у формі довідки уповноваженої організації країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору або третьої країни позивачем не надано. Навпаки, у додаткових поясненнях позивач визнав, що нерезидент не надав документів на підтвердження форс-мажорних обставин. Лист нерезидента від 10.09.2024 про затримку виготовлення комплектуючих, технологічну складність виробництва, необхідність додаткового контролю якості та порушення логістичних ланцюгів не є документом, передбаченим частиною шостою статті 13 Закону №2473, і не може замінити довідку уповноваженої організації.

Доказів прийняття до розгляду судом або міжнародним комерційним арбітражем позову ТОВ «Алантон» до нерезидента про стягнення відповідної заборгованості, а також доказів прийняття до провадження уповноваженим органом іноземної держави документа про стягнення заборгованості з нерезидента на користь позивача матеріали справи не містять. Позивач прямо пояснив, що до суду або міжнародного комерційного арбітражу не звертався з огляду на обрану модель добровільного врегулювання спору.

Суд не заперечує права позивача обирати економічно доцільний спосіб захисту своїх приватноправових інтересів у відносинах із нерезидентом. Однак такий вибір не змінює імперативних приписів валютного законодавства. Якщо резидент не скористався передбаченим частиною сьомою статті 13 Закону №2473 способом зупинення строку шляхом звернення до суду або міжнародного комерційного арбітражу, ризик продовження нарахування пені не може бути покладений на контролюючий орган.

Часткове повернення коштів нерезидентом у червні 2025 року також не свідчить про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, яке було прийняте 21.03.2025 за результатами перевірки за період до 18.02.2025. Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється виходячи з обставин, які існували на момент його прийняття. Повернення частини коштів після прийняття ППР не усуває факту порушення граничного строку розрахунків у перевіреному періоді та не спростовує правильності нарахування пені за цей період.

Щодо доводів позивача про формальний розгляд заперечень на акт перевірки суд зазначає, що матеріали справи підтверджують факт подання позивачем заперечень та факт їх розгляду відповідачем з прийняттям листа від 20.03.2025 №7283/Ж12/26-15-07-02-04-07. Незгода позивача з висновками, викладеними за результатами розгляду заперечень, сама по собі не доводить порушення процедури, яке могло б бути самостійною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 21.03.2025 №00253980702 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а доводи позивача не спростовують правомірності його прийняття.

Отже, підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Враховуючи відмову у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору суд залишає за позивачем відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.