Рішення № 138470998, 23.07.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/29076/25

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шимоновича Р.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, у якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №76921288, винесену 20 листопада 2025 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ліаною Савка.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність постанови про закінчення виконавчого провадження BП №76921288 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що державним виконавцем вчинено дії в межах Закону, в тому числі і щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №76921288 від 20.11.2025, дана постанова, винесена, відповідно до вимог Закону, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

У свою чергу, позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги, з мотивів, викладених у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року по справі 240/35889/23, яке набрало законної сили, позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області та Державної судової адміністрації України задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області провести нарахування і виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн., з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

25.11.2024 Житомирським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23.01.2025 відкрито виконавче провадження №76921288 з примусового виконання виконавчого листа № 240/35889/23 виданого 25.11.2024.

За невиконання рішення суду без поважних причин боржником Державною судовою адміністрацією України у виконавчому провадження №76921288, державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.

18.04.2025 державним виконавцем винесено вимогу, якою зобов`язано відповідача Державну судову адміністрацію України надати державному виконавцю у п`ятиденний строк з моменту отримання вимоги державного виконавця письмові докази виконання судового рішення (заходи вжиті на його виконання) та вказати поважні причини невиконання рішення у строк встановлений державним виконавцем.

Листом від 08.05.2025 Державною судовою адміністрацією України повідомлено, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень суддів і працівників апаратів суддів" головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Також, Державною судовою адміністрацією України повідомлено, про те, що 13.01.2025 ДСА України затверджено кошторис на 2025 рік за програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя" зокрема Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області у сумі 23,4 тис. грн.

22.09.2025 за невиконання рішення суду без поважних причин вдруге, державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 10200 грн.

20.11.2025 за невиконання посадовими службовими особами Державної судової адміністрації України вимог виконавчого листа №240/35889/23, виданого 25.11.2024 Житомирським окружним адміністративним судом, до Національної поліції України направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

20.11.2025 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження BП №76921288 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважаючи протиправною постанову про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанідіяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулюються Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404).

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404- VIII (далі - Закон №1404-VIII) установлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців,

правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

З огляду на ч.1 ст.13 Закону №1404, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день післявідкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому, відповідно до п. 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Статтею 74 Закону №1404 визначено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби.

Частиною 1 статті 74 Закону №1404 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.5 ст.74 Закону №1404 рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Постанова державного виконавця від 20.11.2025 про закінчення виконавчого провадження №76921288 з примусового виконання виконавчого листа №240/35889/23, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 25.11.2024, винесена на підставі п. 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.

При цьому, відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частинами другою та четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики європейського суду з прав людини.

17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Так, за змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (надалі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішеннязалишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема,складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи Войтенко проти України, Горнсбі проти Греції).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені ст. 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (Піалопулос та інші проти Греції, Юрій Миколайович Іванов проти України, Горнсбі проти Греції).

У справах Шмалько проти України, Іммобільяре Саффі проти Італії ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа Сук проти України та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень, у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Судом з`ясовано, що на даний час рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №240/35889/23 залишається невиконаним.

У постанові від 04.03.2020 у справі № 750/11948/17 Верховним Судом викладено висновок, що накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам про вчинення кримінального правопорушення є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа та не можуть уважатись достатнім вчиненням виконавчих дій, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Також, у справі №826/14580/16 Верховний Суд дійшов висновку щодо безпідставності висновків судів попередніх інстанцій про те, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що за наслідками прийняття постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 07.08.2019 року у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 року у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 року у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 року у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 року у справі №520/6495/2020, від 08.12.2022 року у справі 457/359/21.

На підставі ч.5 ст.242 КАС України суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Вищевказаний висновок сформований Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 по справі №580/4398/22.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що в межах спірних правовідносин виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження не перевіривши факт його реального виконання і, відповідно, більше не вживав заходів примусового виконання.

Матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем законодавчих приписів, передбачених ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №76921288 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ліаною Савка винесена передчасно й за відсутності доказів, які би підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України(вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №76921288, винесену 20 листопада 2025 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ліаною Савка.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 23 липня 2026 року.

Суддя Р.М.Шимонович