Рішення № 138468461, 22.07.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8061/26 2-о/335/240/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Крамаренко І.А., за участі секретаря судового засідання Барановської В.О., розглянувши цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Михайлова Д.О., через систему «Електронний суд», звернулася до суду із вказаною заявою, у якій просила встановити факт народження дитини чоловічої статі ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Феодосія, АР Крим, Україна.

В обґрунтування заяви зазначено, що 28 жовтня 2017 року заявницею на території АР Крим було укладено шлюб, зі зміною прізвища заявниці « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », незаконними органами влади Автономної Республіки Крим. ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Феодосія АР Крим заявниця народила дитину чоловічої статі ОСОБА_5 . Факт народження заявницею дитини, підтверджується медичним документом виписним епікризом, виданим медичною установою, яка підконтрольна окупаційним органам влади. Також, окупаційною владою було зареєстровано народження дитини заявниці, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 22.08.2019, актовий запис №110199910001300586009. Державна реєстрація народження дитини, не була проведена на території України, оскільки відбулося на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації народження відповідно до ст. 13 ЗУ "Про держану реєстрацію актів цивільного стану". У зв`язку з тим, що медичний документ про народження, отриманий на території АР Крим зразка російської федерації є недійсними, а довідка про народження дитини видана компетентною установою України відсутня, заявниця позбавлена можливості отримати свідоцтво про народження на території України в позасудовому поряду. На даний час, заявниця не має можливості підтвердити громадянства України дитини та реалізувати в подальшому дитиною всіх належних їй прав та свобод громадянина України.

Ухвалою судді від 20.07.2026 відкрито провадження у справі за вказаною заявою, та призначено справу до розгляду.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені у встановлений законом порядок. У заяві заявник, в особі свого представника, просить справу розглядати у їх відсутність.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 223 та ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового засідання технічними засобами за відсутності учасників справи на підставі доказів, які наявні в матеріалах справи.

Дослідивши заяву, та надані в її обґрунтування письмові докази, суд доходить до висновку, що у задоволенні заяви про встановлення факту народження дитини слід відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.

За змістом ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Феодосія АР Крим Україна, заявник ОСОБА_1 зазначила, що у неї відсутній документ про народження дитини, виданий компетентною установою України, у зв`язку з чим відсутня можливість зареєструвати народження дитини компетентними органами держави Україна.

До заяви про встановлення факту долучено копії наступних документів, зокрема: виписний епікриз на ім`я ОСОБА_6 видане Феодосійським медичним центром, відповідно до якого остання ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину чоловічої статі; свідоцтво про народження, видане 22.08.2019 Феодосійським міським відділом записів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому зазначено: місце народження російська федерація, Республіка Крим, м. Феодосія, у графі мати зазначено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка російської федерації, у графі батько ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин російської федерації.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі №644/6785/18, зазначено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи.

Статтею 317 ЦПК України встановлено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Згідно ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (ч. 1 ст. 122 СК України).

Відповідно ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною 1 ст. 144 СК України передбачено, що батьки зобов`язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, встановлено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх спілкування.

Частинами 3-4 ст. 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Підставою для встановлення факту народження дитини є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про народження дитини в певний час і за певних обставин.

Відповідно ч. 1-4 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків або за заявою, поданою в електронній формі.

Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них.

Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження.

Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я документи, що підтверджують факт народження.

У разі народження дитини поза закладом охорони здоров`я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров`я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров`я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок утворення медичної консультаційної комісії та положення про неї затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я.

Медична консультаційна комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини.

За відсутності документа закладу охорони здоров`я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.

У статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Стаття 4 цього Закону передбачає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно ч.2 - 4 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законодавством України. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч.2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Суд враховує, що м. Федосія, АР Крим, станом на час розгляду цієї справи знаходиться на тимчасово окупованій російською федерацією території України та відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є містом, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Вказана обставина виключає можливість зареєструвати факт народження у встановленому законом порядку за місцем народження дитини.

Разом з тим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист.

Дослідивши надані документи на підтвердження факту народження дитини, а також проаналізувавши вимоги ОСОБА_1 , заявлені у поданій заяві про встановлення юридичного факту народження дитини, суд доходить висновку що заявлені вимоги суперечать наданим документам про народження дитини.

Так, заявник ОСОБА_1 просить відомості про батька дитини внести на підставі ч. 1 ст. 135 СК України, та вказати батьком: ОСОБА_9 , громадянин України, а відповідно до наданих документів батьком зазначений ОСОБА_8 , громадянин російської федерації.

Крім того, заявниця просить встановити факт народження дитини чоловічої статі ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Феодосія, АР Крим, Україна, однак із наданих копій медичного документа та свідоцтва про народження вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 народила дитину чоловічої статі ОСОБА_7 .

Водночас, заявницею не доведено, що вона не мала (на час народження дитини у 2019 році) та не має належних документів для здійснення державної реєстрації народження в органі РАЦС і відповідно не мала та не має можливості зареєструвати народження своєї дитини у компетентних органах України.

Відповідно положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, заявлені вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки не доведені належним чином та суперечать наданим заявником письмовим доказами.

Керуючись ст. ст. 263-265, 315, 317, 319, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Олександрівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення судового рішення, апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення підписано без його проголошення, відповідно до ч.4 ст.268 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 24 липня 2026 року.

Суддя: І.А. Крамаренко