Рішення № 138463851, 14.05.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2026 р. м. Київ

Справа № 911/196/26

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Стаднік Є.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Семенця Анатолія Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» про стягнення 431 182,43грн, за участі від:

позивача Семенець А.І., Добросько Л.В. (ордер АІ №2080333 від 18.12.2025);

відповідача Леванда Ю.Г. (ордер АІ №2092757 від 13.12.2025)

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Семенець Анатолій Іванович (далі позивач, ФОП Семенець А.І.) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (далі відповідач, ТОВ «Сільпо-Фуд») про стягнення 431 182,43грн, з яких: 141 691,25грн основний борг з орендної плати за період з березня по липень 2022 року; 75 218,57грн втрати від інфляції за період з квітня 2022 року по грудень 2025 року; 16 948,88грн 3% річних за період з 16.03.2022 по 22.01.2026; 197 323,73грн пеня за період з 16.03.2022 по 22.01.2026.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди від 05.08.2021 №1-1148 в частині сплати орендних платежів у встановлений договором строк (а.с.1-6).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2026: відкрито провадження у справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 20.02.2026 о 11:20; визнано явку сторін обов`язковою; встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позов (а.с.74-76).

Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 30.01.2026 о 11:24 позивачу; 30.01.2026 о 11:41 - відповідачу (а.с.77-78).

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), є видом судового рішення.

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою сторонам 30.01.2026.

13.02.2026 відповідач через систему «Електронний суд», з дотриманням встановленого судом строку, подав відзив на позов, у якому просить у задоволенні позову відмовити (а.с.82-85).

Відповідач заперечує щодо позову, посилаючись на те, що:

- позивач немає права вимагати оплати орендної плати за березень 2022 року, оскільки у зв`язку із початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації магазин не міг повністю використовуватись, а у деякі дні не працював;

- позивач невірно розрахував орендну плату за травень 2022 року, оскільки застосував невірний коефіцієнт;

- між сторонами велися перемовини та досягнуто згоди щодо зменшення орендної плати на період березень-липень 2022 року, тому відповідач при сплати орендної плати врахував такі домовленості, однак, позивач ухилився від укладення договору (додаткової угоди) у відповідній формі;

- позивач не надавав відповідачу рахунки на оплату та акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг);

- пеня нарахована з перевищенням граничного строку, визначеного законом, при цьому сторонами такий строк не збільшено.

Окрім того, до змісту відзиву відповідачем включено клопотання про зменшення пені, 3% річних та втрат від інфляції, в обґрунтування якого відповідач посилається на протиправні дії ухилення від оформлення досягнутих домовленостей щодо зменшення орендної плати у належній формі.

16.02.2026 від позивача через систему «Електронний суд», до встановлення судом строку на підставі ч.4 ст.166 ГПК України та у порядку, визначеному п.12 ч.2 ст.182 ГПК України, для подання відповідної заяви по суті, надійшла відповідь на відзив (а.с.93-98), у якій позивач спростовує доводи відзиву та вказує, що:

- твердження відповідача про досягнення згоди щодо зменшення орендної плати не підтверджені доказами, а зміна умов багатостороннього договору потребує погодження волевиявлення всіх його сторін, а не лише однієї із його сторін;

- відповідач помилково застосовує положення ч.6 ст.232 ГК України, що втратили чинність 28.08.2025;

- суд зменшує розмір неустойки, з урахуванням конкретних обставин справи, однак, у спірних правовідносинах відповідач неодноразово порушував зобов`язання з оплати орендної плати та не наводить обставин, які є підставою для зменшення неустойки;

- само по собі існування форс-мажорних обставин не свідчить про неможливість виконання зобов`язання відповідачем.

20.02.2026 судом прийнято ухвали, занесені до протоколу підготовчого засідання (а.с.101-104), якими: прийнято відповідь на відзив та встановлено відповідачу строк для подання заперечення; зобов`язано позивача особисто надати відповіді на запитання, що викладені відповідачем у відзиві; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16:30 18.03.2026.

Відповідь на відзив прийнята судом, оскільки реалізація права на подання такої заяви по суті до встановлення судом у підготовчому засіданні відповідного строку, як визначено п.12 ч.2 ст.182 ГПК України, не порушує прав учасників.

Строк для подання заперечення встановлено судом на підставі п.12 ч.2 ст.182, ч.4 ст.167 ГПК України.

Зобов`язуючи позивача особисто надати відповіді на поставленні йому запитання, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.90 ГПК України учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Частинами 2,3 цієї статті визначено, що: учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов`язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті; відповіді на запитання подаються до суду учасником справи - фізичною особою, керівником або іншою посадовою особою юридичної особи у формі заяви свідка не пізніше як за п`ять днів до підготовчого засідання, а у справі, що розглядається в порядку спрощеного провадження, - за п`ять днів до першого судового засідання.

Таким чином, учасник справи позивач, який є фізичною особою-підприємцем, який за фактом реєстрації підприємцем не втратив статусу фізичної особи, якого набув з моменту народження, зобов`язаний особисто надати вичерпну відповідь на поставленні йому питання. Оскільки відповіді на питання відповідача надано та підписано представником позивача, тобто неналежною особою, позивач фактично не виконав свій процесуальний обов`язок з надання відповідей на поставлені йому питання.

Перерва в підготовчому засіданні оголошена судом у відповідності з ч.5 ст.183 ГПК України, оскільки судом не завершено всі необхідні дії для підготовки справи до судового розгляду по суті, у т.ч., враховуючи встановлення відповідачу строку для реалізації права на подання заперечення, надання позивачу можливості надати повну копію договору від 05.08.2021 та додатків до нього, які з технічних причин не надані з повному обсязі, а також з метою виконання позивачем обов`язку з надання відповідей на поставлені йому питання.

23.02.2026 (сформовано в системі «Електронний суд» 20.02.2026) від позивача надійшло клопотання про долучення договору оренди нерухомого майна з додатками, що помилково надані неповністю з позовом (а.с.106).

Також, 23.02.2026 позивачем надані відповіді на питання у формі заяви свідка (надана електронна копія) (а.с.121-123).

02.03.2026 (сформовано в системі «Електронний суд» 27.02.2026) відповідач через систему «Електронний суд», у встановлений судом строк подав заперечення (а.с.136-139), у яких, в спростування тверджень позивача, окрім раніше зазначеного, вказує, що:

- позивач уникав укладення правочину щодо досягнення в процесі перемовин домовленостей, тому не має права нараховувати неустойку, оскільки орендна плата сплачувалась у розмірі, узгодженому у процесі переговорів;

- положення ГК України мають застосовуватися до спірних правовідносинах, оскільки діяли на час їх виникнення.

Крім того, відповідач зауважив, що надані позивачем відповіді не є вичерпними, а на запитання 8,9 надані аналогічні відповіді.

18.03.2026 судом прийнято ухвали, занесені до протоколу підготовчого засідання, якими: долучено до матеріалів справи повну копію договору від 05.08.2021 та додатків до нього, клопотання позивача із заявою свідка; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2026 о 14:30 (а.с.142-143).

Підготовче провадження закрито на підставі п.3 ч.2 ст.185 ГПК України, враховуючи виконання завдань підготовчого провадження, визначених ст.177 ГПК України.

23.03.2026 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу заяви свідка (а.с.155-158).

15.04.2026 судом розпочато розгляд справи по суті, заслухано вступне слово сторін, та ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання, на підставі ч.2 ст.216 ГПК України, оголошено перерву в судовому засіданні до 15:00 04.05.2026 (а.с.161-164).

Ухвалою від 04.05.2026, що занесена до протоколу судового засідання, судом на підставі ч.1 ст.219 ГПК України оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомлено, що рішення буде проголошено о 12:30 14.05.2026 (а.с.166-168).

В судовому засідання представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити, представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлені наступні обставини.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.12.2021 №292933337 за позивачем - ОСОБА_1 28.12.2021 зареєстровано право власності на 174/1000 магазину продовольчих та промислових товарів загальною площею 3 459,35кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (про що внесено запис №45969399) (а.с.49-50).

05.08.2021 між фізичними особами-підприємцями - ОСОБА_2 (далі орендодавець 1), ОСОБА_3 (далі орендодавець 2), ОСОБА_4 (далі орендодавець 3), ОСОБА_5 (далі орендодавець 4), Арістовою Людмилою Михайлівною (далі орендодавець 5) та ТОВ «Сільпо-Фуд» (далі орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, який посвідчено нотаріально (реєстровий №1-1148) (а.с.8-24; 108-118; далі договір №1-1148).

За умовами договору №1-1148 сторони узгодили наступне визначення термінів: «будівля» - магазин продовольчих та промислових товарів загальною площею 3459,35кв.м, який розташований за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., м. Боярка, Боярське лісництво (територія Боярської міської ради), квартал 103, виділ 9, буд. 1, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222410300:02:001:0004; «приміщення» - нежитлові приміщення будівлі загальною площею 3430,1кв.м., частина з яких площею 2641,9кв.м розташована на першому поверсі будівлі, частина з яких площею 633,40кв.м розташована на другому поверсі будівлі, частина з яких площею 154,8кв.м знаходиться на технічному поверсі будівлі.

Згідно п.п.1.1, 1.2 договору №1-1148: на умовах договору орендодавець зобов`язаний передати, а орендар зобов`язаний прийняти приміщення в строкове платне володіння та користування; приміщення належить орендодавцям на праві спільної часткової власності; орендодавцю 1 належить 1/2 частка у праві спільної часткової власності, орендодавцю 2 належить 1/4 частка у праві спільної часткової власності, орендодавцю 3 належить 4/40 частки у праві спільної часткової власності, орендодавцю 4 належить 3/40 частки у праві спільної часткової власності, орендодавцю 5 належить 3/40 частки у праві спільної часткової власності.

Відповідно до п.1.6 договору №1-1148 орендодавець зобов`язаний передати орендарю, а орендар зобов`язаний прийняти приміщення за актом приймання-передачі в день підписання договору.

При цьому, як визначено п.п.2.1,2.2 договору №1-1148: строк оренди обчислюється з дня підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та триває десять років; строк оренди може бути змінений за письмовою згодою сторін, про що сторони повинні підписати відповідну додаткову угоду до цього договору.

Приміщення надається орендарю для використання з метою розміщення магазину для здійснення роздрібної торгівлі видами та групами продовольчих, непродовольчих товарів та супутніх товарів, у т.ч. алкогольними та тютюновими виробами; виробництва напівфабрикатів продовольчих товарів, продукції кулінарії та готової продовольчої продукції; під розміщення підсобних, офісних і складських приміщень (п.3.1 договору №1-1148).

В силу п.5.1 договору №1-1148 за користування приміщенням орендар сплачує орендодавцю оренду плату, розмір якої встановлений цим договором. При цьому, п.5.6 договору №1-1148 визначено, що базова орендна плата сплачується до п`ятнадцятого числа місяця, за який здійснюється оплата, на підставі рахунків орендодавців, які надаються не пізніше, ніж за п`ять банківських днів до граничної дати оплати.

Згідно п.18.1 договору №1-1148 у разі прострочення орендарем виконання зобов`язання, що передбачає здійснення платежів на користь орендодавця, або якщо будь-який передбачений цим договором платіж буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю на вимогу останнього неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки, встановлюваної Національним банком України і діючої в період прострочення, від відповідної суми простроченого зобов`язання за кожен календарний день прострочення.

Договір №1-1148 набирає чинності з дати його нотаріального посвідчення та діє до закінчення строку оренди. (п.22.1).

05.08.2021 сторонами підписано акт приймання-передачі об`єкта оренди, який засвідчує передачу орендодавцем та прийняття орендарем приміщення площею 3430,1кв.м, що розташоване за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р., м.Боярка, Боярське лісництво, квартал 103, виділ 9, буд. 1 (а.с.23-24).

30.01.2022 до договору №1-1148, у зв`язку з укладенням між орендодавцем 1, орендодавцем 6 і орендодавцем 7 договору дарування приміщення, сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень, який посвідчено нотаріально (реєстровий №1-25) (а.с.25-30; далі договір №1-25).

Зокрема, за договором №1-25 визначено орендодавцем 6 фізичну особу-підприємця Семенця Анатолія Івановича, якому, згідно зміненого п.1.2 договору №1-1148, належить 174/1000 частки у праві спільної часткової власності на відповідне приміщення, що є об`єктом оренди.

Відповідно до п.1.3 договору №1-25 сторони доповнили договір №1-1148 пп.5.4.6 наступного змісту: «для орендодавця 6: БОП6 = С6 х Коефіцієнт, де: БОП6 - базова орендна плата, що підлягає сплаті на користь орендодавця 6; С6 - ставка місячної орендної плати за користування часткою приміщення, яка належить орендодавцю 6, та яка складає 234 000грн без ПДВ; коефіцієнт - значення, отримане в результаті ділення офіційного курсу гривні до долара США встановленого НБУ на перше число місяця, за який здійснюється оплата, на офіційний погоджений сторонами курс гривні до долара США, який складає 27,4665грн за 1 долар США. При цьому сторони дійшли згоди, що коефіцієнт за жодних обставин не може бути меншим одиниці та не може перевищувати граничних значень, встановлених для кожного року оренди».

Згідно п.6 договору №1-25 він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і становить невід`ємну частину договору оренди. Разом з тим, сторони, на підставі ч.3 ст.631 ЦК України, дійшли згоди, що умови пунктів 1.1-1.7 цього договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2022, а умови пункту 2 цього договору з 01.12.2021 (п.2 договору №1-25).

Відповідно до п.п.1,2 наказу ТОВ «Сільпо-Фуд» від 14.03.2022 №53/1/УРЦ к/тр: оголошено простій не з вини працівника 16.03.2022 для працівників структурного підрозділу товариства - магазину №332 (м. Боярка, Боярське лісництво (територія Боярської міської ради), Квартал 103, виділ 9, будинок 1); на період простою працівники вказаного у п.1 цього наказу підрозділу звільняються від обов`язку бути присутніми на робочих місцях. Причина простою, як вбачається з преамбули такого наказу, можливі активні бойові дії (а.с.89).

З аналогічних підстав відповідачем видано наказ від 21.03.2022 №61/2/УРЦ к/тр щодо простою магазину не з вини працівників 22.03.2022 (а.с.90).

Відповідач, як стверджує позивач, зобов`язання за договором з оплати орендної плати за період з березня по липень 2022 року виконав частково, сплативши 1 112 548,75грн, на підтвердження чого надано виписку з рахунку за період з 05.01.2022 по 17.11.2022 (а.с.34-46).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що розмір боргу відповідача з орендної плати за договором за березень-липень 2022 року складає 141 691,25грн. При цьому, за твердження позивача, незважаючи на те, що за період з березня 2022 року по червень 2022 року станом на момент подання даної позовної заяви орендна плата сплачена у повному обсязі, відповідач відповідне зобов`язання виконував з порушенням строку, встановленого договором.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплатити орендну плату за відповідний період, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством, за порушення відповідного зобов`язання.

Заявлені вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 ГК України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст.175 ГК України.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором оренди.

В силу з ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як визначено ч.ч.1, 4 ст.286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством; строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 ГК України).

Так, ч.ч.1,2 ст.759 ЦК України визначено, що: за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк; законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України установлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

З урахуванням умов договору, враховуючи виконання позивачем зобов`язання з передачі майна в оренду, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі об`єкта оренди, ТОВ «Сільпо-Фуд» мало здійснювати оплату щомісячного базового орендного платежу у строк, встановлений п.5.6 договору №1-1148, до 15 числа звітного місяця на підставі рахунків орендодавців, що мали бути надані не пізніше 5 банківських днів до граничної дати оплати.

Разом з тим, відповідач лише частково виконав зобов`язання з оплати орендної плати за період з березня по липень 2022 року, сплативши 1 112 548,75грн, при цьому, доказів повної оплати орендної плати у спірний період, відповідач до прийняття рішення не надав. Судом також встановлено, що оплата орендної плати за період з березня по червень 2022 року проведена у повному обсязі, однак, не у строк, визначений п.5.6 договору №1-1148, оскільки за: березень 2022 року відповідач повністю розрахувався лише 10.05.2022, квітень 2022 року - лише 01.06.2022, травень 2022 року - лише 04.07.2022, червень 2022 року - лише 13.07.2022.

Водночас, суд не може погодитися з заявленою позивачем сумою основного боргу у розмірі 141 691,25грн, оскільки позивачем невірно розраховано базову орендну плату за травень 2022 року, враховуючи наступне.

Договором сторони встановили формулу визначення базової орендної плати (п.5.4 договору №1-1148), розмір якої змінюється в залежності від коливання курсу долару США, встановленого НБУ. Отже, розрахунок базової орендної плати відбувається шляхом множення на коефіцієнт, який отриманий в результаті ділення офіційного курсу гривні до долара США встановленого НБУ на перше число місяця, за який здійснюється оплата, на офіційний погоджений сторонами курс гривні до долара США, який складає 27,4665грн, на ставку місячної орендної плати, яка за погодженням сторін для орендодавця 6 складає 234 000грн

Водночас, при нарахуванні базової орендної плати за травень 2022 року позивач застосував значення, що не відповідає офіційному курсу гривні до долара США, визначеного НБУ. Так, станом на 01.05.2022 вказаний курс згідно з офіційними даними НБУ становив 29,2549грн, тоді як позивач помилково використав показник 27,2976грн.

За розрахунком суду, враховуючи офіційний курс гривні до долара США станом на 01.05.2022, базова орендна плата за травень 2022 року мала становити 249 210грн /29,2549:27,4665*234000/.

За відповідних обставин, загальний розмір базової орендної плати, який мав бути нарахований позивачем відповідачу за період з березня 2022 року по липень 2022 року складає 1 246 050грн, отже, приймаючи до уваги часткову сплату відповідачем орендних платежів на суму 1 112 548,75грн, борг з орендної плати за відповідний період склав 133 501,25грн /1 246 050-1 112 548,75/.

Таким чином, заперечення відповідача в цій частині знайшли своє підтвердження, проте, суд не погоджується з позицією відповідача про те, що за березень 2022 року орендна плата мала бути вирахувана з врахуванням двох днів простою магазину, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.

Відсутність у ч.6 ст.762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

При оцінці таких обставин орендар повинен довести, що він був позбавлений можливості користуватися майном через незалежні від нього причини.

Таким чином, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо (висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 №910/14244/20).

Водночас, накази відповідача про простій магазину 16.03.2022, 22.03.2022 свідчить лише про призупинення роботи магазину, розташованого в орендованому приміщенні, проте не доводить факту неможливості використання самого орендованого приміщення для інших цілей, що визначені договором, - розміщення підсобних, офісних, складських приміщень (розміщення та зберігання товарів, обладнання, документації тощо). Отже, відповідачем не надано доказів повної неможливості використовувати відповідне майно за його цільовим призначенням, а простій працівників не звільняє відповідача від обов`язку сплачувати орендну плату, так як об`єкт оренди фактично продовжує використовуватись для зберігання та розміщення товарів, обладнання, документів тощо.

Також не є доведеними посилання відповідача на узгодження сторонами зменшення розміру орендної плати у спірний період, оскільки відповідна обставина наявними доказами не підтверджена.

Зокрема, ч.1 ст.654 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 23.1 договору №1-1148 сторони визначили, що за винятком випадків, прямо обумовлених в цьому договорі, будь-які зміни і доповнення до цього договору будуть дійсними і вважатимуться такими, що набули чинності, якщо вони складені письмово і підписані уповноваженими представниками сторін, нотаріально засвідчені і пройшли процедуру державної реєстрації, у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Отже, відповідно до п.23.1 договору №1-1148 та приписів ч.1 ст.654 ЦК України зміни в договір оренди вносяться сторонами шляхом укладення додаткової угоди та у такий спосіб, в який укладений основний договір.

Однак, відповідач не довів факту укладення сторонами договору №1-1148 (склад сторін договору відмінний від складу учасників справи) додаткової угоди у письмовій кваліфікованій формі (нотаріально посвідчену) до договору №1-1148 про внесення змін у договір в частині зміни орендної плати.

За таких обставин, відповідачем не доведено на підставі поданих доказів факт зміни орендної плати, а відтак, позивач мав сплачувати орендну плату за період з березня по липень 2022 року в розмірі та в порядку, визначених п.5.6, пп.5.4.6 договору №1-1148.

Як визначено ч.ч.1,2 ст.613 ЦК України: кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку; якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Водночас, факт невиставлення позивачем рахунків на оплату орендної плати не є перешкодою для виконання відповідачем свого обов`язку сплачувати орендну плату, у встановленому договором розмірі, оскільки сторони у тексті договору визначили формулу обчислення щомісячної базової орендної плати, а відтак, відповідач не був позбавлений можливості самостійно розрахувати та внести відповідні платежі до 15 числа звітного місяця.

Оскільки відповідач не виконував взяті на себе зобов`язань зі сплати оренди в установлений договором строк, ним допущено порушення взятих на себе зобов`язань за договором. При цьому, під час розгляду справи по суті відповідач не надав доказів наявності підстав для звільнення від сплати орендної плати, зменшення її розміру, не надав доказів виконання обов`язків за договором у повному обсязі, отже, не спростував тверджень позивача про наявність боргу за спірний період з орендної плати.

В силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає заявлені вимоги в частині стягнення основного боргу такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме - у розмірі 133501,25грн, а у задоволенні позову в частині стягнення 8 190грн основного боргу суд відмовляє.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача: 75 218,57грн втрат від інфляції за період з квітня 2022 року по грудень 2025 року; 16 948,88грн 3% річних за період 16.03.2022 по 22.01.2026.

В силу ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України (в редакції, чинній на момент порушення зобов`язання з оплати) відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання зі сплати орендної плати, вимоги позивача про сплату боргу з урахуванням втрат від інфляції та процентів є обґрунтованими.

За розрахунком суду, враховуючи період прострочення, здійснені оплати, розмір основного боргу, офіційні індекси інфляції, розмір втрат від інфляції за період з квітня 2022 року по грудень 2025 року складає 62 291,41грн, а розмір 3% річних за період з 16.03.2022 по 22.01.2026 16 803,52грн.

Розбіжності у розрахунку втрат від інфляції пов`язані із застосуванням позивачем сукупного індексу інфляції без його округлення до десятої. Між тим, офіційний індекс інфляції встановлюється як за місяць, так і за рік в процентах саме до десятої, тому сукупний індекс інфляції мав визначатись в процентах з округленням до десятої.

Також, розбіжності в нарахуванні втрат від інфляції та процентів спричинені невірним визначенням позивачем базової орендної плати за травень 2022 року, що свідчить про наявність іншого розміру боргу за періоди, в яких відповідач проводив часткові оплати, що тягне за собою нарахування втрат від інфляції та процентів у розмірі 3% річних на меншу суму боргу, аніж визначено позивачем, у т.ч., за період з 16.07.2022 по 22.01.2026, за який позивач здійснив відповідні нарахування на борг з орендної плати у розмірі 141 691,25грн, хоча мав виходити із суми боргу у розмірі 133 501,25грн.

За таких обставин, вимоги про стягнення 3% річних суд задовольняє у розмірі 16803,52грн, а вимоги в частині стягнення втрат від інфляції - у розмірі 62 291,41грн; у задоволенні вимог в частині стягнення 145,36грн - 3% річних та 12 927,16грн втрат від інфляції суд відмовляє

У відзиві відповідач просив зменшити розмір процентів у розмірі 3% річних та втрат від інфляції у разі доведення вини відповідача.

Вказані вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначено, що: інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю; відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п.43).

Водночас формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала, що: з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника; отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (п.8.38).

Однак, підстав для зменшення розміру нарахованих процентів не має, оскільки проценти розраховані за ставкою (3%), що визначена законом (ч.2 ст.625 ЦК України) і сторонами не збільшувалась, отже, відсутня очевидна неспівмірність заявленого до стягнення розміру процентів.

Втрати від інфляції нараховані позивачем на суму боргу та право вимагати їх сплати від боржника передбачено ч.2 ст.625 ЦК України та такі нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права кредитора отримати грошові кошти з урахуванням втрат, спричинених знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів у державі за весь час прострочення. Отже, підстав для зменшення нарахованих позивачем до стягнення втрат від інфляції не має.

Окрім того, позивач, звертаючись з позовом, просив зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування процентів у розмірі 3% річних на суму боргу до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Так, відповідно до ч.10 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Судом враховано, що наявність судового рішення про стягнення боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє такого зобов`язання боржника, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права здійснювати нарахування процентів, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, за весь час прострочення.

Згідно ч.ч.11, 12 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»: якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, процентів у розмірі 3% річних до моменту повної оплати боргу у розмірі 133 501,25грн за такою формулою:

Сума 3% річних = С*3:КДР*Д:100,

де: С - сума основного боргу, Д - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, проценти у розмірі 3% річних нараховуються на залишок боргу за вказаною формулою.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 197 323,73грн пені за період з 16.03.2022 по 22.01.2026.

Заявлені у відповідній частині вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

В силу ч.1 ст.216, ч.1 ст.218 ГК України (норми якого підлягають застосуванню до відносин сторін, оскільки діяли на момент виникнення спірних правовідносин та укладення договору, а також у момент порушення строку оплати) підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як установлено п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ч.2 ст.343 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення договору, порушення зобов`язань відповідачем), платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені, що нараховується у зв`язку з несвоєчасним виконання грошового зобов`язання, встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

В силу ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Розмір пені, встановлений п.18.1 договору №1-1148, не перевищує максимального розміру пені відповідно до вищевказаних положень законодавства.

Проте, положеннями ч.6 ст.232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, протягом якого кредитор має право нараховувати пеню і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, якщо інше не встановлено за згодою сторін; перебіг відповідного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №907/65/18 від 12.03.2020, №916/1777/19 від 10.09.2020, №911/858/22 від 27.02.2024).

Нарахування пені позивачем за період з 16.07.2022 по 22.01.2026 на суму боргу у розмірі 141 691,25грн здійснено понад строк, встановлений ч.6 ст.232 ГК України, однак, договором або окремою угодою його сторони не передбачили за взаємною згодою можливість нарахування пені понад встановлений відповідною нормою строк.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст.232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Законом «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», який набув чинності 28.02.2025 та введений в дію з 28.08.2025, з дня якого визнано ГК України таким, що втратив чинність, ч.3 ст.549 доповнено абз.2 наступного змісту: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені».

Отже, ч.3 ст.549 ЦК України, яка не обмежує нарахування пені певним строком, яка діє на даний час, також діяла у проміжку часу, за який позивачем нараховано пеню. Разом з тим, відповідна норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не була чинною на момент виникнення правовідносин сторін - укладення договору, а також в момент порушення строку виконання зобов`язання з оплати орендної плати, у який у позивача виникло право нараховувати пеню за таке порушення протягом 6 місяців.

При цьому, суд виходить з положень ст.5 ЦК України про дію актів цивільного законодавства у часі, яка передбачає наступне: акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч.1); акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2); якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3).

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України доповнено п.7 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

З викладеного вбачається, що законодавець у наведеній нормі присічний строк визнав продовжуваним, а тому позивач у період дії карантину не обмежений шестимісячним строком нарахування пені (висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №911/858/22).

Втім, постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, скасований.

Отже, позивач міг нараховувати пеню на борг за договором з оплати частини орендної плати за липень 2022 року, понад 6 місяців у період дії карантину, тобто з 16.07.2022 (дата визначена позивачем у розрахунку) по 30.06.2023. Нарахування пені за відповідну заборгованість після 30.06.2023 є безпідставним.

За розрахунком суду, враховуючи розмір боргу, період прострочення, обмеження нарахування, визначені ч.6 ст.232 ГПК України, розмір облікових ставок НБУ у певному періоді прострочення, розмір пені за період з 16.03.2022 по 30.06.2023 (загальний період) складає 90 283,49грн.

Розбіжності у розрахунках з позивачем додатково спричинені помилкою, яка допущена при визначенні базової орендної плати за березень 2022 року, яка описана у рішенні в частині розгляду вимог про стягнення основного боргу з орендної плати.

Разом з тим, суд вважає, що розмір пені, який заявлений до стягнення з відповідача в частині, що визнана обґрунтованою судом (90283,49грн) підлягає зменшенню з наступних підстав.

Так, ч. 3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання; завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником, після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Штрафні санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного або неналежного виконання зобов`язання; такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних зобов`язань.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наведено висновок, за яким, відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення; він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним; у таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків; тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд оцінює: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер; категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в ст.551 ЦК України та в ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №904/21/24, 18.12.2024 у справі №902/517/24, 21.05.2024 у справі №910/10934/23).

У даній справі суд вважає, що розмір пені, який обгрнутовано нарахований позивачем (90283,49грн), підлягає зменшенню з наступних підстав.

Прострочення виконання зобов`язання відбулось у період введення на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022, який продовжено і який наразі триває, що спричиняє негативні наслідки для всіх учасників, що здійснюють господарську діяльність на території України, у т.ч. сторін у справі, а саме може спричиняти непередбачувані об`єктивні обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язання у строк.

У даній справі судом не встановленого того, що позивачу заподіяно збитків у певному конкретному розмірі у зв`язку з порушенням відповідачем таких зобов`язань і розмір таких збитків є таким, що дорівнює або перевищує розміру нарахованої пені; позивач не посилається на понесення ним збитків через неналежне виконання відповідачем зобов`язання з орендної плати в установлений договором строк. Окрім того, у даній справі заявлені вимоги про стягнення втрат від інфляції та процентів, що компенсують позивачу негативні наслідки від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції та інших процесів у державі, що мали місце у період порушення строку оплати.

Судом враховано, що відповідач хоч і з порушенням строку, але оплатив майже весь борг з орендної плати за спірний період, а пеня в обґрунтовано нарахованому розмірі (90283,49грн) дорівнює 17/25 залишку боргу з орендної плати за липень 2022 року, тобто більше половини, що не може вважатись співмірним.

Окрім того, суд враховує, що позивач не довів виконання ним обов`язку, передбаченого п.5.6 договору, щодо виставлення (надання) відповідачу не менше ніж за 5 банківських днів до граничного строку оплати рахунків. При цьому, виконання відповідного обв`язку позивачем надало б відповідачу можливість дізнатись, яку суму орендної плати у кожному місяці спірного періоду вважає правильною позивач, враховуючи наявність у сторін різного уявлення про її розмір у спірному періоду, що обумовлено перемовинами щодо зменшення розміру орендної плати, які не досягли логічного завершення у вигляді зміни в установленій формі умов договору у відповідній частині, та, можливо, дозволили уникнути відповідного спору, що розглядається судом.

Також, суд зважає і на те, що застосування до відповідача заявленої суми пені у повному розмірі може мати негативні наслідки для відповідача.

З урахуванням зазначених обставин, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, визначені п.6 ч.1 ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, враховуючи, що розмір штрафних санкцій є надмірним, та у даній справі не доведено того, що позивачу таким порушенням заподіяно збитків і їх розмір значно перевищує нараховану пеню, суд вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені до 19 732,37грн (10% від заявленої у позові).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 19 732,37грн пені, в частині стягнення 177 591,36грн пені суд у задоволенні позову відмовляє.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи що позов у даній справі задоволено частково, витрати на оплату позову судовим збором у розмірі 5 174,19грн понесені позивачем, підлягають частковому відшкодуванню йому за рахунок відповідача, а саме у розмірі 3 634,56грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог та враховуючи, що пеня у сумі 90 283,49грн нарахована обґрунтовано, однак, суд вирішив зменшити її розмір /(133 501,25+16 803,52+62 291,41+90283,49):100*1,5*0,8/.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо-Фуд» (ідентифікаційний код 40720198; 02152, м. Київ, пр. Тичини Павла, буд. 1В, каб. 188) на користь фізичної особи-підприємця Семенця Анатолія Івановича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) 133 501,25грн основного боргу, 16 803,52грн 3% річних, 62 291,41грн втрат від інфляції, 19 732,37грн пені, а також 3 634,56грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Нараховувати 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за такою формулою:

Сума 3% річних = С*3:КДР*Д:100, де:

С - сума основного боргу, КДР - кількість днів у році, Д - кількість днів прострочення.

2. Відмовити у задоволені позову в частині стягнення 8 190грн основного боргу, 145,36грн 3% річних, 12 927,16грн втрат від інфляції та 177 591,36грн пені.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.07.2026.

Суддя А.Р. Ейвазова