Рішення № 138463204, 23.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 липня 2026 року Справа № 903/411/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу № 903/411/26

за позовом Луцької міської ради, м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елкор», м.Луцьк

про стягнення 429 135,80 грн,

за участю представників:

від позивача: Іщик В. А. діє в порядку самопредставництва;

від відповідача: Маринкевич Л. І. директор, Ольховський М. В. адвокат (ордер серія АС № 1189684 від 02.06.2026),

в с т а н о в и в:

30.04.2026 сформовано в системі Електронний суд та зареєстровано в Господарському суді Волинської області позовну заяву Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елкор» про стягнення 429 135,80 грн, з них: 220 874,88 грн безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 174 240,14 грн збитків, завданих інфляцією, 34 020,78 грн процентів річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім цього, позивач вважає, що з моменту безпідставного збереження коштів пайової участі відповідач зобов`язаний сплатити інфляційні втрати та проценти річних від простроченої суми на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.06.2026; запропоновано відповідачу подати суду відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України.

19.05.2026 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву, в якому просить зменшити на 90% розмір інфляційних втрат, процентів річних та відмовити у стягненні 174 240,14 грн інфляційних втрат та 34 020,78 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Також зазначає, що відповідачем за погодженням з Луцькою міською радою були виконані поза межами належної товариству земельної ділянки роботи з благоустрою прилеглої території комунальної власності по вул. Боженка та вул. Мамсурова загальною вартістю 392 661,00 грн.

19.05.2026 позивач через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, в якій заперечує доводи відповідача, викладені у відзиві, та просить позовні вимоги задовольнити повністю. Звертає увагу суду, що проведені відповідачем роботи не відносяться до будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури, з відповідачем не було укладено договору про пайову участь, а також відсутнє рішення Луцької міської ради про зменшення розміру пайової участі, відтак відсутні будь-які правові підстави для зменшення пайової участі або ж зменшення штрафних санкцій внаслідок несвоєчасної оплати таких коштів.

Ухвалою суду від 03.06.2026 постановлено закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду на 08.07.2026.

Ухвалу суду від 03.06.2026 надіслано учасникам справи до їх електронних кабінетів 04.06.2026.

В судовому засіданні 08.07.2026 оголошено перерву до 23.07.2026.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідача, суд встановив, що у період із 29.01.2019 по 15.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Елкор» згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 29.01.2019 №ВЛ061190290703 було здійснено будівництво торгово-офісних приміщень на вул.Боженка, 47-б, м. Луцьк (а.с.29-31).

У подальшому вищевказаний об`єкт прийнято в експлуатацію відповідно до декларації від 09.03.2021 ВЛ101210309563 (а.с.32-34).

Код об`єкта відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000: 1230.1. Торгові центри, універмаги, магазини.

Як вбачається із декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 09.03.2021 ВЛ101210309563, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі ст.13 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).

З урахуванням положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання будівельних робіт надається замовнику саме після отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

На момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (надалі - Закон №132-ІХ).

Враховуючи те, що будівництво об`єкта розпочалося у січні 2019 року (на підставі дозволу від від 09.03.2021 ВЛ101210309563), тобто до набрання чинності Законом №132-ІХ, відповідач був зобов`язаний у період з початку будівельних робіт і до 01.01.2020 звернутися до позивача із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати належні документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта, та очікувати від органу місцевого самоврядування відповідного розрахунку і примірника договору, чого відповідач не зробив, порушивши імперативну норму ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (зазначена норма була чинною на момент початку побудови об`єкта і до 01.01.2020).

Після 01.01.2020 набув чинності Закон №132-ІХ, яким скасовано обов`язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти (пайовий внесок) до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-ІХ не сплачувалися (у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав ст. 13 Закону №132-ІХ).

Після 01.01.2020 набула чинності норма п. 13 розділу І Закону № 132-ІХ, якою було скасовано обов`язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тому, враховуючи, що під час дії цієї норми договір пайової участі укладено не було, то правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту до її виключення із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» між сторонами у цій справі не виникли.

Водночас, у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ передбачено порядок пайової участі замовника будівництва, який впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Згідно з абзацом 1 п. 2 роздіу ІІ Закону №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Із 01.01.2020 у замовників будь-яких об`єктів будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Абзацом 2 п. 2 розділу ІІ Закону №132-ІХ встановлено:

- розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом).

- порядок пайової участі - замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення його в експлуатацію у березня 2021 року сплатити пайовий внесок.

Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення його в експлуатацію надає право позивачу на стягнення цих коштів у відповідності до ст. 1212 ЦК України.

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі.

Верховний Суд, розглядаючи подібні справи ( постанова від 19.02.2025 у справі №903/468/24), виходить з того, що наведені висновки з приводу застосування абз. 2 п. 2 розд ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону за №132-ІХ у аналогічних спірних правовідносинах у повній мірі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об`єкта в експлуатацію такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі, право позивача Луцької міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.

Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі Великою Палатою Верховного Суду наведені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

Крім цього, у постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд зазначив, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Законом №132-ІХ обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування, правова підстава для такого повернення - ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов`язок та самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття об`єкта в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об`єкта будівництва в експлуатацію відповідач без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

Також Верховний Суд у справі №910/6226/23 (постанова Касаційного господарського суду від 03.12.2024) наголосив, що за приписами Закону №132-ІХ пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Відтак, пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов`язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Саме фактор будівництва об`єкту комерційного призначення є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Законом №132-ІХ передбачено, що розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Станом на 01.01.2020 було чинним Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька у новій редакції (надалі Положення), яке затверджене рішенням Луцької міської ради від 24.12.2019 № 68/85 (загальнодоступне за посиланням: https://www.lutskrada.gov.ua/documents/pro-zatverdzhennia-u-novii redaktsii-polozhennia-pro-poriadok-zaluchennia-rozrakhunku-rozmiru-i-vykorystannia koshtiv-paiovoi-uchasti-u-rozvytku-infrastruktury-mista-lutska), тобто вже після прийняття Закону №132-ІХ (20.09.2019).

Як вбачається із пояснювальної записки до проєкту рішення Луцької міської ради від 24.12.2019 № 68/85 - проєкт рішення міської ради розроблений відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закон №132-ІХ) у зв`язку з чим виникла необхідність приведення Положення до вимог чинного законодавства.

Вищенаведене Положення, було скасовано рішенням Луцької міської ради від 26.10.2022 № 36/43.

Рішення Луцької міської ради від 24.12.2019 № 68/85, яким затверджено вказане Положення, є регуляторним актом.

У постанові від 18.11.2025 (справа № 918/1211/24) Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до пп.1 абз.2 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта та для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

З огляду на зазначене, в абз.2 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX міститься розмір пайової участі, яку замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Тобто, зазначена норма права надає замовнику будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та уклав договір про пайову участь, так і замовникам, які розпочали його до 01.01.2020 і не уклали договори або розпочали будівництво в 2020 році, однакові можливості (встановлює однаковий розмір пайової участі - розмір, який встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності Законом №132-IX) щодо сплати пайової участі.

Крім цього, у вказаній постанові Верховним Судом наголошено, що розрахунок коштів пайової участі необхідно було проводити саме на підставі діючого акту органу місцевого самоврядування, яким і визначена сума коштів пайової, яка підлягала стягненню. Беручи до уваги вищенаведене, при розрахунку коштів пайової участі, які підлягають стягненню з відповідача, слід керуватися нормами Положення, яке було чинним станом на 01.01.2020.

Нормами цього Положення передбачено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці міста перераховують до місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька визначається у договорі, укладеному з Луцькою міською радою, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначена згідно з національними стандартами (ДСТУ) та відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла для Волинської області, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізую державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (Мінрегіон) на момент отримання дозвільних документів на будівництво об`єкта.

Загальна кошторисна вартість нового будівництва нежитлових будівель та споруд визначається згідно з національними стандартами (ДСТУ), але приймається до розрахунку не меншою опосередкованої вартості спорудження житла для Волинської області, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (Мінрегіон) на момент отримання дозвільних документів на будівництво.

У випадку відсутності кошторису будівництва вартість будівництва визначається як опосередкована вартість спорудження житла для Волинської області, затверджена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (Мінрегіон) на момент отримання дозвільних документів на будівництво.

На момент подання відповідачем повідомлення про початок будівельних робіт (дозвільний документ від 29.01.2019 №ВЛ061190290703) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 06.12.2018 № 335.

Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 11390 грн. Згідно із зареєстрованою декларацією про готовність об`єкта до експлуатації від 09.03.2021 ВЛ101210309563 загальна площа приміщень прийнятого в експлуатацію об`єкта будівництва становить 484,4 кв.м..

Враховуючи наведене та зважаючи на норми Положення розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 220 874,88 грн, виходячи з розрахунку: 484,4 кв.м. х 11390 грн = 5 517 316 грн; 5 517 316 грн х 4% = 220 874,88 грн.

Позивач просить також стягнути з відповідача 174 240,14 грн збитків, завданих інфляцією, 34 020,78 грн процентів річних за період з 10.03.2021 по 27.04.2026.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Оскільки об`єкт було здано відповідачем в експлуатацію 09.03.2021, але до цього часу кошти пайової участі відповідач не сплатив, то відповідач допустив порушення строку виконання зобов`язання.

Згідно з розрахунком позивача (а.с.40-42) за період з 10.03.2021 по 27.04.2026 нараховано 174 240,14 грн збитків, завданих інфляцією, 34 020,78 грн процентів річних.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України суд не вправі виходити за межі позовних вимог.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про правильність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 34 020,78 грн процентів річних.

Щодо нарахування 174 240,14 грн збитків, завданих інфляцією, суд дійшов висновку про те, що обчислені не правильно, оскільки сума збитків, завданих інфляцією за період з 10.03.2021 по 27.04.2026 становить 179 771,75 грн, однак суд не вправі виходити за межі позовних вимог, а тому до стягнення підлягають збитки, завдані інфляцією, на суму 174 240,14 грн.

Для розрахунку інфляційних втрат та процентів річних за період з 10.03.2021 по 27.04.2026 включно взято загальну суму безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний період у розмірі 220 874,88 грн.

Щодо тверджень відповідача про виконані поза межами належної товариству земельної ділянки роботи з благоустрою прилеглої території комунальної власності по вул. Боженка та вул. Мамсурова загальною вартістю 392 661,00 грн.

Аналіз змісту норм ч.1 ст.40, ч.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції, чинній станом на момент отримання дозволу на будівництво) у сукупності свідчить, що: по-перше, величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування; по-друге, в разі якщо технічними умовами, у разі їх наявності на момент укладення договору, передбачається необхідність будівництва /замовником об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується, що має бути узгоджено сторонами у договорі.

У разі відсутності укладеного договору про пайову участь відшкодування замовнику будівництва різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту відбувається на підставі рішення органу місцевої влади про вартість такого відшкодування. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №917/1854/21, від 22.11.2023 у справі №917/1855/21, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.

Проте, відповідач, як замовник будівництва, не укладав договору пайової участі, не звертався до Луцької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020. Доказів прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо відшкодування замовнику будівництва різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту суду не подано. Відтак, доводи відповідача не можуть бути підставою для відмови у задоволені позову.

Відповідач у відзиві також посилався на лист від 25.02.2021 року, який ТзОВ «Елкор» направило на адресу Управління капітального будівництва Луцької міської ради, в якому товариство просило надати роз`яснення щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту по об`єкту та повідомило, що договір з Луцькою міською радою не укладався.

Однак, жодних доказів того, що такий лист дійсно був направлений відповідач суду не надав, а тому факт направлення такого листа Управлінню капітального будівництва Луцької міської ради не підтверджений, а тому не береться судом до уваги.

Щодо клопотання відповідача про зменшення на 90 % розміру збитків, завданих інфляцією та 3 % річних.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).

Оскільки між сторонами не було укладено договору, яким міг бути встановлений інший розмір процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23), від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат. Висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат та трьох відсотків річних,є необґрунтованими.

Відзив відповідача не містить доводів про неправильність розрахунку позивачем розміру коштів, заявлених до стягнення з відповідача, а відтак на підставі ч.4 ст.165 Господарського процесуального кодексу України відповідач позбавлений права заперечувати проти цієї обставини під час розгляду справи по суті.

У зв`язку із задоволенням позову на відповідача на підставі ст.129 ГПК України слід покласти судові витрати по справі у розмірі 5 149,63 сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст.ст.73, 74, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Елкор» (вул.Боженка,47Б, м.Луцьк, Волинська область, 43017, код ЄДРПОУ 31102333) на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 34745204)

- 220 874 грн 88 коп. безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту;

- 174 240 грн 14 коп. збитків, завданих інфляцією;

- 34 020 грн 78 коп. процентів річних;

- 5 149 грн 63 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення виготовлено і підписано 24.07.2026

Суддя І. О. Якушева