Рішення № 138462488, 24.07.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/4324/26

Провадження № 2/727/1834/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 липня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді Дубець О.С.

за участю секретаря судового засідання Чебуришкіної Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду м. Чернівців за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог та процесуальні дії вчинені в ході справи

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ціна позову становить 25578,00 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з 2662,40 грн судового збору та витрати на професійну правову допомогу в сумі 8000,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 09 квітня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи вирішено проводити з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу наданий строк для подання заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та надання відзиву на позовну заяву.

Заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача не надійшло.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 ЦПК України, клопотав про розгляд справи у його відсутності, вимоги, викладені в позові, підтримав повністю та просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач до суду не з`явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями статтями 130, 131 ЦПК України, про що у справі є належні докази. Про причини неявки не повідомив.

Відповідно до статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе, на підставі статті 280 ЦПК України, розглянути вказану справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів та ухвалити у справі заочне рішення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у справі доказів.

Стислий виклад позиції учасників справи

Позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» обґрунтовані такими доводами.

13 січня 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 435173 про надання споживчого кредиту згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 7000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ «ЛІНЕУРА Україна».

16 листопада 2020 року ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» уклали договір факторингу № ККЛУ-16112020 згідно з умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» , включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 435173 від 13 січня 2020 року.

Відповідач зі свого боку не виконав умови договору в результаті чого у нього виникла заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», яка станом на дату подання позову становить 25578,00 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту 7000,00 грн; заборгованості за процентами 15960,00 грн; заборгованість за штрафом 2618,00 грн.

У зв`язку із порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору, а також відповідно до статей 509, 526, 1054 ЦК України, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду із вказаним позовом.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом

Дослідивши докази по справі судом встановлені такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 13 січня 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» (далі Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі Позичальник) було укладено Договір № 435173 про надання споживчого кредиту (далі - Договір) за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 7000,00 грн (п. 1.1 Договору), зі строком користування - 30 днів (п. 1.2 Договору) та можливістю продовження цього строку (п. 1.7 Договору), зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 1,90% від суми позики за кожний день користування позикою (п. 1.3.1, 1.3.2 Договору).

Вказаний договір був підписаний з боку Товариства директором, а з боку Споживача відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Т238.

Відповідно до Додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 435173 від 13.01.2020, Сторони погодили графік платежів, загальну вартість кредиту для споживача та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит. Вказаний додаток був підписаний з боку Товариства директором, а з боку Споживача - відповідачем ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Т238.

Відповідно до п. 6 Паспорта споживчого кредиту сторони погодили сплату штрафу в розмірі 1,1% від суми позики за один день існування порушення.

Відповідно до інформації, наданої АТ «Приват Банк» у листі від 21.04.2026 № 20.1.0.0.0/7-260414/84221-БТ, на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) на яку 13.01.2020 відбулось зарахування коштів в розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до довідки про перерахування суми кредиту вих. №1-0701 від 07.01.2026, виданої ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», встановлений факт здійснення платіжної операції ТОВ «ЛІНЕУРА Україна», а саме: 13.01.2020 о 01:01:01 здійснено платіж у сумі 7000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_4 , номер транзакції в системі iPay.ua 46400941, із призначенням платежу зарахування грошових коштів.

16 листопада 2020 року ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» уклали договір факторингу № ККЛУ-16112020 згідно з умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» , включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 435173 від 13 січня 2020 року.

Згідно з розрахунку заборгованості за договором № 435173 від 13.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 становить 25578,00 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту 7000,00 грн; заборгованості за процентами 15960,00 грн; заборгованість за штрафом 2618,00 грн.

З урахуванням наведеного судом встановлено, що предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по отриманому та неповернутому кредиту, відсоткам за користування отриманими коштами та штрафними санкціями.

Релевантні джерела права й акти, їх застосування та позиція суду

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Щодо укладення кредитного договору

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина друга статті 639 ЦК України визначає, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що 13 січня 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 435173 про надання споживчого кредиту. Вказаний договір укладено між сторонами в електронній формі. Кредитний договір відповідачем підписаний електронним підписом із застосуванням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) Т238.

Також за допомогою цього одноразового ідентифікатора відповідач підписав Додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту від 13.01.2020, яким Сторони погодили графік платежів, загальну вартість кредиту для споживача та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит. Перед підписанням Договору відповідач ознайомився із Паспортом споживчого кредиту, який також підписав одноразовим ідентифікатором Т238, в якому зазначені всі істотній умови надання кредиту та користування кредитними коштами, в тому числі строк на який надається кредит, проценти за користування коштами, порядок повернення кредиту та наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» кредитні договори, укладенні в електронній формі, вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Щодо стягнення заборгованості за основною сумою боргу та процентам

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 Договору № 435173 від 13 січня 2020 року про надання споживчого кредиту, відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 7000,00 грн строком на 30 днів, з можливістю продовження строку кредитування. За умовами договору сторони погодили процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,90 % від суми кредиту за кожний день користування.

Кошти були перераховані відповідачу шляхом грошового переказу за допомогою платіжної системи ТОВ «Універсальні платіжні рішення», на банківську картку № НОМЕР_4 в розмірі 7000,00 грн - 13.01.2020.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, розмір нарахованих процентів за користування кредитом становить 15960,00 грн.

Відповідач не надав суду докази, які б спростовували, як факт надання кредиту в розмірі, визначеному договором, так і розмір нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Доказів погашення заборгованості по отриманому кредиту та нарахованим процентам відповідачем також надано не було.

Щодо стягнення заборгованості за штрафними санкціями

Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування штрафних санкцій у розмірі 2618,00 грн відповідно до п. 4.4 Договору, згідно з яким у випадку прострочення повернення суми позики клієнт зобов`язаний сплатити Товариству неустойку у вигляді штрафу в розмірі 1,1 % від суми позики, що становить 77,00 грн за кожен день існування порушення.

Разом із тим, відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України № 691-IX від 16 червня 2020 року), у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), або у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 на всій території України було встановлено карантин, який у подальшому неодноразово продовжувався та тривав до 30 червня 2023 року.

Судом встановлено, що штрафні санкції, згідно з розрахунком заборгованості, нараховані за період з 16.02.2020 по 12.05.2020, тобто в період дії встановленого на території України карантину.

З урахуванням положень пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України суд доходить висновку, що позивач не мав правових підстав для нарахування та стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у період дії карантину.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 2618,00 грн задоволенню не підлягають.

Щодо правомірності стягнення заборгованості на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»»

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 514 ЦК України визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 435173 про споживчий кредит від 13 січня 2020 року на підставі Договору відступлення права вимоги № ККЛУ-16112020 від 16 листопада 2020 року.

З урахуванням наведеного вище ОСОБА_1 має непогашену заборгованість по Договору споживчого кредиту, який є предметом даного позову, перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»».

Висновки суду за результатами розгляду справи

Щодо суті позовних вимог

Таким чином, беручи до уваги досліджені в ході розгляду справи докази та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що зобов`язання не виконуються з вини відповідача та з урахуванням наведеного в мотивувальній частині обґрунтування позиції суду, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягає стягненню заборгованість за Договором № 435173 про споживчий кредит від 13 січня 2020 року в розмірі 22960,00 грн, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 7000,00 грн; прострочена заборгованість за сумою процентів 15960,00 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (далі Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Апологет» був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року сторони домовились, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» доручило Адвокатському об`єднанню «Апологет» надати юридичну допомогу по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 .

Так, зокрема, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 8000,00 грн, на підтвердження яких долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, копію акту № 1133 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 09 березня 2026 року, копію детального опису наданих послуг від 01 липня 2025 року за договором про надання правової (правничої) допомоги від 09 березня 2026 року на суму 8000,00 грн.

Суд вважає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, необхідно враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 ЦПК України.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору, ціну позову, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, що, на думку суду, відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, а відтак цю вимогу позивача слід задовольнити частково.

З урахуванням наведеного розмір витрат на професійну правничу допомогу, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, становить 4000,00 грн.

Так, частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» задоволені частково, стягненню підлягає сума судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог.

За розгляд справи судом першої інстанції ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» сплатило судовий збір в розмірі 2662,40 грн. Отже, сума судового збору, яка підлягає стягненню, становить 2389,89 грн (2662,40 грн * (22960,00 грн / 25578,00 грн)).

Розмір витрат на професійну правничу допомогу, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, становить 3590,58 грн (4000,00 грн * (22960,00 грн / 25578,00 грн)).

Керуючись статтями 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» заборгованість за Договором № 435173 про надання споживчого кредиту від 13 січня 2020 року в розмірі 22960,00 грн (двадцять дві тисячі дев`ятсот шістдесят грн 00 коп.), яка складається з: простроченої заборгованість за сумою кредиту - 7000,00 грн та простроченої заборгованості за сумою процентів 15960,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2389,89 грн (дві тисячі триста вісімдесят дев`ять грн 89 коп.) та послуги на професійну правничу допомогу в розмірі 3590,58 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто грн 58 коп.)

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його повного складання до Чернівецького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»» юридична адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, 4-й поверх, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Дата складання повного судового рішення 24 липня 2026 року.

Суддя Дубець О.С.