Рішення № 138460303, 24.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4723/26

Провадження № 2/204/3585/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каверіна 1» про встановлення невідповідності виписки протоколу, відсутності прийнятих рішень, -

У С Т А Н О В И В:

23 квітня 2026 року позивачка ОСОБА_1 , через представника, звернулася до суду із позовом до відповідача ОСББ «Каверіна 1», в якому просить суд визнати, що виписка з протоколу № 6 від 13 листопада 2016 року не відповідає змісту протоколу загальних зборів співвласників, є недостовірним доказом, який не може підтверджувати факт прийняття рішень загальними зборами співвласників ОСББ, заборони її використання відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням уточнень від 04 травня 2026 року зазначає, що 13 листопада 2016 року відбулися загальні збори співвласників багатоквартирного будинку ОСББ «Каверіна 1», які оформлені протоколом № 6, на яких не відбулося затвердження розміру внесків, створення ремонтного та інших фондів, затвердження кошторису тощо. Водночас, як підставу для нарахування розміру внесків співвласникам, які вони повинні сплачувати на рахунок ОСББ, правлінням ОСББ постійно використовується виписка з протоколу № 6 від 13 листопада 2016 року, яка містить незаконні рішення, які відсутні у даному протоколі. Стверджує, що виписка не відповідає змісту цього протоколу та не підтверджується матеріалами голосування. Вказує, що Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», передбачено, що для утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території ОСББ визначає перелік та розмір внесків і платежів, які для цього призначені та створення різних фондів об`єднання. Вказані питання належать до виключної компетенції загальних зборів співвласників ОСББ та не може бути вирішені іншими органами управління ОСББ (в даному випадку правлінням ОСББ, самоправно й протизаконно створює ремонтний фонд й встановлює розмір внесків та платежів співвласникам). Зазначає, що рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників вважається прийнятим, якщо за нього проголосували дві третини загальної кількості усіх співвласників ОСББ. Відповідні внески та платежі, які визначені загальними зборами співвласників ОСББ, починають нараховуватись з дати прийняття рішення загальними зборами співвласників ОСББ. Стверджує, що такого майже не відбувалося взагалі, на жодних, нечисленних зборах співвласників ОСББ. Виписка з протоколу № 6 від 13 листопада 2016 року, використовується відповідачем ОСББ «Каверіна 1», як підтвердження існування буцімто рішень загальних зборів, які фактично жодним чином не приймались та не затверджувалися загальними зборами. Зазначені у виписці незаконні рішення, зокрема щодо затвердження кошторису, розміру внесків, створення ремонтного та резервного фондів, створюють для неї додаткові, протиправні грошові зобов`язання. Стверджує, що внаслідок протиправних дій, недобросовісний відповідач ОСББ «Каверіна 1», має можливість здійснювати їй нарахування платежів, без законного та належного правового підґрунтя. Так, зокрема зазначає, що відповідачем протиправно їй був нарахований за період з 207 по 2025 рік незаконний борг по внескам, з подвійною пенею та інфляційними витратами, а також борг в не утворений й незатверджений загальними зборами співвласників ОСББ, ремонтний фонд об`єднання. Стверджує, що такі незаконні дії відповідача порушують її право - не нести витрати, які не встановлені у законному порядку та не виконувати обов`язки перед відповідачем, які не були прийняті загальними зборами співвласників. Водночас, зазначає, що виписка не є самостійним документом, є похідною від протоколу, тому вона не може змінювати або доповнювати його зміст, а лише відтворювати протокол, а не створювати нові рішення. Спираючись на практику Верховного Суду щодо пріоритету первинного документа (справи № № 910/10006/19, 910/8472/20, 916/2084/19, 922/989/20 та 922/1374/18), позивачка стверджує, що оспорювана виписка, яку використовує ОСББ, є недостовірною та такою, що не має юридичної сили, а тому не може використовуватися судом як доказ, органом самоврядування чи іншою владною інституцією. Тому прохає суд визнати, що виписка з протоколу № 6 від 13листопада 2016 року не відповідає змісту протоколу № 6 загальних зборів співвласників від 13 листопада 2016 року, є недостовірним доказом, який не може підтверджувати факт прийняття рішень загальними зборами співвласників ОСББ, заборони її використання відповідачем.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачці надано термін на усунення недоліків (а. с. 20 та на звороті).

04 травня 2026 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 28 квітня 2026 року, позивачкою усунуто (а. с. 22-60).

Ухвалою суду від 06 травня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 61), яка надіслана учасникам справи 06 травня 2026 року за вихідним № 12868/26-вих/2/204/3585/26 (а. с. 62).

21 травня 2026 року на адресу суду надійшов відзив голови правління ОСББ «Каверіна 1» Трубіциної Н.М. (а. с. 66 69), в якому вона позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає, що реєстрація статуту ОСББ (або змін до нього) здійснюється у державного реєстратора або нотаріуса. Вказує, що для державної реєстрації статуту/змін до статуту ОСББ потрібні: протокол установчих зборів або загальних зборів співвласників. Статут ОСББ (або його нова редакція) у двох примірниках, листки письмового опитування (якщо голосування проводилося письмово), реєстр учасників зборів та заява про державну реєстрацію юридичної особи. Зазначає, що витяг з протоколу загальних зборів ОСББ це офіційний документ, який містить лише ту частину інформації з повного протоколу, що стосується конкретного питання. Він має таку ж юридичну силу, як і оригінал, і використовується для підтвердження рішень або повноважень без розголошення всього тексту зборів. Стверджує, що на державну реєстрацію ОСББ був поданий витяг зі статуту з додатками, що стосується виключно питань затвердження нової редакції статуту та обрання правління ОСББ «Каверіна 1». При цьому, зазначає, що законодавством не передбачена державна реєстрація визначення внесків, створення ремонтного фонду та інших питань внутрішньої діяльності ОСББ. Зазначає, що позивачкою не надано суду жодного доказу порушення її прав відповідачем; не зазначено жодних обставин (фактів), якими обґрунтовувались її вимоги і заперечення; не надано доказів на їх підтвердження, не зазначено наявність інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи та будь-яких підстав для задоволення заявлених нею позовних вимог. Також вказує на те, що позивачка не конкретизувала в позовній заяві переліку дій ОСББ, які на її думку призвели до порушення її прав, як споживача, а також прав інших мешканців будинку; не надала на підтвердження заявленої позовної вимоги, будь-яких доказів, які б підтверджували порушення прав позивача. Стверджує, що відповідачка, жодного разу не представила правлінню ОСББ інформацію про власників квартири, та їх представників, натомість жила, користувалася загальним майном та обладнанням будинку, але при цьому не сплачувала внесків на його утримання ані ЖЕК «Південне», ані ОСББ, тому має заборгованість по ним. Вважає, що подання даного позову є зловживанням позивачки власними правами, що суперечить завданням судочинства, оскільки мотивоване лише бажанням останньої уникнути відповідальності за невиконання нею власних зобов`язань щодо утримання майна співвласниками багатоквартирного будинку, зокрема виконання рішення суду у справі № 204/9757/25 щодо стягнення з неї заборгованості про внескам, яке набрало законної сили. Тому прохає суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Разом з цим, заявляє про застосування строків позовної давності, оскільки оспорюваний протокол датований 13 листопада 2016 року, а з даним позовом позивачка звернулася до суду лише у квітні 2026 року, зі спливом більше 9 років, тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

29 травня 2026 травня на адресу суду надійшла відповідь представника позивачки адвоката Забари В.В. на відзив (а. с. 83-89), в якій він зазначає, що відзив відповідача не стосується предмету спору й складений з порушенням вимог ст. 178 ЦПК України.

Так, в обґрунтування відповіді на відзив зазначає, що відзив не містить заперечень, щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується. Відповідач посилається на реєстрацію статуту ОСББ, внески на утримання будинку, борги тощо, які не є предметом спору із посиланням на нібито якісь докази (наче б то, повна версія протоколу, опис документів для реєстрації), які відповідач надав суду та посилання відповідача на норми права, які або мають застарілу редакцію, або взагалі вже втратили чинність. Вказує, що так звана повна версія протоколу й опис документів для реєстрації, які відповідач додав до відзиву, викликає багато питань, оскільки ці докази не підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а навпаки, підтверджують у повному обсязі обставини позовних вимог позивача. Зазначає, що предметом спору є те, що надана відповідачем виписка з протоколу № 6 загальних зборів від 13 листопада 2016 року, містить питання та рішення, які не підтверджуються офіційним протоколом № 6 загальних зборів від 13 листопада 2016 року, наявним у реєстраційній справі відповідача, яка знаходиться у державного реєстратора, а також не підтверджуються листами письмового опитування співвласників, які є невід`ємним додатком до цього офіційного протоколу. Вказує, що витяг або виписка з протоколу за своєю суттю є похідним документом, який може відтворювати лише певну частину змісту основного документа, протоколу. Такий документ не може створювати нові питання порядку денного, нові рішення загальних зборів або нові результати голосування, яких немає в самому протоколі та первинних документах голосування. Отже, для правильного вирішення справи не має визначального значення, як саме відповідач називає документ «витяг» чи «виписка2. Натомість визначальним є те, чи відповідає зміст цієї виписки основному документу, - офіційному протоколу № 6 загальних зборів від 13 листопада 2016 року, а також усім додаткам до нього, який є у реєстраційній справі відповідача. Стверджує, що у даному випадку, така відповідність відсутня, оскільки отриманий позивачем із реєстраційної справи відповідача протокол зі штампом «згідно з оригіналом», підтверджує винятково той факт, що відповідачем на державну реєстрацію було подано саме оригінал протоколу № 6 загальних зборів від 13 листопада 2016 року, а не витяг з нього. При цьому зазначає, зі змісту офіційного протоколу № 6 загальних зборів від 13 листопада 2016 року (який перебуває у реєстраційній справі та засвідчений як такий, що відповідає оригіналу), вбачається, що порядок денний зборів, не стосувався затвердження кошторису, встановлення обов`язкових внесків, створення ремонтного фонду, резервного фонду, фонду боржників, обмеження користування спільним майном, участі у програмах енергоефективності, взаємовідносин із КП «Теплоенерго», дозволу ПАТ «Дніпрогаз» або інших фінансово- господарських питань. Зазначає, що у відзиві відповідача, немає пояснення, чому на державну реєстрацію не було подано примірник «повного протоколу» (повна версія), та чому наданий на реєстрацію примірник протоколу він вважає витягом з додатками. Вважає, що наявність у реєстраційній справі відповідача, офіційного й повного протоколу № 6 загальних зборів ОСББ від 13 листопада 2016 року, зі штампом «згідно з оригіналом», який не містить спірних питань, ставить під обґрунтований сумнів, походження та достовірність документа, який відповідач додав до відзиву як «повний протокол», повну його версію. Вказує на те, що виписка з протоколу також не відповідає наданому відповідачем до відзиву «повному протоколу» № 6 загальних зборів, оскільки: розділ І не відповідає аналогічному розділу у протоколі; пункти 2, 5, 7 порядку денного у вказаних документах різні; окремий розділ «Організаційні питання проведення зборів» вказаний у виписці, відсутній у протоколі; розділ ІІІ, щодо розгляду питання порядку денного пункту 2 відсутній у виписці, а пункту 5 не відповідає дійсності, тощо. Більш того, стверджує, що є ще один нотаріально посвідчений протокол загальних зборів ОСББ «Каверіна 1» від 13 листопада 2016 року, але без номеру, який також не узгоджується з «повним протоколом» та випискою з нього, яка міститься в реєстраційній справі ОСББ. Вважає, що саме відповідач повинен був надати суду повні, достовірні та несуперечливі докази прийняття ним спірних рішень, натомість останній не спростував у відзиві заявлених нею позовних вимог, а навпаки підтвердив її сумніви щодо наявності істотних розбіжностей між офіційними документами. Тому прохає суду не брати до уваги відзиві відповідача до уваги, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Станом на день розгляду справи відповідач не скористався правом на подання заперечень на відповідь на відзив, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про залишення без задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що 02 жовтня 2007 року в реєстрі зареєстровано ОСББ «Каверіна 1» (ЄДРПОУ 35446968), з основним видом діяльності 81.10 комплексне обслуговування об`єктів (основний).

13 листопада 2016 року відбулися загальні збори співвласників ОСББ «Каверіна 1», які оформлені протоколом № 6, який складений 21 листопада 2016 року (а. с. 72-79 та на звороті).

З Єдиного реєстру судових рішень судом встановлено, що у провадженні Чечелівського районного суду міста Дніпра перебувала цивільна справа № 204/9757/25 за позовом ОСББ «Каверіна 1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, пені та інфляційних нарахувань, в якій 2025 грудня 2025 року судом ухвалено рішення, яке в подальшому скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року з ухваленням нового рішення у справі. Так, постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2026 року позовні вимоги ОСББ «Каверіна 1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, пені та інфляційних нарахувань задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСББ «Каверіна 1» заборгованість з утримання будинку та прибудинкової території у сумі 24 538 гривень 71 копійка, заборгованість по внескам до ремонтного фонду у сумі 2 935 гривень 80 копійок, пеню у розмірі 7 000 гривень та інфляційні нарахування у розмірі 7 874 гривні 90 копійки, а всього 42 349 гривень 41 копійка. В іншій частині позовних вимог судом відмовлено.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20 ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Так, звертаючись з указаними позовом до суду позивачка посилаючись на те, що надана їй відповідачем виписка з протоколу ОСББ № 6 від 13 листопада 2016 року не відповідає отриманому нею з реєстраційної справи протоколу загальних зборів ОСББ, оскільки зазначеним документом встановлюється розмір обов`язкових внесків для власників приміщень, а дійсним протоколом таке питання не вирішувалося, чим порушуються її майнові права.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Нормами ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Крім того, вимогами ч. 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов`язує.

Відповідно до вимог ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Суд зазначає, що правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих і нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Так, приписами ст. 1 цього закону визначено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно з вимогами ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори, до виключної компетенції яких відноситься, зокрема затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.

Аналогічна повноваження зборів співвласників викладені і в ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

В свою чергу, приписами ст. 15 ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що співвласник зобов`язаний, зокрема виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Крім того, обов`язок співвласників виконувати рішення зборів співвласників визначений і у ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Приписами ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено обов`язки співвласників багатоквартирного будинку, зокрема: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; виконувати рішення зборів співвласників; забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку; додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства; забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

За змістом ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом, входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.

Таким чином, прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку.

З аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526 ЦК України, статей 1, 5, 7, 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статей 15, 20, 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» в їх системному взаємозв`язку вбачається, що кожний власник квартири у багатоквартирному будинку є одночасно співвласником спільного майна такого будинку, зокрема, приміщень загального користування та прибудинкової території, який має обов`язок щодо утримання зазначеного майна.

Обов`язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг (централізованого опалення) щодо нього входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Приписами ч. 3 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Вимогами ст. 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», з-поміж іншого, встановлено, що співвласник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі. Аналогічна норма міститься і в ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, дослідивши наявні у справі докази, зокрема надану позивачкою виписку з протоколу зборів ОСББ «Каверіна 1» № 6 від 13 листопада 2016 року (а. с. 38-39), отриманий нею протокол зборів ОСББ «Каверіна 1» № 6 від 13 листопада 2016 року з реєстраційної справи об`єднання (а. с. 28-30), а також наданий відповідачем повний протокол зборів ОСББ «Каверіна 1» № 6 від 13 листопада 2016 року, суд встановив, що по-перше, вони повністю відповідають один одному за змістом, а відтак твердження позивачки про невідповідність виписки змісту протоколу не знайшли свого підтвердження та спростовані дослідженими доказом матеріалами справи.

По-друге, суд зазначає, що оскаржувана виписка з протоколу за своєю юридичною природою не є самостійним рішенням органу управління ОСББ, правочином чи актом індивідуальної дії, а вона є лише інформаційним (технічним) документом витягом, що відтворює частину змісту первинного документа (протоколу Загальних зборів). Сама по собі виписка не породжує та не змінює цивільних прав чи обов`язків позивачки, оскільки обов`язок зі сплати внесків виникає у співвласника безпосередньо з вимог закону, а його розмір з прийнятого загальними зборами ОСББ рішення, оформленого протоколом.

Крім того, суд зазначає, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту.

Так, здійснюючи правову оцінку обраного позивачкою засобу захисту, суд зазначає, що тлумачення статей 15, 16 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування, а тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є оскарження рішення ОСББ щодо встановлення конкретного розміру внесків, а не визнання виписки такою, що не відповідає змісту протоколу зборів ОСББ.

Більш того, суд зазначає про безпідставне посилання позивачки в обґрунтування своїх вимог на судову практику Верховного Суду, оскільки вказані останньою постанови Верховного Суду у зазначених справах взагалі не ухвалювалися, а правовідносини у наведених нею прикладах не є тотожними та релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Водночас, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суди враховують лише правові висновки щодо застосування норм права, безпосередньо викладені у постановах Верховного Суду.

Посилання позивачкою на висновки Верховного Суду від 03 грудні 2020 року у справі № 910/10006/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/8472/20, від 10 вересня 2020 року у справі № 916/2084/19, від 01 грудня 2020 року у справі № 922/989/20 та від 19 березня 2019 року у справі № 922/1374/18, які судом касаційної інстанції не виносилися, свідчить про безпідставність її доводів, суперечить обов`язку доказування, визначеному статтями 12, 81 ЦПК України, та додатково підтверджує процесуальну недобросовісність позивачки.

Щодо застосування строків позовної давності заявлених у відзиві відповідачем суд зазначає наступне.

Так, приписами ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимули суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист пре установленого строку.

Приписами ст. 257 ЦК України визначено строк загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі та є підставою для відмови у позові.

Разом з цим, суд зазначає про те, що не приймає до уваги заяву відповідача, оскільки виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № № 712/8916/17 від 07 липня 2020 року, 369/6892/15-ц від 22 травня 2018 року, 367/6105/16-ц від 31 жовтня 2018 року, 575/476/16-ц від 07 листопада 2018 року, 183/1617/16 від 14 листопада 2018 року, 504/2864/13 від 28 листопада 2018 року, 522/2202/15-ц від 05 грудня 2018 року, 2004/1979/12 від 07 серпня 2019 року, 522/1029/18 від 18 грудня 2019 року, 372/266/15-ц від 16 червня 2020 року.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що майнові права позивачки випискою не порушені, оскільки вона повністю відповідає дійсному змісту рішення ОСББ, а обраний нею спосіб захисту є неналежним (оскільки виписка є лише похідним документальним відображенням рішення, відтак належним та ефективним способом захисту в цьому випадку є безпосереднє оскарження самого рішення загальних зборів ОСББ, оформленого протоколом), а задоволення даного позову не відновить жодних її прав, тим більше, коли є рішення суду про стягнення з останньої заборгованості зі сплати внесків на користь ОСББ, що гарантує дотримання принципу правової визначеності, суд доходить переконливого висновку, що подаючи такий позов, остання намагається штучно затягнути строки виконання вже ухваленого рішення суду про стягнення з неї заборгованості, яке набрало законної сили, у зв`язку з чим, суд відмовляє в позові саме з підстав його необґрунтованості, без застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСББ «Каверіна 1» про встановлення невідповідності виписки протоколу, відсутності прийнятих рішень, не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі приписів ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог позивачці відмовлено, судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Каверіна 1» (49008, м. Дніпро, вул. Професора Герасюти, буд. 1; ЄДРПОУ 35446968) про встановлення невідповідності виписки протоколу, відсутності прийнятих рішень залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна