Ухвала суду № 138458755, 24.07.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 753/6726/26

Номер провадження № 2/521/8422/26

УХВАЛА

24 липня 2026 року м. Одеса

Суддя Хаджибейського районного суду міста Одеси Шевчук Н.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБЕР ВОШ» (м. Одеса, Дальницьке шосе, 1, ЄДРПОУ:43190157) про визнання безпідставним утримання коштів, їх стягнення, відшкодування збитків та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБЕР ВОШ» про визнання безпідставним утримання коштів, їх стягнення, відшкодування збитків та моральної шкоди, в якому просить суд: визнати безпідставними утримання ТОВ «КІБЕР ВОШ» коштів, належних ОСОБА_1 ; стягнути з ТОВ «КІБЕР ВОШ» на користь ОСОБА_1 сплачені ним грошові кошти у сумі 11211,45 доларів США за офіційним курсом НБУ на день платежу; стягнути з ТОВ «КІБЕР ВОШ» на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 5000 доларів США за офіційним курсом НБУ на день платежу; стягнути з ТОВ «КІБЕР ВОШ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 150000 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, як на правову підставу своїх вимог посилається на ст. 1212 ЦК України (набуття та збереження майна без достатньої правової підстави).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02.04.2026 року цивільну справу №753/6726/26 направлено до Хаджибейського районного суду міста Одеси за підсудністю.

Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.

22.07.2026 року справа №753/6726/26 надійшла у провадження судді Шевчук Н.О.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 подана з порушенням вимог ст. 175, 177 ЦПК України, у зв`язку з чим потребує залишенню без руху, виходячи з такого.

Згідно із ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992.

Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001, «Мельник проти України» від 28.03.2006.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульований ЦПК України. Подання позовної заяви має відбуватись з дотриманням певних умов.

Так, у даному разі, звертаючись до суду з позовом, позивач, посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів», вважає, що він звільнений від сплати судового збору в силу вимог ст. 22 вказаного Закону.

Водночас, для вирішення питання про можливість застосування вказаного винятку, суд має встановити правову природу заявлених вимог та перевірити, чи підпадають вони під сферу регулювання Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.

При цьому, суд зазначає, що згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»), що в свою чергу підтверджено і позивачем, в тому числі і посиланням на відповідні норми матеріального права.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов`язані з предметом пред`явленого позову до суду.

Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 07.04.2020 року по справі 743/534/16-ц визначила, що за п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відтак, на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо повернення безпідставно набутих коштів не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з п. 22 ч. ст. 1 цього ж Закону, споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що законодавство про захист прав споживачів застосовується виключно до відносин, які мають договірний характер (купівля-продаж, виконання робіт, надання послуг тощо), незалежно від форми такого договору (письмова чи усна).

Натомість, позивач самостійно визначає предмет і підстави позову. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач заперечує факт наявності договірних відносин щодо купівлі-продажу автомобіля та ґрунтує свої матеріально-правові вимоги виключно на положеннях ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 26.06.2018 року у справі № 910/9072/17, від 20.11. 2018 року у справі № 922/3412/17), зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна. Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (договором).

Правовідносини, що регулюються ст. 1212 ЦК України, мають позадоговірний (кондикційний) характер. Застосування положень глави 83 ЦК України до правовідносин, в яких існують або існували договірні зобов`язання, виключається (окрім випадків, коли такий договір визнано недійсним або він є нікчемним).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із постановою Верховного Суду у справі № 922/404/19 від 09.07.2020 року вказано, що позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. При цьому під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав позивача як споживача послуг, у даному разі, як споживача кредитних послуг. Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, оскільки позивач сформував свої вимоги саме як повернення майна (коштів), набутого без достатньої правової підстави (поза межами договірних відносин), до даного спору в силу закону не можуть бути застосовані положення Закону України «Про захист прав споживачів», який регулює виключно відносини між споживачем та контрагентом за договором (продавцем/виконавцем).

Обставини щодо неналежності спору між сторонами до правовідносин у галузі захисту прав споживачів також встановлено в ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 02.04.2026 року про направлення справи № 753/6726/26 за підсудністю, яка позивачем не оскаржувалася в апеляційному порядку та, відповідно, набрала законної сили.

Одночасно з цим, судом встановлено, що позивач у позові не зазначає в чому полягає порушення його прав, саме як споживача, з огляду на що, доводи позивача про наявність підстав для звільнення його від сплати судового збору з посиланням на Закон України «Про захист прав споживачів» є такими, що не знайшли свого підтвердження. При цьому, суд зауважує, що посилання позивача у позові як на підставу для звільнення його від сплати судового збору за подання позову на Закон України «Про захист права споживачів», у даному разі є недостатнім.

Таким чином, суд виснує про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даної позовної заяви, з огляду на що, позивачу необхідно сплатити судовий збір та надати підтвердження такої сплати суду у розмірах, визначених відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік», а саме з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», сплатити судовий збір із застосуванням коефіцієнта 0,8, оскільки позивачем позов подано через підсистему «Електронний Суд» за майнові вимоги у розмірі 7107 грн. 20 коп., за немайнову вимогу у розмірі 1064 грн. 96 коп., за моральну шкоду у розмірі 2662 грн. 40 коп., що загалом становить: 10834 грн. 56 коп. на відповідний рахунок Хаджибейського районного суду міста Одеси.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Виходячи з вищезазначеного, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 подана з порушення вимог ст. 175,177 ЦПК України, у зв`язку з чим підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст. 175,177, 185,260 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБЕР ВОШ» (м. Одеса, Дальницьке шосе, 1, ЄДРПОУ:43190157) про визнання безпідставним утримання коштів, їх стягнення, відшкодування збитків та моральної шкоди - залишити без руху.

ОСОБА_1 усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки протягом 10 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху в підсистему «Електронний суд».

Роз`яснити, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк, виконає вимоги, визначені статтями 175,177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч.3ст.185 ЦПК України).

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу до виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.О. Шевчук