Ухвала суду № 138456543, 24.07.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1517/24

пр.№ 1-в/464/67/26

У Х В А Л А

21 липня 2026 року м.Львів

Сихівський районний суд міста Львова в складі судді ОСОБА_1 з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , захисника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву захисника ОСОБА_3 про повернення вилученого майна,

в с т а н о в и в :

Захисник, звертаючись до суду з відповідною заявою, просить невідкладно повернути засудженому конфісковані мобільні телефони, а суд, вирішуючи ініційоване прохання з урахуванням думок: сторони захисту - у судовому засіданні про задоволення і повернення такого як тимчасово вилученого та прокурора у письмовому клопотанні від 21.07.2026 про відмову у задоволенні заяви, виходить із наступного.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 05 липня 2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023140000000203, 15 листопада 2023 року ОСОБА_4 затримано на підставі п.2 ч.1 ст.208, п.6 ч.1 ст.615 КПК України та проведено особистий обшук, під час якого в нього виявлено та вилучено, зокрема, мобільні телефони: «Iphone 14 Pro» моделі MQ103QL/A (серійний № НОМЕР_1 , IMEI: НОМЕР_2 ) з встановленою сім-карткою № НОМЕР_3 та «Iphone 13 Pro» моделі MLVF3QL/A (серійний № НОМЕР_4 , IMEI: НОМЕР_5 ).

Надалі постановою від 16 листопада 2023 року вказане вилучене майно визнано речовими доказами, а ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 16 листопада 2023 року (справа № 461/8599/23) накладено на них арешт як захід забезпечення кримінального провадження.

Як регламентовано ст.ст.167, 168 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208, 298-2 цього Кодексу. Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Таким чином вилучені у ОСОБА_4 мобільні телефони втратили статус тимчасово вилученого майна, визнані по справі речовими доказами, порядок дії з якими передбачений ст.100 КПК України.

У силу положень ч.9 ст.100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

За правилами ч.4 ст.374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема, рішення щодо речових доказів і документів.

Надалі вироком Сихівського районного суду м.Львова від 28 березня 2025 року у справі № 464/1517/24 ОСОБА_4 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.307 КК України, ч.2 ст.307 КК України та з урахуванням ч.1 ст.70 КК України остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією всього особисто належного йому майна. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року вирок залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 травня 2026 року скасовано вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_4 за ч.2 ст.307 КК України, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. Виключено призначення ОСОБА_4 покарання на підставі ч.1 ст.70 КК України. Ухвалено вважати засудженим ОСОБА_4 за ч.1 ст.307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті судові рішення залишено без змін.

На виконання цих імперативних вимог закону вироком суду першої інстанції вирішено долю речових доказів, у тому числі, конфісковано в дохід держави мобільні телефони: «Iphone 14 Pro» моделі MQ103QL/A (серійний № F44JN919X5, IMEI: НОМЕР_2 ) з встановленою сім-карткою № НОМЕР_3 ; «Iphone 13 Pro» моделі MLVF3QL/A (серійний № НОМЕР_4 , IMEI: НОМЕР_5 ) з встановленою сім-карткою № НОМЕР_6 (постанова про визнання речовими доказами від 16.11.2023.), що зберігаються в камері схову речових доказів ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області.

Ні апеляційною, ні касаційною інстанцією вирок в цій частині не змінювався та не скасовувався.

Як регламентовано ст.409, 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді апеляційної та касаційної інстанції істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Суд звертає увагу на те, що саме стороною захисту оскаржувався вирок в апеляційному та в касаційному порядках; водночас ані апеляційною, ані касаційною інстанціями не було встановлено порушення норм процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції долі речових доказів. Суд першої інстанції не може на власний розсуд змінити вирок, що набрав законної сили, та іншим чином повторно вирішити долю речових доказів, адже такі повноваження належать апеляційній та касаційній інстанціям. Як ствердив у судовому засіданні захисник, до суду касаційної інстанції з заявою про роз`яснення тощо в цій частині постанови суду від 13 травня 2026 року сторона захисту не зверталась.

За ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при застосуванні норм права суд ураховує висновок Верховного Суду у постанові від 18 лютого 2019 року у справі № 592/1964/14-к з покликанням на практику Європейського суду з прав людини (справи «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Христов проти України»), де сформульовано позицію, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Сам факт закриття кримінального провадження касаційною інстанцією за ч.2 ст.307 КПК України не дає правових підстав для самостійної зміни судом першої інстанції порядку вирішення речових доказів за ч.7 ст.236 КПК України, як на цьому наполягав захисник у суді.

Так, у ст.236 КПК України унормовано правила виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, які за встановлених вище обставин не дають правових підстав для зміни порядку вирішення долі речових доказів чи для зміни вироку суду, який набрав законної сили, саме судом першої інстанції. Доводи заяви захисника зводяться до намагання домогтися іншого судового рішення, що не ґрунтується на вимог кримінального процесуального закону.

Відтак суд, підсумовуючи викладене, не встановив жодних підстав для повернення майна, визнаного речовими доказами, долю яких у порядку ч.9 ст.100 КПК України вирішено вироком, який набрав законної сили.

Наведене зумовлює висновок про відмову у задоволенні заяви, а відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні.

Керуючись ст.ст.369-372 КПК України,

п о с т а н о в и в :

Відмовити в задоволенні заяви.

Ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 24 липня 2026 року.

Суддя ОСОБА_5