Рішення № 138456341, 20.07.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/1778/26 2/335/1615/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Апаллонової Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання: Шевченко К.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Державна установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» звернулася до суду з позовом ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

В обґрунтування позову зазначає, на балансі Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (далі по тексту Центр, Позивач) перебуває автомобіль «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні), рік випуску 2007, механічна КПП, бензин, колір сірий, VIN: НОМЕР_2 . 13.12.2021 року за участю вказаного автомобіля сталася дорожньо транспортна пригода.

Громадянин ОСОБА_1 13.12.2021 близько 20 год. 25 хв., керуючи транспортним засобом «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні), у м. Запоріжжі, вул. Космічна, 9, під час зміни напрямку руху, не впевнився в безпеці виконуємого маневру, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, не вибрав безпечної швидкості руху та при виявлені небезпеки, яку водій об`єктивно спроможний виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного проїзду перешкоди, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив наїзд свого транспортного засобу «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) на бетону огорожу та бетону опору мосту, внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.3 «б», 12.1 Правил дорожнього руху України.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується матеріалами справи, а саме: постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2022 у справі № 335/2877/22, в якій ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, але провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрите, у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Для подальшого визначення технічного стану автомобіля з метою встановлення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу був підготовлений висновок суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 від 08.03.2023 № 04, яким встановлено, що експлуатація колісного транспортного засобу «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) без проведення ремонту неможлива, а відновлення економічно недоцільно- вартість ремонту з урахуванням зносу КТЗ значна більш за ринкову вартість цього ж транспортного засобу в непошкодженому стані: 202 369,80 грн., а ринкова вартість цього автомобіля становить 84 110,00 грн.

Таким чином, оскільки вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу досліджувального автомобіля «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) перевищує ринкову вартість цього ж транспортного засобу в непошкодженому стані, відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним, ринкова вартість такого транспортного засобу не розраховується та він вважається фізично знищеним.

Отже, загальна вартість матеріальної шкоди Державній установі «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» становить 84 110,00 грн. Документально матеріальна шкода підтверджується наступними документами: висновок експертного авто товарознавчого дослідження з визначенням технічного стану автомобіля марки «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) № 04 від 08.03.2023.

Також зазначив, що відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Отже, трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (Постанова ВСУ у справі № 753/2541/16-ц від 11.10.2017). Водночас, згідно з Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022, варто ураховувати, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Згідно рішення Ради Суддів України від 24.02.2022 «Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією збоку рф» рекомендовано: процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану. Тому введення в Україні режиму воєнного стану 24 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальше продовження режиму воєнного стану є об`єктивною та поважною причиною пропуску процесуальних строків, встановлених законом та судом .

Позивач просив суд поновити процесуальний строк звернення до суду із позовом. Стягнути на підставі ст. 22, 1166, 1187, 1192 Цивільного кодексу України з відповідача грошові кошти 84110,00 грн.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 24.03.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження та призначено судове засідання.

27.03.2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає. З позовними вимогами не погоджується, вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода підлягає відшкодуванню тише за наявності вини особи, яка її завдала. У даному випадку вина відповідача жодним компетентним органом не встановлена, що підтверджується наступними обставинами: кримінальне провадження було закрите постановою слідчого у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України); адміністративне провадження за ст. 124 КУпАП постановою суду від 5.06.2022 у справі № 335/2877/22 було закрите у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності (ст. 38 КУпАП). Зазначена постанова набрала законної сили та не оскаржувалася. При цьому судом вина у вчиненні правопорушення встановлена не була. За результатами службового розслідування порушень службової дисципліни: не встановлено, а вина у спричиненні ДТП не підтверджена. Відповідно до «Акту спеціального розслідування нещасного випадку» від 07.07.2022, дорожньо-транспортна пригода, що мала місце 13.12,2021, була кваліфікована як нещасний випадок під час виконання службових обов`язків. Зазначене також підтверджується постановою медичної (військово- .лікарської) комісії, відповідно до якої отримані тяжкі тілесні ушкодження пов`язані з проходженням служби та виконанням службових обов`язків. Крім того, відповідно до пункту 4 Акту «вид події та причини настання нещасного випадку») зазначено: вид події - пригоди під час руху транспортних засобів; причини - конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність транспортного засобу. Відповідно до ст. 233 КЗпП зазначено, що для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди,. заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Крім того статтею 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди. ДТП відбулась 13.12.2021 року. Відповідно, позивач мав реальну можливість виявити шкоду одразу після події та почати обчислення строку звернення з цього моменту. Однак позовна заява подана у 2026 році, тобто з явним пропуском строку, передбаченого як трудовим, так і спеціальним та цивільним законодавством. Щодо матеріалів кримінального провадження, він не мав процесуального статусу в кримінальному провадженні № 12021082050002210 від 14.12.2021, розпочатому за фактом ДТП від 13.12.2021 за ч. 2 ст. 286 КК України.У зв`язку з цим не ознайомлювали з матеріалами зазначеного провадження, у тому числі з висновками експертиз щодо технічного стану транспортного засобу, протоколами оглядів та іншими доказами.

Ухвалою суду від 28.04.2026 року поновлено судовий розгляд. Витребувано у Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» для огляду в судовому засіданні та долучення до матеріалів справи такі документи та інформацію: копію наказу ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про закріплення за ОСОБА_1 автомобіля «ВАЗ 21099» д.н.з НОМЕР_1 , копію Акту приймання-передачі вказаного автомобіля ВПК в Запорізькій області ДПК, відомостей щодо постановки вказаного автомобіля на облік ВПК в Запорізькій області або документальне підтвердження перебування автомобіля на балансі ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», а також документів та письмової інформації, з яких можливо було встановити чи перебував водій ОСОБА_1 у трудових відносинах з Позивачем під час дорожньо-транспортної пригоди 13.12.2021 року і на якій підставі він керував транспортним засобом 13.12.2021 року.

10.07.2026 року до суду на виконання ухвали суду та запитуваної інформації повідомляємо що згідно інформації наданої Відділом експлуатації автотранспорту Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» службовий автомобіль марки ВАЗ 210990 -20 , 2007 року випуску д.н.з НОМЕР_1 закріплений за ОСОБА_3 на підставі Витягу з наказу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» «Про закріплення транспортних засобів» № 737 від 29.10.2021 року та також повідомляємо, що наказом № 267/463 від 14.04.2016 року транспортний засіб був введений в експлуатацію та закріплений за ВПК в Запорізькій області ДПК (наказ про введення в експлуатацію та закріплення вказаного автомобіля за ВПК в Запорізькій області ДПК відсутній у зв`язку зі знищенням документів відповідно до Акту № 1 від 30.07.2025 року).

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі і просить його задовольнити у повному обсязі на підставі, що викладені у позовній заяві.

В судове засідання 13.07.2026 року представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні відповідач проти позову заперечував з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Зазначив також, що він не винуватий у ДТП, це був нещасний випадок, що також підтверджене службовою перевіркою. Також заявив про застосування строку позовної давності.

13.07.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та з урахуванням складності справи ухвалив відкласти ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення 20.07.2026 року о 15 годині 30 хв..

Заслухавши пояснення, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В частині 2 статті 78 ЦПК України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Керування автомобілем є діяльністю, пов`язаною з використанням джерела підвищеної небезпеки, а відповідач, як особа, яка здійснює керування, відповідає за шкоду, задану іншому транспортному засобу незалежно від наявності або відсутності його вини.

Згідно із ч.2. ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частина 5 ст.1187 ЦК України містить лише два виключення, які звільняють водія від відшкодування шкоди. Так, зокрема, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Крім того, в рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правому полі.

Статтею 22 ЦК України визначено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування, зокрема - на відшкодування втрат, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.

Знос пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків) (пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

В ст. 1 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Стаття 3 КЗпПУ визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 59 вищезазначеного Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про національну поліцію»).

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України)

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпПУ для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Між тим матеріальна відповідальність поліцейських регулюється ще й спеціальним Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків. Тобто, даний нормативно-правовий акт являється спеціальним у спірних правовідносинах та підлягає застосуванню, що також вказано в постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 420/5695/23.

Статтею 4 вказаного закону визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом. Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України. Завдана особою шкода, не пов`язана з виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України.

Статтею 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено випадки обмеженої матеріальної відповідальності, зокрема в частині 1 вказано, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Статтею 6 вказаного Закону визначені підстави настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності, в тому числі: особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд встановив, що згідно Витягу з наказу Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» «Про закріплення транспортних засобів» № 737 від 29.10.2021 року службовий автомобіль марки ВАЗ 210990 -20 , 2007 року випуску д.н.з НОМЕР_1 закріплений за ОСОБА_3 .

Позивачем надано інформацію, що наказом № 267/463 від 14.04.2016 року транспортний засіб був введений в експлуатацію та закріплений за ВПК в Запорізькій області ДПК (наказ про введення в експлуатацію та закріплення вказаного автомобіля за ВПК в Запорізькій області ДПК відсутній у зв`язку зі знищенням документів відповідно до Акту № 1 від 30.07.2025 року)

Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» є власником автомобіля «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні), рік випуску 2007, механічна КПП, бензин, колір сірий, VIN: НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 .

13.12.2021 року відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю службового транспорту поліції, автомобіля «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні), рік випуску 2007, механічна КПП, бензин, колір сірий, VIN: НОМЕР_2 , який перебуває у володінні відділу протидії кіберзлочинам в Запорізькій області Департаменту кіберполіції Національної поліції України,під керуванням ОСОБА_1 .

Встановлено із наданого відповідачем висновку службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13.12.2021 року за участю старшого лейтенанта поліції Воробця В.В., інспектора ВПК в Запорізькій області від 14.02.2022 року, що станом на 13.12.2021 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 17.08.2015 року по 06.11.2015 року, в Національній поліції проходив службу з 07.11.2015 року, у займаній посаді -інспектор ВПК в Запорізькій області ДКП.

З пояснень відповідача під час судового засідання встановлено, що він продовжує службу в правоохоронних органах, не звільнявся.

Відповідно до висновку службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13.12.2021 року за участю старшого лейтенанта поліції Воробця В.В., інспектора ВПК в Запорізькій області від 14.02.2022 року автомобіль ВАЗ 21099 дн.з НОМЕР_1 закріплений за ОСОБА_1 на підставі наказу ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» №737 від 29.10.2021 року.

Внаслідок нанесених механічних ушкоджень, власник транспортного засобу - Державна установа «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» отримав матеріальні збитки.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.06.2022 у справі № 335/2877/22, судом встановлено, що з протоколу серії ААД № 245300 та матеріалів, які надійшли з УПП в Запорізькій області, вбачається, що його складено 23.05.2022, подія відбулась 13.12.2021, кримінальне провадження закрито 09.02.2022. Водночас, встановлено, що постановою слідчого ВР ЗСТ СВ Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області від 09.02.2022, кримінальне провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021082050002210 від 14.12.2021 (за вказаних подій), на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. На підставі ст.ст. 38, 124, 247 КУпАП, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

За змістом вказаною постанови, вина ОСОБА_1 у дорожньо-траспортній пригоді не встановлювалася.

Так, судом у мотивувальній частині постанови від 13.06.2022 року зазначено, що пункт 7 частини першої статті 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення.

Крім того, логічне тлумачення абзацу першого статті 247 КУпАП, дозволяє дійти висновку, що встановлення зазначених у цій статті юридичних фактів є єдиною необхідною підставою для припинення будь-яких дій щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності незалежно від встановлених будь-яких інших обставин, що підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення (стаття 280 КУпАП), у тому числі й вини особи у його вчиненні.

Таким чином, поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох взаємовиключних рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За правилами статті 284 КУпАП рішенням, що доводить вину особи, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини.

Отже, беручи до уваги те, що за подією, яка відбулася 13.12.2021, кримінальне провадження було закрито 09.02.2022, а протокол про адміністративне правопорушення був складений 23.05.2022, тобто після спливу трьох місяців, після прийняття рішення про закриття кримінального провадження (строк сплив 09.05.2022), а до суду направлено 30.05.2022, суд на підставі ст. 38 КУпАП вважав за необхідне закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Зазначена постанова набрала законної сили та не оскаржувалася.

Для подальшого визначення Позивачем технічного стану автомобіля з метою встановлення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу був підготовлений висновок суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 від 08.03.2023 № 04, яким встановлено, що експлуатація колісного транспортного засобу «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) без проведення ремонту неможлива, а відновлення економічно недоцільно- вартість ремонту з урахуванням зносу КТЗ значна більш за ринкову вартість цього ж транспортного засобу в непошкодженому стані: 202 369,80 грн., а ринкова вартість цього автомобіля становить 84 110,00 грн. Таким чином, оскільки вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу досліджувального автомобіля «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) перевищує ринкову вартість цього ж транспортного засобу в непошкодженому стані, відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним, ринкова вартість такого транспортного засобу не розраховується та він вважається фізично знищеним.

Так, звертаючись до суду позивач в обґрунтування заявлених вимог до ОСОБА_1 позивач послався на положення ст. 22, 1166,1187 ЦК України.

Разом із тим, щодо посилання позивача на положення ч. 1,2,5 ст. 1187 ЦК України, відповідно до якої особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (відповідальність без вини), суд зазначає наступне.

Стаття 1167 ЦК України регулює позадоговірні (деліктні) зобов`язання, що виникають між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами (потерпілими).

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє транспортним засобом.

Оскільки Відповідач керував автомобілем у зв`язку з виконанням службових обов`язків, він не є суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1187 ЦК України (володільцем), який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець, оскільки шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Матеріальна відповідальність перед роботодавцем регулюється нормами КЗпП України або спеціального закону (Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі № 160-IX»), які обов`язково вимагають встановлення вини працівника.

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків (Постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 420/5695/23)

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду. Аналіз даних норм в сукупності прямо вказує на те, що вказані норми врегульовують підстави і умови матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду завдану шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого державного майна, а також майна, залученого під час мобілізації.

Як встановлено під час судового розгляду, водій ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відділом протидії кіберзлочинам в Запорізькій області Департаменту кіберполіції Національної поліції України та під час виконання трудових обов`язків 13.12.2021 року коли відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю службового транспорту поліції, автомобіля «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 (на синьому фоні) під керуванням ОСОБА_1 .

Отже, відшкодування шкоди за таких обставин виникає між роботодавцем (володільцем транспортного засобу) та працівником (поліцейським), який перебував у трудових або службових відносинах та безпосередньо керував цим засобом у зв`язку із виконанням службових обов`язків в порядку, визначеному законодавством, зокрема Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»

Відповідно до витягу з наказу №373 від 29.10.2021 про закріплення транспортних засобів за службовими автомобілями, закріплено за службовими автомобілями які використовуються відділом протидії кіберзлочинам в Запорізькій області Департаменту кіберполіції Національної поліції України працівника цього відділу, а саме 2.1. автомобіля «ВАЗ-21099-20» державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_1 .

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд доходить висновку, що Департамент кіберполіції Національної поліції України, як володілець джерела підвищеної небезпеки, а не працівник цього органу - ОСОБА_1 повинен нести відповідальність за шкоду, в тому числі й матеріальну, завдану таким джерелом перед власником автомобіля ДУ «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України`незалежно від наявності його вини.

Статтею 51 ЦПК України урегульовано питання залучення до участі у справі співвідповідача, заміна неналежного відповідача. Так, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

В той же час, позивач вказаним вище правом не скористався і Департамент кіберполіції Національної поліції України в якості співвідповідача не залучив.

Суд наголошує на тому, що у разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків стягувача за виконавчим провадженням, а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача лише з боржником виконавчого провадження, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Отже, якщо предмет позову стосується іншої особи, окрім визначеного стороною відповідача, то незалучення останнього та/або розгляд справи та прийняття судового рішення, яке зачіпає права та інтереси іншої зацікавленої особи є процесуальною підставою для відмови в позові та/або скасуванні судового рішення без дослідження правильності та аргументованості його прийняття.

Суд вважає, що задоволення позовних вимог без участі осіб, зокрема володільця транспортного засобу та роботодавця ОСОБА_1 очевидно порушить права таких осіб , що є не припустимим.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків Департаменту кіберполіції Національної поліції України, а відтак такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Враховуючи встановлені фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд звертає увагу позивача на те, що відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку із вказаних вище підстав не позбавляє права на захист порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом до всіх належних учасників справи, тому її право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушене.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача не ті обставини, що відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адмінправопорушення є обов`язковою для цивільного суду лише в питаннях, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки у постанові про закриття провадження за ст. 38 КУпАП у справі № 335/2877/22 вина ОСОБА_1 встановлена не була, тягар доведення вини в межах цивільного процесу в силу ст. 81 ЦПК України покладається на Позивача.

Відповідачем до суду надано Акт спеціального розслідування нещасного випадку від 07.07.2022, висновок службового розслідування за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 13.12.2021 року за участю старшого лейтенанта поліції Воробця В.В., інспектора ВПК в Запорізькій області від 14.02.2022 року та висновок ВЛК.За результатами службового розслідування порушень службової дисципліни не встановлено, а вина у спричиненні ДТП не підтверджена. Відповідно до Акту спеціального розслідування нещасного випадку від 07.07.2022, дорожньо-транспортна пригода, що мала місце 13.12.2021, була кваліфікована як нещасний випадок під час виконання службових обов`язків. Зазначене також підтверджується постановою медичної (військово- .лікарської) комісії, відповідно до якої отримані тяжкі тілесні ушкодження пов`язані з проходженням служби та виконанням службових обов`язків. Крім того, відповідно до пункту 4 Акту «вид події та причини настання нещасного випадку») зазначено: вид події - пригоди під час руху транспортних засобів; причини - конструктивні недоліки, недосконалість та недостатня надійність транспортного засобу.

З огляду на вказане, суд роз`яснює обов`язок позивача при зверненні до суду із позовом до належного складу учасників, надання доказів, які б беззаперечно свідчили про порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, які перебувають у прямому причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою та завданням збитків позивачу.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82,89,263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Ю.В.Апаллонова