Ухвала суду № 138455543, 23.07.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4871/26

провадження №: 2-з/398/32/26

УХВАЛА

Іменем України

"23" липня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі судді Орловського В.В., розглянувши заяву представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Цибко Ірини В`ячеславівни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

встановив:

До Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, у якій позивачка просить суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із матір`ю, ОСОБА_1 .

Разом із позовною заявою представник позивачки адвокат Цибко І.В. подала заяву про забезпечення позову, у якій просить суд заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ) до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради (Код ЄДРПОУ 20899385) про визначення місця проживання дитини вчиняти будь-які дії, спрямовані на вилучення малолітньої ОСОБА_3 від матері, ОСОБА_1 , зміну її фактичного місця проживання без згоди матері або перешкоджання її проживанню разом із матір`ю.

В обґрунтування необхідності забезпечення позову заявниця зазначає, що після припинення сімейних відносин сторін, починаючи з моменту народження дитини та протягом усього часу проходження відповідачем військової служби, а також після його потрапляння у полон, малолітня донька фактично постійно проживала разом із матір`ю. Позивачка вказує, що вона самостійно здійснювала утримання, виховання, догляд дитини, забезпечувала належні побутові умови проживання, піклувалася про її фізичний, психологічний та емоційний розвиток. Позивачка працює практичним психологом у тому ж закладі дошкільної освіти, який відвідує дитина, має постійний офіційний дохід, позитивні характеристики, та щоденно особисто приводить і забирає дитину з дитячого садка, забезпечуючи її медичний супровід. За твердженням сторони позивача, між матір`ю та дитиною сформувався міцний емоційний та психологічний зв`язок.

Обґрунтовуючи наявність загрози, представник позивачки посилається на те, що між сторонами вже виник реальний спір щодо місця проживання малолітньої дитини. Позивачці неодноразово повідомлялося про наміри відповідача забрати доньку для проживання разом із ним, що обґрунтовано викликає побоювання щодо можливого самовільного вилучення дитини та зміни її місця проживання без згоди матері і без відповідного судового рішення. Заявниця наголошує, що за таких обставин існує реальна небезпека того, що до вирішення спору по суті відповідач може самостійно змінити фактичне місце проживання малолітньої дитини, що призведе до порушення сталого способу її життя, різкої зміни звичного середовища, тривалого розлучення з матір`ю та може негативно вплинути на її психоемоційний стан. Крім того, виникнення такої ситуації істотно ускладнить або унеможливить ефективний захист прав позивачки та виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. З метою збереження найкращих інтересів дитини та існуючого фактичного стану, недопущення її самовільного переміщення до вирішення спору, позивачка просить вжити заявлені заходи забезпечення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини десятої статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Також суд враховує роз`яснення п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно яких розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З матеріалів позовної заяви та заяви про забезпечення позову вбачається, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з доводами заявниці, малолітня дитина наразі безперервно проживає разом із матір`ю. На підтвердження того факту, а також того що дитина на даний час інтегрована у відповідне соціальне середовище за місцем проживання матері та перебуває під її щоденним доглядом, заявницею надано такі докази. Зокрема, довідки із Закладу дошкільної освіти № 1 від 10.07.2026 року (№ 33/01-20, № 34/01-20), згідно з якими дитина відвідує вказаний заклад, де позивачка працює практичним психологом. Згідно з характеристикою на дитину (№ 32/01-20) від 10.07.2026 року, саме матір щоденно приводить та забирає дитину з садочка, бере активну участь у її житті та виконує рекомендації педагогів. Відповідно до довідки КНП «ЦПМСД № 4» від 17.07.2026 року № 365/05/0106, дитина перебуває на обліку в лікаря-педіатра, на прийом завжди приходить із матір`ю, яка забезпечує догляд та виконання призначень лікаря. Крім того, на підтвердження створення належних психологічних та побутових умов, позивачкою надано характеристику з місця роботи (від 10.07.2026 № 31/01-20) та побутові характеристики (від 13.07.2026), які стверджують про відповідальне ставлення матері до своїх обов`язків. Суд наголошує, що наведені письмові докази на стадії вирішення питання про забезпечення позову оцінюються судом виключно з метою встановлення усталеного місця проживання та звичного середовища перебування малолітньої дитини на час звернення до суду для вирішення доцільності забезпечення позову.

За твердженням заявниці, між сторонами виник реальний спір щодо місця проживання малолітньої дитини, а відповідач висловлював наміри самостійно забрати доньку. Вказані обставини викликають у позивачки обґрунтоване занепокоєння щодо можливого самовільного вилучення дитини та зміни її звичного місця проживання без згоди матері та без відповідного судового рішення.

Оцінюючи наявність підстав для забезпечення позову, суд бере до уваги, що згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Раптова зміна такого середовища без взаємної згоди батьків або відповідного рішення компетентного органу може призвести до порушення сталого способу життя малолітньої дитини та негативно вплинути на її стан.

Суд погоджується з доводами заявниці про те, що невжиття заходів забезпечення позову створює реальний ризик самовільного переміщення дитини одним із батьків до вирішення спору по суті, що може істотно ускладнити виконання можливого рішення суду.

При цьому суд вважає за необхідне підкреслити, що вжиття обраних заходів забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, не свідчить про надання судом переваги одному з батьків щодо спільного проживання з дитиною, а спрямоване за забезпечення можливого рішення суду, ефективний захист прав та забезпечення найкращих інтересів дитини.

Обраний заявницею захід у виді заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на вилучення дитини та зміну її фактичного місця проживання без згоди матері, за своїм змістом не є тотожним задоволенню позовних вимог у розумінні частини десятої статті 150 ЦПК України. Вжиття такого заходу спрямоване виключно на превентивне збереження існуючого фактичного стану та недопущення порушення прав дитини на стабільне середовище під час судового розгляду.

Такий підхід узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 червня 2025 року у справі № 759/11905/23, згідно з якими заборона зміни місця проживання дитини, яка постійно проживає з одним із батьків, до моменту вирішення спору про визначення місця проживання є доцільним та співмірним заходом забезпечення позову з огляду на найкращі інтереси малолітньої дитини та тривалість розгляду справи судом. Невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.

Оцінюючи доводи заяви, суд також враховує, що хоча чинне національне законодавство, зокрема, стаття 162 СК України, визначає протиправність самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків, наявність загальних законодавчих заборон не є перешкодою для вжиття судом заходів забезпечення позову.

В силу положень статті 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини. За відсутності судового рішення про визначення місця проживання дитини, застосування заходу забезпечення позову у виді індивідуалізованої прямої заборони відповідачу вчиняти дії щодо самовільного вилучення дитини не є дублюванням норм закону, а є необхідним процесуальним механізмом. Такий захід створює дієві гарантії реального захисту прав дитини, усуває правову невизначеність для правоохоронних органів і органів опіки у разі виникнення конфліктної ситуації між батьками, та виконує превентивну функцію.

Зазначене повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 червня 2025 року у справі № 759/11905/23. У вказаній постанові касаційний суд підтримав необхідність застосування аналогічного заходу забезпечення позову (заборони зміни місця проживання дитини) та наголосив, що невжиття такого заходу не лише загрожує неможливістю виконання майбутнього судового рішення, але й призведе до «виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій та інших судових спорів». Верховний Суд підкреслив, що такий конкретний захід є домірним, оскільки саме він забезпечує збалансованість інтересів сторін та можливість ефективного захисту інтересів позивача без безпідставного обмеження прав відповідача до вирішення спору по суті. Вказане цілком відповідає завданням цивільного судочинства та принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини».

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом заборони вилучати дитину та змінювати її місце проживання жодним чином не перешкоджає та не є підставою для обмеження права батька на спілкування з донькою, побачення з нею та участь у її вихованні у звичному для неї середовищі.

Оцінюючи питання необхідності застосування зустрічного забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції щодо зустрічного забезпечення. У поданій заяві такі пропозиції відсутні. Однак, зважаючи на сталу судову практику Верховного Суду щодо застосування аналогічних норм процесуального права, викладену, зокрема, у постановах КГС ВС від 04.07.2023 у справі № 916/3638/22, від 28.08.2024 у справі № 910/19228/23, від 18.07.2018 у справі No916/2851/17, від 26.11.2018 у справі No 904/2925/18, від 10.02.2022 у справі № 910/9907/21, незазначення в заяві конкретних пропозицій щодо зустрічного забезпечення не є безумовною підставою для відмови у її задоволенні, оскільки суд наділений саме правом, а не обов`язком визначити зустрічне забезпечення, так само як і питання зустрічного забезпечення суд може вирішити в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, винесеній за результатами розгляду клопотання відповідача про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін.

Згідно з частиною третьою статті 154 ЦПК України, суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого місця проживання в Україні або майна, достатнього для відшкодування збитків, або якщо суду надані докази того, що дії позивача можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача.

Суд не вбачає обов`язкових підстав для застосування зустрічного забезпечення з власної ініціативи, оскільки позивачка має зареєстроване місце проживання та фактично проживає в Україні, доказів її недобросовісності суду не надано. Крім того, вжитий судом захід забезпечення позову має виключно немайновий характер, спрямований на превентивне збереження існуючого стабільного середовища для малолітньої дитини до вирішення спору по суті, і не завдає прямих матеріальних збитків відповідачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-154, 258, 260, 353 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Цибко Ірини В`ячеславівни про забезпечення позову задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову.

Заборонити ОСОБА_2 до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини вчиняти будь-які дії, спрямовані на вилучення малолітньої ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від матері, ОСОБА_1 , зміну її фактичного місця проживання без згоди матері або перешкоджання її проживанню разом із матір`ю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Особи, щодо яких вжито заходи забезпечення позову, або особи, права та охоронювані законом інтереси яких порушені у зв`язку із забезпеченням позову, можуть подати до суду вмотивоване клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя В.В. Орловський