Рішення № 138451197, 15.07.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/52/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

за участю секретаря судового засідання Катюхи К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання.

Свої вимоги мотивує тим, що вона перебуває із відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу у них народилися діти: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час їх син - ОСОБА_4 , є студентом З курсу денної форми навчання медичного факультету Державного вищого начального закладу "Ужгородський національний університет", освітній рівень "магістр", спеціальність "Медицина". Син проживає в гуртожитку, тому відповідні витрати покладені на неї (довідка з місця проживання додається). Крім того, щомісяця здійснюються витрати, пов`язані з проїздом до навчального закладу, навчанням (канцелярські товари), харчуванням, одягом та взуттям сина. Ці витрати є беззаперечними, оскільки для власного існування та навчання, будь-яка людина повинна повноцінно харчуватися, купувати одяг та взуття, засоби гігієни та миючі засоби, а це потребує певних коштів. Син,Ж у зв`язку із навчанням на денній формі, не має самостійного джерела доходу, тому потребує матеріальної допомоги. Позивачка зазначає, що вона не в змозі самостійно утримувати сина та забезпечувати його всім необхідним, оскільки на її утриманні знаходиться ще неповнолітня дитина. Відповідач у свою чергу не надає коштів на утримання повнолітнього сина, хоча зобов`язаний і має змогу надавати таку матеріальну допомогу. Тому позивачка просить суд стягувати із відповідача аліменти на її користь на утримання повнолітнього сина у розмірі 4000 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, із проведенням індексації розміру аліментів відповідно до Закону, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду та проводити стягнення до досягнення сином 23-х років у разі продовження ним навчання до цього віку.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ковташ В.Д. в судове засідання не з`явилися, подали заяву про розгляд справи без їх участі, позов підтримують в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Волошин Л.С. в судове засідання не з`явилися.

27 лютого 2026 року від представника відповідача - адвоката Волошина Л.С. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній із урахуванням доводів та пояснень, просить суд задоволити позовні вимоги частково та стягувати із відповідача ОСОБА_2 аліменти на користь позивача на утримання повнолітнього сина у розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду та проводити стягнення до досягнення сином 23-х років у разі продовження ним навчання до цього віку. Відповідач вказує, що є особою з інвалідністю III групи (загальне захворювання) та офіційно не працевлаштований. Єдиним джерелом його доходу є пенсія по інвалідності, розмір якої становить 3 038,00 грн на місяць, що є недостатнім навіть для покриття власних базових потреб. Крім того, з Відповідача вже стягуються аліменти на утримання іншої неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу на підставі судового наказу Дубровицького районного суду від 13.01.2026 у справі № 949/25/26. Представник Відповідача також наголосив на помилковості вимоги про застосування гарантованого мінімуму у 50% прожиткового мінімуму, оскільки стаття 199 СК України регулює обов`язок утримання повнолітніх дітей і не містить імперативної норми щодо мінімального розміру аліментів, на відміну від ст. 182 СК України. Окрім того, Позивачкою не надано належних доказів розрахунку конкретних щомісячних витрат на сина. Відповідач просив стягнути аліменти у розмірі 2 000,00 грн щомісячно та компенсувати його витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн за рахунок Позивачки.

04 березня 2026 року від представника позивача - адвоката Ковташа В.В. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній із урахуванням доводів та пояснень, просить суд задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Позивачка вказує, що повнолітній син є студентом 3-го курсу денної форми навчання Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» за спеціальністю «Медицина» (освітній рівень «магістр»), що унеможливлює його працевлаштування та самостійний заробіток, відтак він потребує матеріальної допомоги для покриття витрат на навчання, проживання в гуртожитку, харчування та придбання необхідних навчальних матеріалів, які наразі самостійно покриває позивачка. Щодо заперечень відповідача стосовно сплати аліментів на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , представник позивачки зазначив, що реального стягнення коштів за судовим наказом Дубровицького районного суду від 13.01.2026 у справі № 949/25/26 у межах виконавчого провадження № 80260394 не відбувається, а малолітня дитина додатково потребує витрат на лікування та обстеження, які позивачка також здійснює одноосібно. Крім того, представник позивачки наголосив, що відповідач приховує свої реальні доходи та матеріальний стан. Зокрема, відповідач з грудня 2025 року офіційно/фактично працює перевізником у ТЗОВ «САВ.О.БУС», здійснюючи регулярні міжнародні пасажирські перевезення за кордон та отримуючи значний дохід. Також відповідач є власником сонячної електричної станції потужністю 30,85 кВт (вартістю 565 650,00 грн), розташованої в с. Озерськ Сарненського району Рівненської області, та отримує дохід від продажу електроенергії за «зеленим» тарифом від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», який лише за II та III квартали 2025 року склав 141 614,11 грн, що підтверджується відповіддю Державної податкової служби України № 3144401598 від 16.02.2026. Окрім того, представник позивачки підкреслив, що наявність у відповідача III групи інвалідності не обмежує його працездатності та не перешкоджає отриманню прибутків, а заявлений розмір аліментів у сумі 4 000,00 грн є обґрунтованим, співмірним та необхідним для забезпечення гармонійного розвитку й навчання повнолітнього сина відповідно до статей 182, 199 Сімейного кодексу України.

13 березня 2026 року від представника відповідача - адвоката Волошина Л.С. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній із урахуванням доводів та пояснень, просить суд задоволити позовні вимоги частково та стягувати із відповідача ОСОБА_2 аліменти на користь позивачки ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 2 000,00 грн щомісячно. Представник відповідача заперечує проти тверджень позивачки щодо наявності у відповідача високих та постійних доходів, зазначаючи, що дохід від продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом мав сезонний характер у період максимальної сонячної активності й не є регулярним щомісячним джерелом доходу. Стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу вже здійснюється у встановленому законом порядку і він не ухиляється від їх сплати і має намір піклуватись про свою рідну дитину. Окрім того, Позивачкою не надано належних доказів розрахунку конкретних щомісячних витрат на сина, а розмір аліментів у сумі 4000 грн є довільним і не підтверджений доказами. Представник відповідача просив задовольнити позовні вимоги частково, визначивши розмір аліментів у сумі 2 000,00 грн щомісячно, та стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

23 березня 2026 року представник позивача подав клопотання про витребування доказів стосовно можливих додаткових доходів Відповідача (працевлаштування в ТОВ «САВ.О.БУС», наявність сонячної електростанції та доходу від «зеленого» тарифу через ТОВ «РОЕК», відомості ДПС та ДПСУ).

В обґрунтування заяви представник позивачки вказав, що самостійно отримати зазначені докази позивачка не має можливості, оскільки на адвокатські запити отримано відмови у наданні конфіденційної інформації та персональних даних (відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації ДПСУ № 10/16292-26 від 03.03.2026 року та відповідь ТОВ «РОЕК» № 11/788 від 10.03.2026 року), а відповіді від ТОВ «САВ.О.БУС» та ДПС України станом на момент звернення надані не були.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої та третьої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з причин, що не залежали від особи, вона повинна повідомити про це суд у письмовій формі протягом встановленого строку.

Згідно з частиною першою та другою статті 84 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтувала неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Як убачається з матеріалів справи, позовну заяву подано до суду раніше, а адвокатські запити з метою збирання доказів були направлені представником позивачки лише 02 березня 2026 року, тобто вже після відкриття провадження у справі та з пропуском процесуального строку, встановленого частиною другою статті 83 ЦПК України. Сама по собі відсутність відповідей на адвокатські запити, які були ініційовані позивачкою вже після подання позову, не свідчить про наявність поважних та об`єктивно непереборних причин, які б перешкоджали заявленню клопотання про витребування доказів разом із позовною заявою у визначений законом строк. Крім того, відповідно до частини першої статті 76 та частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд зауважує, що у матеріалах справи вже наявна офіційна інформація Державної податкової служби України (відповідь № 3144401598 від 16 лютого 2026 року) щодо джерел та розмірів доходів відповідача ОСОБА_2 за 2025 рік, у тому числі відомості про виплату коштів ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» за купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом. Враховуючи наявність у матеріалах справи підтверджених даних податкового органу, повторне витребування довідок від ДПС України та ТОВ «РОЕК» є недоцільним та призведе до безпідставного затягування розгляду справи.

Стосовно вимог про витребування відомостей щодо фактів перетинання ОСОБА_2 державного кордону України та умов його співпраці з ТОВ «САВ.О.БУС», суд зазначає, що інформація про перетин кордону сам по собі не є належним та допустимим доказом отримання особою конкретного розміру доходів або її офіційного працевлаштування у розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

Предметом доказування у цій справі є з`ясування матеріального стану платника аліментів та його спроможності надавати утримання повнолітньому синові відповідно до норм статей 199, 200 Сімейного кодексу України, а не факт його пересування за межі України.

За наведених обставин, враховуючи пропуск процесуального строку для подання клопотання без поважних причин, а також відсутність потреби у витребуванні інформації, яка вже наявна в матеріалах справи або не має вирішального значення для з`ясування обставин справи, суд вважає за необхідне в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, а також докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Від даного шлюбу у сторін народилися діти: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , досяг повноліття та на даний час є студентом 3 курсу денної форми навчання медичного факультету Державного вищого начального закладу "Ужгородський національний університет", освітній рівень "магістр", спеціальність "Медицина". Термін закінчення навчання 30 червня 2029 року (а.с.15).

Крім того, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в гуртожитку, що також тягне за собою певні витрати (а.с.16).

Як вбачається із копії судового наказу, виданого Дубровицьким районним судом Рівненської області 13 січня 2026 року, із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісяця, починаючи з 08 січня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.36).

Також, як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 є пенсіонером по інвалідності 3-й групи загального захворювання (а.с.37).

Згідно з довідкою про доходи №6706767657852744 від 10.03.2026 розмір пенсії, який отримує відповідач становить 3038,00 грн. (а.с.80).

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами у справі відсутня домовленість (договір) щодо сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини.

Відповідно до частини 1 статті 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно частини 1 статті 200 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітню дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Частина 1 статті 182 Сімейного кодексу України вказує на обставини, які мають враховуватися при визначені розміру аліментів:

1)стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2)стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3)наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки,

сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4)інші обставини, що мають істотне значення.

Враховуючи те, що обов`язок по утриманню повнолітніх дітей покладається на обох батьків та беручи до уваги встановлені судом обставини, суд приходить до переконання, що позов в частині стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина слід задовольнити частково та стягувати з відповідача аліменти у розмірі 3000 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду та проводити стягнення до досягнення сином 23-х років у разі продовження ним навчання до цього віку, оскільки такий розмір аліментів буде відповідати інтересам сина, обставинам справи і вимогам Закону.

Суд погоджується із думкою представника відповідача про те, що частиною 2 статті 182 Сімейного кодексу України встановлено мінімальний гарантований розмір аліментів саме щодо неповнолітніх дітей, що прямо випливає із системного аналізу глави 15 Сімейного кодексу України, яка регулює обов`язок батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Натомість правовідносини щодо утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, врегульовані окремою нормою - статтею 199 Сімейного кодексу України, яка не містить положення про мінімальний гарантований розмір аліментів.

В даному випадку, законодавцем чітко розмежовано обов`язок утримувати і неповнолітню дитину та умовний обов`язок утримувати повнолітню дитину, який виникає лише за наявності передбачених законом підстав.

Тому, застосування гарантії "не менше 50% прожиткового мінімуму" до правовідносин, що регулюються статтею 199 Сімейного кодексу України, фактично означало б поширення спеціальної норми, призначеної для захисту неповнолітніх дітей, на іншу категорію правовідносин, що суперечить принципу юридичної визначеності.

Отже, у даному випадку гранична межа - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку є такою, яку не слід застосовувати, оскільки аліменти стягуються на повнолітню особу на період продовження навчання.

Згідно вимог статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору звільняються: позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Відповідно до вимог частини 6 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір слід стягнути з відповідача в дохід держави.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-V1).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин 1-5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії для визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині 3 статті 12 та частині 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, позивачкою на підтвердження оплати нею витрат на професійну правничу допомогу надано: коію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію ордера на надання правової допомоги, копію акта виконаних робіт до договору про надання правової допомоги №1/164 від 30 жовтня 2025 року; копій квитанції до платіжної інструкції №0.0.4715975732.1 від 15 січня 2026 року.

Окрім того, представником відповідача на підтвердження оплати відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію ордера на надання правової допомоги, договір про надання правничої допомоги №42 від 23 лютого 2025 року, копію рахунку-фактури, копію акта виконаних робіт від 25 лютого 2026 року; копію квитанції до платіжної інструкції №2.547282607.1 від 25 лютого 2026 року .

Суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Ковташем В.Д. та адвокатом Волошиним Л.С. правничої допомоги відповідно до вищевказаних документів.

З урахуванням досліджених доказів, суд дійшов висновку, що вказаними доказами підтверджується надання адвокатами професійної правничої допомоги у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатами послуг, суд вважає, що вимога позивачки та представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді підлягає задоволенню, зокрема з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн., а також із позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Керуючись статтями 150, 182, 191, 198, 199, 200, 201 Сімейного кодексу України, статтями 12, 81, 133-141, 247, 264, 265, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме - 15 січня 2026 року та проводити стягнення до досягнення сином 23-х років у разі продовження ним навчання до цього віку.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. (чотири тисячі гривень).

Стягнути із ОСОБА_2 , судовий збір у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України:

отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106;

код за ЄДРПОУ: 37993783;

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001;

код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор