Ухвала суду № 138448608, 23.07.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/442/26

Провадження № 1-кс/463/6575/26

У Х В А Л А

про скасування арешту майна

23 липня 2026 року слідчий суддя Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , її представника - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за № 72026142500000007 від 17.01.2026 року,

в с т а н о в и в :

адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.06.2026 року у кримінальному провадженні за № 72026142500000007 від 17.01.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.201-3 КК України.

Клопотання мотивує тим, що ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.06.2026 року, накладено арешт на квартиру, яка на праві власності належить ОСОБА_5 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1459329146101). Арешт на дане майно накладався з метою можливого призначення покарання підозрюваному у виді конфіскації майна. Вважає дану ухвалу необґрунтованою, невмотивованою та такою, що не відповідає діючому законодавству. Детективом не доведено правової підстави і необхідність такого арешту квартири, оскільки вона порушує законні права дійсного власника майна. Постановляючи ухвалу про арешт майна, слідчий суддя взяв до уваги інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 482236250 від 17.06.2026 року, надану органом досудового роздування. Однак, звертає увагу слідчого судді на те, що 19.06.2026 року за договором дарування квартири, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано в реєстрі за № 570), ОСОБА_5 подарував квартиру дружині ОСОБА_3 . Дані обставини підтверджуються договором дарування квартири від 19.06.2026 року, витягом з Державного реєстру речових прав № 482537233 від 19.06.2026 року. Отже, з 19.06.2026 року ОСОБА_5 не належить вказана нерухомість або будь яка частка в цій квартирі, вказане майно набуло статусу особистої приватної власності ОСОБА_3 . Таким чином, як станом на день постановлення ухвали про накладення арешту, так і на теперішній час, арештоване майно не належить підозрюваному, а отже, не може бути об`єктом конфіскації у разі можливого призначення у майбутньому додаткового покарання. На підставі викладеного, просить клопотання задовольнити та скасувати арешт на вказане майно.

Заявник ОСОБА_3 та її представник - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання підтримали з підстав наведених у такому, просять клопотання задовольнити.

Старший детектив Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Львівській області ОСОБА_7 будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду клопотання, в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, жодних заперечень не подав. При цьому, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибути у судове засідання.

Водночас слідчий суддя відхиляє таке клопотання з огляду на вимоги ч.2 ст.174 КПК України щодо строків розгляду заявленого клопотання та з підстав його необґрунтованості, оскільки до клопотання детективом не долучено жодних доказів, які б підтверджували поважність причин неможливості його явки до суду. Детектив ОСОБА_7 , який входять до групи детективів у вказаному кримінальному провадженні, представляє сторону обвинувачення протягом тривалого строку проведення досудового розслідування, приймає участь у судових засіданнях, в тому числі і під час розгляду клопотань про скасування арешту майна, а тому, є обізнаними з обставинами кримінального провадження. Звертаючись до слідчого судді із заявленим клопотанням, детектив, будучи обізнаним про порядок і строки розгляду такого клопотання, повинен був забезпечити свою явку у судовому засіданні у спосіб визначений КПК України, в тому числі і за допомогою проведення судового засідання в режимі відеоконференції, що відповідно зроблено не було.

Відповідно до ч.2 ст.174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя вважає за можливим розглянути клопотання про скасування арешту майна у відсутності детектива, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду клопотання.

Заслухавши пояснення заявника та її представника, вивчивши та дослідивши матеріали клопотання про скасування арешту майна, матеріали клопотання про арешт майна, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

За змістом ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження, серед іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, учасник кримінального провадження, який подав таке клопотання, має довести, що у подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.

Слідчим суддею встановлено, що у провадженні Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Львівській області перебуває кримінальне провадження за № 72026142500000007 від 17.01.2026 року, за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.201-3 КК України.

Зазначене кримінальне провадження відкрито за обставин переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю товарів комерційного призначення, загальна вартість яких у десять тисяч і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто у великому розмірі.

19 червня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.201-3 КК України. Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.201-3 КК України, доводиться зібраними у кримінальному провадженні доказами.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.06.2026 року, накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1459329146101), яка на праві власності належить підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 482236250 від 17.06.2026 року.

Слідчий суддя постановляючи дану ухвалу виходив з того, що арешт майна ОСОБА_5 зумовлювався обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої майбутньої конфіскації майна, як виду покарання.

Тобто, із змісту мотивувальної частини ухвали вбачається, що метою накладення арешту є забезпечення конфіскації майна як виду покарання (п.3 ч.2 ст.170 КПК України). Слідчий суддя, дослідивши наявні у матеріалах клопотання відомості, дійшов висновку, що вказане вище майно належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_5 .

Про обґрунтованість накладеного арешту на майно за п.3 ч.2 ст.170 КПК України буде свідчити, по-перше, те, що такий захід забезпечення кримінального провадження передбачений кримінальним процесуальним законом. По-друге, мають існувати факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді від 23.06.2026 року, є таким, що передбачений КПК України, оскільки ОСОБА_5 на момент вирішення питання про арешт нерухомого майна, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.201-3 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Відповідно до ст.16 КПК України - позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Сукупність наведеної норми свідчить, що будь яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

При вирішенні питання про скасування арешту майна, слідчий суддя враховує вимоги чинного законодавства щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов`язки, запобігає зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.174 КПК України - арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, його захисника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ст.131 КПК України - заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.100 КПК України - речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю.

Згідно з ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Частиною 2 ст.170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.5 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Слідчий суддя, вирішуючи питання скасування арешту, виходить з того, що будь яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними.

Водночас, будь яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс «між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Так, Суд у рішенні у справі «Узан та інші проти Туреччини», оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п.195). Крім того, у п.203 рішення у наведеній справі Суд, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби. Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Отже, накладення арешту не має на меті позбавити особу належного їй на праві власності майна, а лише тимчасово обмежити її право користуватись та/або розпоряджатись ним.

Слідчий суддя дослідивши долучені до клопотання матеріали, дійшов висновку про наявність підстав для скасування накладеного арешту з огляду на наступне.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 482236250 від 17.06.2026 року, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1459329146101), на праві власності належала підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2018 року.

Відповідно до копії договору дарування квартири від 19.06.2026 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано в реєстрі за № 570), ОСОБА_5 подарував належну йому частку у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , дружині ОСОБА_3 .

Вказані обставини також підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав № 482537233 від 19.06.2026 року.

З досліджуваного вбачається, що арештована квартира, яка належала ОСОБА_5 була подарована останнім своїй дружині ОСОБА_3 19.06.2026 року.

Таким чином, слідчим суддею встановлено, що на момент накладення арешту на квартиру, що належала підозрюваному ОСОБА_5 , остання перебувала в особистій приватній власності третьої особи ОСОБА_3 , що підтверджується сукупністю наданих доказів (нотаріально посвідченим договором дарування, відомостями з державного реєстру про нерухоме майно), та не може бути ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби, а тому, арешт на неї не може бути накладений на підставі п.3 ч.2 ст.170 КПК України.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданнями цього кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про скасування арешту майна підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.170, 171, 173, 174, 305-307, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в :

клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування арешту майна у кримінальному провадженні за № 72026142500000007 від 17.01.2026 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.201-3 КК України - задовольнити.

Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 23.06.2026 року (справа № 463/442/26), а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1459329146101), яка на праві власності належала підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1