Рішення № 138448363, 23.07.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5866/26

Провадження № 2/344/4473/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(З А О Ч Н Е)

23 липня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернувся до суду через систему «Електронний суд» з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 11 жовтня 2021 року між Акціонерним Товариством «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 2037732750. За даним кредитним договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у розмірі, визначеному кредитним договором, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у кредитному договорі, додатках до нього та в Правилах надання і повернення кредиту, що розміщені на офіційному веб-сайті Кредитодавця.

16 грудня 2022 року між Акціонерним Товариством «ОТП БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладений Договір факторингу № 16/12/22, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором №2037732750 від 11.10.2021.

Сума боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 43742,14 гривень, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 27830,69 гривень, заборгованість за відсотками становить 2584,85 гривень, заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 13326,6 гривень, заборгованість за пенею становить 0,00 гривень.

Виходячи з наведеного, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року у розмірі 43742,14 гривень та судовий збір у розмірі 2662,40 гривень (а.с. 1-5).

Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2026 року дану цивільну справу розподілено для розгляду головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 18-19).

Ухвалою суду від 27 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 21-22).

Пояснення учасників справи у судовому засіданні.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте у вимогах позовної заяви зазначено про розгляд справи за відсутності представника позивача, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, зокрема відповідач викликалася через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також жодних інших заяв та клопотань від відповідача не надійшло.

Учасники справи у судове засідання, призначене на 20 липня 2026 року, не з`явилися, тому суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.

Враховуючи достатність доказів та те, що відповідач була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з`явилася в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подала відзив, а представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі статей 280-282 Цивільного процесуального кодексу України ухвалив про заочний розгляд справи, про що 23 липня 2026 року прийнята відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» зареєстровано як юридична особа (а.с. 9, 42).

11 жовтня 2021 року між Акціонерним Товариством «ОТП БАНК», Банком та ОСОБА_1 , Позичальником,укладено Кредитний договір № 2037732750, за умовами якого було надано кредит у розмірі 30 000,00 гривень (а.с. 10, 12-13, 47-49, 51-53).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року, заборгованість становить 43742,14 гривень, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 27830,69 гривень, заборгованість за відсотками становить 2584,85 гривень, заборгованість за штрафними санкціями та комісіями становить 13326,6 гривень, заборгованість за пенею становить 0,00 гривень (а.с.14).

16 грудня 2022 року між Акціонерним Товариством «ОТП БАНК», Клієнтом, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», Фактором, укладений Договір факторингу № 16/12/22, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 2037732750 від 11.10.2021 у розмірі 43742,14 гривень (а.с.41, 45, 57-64).

З меморіального ордеру вбачається, що 11 жовтня 2021 було перераховано ОСОБА_1 кошти у розмірі 30000,00 гривень (а.с. 67).

Відповідно до платіжних інструкцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» перерахувало на рахунок Акціонерним Товариством «ОТП БАНК» кошти за договором факторингу № 16/12/22 від 16.12.2022 (а.с.69).

Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» затверджено загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (а.с. 70-76).

Норми права, що підлягають застосуванню, та висновки суду

за результатами розгляду справи.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно вимог частини третьої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої-другої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Стаття 1049 Цивільного кодексу України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини першої-другої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно частини першої статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що кредитний договір № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Загальні умови виконання зобов`язань визначено статтею 526 Цивільного кодексу України.

Так, у частині першій статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частини перша-друга статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої-другої статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Як встановлено судом позикодавець, перерахувавши відповідачу грошові кошти, виконав умови договору № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року, натомість відповідач свої зобов`язання з повернення коштів за договором не виконав у повному обсязі та має заборгованість перед позивачем за тілом кредиту у сплаченій сумі у розмірі 27830,69 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першої статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 Цивільного кодексу України).

Частиною четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

За умовами укладеного кредитного договору № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року сторони погодили дату остаточного повернення кредиту до 11 жовтня 2024 року, фіксована процентна ставка у розмірі 10,00 річних.

Розрахунок заборгованості за договором є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Даних на його спростування матеріали справи не містять.

Позивачем здійснено розрахунок процентів в межах строку кредитування та встановленої договором процентної ставки.

Відповідачем розмір процентів не спростовано, контррозрахунку не надано.

Таким чином слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками у несплаченому розмірі у сумі 2584,85 гривень.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за штрафними санкціями та комісіями, то суд зважає на таке.

У кредитному договорі № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року встановлена комісія за управління кредитом щомісячно у розмірі 3,99 % від суми кредиту.

Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини першої та частини другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Положення кредитного договору № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року про сплату позичальником на користь кредитодавця комісії за управління кредитом суперечать положенням частини першої, другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

Також позивачем не надано жодних доказів про те, що відповідачу було надано інформацію про стан кредиту частіше одного разу на місяць.

За таких обставин позивачем без належних на те правових підстав нарахована заборгованість за штрафними санкціями та комісіями у розмірі 13326,60 гривень, а відтак позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за комісією є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.

Докази, які б спростовували доводи позивача про факт невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року, в матеріалах справи відсутні.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості відповідача за укладеним договором або ж спростовували доводи позивача в обґрунтування ним позовних вимог, відповідачем суду не подано.

Частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Положеннями частини третьої статті 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1081 Цивільного кодексу України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За приписами частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 Цивільного кодексу України).

Отже, відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

При визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі №916/1171/18, від 14 листопада 2018 року у справі №910/8682/18, від 30 серпня 2018 року у справі № 904/8978/17, від 04 березня 2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10 вересня 2019 року у справі № 9017/317/19, від 09 липня 2019 року у справі № 903/849/17.

Враховуючи, що відповідач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданих вимог, в силу прямого припису статті 204 Цивільного кодексу України їх правомірність презюмується.

З матеріалів справи встановлено, що договір факторингу №16/12/22 від 16 грудня 2022 року, на підставі якого позивач набув право вимоги до відповідача, укладений відповідно до вимог закону, містить всі істотні умови. Доказів визнання вказаного договору недійсним, неукладеним чи його розірвання до матеріалів справи не надано.

Отже, долучений до справи договір факторингу є чинним, його дійсність ніким не оспорено, а тому і підлягає до виконання.

Враховуючи те, що АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ОТП БАНК» як первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором перед відповідачем виконало у повному обсязі, будь-яких доказів у спростування чого суд не встановив, а відповідач не надав, тому, враховуючи правомірність набуття прав вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», суд приходить до висновку, що позивач набув право вимоги за кредитним договором № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року, укладеним з відповідачем.

Відповідач, не бажаючи приймати участь у судовому розгляді справи і реалізувати своє процесуальне право на спростування доводів позову і доказування належного виконання обов`язків, тим самим не оспорює наявних підстав для стягнення грошової суми.

Отже, враховуючи, що відповідач не виконав зобов`язання за укладеним договором, тому суд вважає доведеними наявність підстав для часткового задоволення позову та приходить до переконання, що слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 2037732750 від 11 жовтня 2021 рокуу загальному розмірі 30415,54 гривень, з яких заборгованість за тілом кредиту - 27830,69 гривень, заборгованість за відсотками - 2584,85 гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

У порядку виконання процесуального обов`язку відповідача, унормованого частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, з доведення належним чином виконання обов`язків перед позивачем з виплати заборгованості за укладеним договором відповідачем не надано доказів виплати вказаної суми заборгованості, а також доказів на підтвердження відсутності своєї вини у неналежному виконанні умов зобов`язання, визначеного договором.

Розподіл судових витрат.

Вирішуючи вимоги про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини першої-третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем про подачі позовної заяви сплачено судовий збір за позовом у розмірі 2662,40 гривень (а.с. 16).

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково на 69,53 %, тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 1851,17 гривень.

Щодо вимог про стягнення витрат за надання професійної (правничої) допомоги, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 Цивільного процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 Цивільного процесуального кодексу України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 Цивільного процесуального кодексу України ).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

З наданих до суду доказів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються договором № 42649746 про надання правової допомоги від 01 липня 2025року (а.с. 6-7, 54-56), свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 8), актом надання послуг від 27 липня 2025 року (а.с.43), детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги (а.с. 46), додатковою угодою № 2037732750 до договору №42649746 про надання правової допомоги від 01 липня 2025року (а.с. 65).

Судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої Європейський суд з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що заявлена позивачем сума є необґрунтованою.

Враховуючи реальний обсяг професійної правничої допомоги у суді, час, витрачений на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, тому дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень нуль копійок).

На підставі викладеного, відповідно до статей 509, 526, 527, 530, 543, 553, 554, 610-612, 625, 1049, 1054, 1055, 1077, 1078, 1081, 1082 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-284, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, заборгованість за кредитним договором № 2037732750 від 11 жовтня 2021 року у загальному розмірі 30415,54 гривень (тридцять тисяч чотириста п`ятнадцять гривень п`ятдесят чотири копійки), з яких заборгованість за тілом кредиту у розмірі 27830,69 гривень (двадцять сім тисяч вісімсот тридцять гривень шістдесят дев`ять копійок), заборгованість за відсотками у розмірі 2584,85 гривень (дві тисячі п`ятсот вісімдесят чотири гривні вісімдесят п`ять копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень нуль копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», ЄДРПОУ 42649746, судовий збір у розмірі 1851,17 гривень (одна тисяча вісімсот п`ятдесят одна гривень сімнадцять копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: 07406 Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 23 липня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.