Рішення № 138446738, 20.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/884/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатої В.В.

при секретарі судового засідання Корнух В.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи підприємця Удовіченко Максима Володимировича ( АДРЕСА_1 ) до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитровка, буд. 15а, будівля 1) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець Удовіченко Максим Володимирович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, в якому просить:

- Стягнути з Російської Федерації на користь Фізичної особи-підприємця Удовіченко Максима Володимировича відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням нерухомого майна внаслідок військової агресії у розмірі 140 062 800 грн. з ПДВ, що еквівалентно 3 244 004,18 доларів США на день проведення оцінки;

- Стягнути з Російської Федерації на користь Фізичної особи-підприємця Удовіченко Максима Володимировича відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням обладнання у розмірі 3 077 521,83 грн. без ПДВ, що еквівалентно 71 517,39 доларів США на день проведення оцінки;

- Стягнути з Російської Федерації на користь Фізичної особи-підприємця Удовіченко Максима Володимировича відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням товарно-матеріальних цінностей у розмірі 37 484 375,88 грн. без ПДВ, що еквівалентно 871 121,91 доларів США на день проведення оцінки.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.2026 позовну заяву Фізичної особи підприємця Удовіченко Максима Володимировича (вх. № 884/26) - залишено без руху. Встановлено позивачу на усунення недоліків позовної заяви десятиденний строк з дня вручення ухвали шляхом подання до суду тексту позовної заяви із зазначенням адреси відповідача державною мовою.

25.03.2026 через систему Електронний суд представником позивача подано заяву про усунення недоліків за вх. № 7085 разом з виправленим текстом позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.03.2026 прийнято позовну заяву (виправлену) до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/884/26. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 13 квітня 2026 року о 14:00.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.04.2026 відкладено підготовче засідання на "11" травня 2026 р. о 14:00 год.

В судовому засіданні 11.05.2026 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 25.05.2026 о 14:30 год.

25.05.2026 через систему «Електронний суд» представником позивача подано клопотання про долучення доказів за вх. № 12566, а саме відповіді на адвокатський запит від УСБУ в Харківській області по КП № 22026220000000007 від 02.01.2026 року, якою підтверджується стан даного кримінального провадження.

В судовому засіданні 25.05.2026 суд долучено лист Слідчого відділу Управління СБУ в Харківській області б/н від 13.05.2026 (в контексті клопотання представника позивача за вх. № 12566 від 25.05.2026) до матеріалів справи, про що постановлено відповідну протокольну ухвалу. Крім того, на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а також на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 15.06.2026 о 14:00 год.

В судовому засіданні 15.06.2026 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.06.2026 о 13:45 год.

В судовому засіданні 18.06.2026 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 09.07.2026 о 14:45 год.

В судовому засіданні 09.07.2026 представником позивача для огляду надано оригінали документів, копії яких містяться в матеріалах справи; судом наголошено на необхідності систематизації означених оригіналів документів відповідно до додатків до позовної заяви; на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 20.07.2026 о 15:00 год.

20.07.2026 представником позивача до суду подано заяву за вх. № 17722 про долучення до матеріалів справи опису первинних документів.

В судове засідання 20.07.2026 позивач свого представника не направив.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом розміщення оголошень на сайті Судової влади України.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одним із принципів господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, а також надані докази, суд встановив наступне.

Фізична особа підприємець Удовіченко Максим Володимирович є зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань суб`єктом господарювання, здійснює діяльність у сфері надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців серії ААБ № 366476.

У власності Позивача знаходиться нежитлова будівля літ. «А-5» загальною площею 2120,4 кв.м., розташована за адресою м. Харків, вул. Олеся Гончара, буд. 2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

02.01.2026 року орієнтовно о 14:30 збройними силами російської федерації було завдано ракетного удару по будівлі за адресою м. Харків, вул. Олеся Гончара, буд. 2, що належить на праві власності позивачу, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22026220000000007 від 02.01.2026 року. У межах вказаного кримінального провадження було проведено огляд місця події, про що складено Протокол огляду з фототаблицею, який додано до позовної заяви.

Також за фактом пошкодження майна Позивача внаслідок ракетного обстрілу складено Акт про пожежу від 05.01.2026 року.

Суб`єктом оціночної діяльності Ачкасовим Олександром Миколайовичем, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно правових актів, проведено незалежну оцінку для визначення розміру збитків, завданих ФОП Удовіченко М.В. внаслідок знищення та пошкодження належного йому майна, а саме: 1) нежитлова будівля; 2) обладнання, що знаходилось в будівлі; 3) товарно-матеріальні цінності, розташовані в будівлі.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків, завданих Фізичній особі-підприємцю Удовіченко Максиму Володимировичу, власнику нежитлової будівлі літ. "А-5" загальною площею 2120,4 кв. м. що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вулиця Гончара Олеся будинок 2 в наслідок руйнування майна 02.01.2026 р. приблизно об 14:30 із застосуванням невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого типу випущених збройними силами російської федерації, розмір збитків внаслідок знищення будівлі становить 140 062 800 грн. з ПДВ, що еквівалентно 3 244 004,18 доларів США.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків, завданих Фізичній особі-підприємцю Удовіченко Максиму Володимировичу, власнику обладнання згідно переліку що знаходилось за адресою: Харківська область, м. Харків, вулиця Гончара Олеся будинок 2 в наслідок руйнування будівлі 02.01.2026 р. приблизно об 14:30 із застосуванням невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого типу випущених збройними силами російської федерації, розмір збитку внаслідок знищення обладнання складає 3 077 521,83 грн. без ПДВ, що еквівалентно 71 517,39 доларів США.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків, завданих Фізичній особі підприємцю Удовіченко Максиму Володимировичу, власнику товарно-матеріальних цінностей згідно переліку що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вулиця Гончара Олеся будинок 2 в наслідок руйнування майна 02.01.2026 р. приблизно об 14:30 із застосуванням невстановленого виду озброєння та снарядами невстановленого типу випущених збройними силами російської федерації, розмір збитку внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей становить 37 484 375,88 грн. без ПДВ, що еквівалентно 871 121,91 доларів США.

Отже, унаслідок протиправних дій російської федерації було знищено та пошкоджено майно Позивача, чим завдано майнової шкоди, у зв`язку з чим Позивач був вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права з відповідним позовом, в якому просить стягнути з Російської Федерації на користь Фізичної особи-підприємця Удовіченко Максима Володимировича: відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням нерухомого майна внаслідок військової агресії у розмірі 140 062 800 грн. з ПДВ, що еквівалентно 3 244 004,18 доларів США на день проведення оцінки; відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням обладнання у розмірі 3 077 521,83 грн. без ПДВ, що еквівалентно 71 517,39 доларів США на день проведення оцінки; відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням товарно-матеріальних цінностей у розмірі 37 484 375,88 грн. без ПДВ, що еквівалентно 871 121,91 доларів США на день проведення оцінки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спір у даній справі виник між юридичними особами приватного права та іноземною державою Російською Федерацією (відповідач) як особливим суб`єктом цивільного права.

Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, Харківська область, місто Харків.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.

Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.

Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.

Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов`язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов`язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.

Тож, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов`язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

У своїй постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про застосування тимчасових заходів від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію Російської Федерації проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Проте, станом на час розгляду цієї справи Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об`єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.

Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України соба, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються стягнення позадоговірної шкоди, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як вже було зазначено, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Частиною третьою статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню № 22026220000000007 від 02.01.2026 року встановлено, що 02.01.2026 року мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням артилерійського виду озброєння невстановленими снарядами невстановленого калібру по будинкам за адресою м. Харків, вул. Олеся Гончара, 2.

Факт знищення зазначеної нежитлової будівлі внаслідок обстрілу підтверджується Актом про пожежу від 05.01.2026 року.

Також позивачем до суду надано фото та відео матеріали, якими підтверджується повне руйнування нежитлової будівлі, розташованої за адресою м. Харків, вул. Олеся Гончара, 2, внаслідок обстрілу.

Отже, факт завдання шкоди шляхом знищення нежитлової будівлі Позивача беззаперечно підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами.

Крім цього, на підтвердження факту завдання шкоди у вигляді знищених обладнання та товарно-матеріальних цінностей, позивачем надано первинні документи: Акти приймання передачі, Видаткові накладні, Рахунки фактури. Детальний опис первинної документації наведено у описі додатків до позовної заяви та додатково надано до суду із заявою (вх. № 17722 від 20.07.2026).

Також, з матеріалів справи вбачається, що 31.12.2025 року згідно наказу № 31/12/2025-інв від 31.12.2025 року «Про проведення планової інвентаризації» позивачем було призначено проведення планової інвентаризації.

Згідно Протоколу № 1 інвентаризаційної комісії від 31.12.2025 року було затверджено результати проведення інвентаризації, зафіксовано фактичну наявність матеріальних активів, відповідно до переліку, за адресою м. Харків, вул. Олеся Гончара, буд. 2.

Після обстрілу ФОП Удовіченко М.В. згідно Наказу № 08/01-2026-інв. від 08.01.2026 року було призначено проведення позапланової інвентаризації у зв`язку з обстрілом та необхідністю перевірки фактичної наявності залишків матеріальних цінностей.

Протоколом № 1 інвентаризаційної комісії від 08.01.2026 року було затверджено результати проведення інвентаризації, а саме встановлено нестачу матеріальних цінностей у зв`язку з їх знищенням. Перелік знищеного майна наведено в протоколі.

Таким чином, факт заподіяння шкоди Позивачу шляхом знищення належного йому нерухомого та рухомого майна підтверджено належними та допустимими доказами, а саме: матеріалами КП № 22026220000000007 від 02.01.2026 року; Актом про пожежу від 05.01.2026 року; Протоколами інвентаризаційної комісії від 31.12.2025 року та від 08.01.2026 року; Фото та відео доказами.

Зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17.

Згідно зі ст. 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.

Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил (ст. 3 Гаазької Конвенції).

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції, забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та пошкодженого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено та пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.

Отже, згідно з положеннями ЦК України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Таким чином, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (надалі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф, починаючи з 19.02.2014.

Згідно з пунктом 2 вказаної постанови Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

За змістом підпункту 18 пункту 2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до постанови №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України, надалі Загальні засади) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

18.10.2022 наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України за №3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Пунктом 1 Методики №3904/1223 передбачено, що вона застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Росії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в цій Методиці, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.

Ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23.02.2022. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23.02.2022, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.

Звіт про оцінку збитків - документ, що є результатом незалежної оцінки збитків, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Під час проведення оцінки майна, майнових прав оцінювачами, суб`єктами оціночної діяльності обов`язковим для застосування є Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2003 № 1440 (далі - Національний стандарт № 1).

Національний стандарт №1 передбачає розділ, яким визначено загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна, зокрема, передбачено необхідність ознайомлення оцінювачем з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.

Також слід зазначити, що пунктом 52 Національного стандарту №1 визначено, що оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором на проведення оцінки майна.

Відповідно до пункту 56 Національного стандарту №1 у звіті про оцінку майна повинно бути зазначено про результати особистого огляду оцінювачем об`єкта оцінки. У разі неможливості особистого огляду оцінювач надає у звіті про оцінку майна відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів такої оцінки, що є важливим для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Ознайомлення з об`єктом оцінки в даному випадку здійснюється на підставі вихідних даних про об`єкт, документів, які містять характеристики об`єкта оцінки.

Отже, у разі неможливості з об`єктивних причин проведення особистого огляду оцінювачем об`єкта оцінки та наявності наданих замовником необхідних вихідних даних для проведення оцінки майна оцінювач має право провести оцінку без особистого огляду із обов`язковим зазначенням про це у звіті про оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, суб`єктом оціночної діяльності Ачкасовим Олександром Миколайовичем, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно правових актів, проведено незалежну оцінку для визначення розміру збитків, завданих ФОП Удовіченко М.В. внаслідок знищення та пошкодження належного йому майна.

Згідно Звітів про оцінку розміру збитку, завданого ФОП Удовіченко М.В. внаслідок знищення майна, розмір збитків складає:

- 140 062 800 грн. з ПДВ, що еквівалентно 3 244 004,18 доларів США на день проведення оцінки збитки, завдані знищенням нежитлової будівлі, за адресою м. Харків, вул. Олеся Гончара, буд. 2;

- 3 077 521,83 грн. без ПДВ, що еквівалентно 71 517,39 доларів США на день проведення оцінки збитки, завдані внаслідок знищення обладнання, що знаходилося в знищеній будівлі.

- 37 484 375,88 грн. без ПДВ, що еквівалентно 871 121,91 доларів США на день проведення оцінки збитки, завдані внаслідок знищення товарно-матеріальних цінностей, що знаходилися в знищеній будівлі.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі, слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір у розмірі 1 164 800,00 грн. за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 22, 1166 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитровка, буд. 15а, будівля 1) на користь Фізичної особи-підприємця Удовіченко Максима Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням нерухомого майна внаслідок військової агресії у розмірі 140 062 800 грн. з ПДВ, що еквівалентно 3 244 004,18 доларів США на день проведення оцінки; відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням обладнання у розмірі 3 077 521,83 грн. без ПДВ, що еквівалентно 71 517,39 доларів США на день проведення оцінки; відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням товарно-матеріальних цінностей у розмірі 37 484 375,88 грн. без ПДВ, що еквівалентно 871 121,91 доларів США на день проведення оцінки.

Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитровка, буд. 15а, будівля 1) в дохід Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 1 164 800,00 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач: Фізична особа-підприємець Удовіченко Максим Володимирович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитровка, буд. 15а, будівля 1).

Повне рішення складено "23" липня 2026 р.

СуддяВ.В. Усата

справа № 922/884/26