Ухвала суду № 138446571, 21.07.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15739/24-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.07.2026 м. Київ

Печерський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

кримінальне провадження № 12024000000000321 від 07.02.2024 за обвинуваченням,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ; представники потерпілого - адвокати: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; захисник ОСОБА_7 ; обвинувачений ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

У ході судового розгляду кримінального провадження до суду надійшло клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» ОСОБА_8 про скасування арешту майна.

Заявник просить скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.01.2022 у справі № 757/1797/22-к на грошові кошти в сумі 93 777 777 гривень (дев`яносто три мільйони сімсот сімдесят сім тисяч сімсот сімдесят сім гривень 00 копійок), що обліковуються та розміщені на депозитному рахунку Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) № НОМЕР_1, відкритому в Філії - Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк».

Клопотання мотивоване тим, що в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, а ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» є законним володільцем і власником зазначених активів.

Після звернення із клопотанням представник ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» у судові засідання жодного разу не з`явився.

Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні вважав за необхідне залишити вказане клопотання без розгляду у зв`язку з неодноразовою неявкою представника ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД», який належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Додатково прокурор зазначив, що аналогічне за змістом клопотання про скасування арешту майна вже розглядалося судом за участю представника заявника на початку судового провадження. Крім того, прокурор надав суду для долучення до матеріалів справи та врахування під час прийняття рішення копію остаточного судового рішення - постанови Верховного Суду від 07.08.2024 у господарській справі № 904/7072/20, наголошуючи, що ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» втратило будь-які правові підстави вважати себе власником відповідних коштів та звертатися з цим клопотанням.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні зауважив, що нормами Кримінального процесуального кодексу України прямо не передбачено залишення клопотання без розгляду з підстав неявки заявника, у зв`язку з чим запропонував розглянути клопотання по суті за відсутності представника товариства.

Представники потерпілого - адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали позицію прокурора щодо залишення клопотання без розгляду.

Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши клопотання та дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, що стосується вирішуваного питання, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу II цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 174 КПК України, право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково належить підозрюваному, обвинуваченому, їх захиснику, законному представнику, іншому власнику або володільцю майна, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони не були присутні при розгляді питання про арешт. З наведеного вбачається, що право ініціювати скасування цього заходу забезпечення виникає виключно у суб`єктів, які мають підтверджений статус власника, володільця чи користувача арештованого майна.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 757/48951/21-к накладено арешт як на речовий доказ у кримінальному провадженні № 42021000000001683 від 12.08.2021 - олію соняшникову нерафіновану в кількості 3 412,324 т, яка була передана на комісію ТОВ «АГРОФІРМА УКРАЇНА» від ТОВ «АПК ЕНЕРГІЯ» та поставлена компанії «ОЛЕОС СВІС С.А.» на зберігання до ТОВ МП «ТЕРМІНАЛ-УХЗС».

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.09.2021 у справі № 757/49075/21-к вказані речові докази передано АРМА для реалізації у порядку, визначеному чинним законодавством.

17.11.2021 було проведено електронні торги з реалізації зазначеного активу (лот № 500695). Згідно з протоколом № 560069 проведення електронних торгів переможцем визнано ТОВ «СОЛЕО». Кошти за придбаний актив у сумі 93 777 777 грн в повному обсязі внесені на рахунок АРМА.

Грошові кошти від реалізації активу обліковуються (розміщені) на депозитному рахунку АРМА № НОМЕР_1, відкритому у філії - Головному управлінні по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк».

Як убачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, кримінальне провадження № 12024000000000321 було виділено 07.02.2024 із кримінального провадження № 42021000000001683 від 12.08.2021.

Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021 у справі № 757/63428/21-к та від 29.02.2024 у справі № 757/9793/24-к накладено арешт як на речові докази на грошові кошти у розмірі 93 777 777 гривень, розміщені на депозитному рахунку АРМА № НОМЕР_1.

Водночас, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2024 року у справі № 904/7072/20 було остаточно вирішено спір за позовом ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» до ТОВ «АПК Енергія» про визнання права власності на майно. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» відмовив повністю. Суд касаційної інстанції встановив, що оскільки покупець отримав товар, але не здійснив його оплати, ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» обрало неналежний та неефективний спосіб захисту, вимагаючи визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, тоді як належним способом захисту в цих договірних відносинах є стягнення заборгованості відповідно до частини третьої статті 692 ЦК України. Крім того, Верховний Суд підтвердив, що законним заставодержателем спірного майна є АТ «Ріетуму Банка».

Оскільки постанова Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 904/7072/20 набрала законної сили, вона є остаточною та має преюдиційне значення. Відмова у визнанні права власності на майно означає, що ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» не є власником або законним володільцем майна чи його грошового еквіваленту на депозитному рахунку АРМА, а отже, товариство не наділене процесуальною правосуб`єктністю на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна в порядку статті 174 КПК України.

Оцінюючи поведінку заявника та процесуальні наслідки його дій, суд зазначає таке.

Хоча Кримінальний процесуальний кодекс України безпосередньо не містить окремої норми, яка б детально регламентувала процедуру залишення без розгляду клопотання про скасування арешту майна у разі його очевидної повторності чи неявки заявника, це питання підлягає вирішенню на основі загальних засад кримінального судочинства та загальноправових принципів.

Відповідно до частини шостої статті 9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу. До таких засад, зокрема, належать верховенство права (пункт 1), законність (пункт 2), рівність перед законом і судом (пункт 3), диспозитивність (пункт 19) та розумність строків (пункт 21).

Одним із фундаментальних елементів верховенства права та загальноправовим принципом, який поширюється на всі галузі права, є принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами. Хоча у КПК України відсутнє універсальне визначення зловживання правами, цей принцип активно застосовується судовою практикою.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду в ухвалі від 30 травня 2018 року у справі № 676/7346/15-к констатував, що хоча у Кодексі не передбачено загального положення про заборону зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання такими є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права. Ця позиція є сталою та підтверджується численними іншими рішеннями касаційної інстанції, зокрема постановами ККС ВС від 06.11.2019 у справі № 300/474/17, від 11.07.2018 у справі № 396/3082/14 та ухвалою від 28.09.2020 у справі № 308/2389/20.

У постанові від 9 квітня 2019 року у справі № 306/1602/16-к Касаційний кримінальний суд Верховного Суду наголосив, що процесуальний закон забезпечує дотримання прав осіб, а не використання їх для зловживання. Суд зазначив, що належна правова процедура реалізації процесуальних прав передбачає їх використання відповідно до їхнього законного призначення, а не з метою дезорганізації процесу чи перешкоджання виконанню завдань кримінального провадження.

Практика Вищого антикорупційного суду та його Апеляційної палати також послідовно виходить із того, що повторне подання ідентичних за своїм змістом заяв чи клопотань без виникнення нових фактичних обставин або істотної зміни правової ситуації є формою процесуального зловживання. Зокрема, в ухвалі Апеляційної палати ВАКС від 07.10.2021 у справі № 991/3086/21 та в ухвалі від 26.02.2024 у справі № 991/1105/24 підтверджено, що подання безпідставних та тотожних звернень за відсутності нових обставин свідчить про використання процесуальних інструментів не за їх призначенням. За таких обставин суд має право залишити звернення без розгляду з метою захисту ефективності правосуддя.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалі від 19 лютого 2019 року у справі № 569/17036/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, якщо підстави неприйнятності заяви або скарги були встановлені судом вже після відкриття провадження, таке провадження має бути припинене шляхом постановлення ухвали про закриття або залишення звернення без розгляду. Цей підхід забезпечує процесуальну економію та запобігає безплідному розгляду по суті вимог, які очевидно не можуть бути задоволені.

Аналізуючи обставини даної справи, суд зауважує, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року клопотання директора ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» про скасування арешту на ці ж грошові кошти вже розглядалося по суті й було залишено без задоволення у зв`язку з недоведеністю законних прав на майно та передчасністю вимог. Повторно звертаючись із цим же клопотанням, заявник не надав жодних нових доказів чи обставин, які б виникли після квітня 2024 року та спростовували попередні висновки суду. Навпаки, правова ситуація змінилася не на користь заявника, оскільки остаточною постановою Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 904/7072/20 встановлено відсутність у ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» права власності чи іншого законного володіння на відповідне майно (та його грошовий еквівалент).

За таких умов повторне ініціювання того самого питання за відсутності правових підстав та нових обставин, поєднане з систематичною неявкою представника заявника в судові засідання (що свідчить про втрату реального інтересу до розгляду або намір штучно затягнути процес), є очевидним проявом зловживання процесуальними правами.

Принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами тісно пов`язаний із практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Відповідно до статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, жодне з її положень не може тлумачитись як таке, що дає право здійснювати діяльність або вчиняти дії, спрямовані на скасування прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

ЄСПЛ у своїй практиці послідовно застосовує концепцію «зловживання правом на подання заяви» (abuse of the right of application) у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Так, у справах «Міролюбов та інші проти Латвії» (Mirolyubov and Others v. Latvia, заява № 798/05, рішення від 15.09.2009), «S.G. проти Франції» (S.G. v. France, заява № 40656/98) та «Петрович проти Сербії» (Petroviж v. Serbia, заява № 40486/08) ЄСПЛ зазначав, що систематичне подання повторних, необґрунтованих звернень або звернень, які дублюють вже розглянуті питання, а також демонстрація процесуального незацікавлення у вирішенні справи (зокрема, неявка або ненадання необхідної інформації суду) свідчить про зловживання правом на судовий захист. ЄСПЛ підкреслює, що суди не повинні ставати заручниками деструктивної поведінки учасників процесу, а залишення без розгляду таких заяв є належним і пропорційним способом захисту авторитету судової влади та забезпечення ефективного судочинства.

Крім того, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право кореспондує з обов`язком суду організувати процес таким чином, щоб уникнути невиправданих затримок. Неконтрольоване повторне подання тотожних клопотань призводить до безпідставного перевантаження суду, що безпосередньо загрожує розгляду всього кримінального провадження у розумні строки (стаття 28 КПК України).

Беручи до уваги засаду диспозитивності (стаття 26 КПК України), яка передбачає свободу учасників провадження у використанні своїх процесуальних прав, суд зазначає, що диспозитивність не є безмежною та не може перетворюватися на процесуальне свавілля. Якщо заявник неодноразово ігнорує судові засідання, не з`являється для підтримання свого клопотання та водночас завалює суд повторними безпідставними вимогами, примусовий розгляд такого клопотання по суті за відсутності представника суперечив би самій суті судової процедури та інтересам правосуддя.

Застосовуючи аналогію процесуального закону (зокрема, правові інститути цивільного судочинства, які прямо передбачають залишення заяви без розгляду у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача або зловживання процесуальними правами) та керуючись частиною шостою статті 9 КПК України, суд вважає, що залишення клопотання без розгляду у цьому випадку є єдиним законним, логічним та ефективним процесуальним рішенням. Такий крок унеможливлює зловживання правами, захищає розумні строки судового розгляду та повністю узгоджується із засадами верховенства права та преюдиційності судових рішень.

За таких обставин, з урахуванням відсутності у заявника права власності на арештоване майно відповідно до рішення Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 904/7072/20, систематичного нез`явлення представника ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКСТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД» в судове засідання та очевидної повторності поданого клопотання за відсутності нових обставин, суд дійшов висновку, що повторне клопотання про скасування арешту майна не підлягає розгляду по суті та має бути залишене без розгляду на підставі загальних засад кримінального судочинства (ст.ст. 7, 9, 26 КПК України).

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 26, 174, 371, 372, 392 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання - залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_9