Рішення № 138445490, 16.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

"16" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4514/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Качур О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (вх. №2-1329/26 від 07.07.2026) про стягнення судових витрат по справі № 916/4514/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (просп. Гагаріна, № 12-А, оф. 1402, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 39257304)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (вул. Академіка Вільямса, № 67, кв. 72, м. Одеса, 65015, код ЄДРПОУ 36919688)

про стягнення 62 643,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Серпа» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» заборгованості в розмірі 62 643,56 грн, з яких: основний борг в розмірі 32365,68 грн, 3% річних в розмірі 4921,46 грн та інфляційні втрати в розмірі 25356,42 грн.

07.07.2026 рішенням Господарського суду Одеської області позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» суму основної заборгованості в розмірі 32 365 грн 68 коп та судовий збір в розмірі 1 251 грн 57 коп, а в решті позовних вимог відмовлено.

07.07.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» надійшла заява (вх. №2-1329/26) про стягнення судових витрат у справі, в якій заявник просить суд стягнути з ТОВ «Лука і Компанія» судові витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 20000,00 грн.

10.07.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області призначено розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (вх. №2-1329/26 від 07.07.2026) про стягнення судових витрат по справі № 916/4514/25 на "16" липня 2026 року о 12:20 год. Крім того, відповідачу запропоновано надати до суду письмові міркування та заперечення щодо заяви позивача та документи, що їх обґрунтовують.

15.07.2026 ТОВ «Лука і Компанія» надало до суду заперечення (вх. № 24934/26) на заяву позивача, де відповідач відзначив, що суд задовольнив позов лише на 51,67% (32365,68 грн від заявлених 62643,56 грн), а у задоволенні 48,33% вимог позивачу відмовлено, з огляду на що, виходячи з математичного розрахунку пропорційності, гранична сума витрат, на думку відповідача, яка взагалі може розглядатися судом для покладення на відповідача, становить 10333,48 грн, а стягнення повної суми 20000,00 грн прямо суперечить закону.

Також відповідач зауважує, що наданий позивачем акт містить лише загальний перелік дій (пункти 1.1-1.12) без зазначення кількості витраченого часу (годин) на кожну дію та без вказання вартості кожної окремої послуги, проте, за правовою позицією Верховного Суду, відсутність погодинного розпису та вартості кожної послуги унеможливлює оцінку їх співмірності судом і є підставою для суттєвого зменшення суми гонорару.

Окремо відповідач додає про необхідність виключення послуг, які виникли внаслідок неефективних дій адвоката та штучного роздуття обсягу робіт, оскільки недоліки позову є наслідком помилки самого адвоката позивача, а відповідач не повинен оплачувати виправлення браку в роботі представника позивача. Щодо відзиву на апеляційну скаргу відповідач звертає увагу, що це провадження стосувалося оскарження ухвали про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду і стосувалося розгляду чисто процесуальних питань, які виникли під час розгляду справи у суді першої інстанції. Зазначені процесуальні дії здійснювалися в межах окремого апеляційного провадження та не пов`язані безпосередньо з розглядом первісного позову по суті в суді першої інстанції.

Щодо додаткових пояснень та доповнень відповідач наголошує, що дані пункти повністю дублюють один одного заради штучного збільшення обсягу роботи у типовій справі, а заява про прискорення є суто технічною, не несе правового навантаження та не є послугою із захисту прав у розумінні ст. 126 ГПК України.

Відповідач підсумовує, що справа була незначної складності, розглядалася в порядку спрощеного провадження, а сума гонорару (20000,00 грн) становить понад 60% від фактично стягнутого боргу, що порушує критерії розумності та балансу інтересів, у зв`язку з чим відповідач просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката та визначити їх у розумному і співмірному розмірі 3000,00 грн або в іншому мінімальному розмірі на розсуд суду.

В судове засідання 16.07.2026 з`явився представник відповідача, який подані заперечення підтримав та просив врахувати їх під час розгляду заяви позивача, позивач явку уповноваженого представника не забезпечив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином відповідно до статті 242 ГПК України, у заяві про стягнення судових витрат просив розглянути її без участі представника.

Відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись частиною четвертою статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв рішення про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду заяви чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Враховуючи пресічний строк, встановлений ч. 3 ст. 244 ГПК України, достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа», господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у першій заяві по суті спору, а саме у позовній заяві, зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, складається, серед іншого, і з витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн. Додатково позивач повідомив, що докази щодо витрат на правничу (правову) допомогу будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/4514/25 ухвалено 07.07.2026, повний текст складено 13.07.2026.

ТОВ «Серпа» звернулося із заявою про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі 916/4514/25 07.07.2026 шляхом подання заяви через підсистему «Електронний суд». Таким чином, позивачем дотримано вимоги ч.8 ст.129 ГПК України при зверненні до суду з заявою про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу та його обґрунтованості, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №686/28627/18 зазначено таке: «Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З`їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики). Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. З огляду на викладене, Верховний Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов`язання про сплату та строки сплати.».

Також у даній постанові зазначається: «Також Верховний Суд враховує практику та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18) (офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf). Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.».

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, а відтак, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Згідно з положеннями п.4 ст. 1, ч.3 ст. 27 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Предметом договору про надання правової (правничої) допомоги є надання адвокатом послуг, зокрема, у зв`язку з вирішенням спору в суді.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Суд відзначає, що позивачем надані докази на підтвердження понесених ним у даній справі витрат на професійну правничу допомогу, але звертає увагу на таке.

03.11.2025 між адвокатом Левітом Віктором Семеновичем та ТОВ «Серпа» (клієнт) укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до п. 1.1. якого адвокат зобов`язується вчинити від імені та за рахунок клієнта певні юридичні дії або надати клієнту за його дорученням інші послуги юридичного характеру, що зазначені нижче та разом і незалежно від їх змісту іменуються в тексті договору «послугами» або «дорученням», а клієнт зобов`язується сплатити за них відповідну плату.

Умовами п. 1.2. договору, клієнту надаються на території України наступні послуги та виконуються наступні доручення клієнта, що відповідають галузям права, в яких спеціалізується адвокат: надання правової допомоги, представництво інтересів у судових та інших державних органах, підготовка заяв, звернень, судових документів, здійснення захисту інтересів клієнта; надання правової допомоги при провадженні у справі за позовом: ТОВ «Серпа» до ТОВ «Лука і Компанія» про стягнення заборгованості.

Розділом 5 договору сторонами погоджено, що клієнт сплачує адвокату плату (гонорар) у сумі 20000,00 грн. Визначена п. 5.1. плата сплачується адвокату в наступному порядку протягом 30 календарних днів з дня постановлення рішення судом першої інстанції по судовій справі, яка визначена п. 1.2. цього договору. Адвокат вправі збільшити розмір плати у випадку, якщо для подальшого виконання доручення необхідно збільшити розмір фактичних витрат на виконання послуг.

Згідно з наданим позивачем актом № 1 прийання-передачі наданих послуг /детальний опис робіт/ від 07.07.2026, підписаним між адвокатом Левітом В.С. та позивачем, сторонами погоджено, що на відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 03.11.2025 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги із надання правничої допомоги: 1.1. вивчення первинних документів клієнта, які підтверджують правову позицію клієнта стосовно стягнення заборгованості з ТОВ «Лука і Компанія»; 1.2. пошук та аналіз практики Верховного суду з розгляду аналогічних справ та формування правової позиції у справі; 1.3. складання та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «Лука і Компанія»; 1.4. участь у судових засіданнях по справі № 916/4514/25; 1.5. складання та подання до суду заяви про усунення недоліків; 1.6. складання та подання до суду відповіді на відзив; 1.7. складання та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу; 1.8. складання та подання до суду заперечення на клопотання про витребування; 1.9. складання та подання до суду заяви про прискорення розгляду справи; 1.10. складання та подання до суду додаткових пояснень; складання та подання до суду доповнень до додаткових пояснень; 1.12. наради з клієнтом із питань провадження у справі: наради в офісі адвоката; наради по телефону.

В п.п. 2, 3 акту вказано, що клієнт не має претензій до адвоката щодо наданих послуг. Надані послуги підлягають оплаті в порядку, передбаченому договором, а саме: п. 5.1. клієнт сплачує адвокату плату (гонорар) у сумі 20000,00 грн; п. 5.2. визначена п. 5.1. плата сплачується адвокату в наступному порядку протягом 30 календарних днів з дня постановлення рішення судом першої інстанції по судовій справі, яка визначена п. 1.2. цього договору (справа № 916/4514/25).

Таким чином, загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи в суді, становить 20000,00 грн.

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини надання позивачу адвокатом Левітом В.С. професійної правничої допомоги, у зв`язку з чим, зазначені витрати є витратами на послуги адвоката та відповідно є судовими витратами в розумінні ст. 123 ГПК України.

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Верховний Суд у постанові від 18.12.2019 у справі №522/17845/15-ц зазначив, що адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару.

Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №873/108/20, від 31.08.2022 у справі № 912/2171/18. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі № 908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів, в тому числі акту приймання-передачі послуг від 07.07.2026 на суму 20000,00 грн суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Судом здійснено детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом Левіт В.С. послуг, перелік яких наведений у акті примання-передачі наданих послуг від 07.07.2026, та встановлено, що включення до переліку таких послуг як вивчення первинних документів клієнта, які підтверджують правову позицію клієнта, пошук та аналіз судової практики з розгляду аналогічних справи та формування правової позиції у справі не є наданням професійної правничої допомоги в рамках даної справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про безпідставність покладання на відповідача відшкодування заявленого позивачем в пунктах 1.1., 1.2. акту, так як зазначений вид наданих послуг не може бути виділений в окремий вид послуг, а є обов`язковою передумовою здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі №916/4514/25, а вказані пункти спрямовані на досягнення представником позивача однієї мети - представництва інтересів у справі № 916/4514/25, а відтак, вказані послуги поглинаються одна одною.

Додатково суд наголошує, що надання правової допомоги це професійний обов`язок адвоката, який знає закон та судову практику. Виокремлення адвокатом таких послуг як, наприклад, консультація, підготовча робота для складання позовної заяви, аналіз законодавства та судової практики, та, зокрема, підготовка додатків до позовної заяви, як самостійних видів адвокатської послуги є необґрунтованим та охоплюється діями адвоката з «складання та подання позовної заяви». Окремо суд зауважує, що в тексті самої позовної заяви взагалі відсутні посилання на будь-які правові позиції Верховного Суду, покладені в обґрунтування правової позиції позивача, окрім як щодо стягнення витрат за надану професійну правничу допомогу.

Також, на переконання господарського суду, послуги щодо збирання та вивчення документів, надання консультацій, формування правової позиції фактично охоплюються послугою з підготовки позовної заяви.

В свою чергу, Верховний Суд у справі № 922/3858/20 вказує на те, що зустрічі із замовником з метою з`ясування обставин справи не стосуються підготовки справи до розгляду у суді першої інстанції, бо спілкування людини з адвокатом у контексті правової допомоги підпадає під сферу приватного життя. При цьому, зустріч із клієнтом та надання консультації має організаційний характер, є складовою підготовки матеріалів та за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги як окрема послуга.

До того ж, в акті приймання-передачі послуг від 07.07.2026 немає підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалось надання консультацій правового характеру як в офісі, так і по телефону, а тому такі витрати, виокремлені у п. 1.12, також не підлягають компенсації.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що такі види наданої позивачу правової допомоги як вивчення первинних документів клієнта, пошук та аналіз практики, формування правової позиції та наради з клієнтом із питань провадження у справі не можуть бути включені до відшкодування у цій справі, з огляду на те, що такі послуги фактично охоплюються та включаються в надану адвокатом правничу допомогу зі «складання та подання до суду позовної заяви», позаяк очевидною є неможливість підготовки та написання позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору.

В свою чергу, як свідчать матеріали справи, з урахуванням предмету позову та фактичних обставин справи, а також враховуючи надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, предмет доказування у даній справі №916/4514/25 охоплює незначну кількість доказів, фактів та обставин, обсяг яких є обмеженим, позаяк на підтвердження позовних вимог позивачем надано лише договір купівлі-продажу № 31/20 від 21.06.2017, рахунки, податкові накладні та видаткові накладні на підтвердження факту поставки товару та платіжні інструкції на підтвердження перерахування оплати за поставлений товар, а також роздруківки на підтвердження підписання відповідачем деяких документів його КЕП, що, в свою чергу, не потребує ретельного аналізу великого обсягу доказів та додаткового детального вивчення судової практики, оскільки категорія даного спору не відноситься до складної та спір є досить розповсюдженим.

Окрім того, необґрунтованим слід вважати також включення в перелік наданих адвокатом клієнту послуг «складання та подання до суду заяви про усунення недоліків», позаяк подання такої заяви було викликано невідповідністю позовної заяви вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Така послуга як складання та подання до суду заяви про прискорення розгляду справи не відповідає критерію розумності, так як не має характеру необхідної, не відповідає критерію неминучості та не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, оскільки така заява жодним чином не вплинула на строк розгляду справи судом, у зв`язку з чим її відшкодування, з огляду на обставини цієї справи, матиме надмірний характер.

Окремо судом в розрізі оцінки співмірності розміру заявлених позивачем до стягнення витрат обсягу наданої правової допомоги враховано обставини подання позивачем позовної заяви обсягом 4 аркуші, відповіді на відзив обсягом 3 аркуші, додаткові пояснення обсягом 3 аркуші та ще додаткові пояснення обсягом 1 аркуш, які не суттєво відрізняються за змістом одна від одної, та за текстом здебільшого містять посилання на одні й ті ж самі обставини.

Дослідивши заяву позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши акт приймання-передачі послуг від 07.07.2026, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, господарський суд з урахуванням критерію реальності, дійсності, необхідності, розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн, є необґрунтованими.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що визначений позивачем до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним і не являється співмірним і пропорційним об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви та інших документів з процесуальних питань, дана справа є нескладною, враховуючи усталену практику з даної категорії справ, а до вартості послуг включені послуги не правового характеру, вартість цих некваліфікованих послуг не відповідає критерію реальності, а також організаційні дії, що є складовою послуги, вартість якої розрахована окремо, а тому є необхідність у відмові в частині витрат на правничу допомогу, які не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відтак, з огляду на складність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів), приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, предмет позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що судові витрат в розмірі 10000,00 грн є розумними, пропорційними та співрозмірним щодо вказаних у статті 126 ГПК України критеріїв..

ЄСПЛ у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України»).

Відповідно до положень ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15 (13.02.2024 у справі №910/12155/22) зазначено про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачена.

Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що рішенням Господарського суду Одеської області від 07.07.2026 позовні вимоги задоволено частково, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5166,64 гривень покладаються на відповідача.

Відтак суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви позивача щодо розподілу судових витрат адвоката та стягнення з відповідача на користь позивача 5166,64 грн витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги у даній справі адвокатом Левітом В.С., а у решті витрат на правничу допомогу, пов`язаних із розглядом справи слід відмовити.

Зважаючи на те, що у рішенні Господарського суду Одеської області від 07.07.2026 по справі № 916/4514/25 не вирішувалось питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність прийняття додаткового рішення у даній справі в означеній частині.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 123, 129, 130, 221, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (вх. №2-1329/26 від 07.07.2026) про стягнення судових витрат по справі № 916/4514/25 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (вул. Академіка Вільямса, № 67, кв. 72, м. Одеса, 65015, код ЄДРПОУ 36919688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (просп. Гагаріна, № 12-А, оф. 1402, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 39257304) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 166 (п`ять тисяч сто шістдесят шість) грн 64 коп.

3. У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України та може бути оскаржено до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст. 327 ГПК України.

Повне додаткове рішення складено 21.07.2026.

Суддя О.В. Цісельський