Рішення № 138445126, 15.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2026Справа № 910/4844/26Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз Бетон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінремсистем»

про стягнення 2.742.896,00 грн

Представники сторін:

від позивача: Заблоцький В.А.;

від відповідача: Трофименко А.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз Бетон» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінремсистем» про стягнення 2.742.896,00 грн, з яких 2.109.920,00 грн основного боргу та 632.976,00 грн штрафу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 2.109.920,00 грн. Крім того, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 632.976,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз Бетон» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 04.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 відкрито провадження у справі №910/4844/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.06.2026, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

26.05.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач повідомив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів поставки позивачем товару на спірну суму, адже відповідно до умов договору такими доказами є товарно-транспортні накладні, а не видаткові накладні чи акти приймання-передачі товару.

Крім того, відповідач вказав на необгрунтованість розміру штрафу.

28.05.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

02.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

09.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

16.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про зменшення розміру штрафу на 90%.

18.06.2026 позивач подав письмові заперечення на заяву відповідача про зменшення штрафу.

У підготовчому засіданні 17.06.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляд по суті на 30.06.2026.

У судовому засіданні 30.06.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 15.07.2026.

У судове засідання 15.07.2026 з`явились представники сторін, надали усні пояснення по справі.

У судовому засіданні 15.07.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінремсистем» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хауз Бетон» (постачальник) укладено Договір поставки №280425-ВРСМ, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти власними транспортними засобами та передавати у власність покупця бетонні суміші в кількості, в асортименті та за ціною, що погоджені сторонами в замовленнях, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 право власності та ризики на товар переходить до покупця з моменту здійснення передачі товару покупцю згідно товарно-транспортних накладних.

Згідно з п. 2.6 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 приймання товару по кількості і якості здійснюється в місці поставки товару в момент його передачі шляхом підписання товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п. 6.2 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 ціна товару без доставки або з доставкою узгоджується сторонами в рахунках. Погодженням зі сторони покупця ціни товару є оплата товару вказаного в рахунку або прийняття товару в місці поставки шляхом підпису товарно-транспортної накладної постачальником. В разі відсутності у покупця заборгованості на дату здійснення оплати, то платіж, незалежно від вказаного призначення платежу, зараховується як оплата по рахунку, який найближче передував оплаті.

Загальна сума даного договору складається з сум, зазначених у видаткових накладних на товар (п. 6.4 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025).

Договір вступає в силу після його підписання та діє до 31 грудня 2025 року, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. В разі, якщо жодна із сторін не виявить бажання припинити дію даного договору, договір вважається продовженим на кожен наступний рік (п. 10.4 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 2.109.920,00 грн. Крім того, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 632.976,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач повідомив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів поставки позивачем товару на спірну суму, адже відповідно до умов договору такими доказами є товарно-транспортні накладні, а не видаткові накладні чи акти приймання-передачі товару. Крім того, відповідач вказав на необгрунтованість розміру штрафу та просив зменшити розмір на 90%.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, зважаючи на такі обставини.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що за період з 03.05.2025 по 18.12.2025 на виконання умов Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2.256.389,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними та актами здачі-приймання робіт, які підписані обома сторонами (складені відповідно до норм Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронні довірчі послуги»).

Суд відхиляє заперечення відповідача про ненадання позивачем належних та допустимих доказів поставки товару на спірну суму, адже надані позивачем видаткові накладні та акти приймання-передачі товару, які підписані відповідачем, є належними та допустимими доказами виконання продавцем обов`язку з поставки товару, тоді як домовленість сторін у Договорі поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 про поставку товару відповідно до товарно-транспортних накладних не спростовує факт здійснення самої господарської операції, яка є підставою для виникнення у покупця обов`язку оплатити товар.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 6.3 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 сторони погодили, що оплата вартості товару здійснюється покупцем на підставі рахунку-фактури постачальника, шляхом здійснення попередньої оплати у розмірі 100% вартості замовленого товару на протязі трьох банківських днів з дати погодження замовлення та отримання рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше ніж за два банківських дня до дати початку виконання постачальником погодженого сторонами замовлення.

Відповідно до п. 6.3.2 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 у випадку, коли постачальник здійснив поставку партії товару до отримання попередньої оплати від покупця за таку партію товару, покупець зобов`язаний розрахуватися за поставлений товар протягом одного банківського дня з дата поставки покупцю такої партії товару.

У позовній заяві позивач пояснив, що оскільки він поставляв відповідачу товар без попередньої оплати, то для визначення строку оплати слід застосовувати п. 6.3.2 договору (відповідач не висловив заперечень проти вказаних обставин).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не у повному обсязі оплатив отриманий від позивача на умовах Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 товар, сплативши грошові кошти у загальному розмірі 146.469,00 грн.

Доказів сплати грошових коштів у сумі 2.109.920,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінремсистем» за Договором поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 у сумі 2.109.920,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз Бетон» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінремсистем» суми основного боргу у розмірі 2.109.920,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач також нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 632.976,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання

У п. 7.2.1 Договору поставки №280425-ВРСМ від 28.04.2025 визначено, що за порушення покупцем строку оплати за поставлений товар понад 30 (тридцять) календарних днів покупець зобов`язується сплатити постачальнику штраф у розмірі тридцять відсотків від суми простроченої оплати.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку в його обгрунтованості (у сумі 632.976,00 грн).

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу на 90%, суд зазначає таке.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

За наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки: «розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; у силу положень статті 3 Цивільного кодексу України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер;

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного виконання зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Заява відповідача про зменшення розміру штрафу обгрунтована тим, що сума штрафу складає 30 відсотків від заявленої позивачем до стягнення суми в розмірі 2109920,00 грн., що є значною сумою, а позивачем не надано доказів понесення збитків, спричинених поведінкою відповідача.

Заперечуючи проти вказаного клопотання, позивач зауважив, що відповідач не навів жодної обставини, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу. Також, щодо ступеню виконання зобов`язання, то позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 2256389,00 гривень, а оплачено лише 146469,00 гривень, що складає 6,5 % від суми зобов`язання, тобто станом на сьогодні є невиконаним зобов`язання на 93,5 %.

Також позивач відмітив, що прострочення оплати по різним накладним ставить від 359 днів до 130 днів станом на дату подання позовної заяви, і відповідач не здійснив добровільної сплати до цього часу.

Крім того, позивач вказав, що штраф є єдиною штрафною санкцією, яка передбачена договором за прострочення оплати, і в договорі нема інших штрафних санкцій (наприклад пені), які б нараховувались за кожен день прострочення оплати, тому така єдина штрафна санкція є співмірною як із сумою боргу, так із строком прострочення оплати.

Щодо поведінки винної сторони, то відповідач не вжив заходів з метою виконання зобов`язання, добровільно не усунув порушення зобов`язання і намагається ухилитись від виконання зобов`язання з оплати взагалі.

Таким чином, на думку позивача, відсутні об`єктивні підстави для зменшення розміру штрафних санкції за прострочення оплати відповідачем.

Зважаючи на викладені обставини та беручи до уваги відсутність доказів завдання позивачу збитків неналежним виконанням відповідачем умов договору, враховуючи дискреційні повноваження, надані суду відповідно до положень законодавства, суд дійшов висновку зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, до 450000,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз Бетон» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінремсистем» штрафу у розмірі 632.976,00 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 450000,00 грн.

Судовий збір покладається на відповідача (згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінремсистем» (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 40, офіс 241; ідентифікаційний код: 42764352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хауз Бетон» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34-А; ідентифікаційний код: 34762460) суму основного боргу у розмірі 2.109.920 (два мільйони сто дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять) грн 00 коп., штраф у розмірі 450.000 (чотириста п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 41143 (сорок одна тисяча сто сорок три) грн 44 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.07.2026

Суддя О.М. Спичак