Рішення № 138445123, 15.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2026Справа № 910/4551/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум»

про стягнення 870.526,69 грн.

Представники сторін:

від позивача: Дишлева О.І.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.04.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» про стягнення 870.526,69 грн, з яких 729.000,00 грн основного боргу, 101.898,08 грн пені, 10.017,25 грн 3% річних та 29.611,36 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №75 від 16.01.2019 не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 729.000,00 грн. Крім того, позивач нарахував та заявляє до стягнення з відповідача 101.898,08 грн пені, 10.017,25 грн 3% річних та 29.611,36 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 27.04.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 відкрито провадження у справі №910/4551/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

27.05.2026 відповідач подав клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та клопотання про витребування оригіналів доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.07.2026; задоволено клопотання відповідача про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 01.07.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 15.07.2026.

15.07.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке обгрунтоване тим, що адвокат відповідача не має об`єктивної можливості взяти участь у судовому засіданні у визначені судом дату та час, оскільки наразі перебуває у службовому відрядженні у місті Львові.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Суд зазначає, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про відкладення судового засідання (наприклад, ухвали суду про призначене судове засідання, тощо).

Зважаючи на те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, а відповідачем не подано обгрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду справи, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

При цьому, відповідач у встановлені судом строки не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У судове засідання 15.07.2026 з`явився представник позивача, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 15.07.2026 не з`явився, про призначене судове був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 15.07.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (покупець) укладено Договір поставки №75, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю цукор-пісок (ДСТУ 4623:2006 ), (далі за текстом - товар), а покупець, в свою чергу, зобов`язується прийняти належний товар та оплатити його на умовах цього договору.

У п. 3.1 Договору поставки №75 від 16.01.2019 визначено, що умови поставки товару за цим договором викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «ІНКОТЕРМС» (у редакції 2010 року), застосовуються з урахуванням особливостей внутрішньодержавних поставок DDP, за адресою: м. Київ, проспект Науки, б. 3, якщо інше не вказано в замовленнях та специфікаціях до цього договору.

Згідно з п. 3.10 Договору поставки №75 від 16.01.2019 датою переходу ризиків випадкового знищення та пошкодження товару, а також права власності на товар є дата підписання видаткової накладної. Дійсність видаткової накладної підтверджується підписами уповноважених представників сторін.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки №75 від 16.01.2019 ціна, асортимент та інші характеристики товару, що постачається, відображаються у видатковій накладній на відповідну партію товару, дані якої мають відповідати погодженій сторонами специфікації. В разі, якщо асортимент чи кількість поставленого товару не відповідає узгодженому в специфікації, покупець має право не приймати товар або прийняти ту частину, що відповідає специфікації. В цьому випадку зобов`язання постачальника щодо поставки такої партії товару вважаються виконаними в частині, яка стосується узгодженого товару. Зобов`язання по оплаті неузгодженого товару у покупця не виникають. Ціна включає всі витрати на виробництво і доставку товару.

Загальна ціна цього договору складається із суми вартості всіх поставок товару здійснених відповідно до цього договору та розраховується шляхом складання сум, зазначених у підписаних видаткових накладних на всі поставки товару протягом строку дії цього договору (п. 4.2 Договору поставки №75 від 16.01.2019).

Згідно з п. 10.1 Договору поставки №75 від 16.01.2019 цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно о п. 10.2 Договору поставки №75 від 16.01.2019 в разі, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія цього договору автоматично продовжується на кожний календарний рік на тих же умовах.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного мі сторонами Договору поставки №75 від 16.01.2019, не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у звя`зку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 729.000,00 грн. Крім того, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 101.898,08 грн пені, 10.017,25 грн 3% річних та 29.611,36 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, зважаючи на такі обставини.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що за період з 17.01.2019 по 21.10.2025 на виконання умов Договору поставки №75 від 16.01.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7.928.674,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін, а також копіями довіреностей на отримання матеріальних цінностей (копії долучені позивачем до позовної заяви; оригінали були оглянуті у підготовчому засіданні 01.07.2026).

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 5.1 Договору поставки №75 від 16.01.2019 сторони погодили, що оплата проводиться покупцем у національної валюті України згідно рахунку-фактури за партію товару, що вказана в відповідній підписаній сторонами видатковій накладній, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання товару покупцем, якщо інший строк не вказаний у підписаній сторонами специфікації.

Судом встановлено, що відповідач не у повному обсязі оплатив товар отриманий від покупця на умовах Договору поставки №75 від 16.01.2019, сплативши грошові кошти у розмірі 7.198.874,00 грн, що підтверджується виписками з рахунку відповідача.

Доказів сплати грошових коштів у сумі 729.800,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» за Договором поставки №75 від 16.01.2019 у сумі 729.800,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» суми основного боргу у розмірі 729.000,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі (оскільки у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу саме у розмірі 729.000,00 грн, що є межами позовних вимог, за які суд не має права вийти).

Позивач також нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 101.898.08 грн (відповідно до прохальної частини позовної заяви), яка нарахована на суму боргу 729.800,00 грн за період з 05.11.2025 по 20.04.2026.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 8.2 Договору поставки №75 від 16.01.2019 у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов`язань за цим договором покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунок пені, виконаний позивачем, суд дійшов висновку, що обгрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з відповідача, є 101.892,08 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» пені у розмірі 101.898,08 грн (відповідно до прохальної частини позовної заяви) підлягають частковому задоволенню у розмірі 101.892,08 грн.

Також позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10.017,25 грн (за період з 05.11.2025 по 20.04.2026) та інфляційні втрати у розмірі 29.611,36 грн (за період з листопада 2025 року по березень 2026 року).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» 3% річних у розмірі 10.017,25 грн та інфляційних втрат у розмірі 29.611,36 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (03028, м. Київ, проспект Науки, буд. 3; ідентифікаційний код: 39182454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Саркара-Груп» (02125, м. Київ, проспект Георгія Нарбута, буд. 5; ідентифікаційний код: 37935852) суму основного боргу у розмірі 729.000 (сімсот двадцять дев`ять тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 101.892 (сто одна тисяча вісімсот дев`яносто дві) грн 08 коп., 3% річних у розмірі 10.017 (десять тисяч сімнадцять) грн 25 коп., інфляційні втрати у розмірі 29.611 (двадцять дев`ять тисяч шістсот одинадцять) грн 36 коп. та судовий збір у розмірі 10.446 (десять тисяч чотириста сорок шість) грн 25 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.07.2026

Суддя О.М. Спичак