Ухвала суду № 138440667, 23.07.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/4424/24

Провадження № 1-кп/645/128/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

потерпілого - ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові клопотання прокурора Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні за №12024221190000587 від 22.04.2024 по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадження суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №12024221190000587 від 22.04.2024 по обвинуваченню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.289 КК України.

Ухвалою суду від 30.07.2024 року кримінальне провадження призначене до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 05.08.2024 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відношенні ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Так, ухвалою суду від 15.04.2026 року застосовано до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», із визначенням розміру застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 грн. 00 копійок.

Ухвалою сулу від 01.06.2026 року продовжено ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 30 липня 2026 року, включно, із визначенням розміру застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 грн. 00 копійок.

В судовому засіданні 23.07.2026 року прокурором Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова ОСОБА_3 подано клопотання, в якому просить продовжити відносно ОСОБА_5 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів.

В обґрунтування клопотання прокурор посилався на обставини встановлені під час досудового розслідування та на наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Вказує, що ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, неодноразово належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, до суду не з`являється, про причини неявки не повідомляв. Також вважає, що обвинувачений може впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні з метою зміни їх свідчень, наданих на стадії досудового розслідування. Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, прокурор обґрунтовує тим, що обвинувачений вже притягувався до кримінальної відповідальності, що свідчить про суспільну небезпечність обвинуваченого та відсутність переконань направлених на дотримання законів України.

Прокурор у судовому засіданні підтримала клопотання, з підстав викладених вище та просила його задовольнити.

Потерпілий та його представник підтримали клопотання прокурора та просила його задовольнити.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що наведені прокурором ризики є непідтвердженими. Зазначила, що свідки у кримінальному провадженні вже були допитані під час досудового розслідування, а тому наведений прокурором ризик впливу на них ґрунтується на припущеннях. Вказала, що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, а також на його утриманні перебуває малолітня дитина. При цьому, наголошувала, що оскільки ОСОБА_5 має ряд тяжких захворювань, на підтвердження чого надалися копії медичних документів, а тому перебуваючи в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» він буде позбавлений належного лікування. Враховуючи наведене, просила застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний час доби (нічний домашній арешт).

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію свого захисника.

Прокурор, потерпілий та його представник заперечували проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу.

Заслухавши позицію сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши клопотання прокурора та додані до нього документи, клопотання захисника, суд приходить до наступного.

Як зазначено у ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).

Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).

Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного кримінального правопорушення; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.

Європейський суд з прав людини роз`яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого злочину.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування.

На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Ризик переховування від суду на сьогодні на думку суду продовжує існувати, оскільки ймовірна можливість переховування обвинуваченого від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

Також судом враховано, що обвинувальний акт перебуває в провадженні суду з 29.07.2024 року та до теперішнього часу не розглянутий. Розгляд справи неодноразово відкладався, у т.ч. через неявку обвинуваченого; ухвалами суду від 07.11.2024 року, 27.01.2025 року та 03.02.2025 року за клопотанням прокурора застосовувались приводу до обвинуваченого, які виконані не були, а з 19.02.2025 року на підставі ухвали суду обвинувачений був оголошений у розшук.

При цьому, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналогічних висновків неодноразово доходив у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. Так, у пункті 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 року (заява №3236/03), Європейський суд з прав людини наголосив, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження».

Так, отримавши обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні та будучи достовірно обізнаним про його розгляд в суді, обвинувачений ОСОБА_5 після оголошення його в розшук жодного разу не прибув до суду та не повідомив про своє місцеперебування.

Стосовно ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд вбачає ймовірність можливості обвинуваченого незаконно впливати на учасників кримінального провадження, зокрема, оскільки обвинуваченим отримано копію обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, в яких містяться дані свідків, тому імовірна можливість, що у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, що обвинувачений зможе впливати на вказаних учасників кримінального провадження.

При цьому, при встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).

За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та потерпілих та дослідження їх судом.

Суд вважає також доведеним ризик вчинити інші кримінальні правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), оскільки обвинувачений раніше був судимий, а на даний час в суді перебуває інше кримінальне провадження за обвинуваченням його у вчиненні злочинів передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42026222050000008 від 15.01.2026 року.

Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження знаходиться в суді на стадії судового розгляду, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.

Що стосується посилання сторони захисту на ряд хронічних захворювань, які є в обвинуваченого і у зв`язку з чим він потребує постійного та серйозного лікування суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення», медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув`язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.

Спільним Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, з наступними змінами, затверджено Порядок взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, згідно п. 2.3 якого медичне обстеження осіб, узятих під варту, здійснюється у разі їх звернення зі скаргою на стан здоров`я за ініціативою лікаря медичної частини СІЗО або адміністрації СІЗО.

Відповідно до п.п. 2.6, 2.7, 2.8 Порядку особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров`я з орієнтовного переліку.

Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров`я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО. Керівництво СІЗО забезпечує перевезення особи, узятої під варту, до закладу охорони здоров`я з орієнтовного переліку та направляє довідку про стан здоров`я особи, узятої під варту, органу або особі, в провадженні яких знаходиться кримінальна справа цієї особи.

З огляду на вказане, суд вважає, що оскільки особи, які перебувають під вартою, та є хворими, отримують медичну допомогу в амбулаторних умовах в медичних частинах та в спеціально визначених закладах охорони здоров`я, то відсутні перешкоди для лікування ОСОБА_5 під час перебування його під вартою.

Щодо доводів захисту про наявність у обвинуваченого місця постійного проживання, міцних соціальних зв`язків та малолітньої дитини, суд зауважує, що вказані обставин підлягають врахуванню при обранні запобіжного заходу, проте, їх наявність не може спростувати існування ризиків, передбачених ст. 177 КК України, що стали підставою для ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд не ігнорує ті аргументи, які наводяться стороною захисту, проте в цьому конкретному випадку суд дійшов переконання, що ці аргументи не переважують вимог громадського інтересу, який полягає у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання ним покладених судом обов`язків у справі.

У зв`язку з вищенаведеним суд відхиляє клопотання захисника щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у певний час доби.

За таких обставин клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

За вказаних підстав, суд дійшов висновку про необхідність продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення застави в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 20 вересня 2026 року.

Відповідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Стаття 182 КПК України чітко дає критерії для визначення розміру застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ст. 182 КПК України, ухвалою суду від 23.10.2025 року, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, судом було визначено заставу, достатню для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у виді 60 (шістдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та зазначені відповідні обов`язки, які має виконувати обвинувачений, у випадку внесення застави та звільнення із-під варти, тому враховуючи, що судом продовжується застосування відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, то відповідно суд роз`яснює право внесення визначеної раніше суми застави та обов`язків, у випадку внесення застави.

Обвинуваченому ОСОБА_5 розмір застави визначений у межах, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 182 КПК України, що відповідає тяжкості інкримінованого злочину. При цьому, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, а враховуючи дані, що характеризують обвинуваченого та виходячи з обставин інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, саме застава у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб здатна забезпечити дотримання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків у випадку його звільнення з-під варти. А тому, запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів є співмірним і доцільним задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження.

Згідно зі ст. 205 КПК України, ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 194, 201, 314, 315, 372 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт у певний час доби - відмовити.

Клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів до 20 вересня 2026 року, включно.

Обрати раніше визначений розмір застави 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) грн. 00 копійок, яку необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області до сплину строку тримання під вартою.

Застава може бути внесена обвинуваченим або заставодавцем до сплину терміну тримання під вартою обвинуваченого.

Реквізити для внесення застави: Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26281249; Банк отримувача ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача (МФО) 820172; Рахунок отримувача UA208201720355299002000006674.

У разі внесення застави, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки:

1) прибувати за кожною вимогою до суду;

2) повідомляти прокурора, суд про необхідність зміни свого місця проживання або місця роботи;

3) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України, в разі їх наявності;

4) не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає без дозволу суду.

Відповідно до вимог ст. 182 КПК України роз`яснити обвинуваченому, заставодавцю, що у разі невиконання покладених на обвинуваченого обов`язків, застава буде звернена в дохід держави та зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України, та до обвинуваченого може бути застосовано інший запобіжний захід.

Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_5 та направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Немишлянський районний суд м. Харкова протягом 5 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Повний текст ухвали складено та оголошено 23.07.2026 року.

Головуючий суддя ОСОБА_1