Рішення № 138440249, 23.07.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/3147/26

Провадження №2/442/1594/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Нагірної О.Б.,

за участю секретаря судових засідань Лесович О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 442/3147/26 за позовом ТзОВ «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив :

Позивач звернувся з позовом до відповідача, просить стягнути з останньої заборгованість за кредитним договором № 6732142 від 12.10.2025 в розмірі 28259,00 гривень.

В обґрунтування позову посилається на те, що 12.10.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №6732142, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 7000,00 грн. строк позики 360 днів зі процентною ставкою у розмірі 0.95 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 1 207,50 грн.). У разі порушення Позичальником/Відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 350,00 грн. за кожен день понадстрокового користування.

Кредитодавець на виконання умов кредитного договору №6732142 від 12.10.2025 року, виконав свої зобов`язання, зокрема передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи (ТОВ «ЕВРОПЕЙСЬКА ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (платіжний інструмент для перерахування коштів на картковий рахунок фізичної особи), так як перерахунок коштів з банківського рахунку Кредитодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією № e8704348-9fa2-4347-bbef-74cc7757e9c5 від 12.10.2025 року, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, що складений та підписаний в електронній формі.

Враховуючи викладені вище умови Договору кредиту №6732142 від 12.10.2025 р. та додаткової угоди, та здійснені Відповідачем платежі в рахунок погашення заборгованості за договором кредиту, які складають 0 грн., заборгованість останнього за договором кредиту складає 28 259,00 грн. (розрахунок заборгованості додається), зокрема: 7 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 051,50 грн. сума заборгованості за процентами; 1 207,50 грн. сума заборгованості за комісією; 14 000,00 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою; 0 грн. сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали Договір факторингу № 25/02/26 від 25.02.2026 р. за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту №6732142 від 12.10.2025 р.

Відповідно до Реєстру прав вимог №2 від 25.02.2026 року Кредитодавець/Клієнт відступив Фактору/Позивачу право вимоги заборгованостей до Боржників на умовах передбачених Договором факторингу №25/02/26 від 25.02.2026 року в тому числі до Відповідача в сумі 28 259,00 грн. з яких 7 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6 051,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1 207,50 грн. - сума заборгованості за комісією, 14 000,00 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою, 0 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування

24.04.2026 суддя направила запит до Відділу АДР Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо реєстрації місця проживання відповідача, що містяться в картотеці реєстраційного обліку.

Ухвалою від 06.04.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 08.06.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

08.06.2026 розгляд справи відкладено на 06.07.2026.

06.07.2026 розгляд справи відкладено на 23.07.2026.

Сторони у судове засідання не з`явились.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав клопотання про підтримання позовних вимог в повному обсязі, не заперечує проти заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав заяву про слухання справи у його відсутності, просить задоволити частково.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини справи, перевіривши їх поданими доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Між сторонами виникли правовідносини щодо належного виконання умов укладених кредитних договорів.

Суд встановив, що 12.10.2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №6732142, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 7000,00 грн. строк позики 360 днів зі процентною ставкою у розмірі 0.95 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 17,25% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 1 207,50 грн.). У разі порушення Позичальником/Відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується неустойка в розмірі 350,00 грн. за кожен день понадстрокового користування.

Відповідно до п.2.2 Договору Сума кредиту 7000.00 грн. Строк кредитування/Строк договору 360 днів. Розмір Першого обов`язкового платежу 3202.50 грн. Період сплати Мінімального обов`язкового платежу дорівнює строку сплати Позичальником процентів за користування Кредитом та становить 30 календарних днів, що означає, що всі проценти за користування Кредитом нараховані за 30 календарних днів користування підлягають сплаті в останній з 30 днів користування. Кількість Мінімальних обов`язкових платежів становить 11. Дата сплати Першого обов`язкового платежу 10.11.2025.

Відповідно до п.2.2.8 Договору комісія за надання кредиту 17,25% від суми наданого кредиту ( що у грошовому виразі складає 1207,50 грн.). Неустойка за день становить 350 грн.

Кредитодавець на виконання умов кредитного договору №6732142 від 12.10.2025 року, виконав свої зобов`язання, зокрема передав Відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 7 000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи (ТОВ «ЕВРОПЕЙСЬКА ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» діє на підставі ліцензії на надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (платіжний інструмент для перерахування коштів на картковий рахунок фізичної особи), так як перерахунок коштів з банківського рахунку Кредитодавця на картковий рахунок фізичної особи технічно неможливий. Наведене вище, підтверджується електронною платіжною інструкцією № e8704348-9fa2-4347-bbef-74cc7757e9c5 від 12.10.2025 року, яка у свою чергу є первинним бухгалтерським документом, що складений та підписаний в електронній формі.

З розрахунку ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» від 27.02.2026, який сформовано на боржника ОСОБА_1 , заборгованість останнього за договором кредиту складає 28 259,00 грн., зокрема: 7 000,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 051,50 грн. сума заборгованості за процентами; 1 207,50 грн. сума заборгованості за комісією; 14 000,00 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою; 0 грн. сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали Договір факторингу № 25/02/26 від 25.02.2026 р. за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором кредиту №6732142 від 12.10.2025 р.

Згідно з п.2.1.3. перехід від Клієнта до Фактора права вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, після чого Позивач/Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників та набуває всіх прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу (день підписання реєстру прав вимог). Підписаний сторонами Реєстр прав вимог в паперовому/електронному вигляді є невідємною частиною цього Договору та підтверджує факт переходу від Клієнта/Кредитодавця до Фактора/Позивача вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимог №2 від 25.02.2026 року Кредитодавець/Клієнт відступив Фактору/Позивачу право вимоги заборгованостей до Боржників на умовах передбачених Договором факторингу №25/02/26 від 25.02.2026 року в тому числі до Відповідача в сумі 28 259,00 грн. з яких 7 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 6 051,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1 207,50 грн. - сума заборгованості за комісією, 14 000,00 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою, 0 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування

За змістом ч. 2ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У свою чергу системний аналіз статей 524-526,533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному уст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним уст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому уст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому уст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За п. 6 ч. 1 ст.3Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Ч. 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На підставі абз. 2 ч. 2 ст.639ЦК якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205,207 ЦК).

Відповідно до ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст.1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо стягнення за кредитним договором комісії за надання кредиту у розмірі 1207,50 грн., суд зазначає наступне.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:

«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.1 щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»

В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за управління кредиту.

Ураховуючи, що фінансова установа не зазначила та не надала доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення щодо встановлення комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 1207,50 грн., що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення неустойки:

Слід зазначити, що Законом України «Законом України від 01.01.2025 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18. Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також Заноком України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-IX доповнено розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" пунктом 61.

Вказаним пунктом визначено, що У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Також встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані за період, зазначений у цьому пункті, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем".

Відтак, суд дійшов висновку, що в задоволенні вимог про стягнення нейстойки в розмірі 14000 грн. слід відмовити.

Щодо стягнення відсотків, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що відповідач має статус військовослужбовця, що підтверджується військовим квитком № НОМЕР_2 від 10.07.2025, який виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам під час проходження зборів, а також членам їх сімей забороняється нарахування штрафних санкцій, пені, а також процентів за користування кредитом у разі невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та іншими фінансовими установами.

Зазначена норма є спеціальною гарантією державного захисту військовослужбовців, які виконують обов`язки із захисту України, та спрямована на недопущення покладення на них додаткового фінансового навантаження у зв`язку з проходженням військової служби.

При цьому встановлена законом заборона має імперативний характер, тобто не залежить від волевиявлення сторін кредитного договору та не може бути змінена умовами договору. Відтак, після встановлення факту проходження відповідачем військової служби суд зобов`язаний застосувати передбачені законом соціальні гарантії.

Суд враховує, що положення частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають спеціальне регулювання порівняно із загальними положеннями цивільного законодавства щодо виконання грошових зобов`язань, оскільки спрямовані на захист визначеної законом категорії осіб.

Надані відповідачем докази військовий квиток є належними та допустимими доказами на підтвердження його статусу військовослужбовця.

Отже, у період проходження відповідачем військової служби позивач не мав правових підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами, оскільки таке нарахування прямо заборонене законом.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення процентів, нарахованих за кредитним договором за період проходження відповідачем військової служби, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд також звертає увагу, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав про необхідність застосування спеціальних норм законодавства, які встановлюють додаткові соціальні гарантії для військовослужбовців, та виходив із того, що такі гарантії мають пріоритет перед загальними правилами виконання цивільно-правових зобов`язань.

Враховуючи наведене, з відповідача не підлягають стягненню проценти за користування кредитом, нараховані у період, коли на нього поширювалися гарантії, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Дослідивши наявні у справі докази, суд доходить висновку про частковій доведеності вимог позивача.

Оскільки відповідач розмір заборгованості не спростував, вимоги позивача про стягнення основної суми боргу підлягають до задоволення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково у розмірі 25% від заявленої суми позову, відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 665,60 грн.

За змістом ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін та інших обставин справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Гонорар має бути розумним та враховувати складність справи, витрачений адвокатом час, обсяг наданих послуг та інші істотні обставини.

При вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд враховує правові висновки Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та принцип співмірності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зроблено висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо встановить, що їхній розмір є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та принципами справедливості і пропорційності.

У постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 зазначено, що у разі часткового задоволення позову витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19; від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18; від 01 грудня 2021 року у справі № 641/7612/16-ц; від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19; від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18; від 08 грудня 2021 року у справі № 369/13657/20,

у яких Верховний Суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд повинен оцінити їх реальність, необхідність, розумність та співмірність, а у разі часткового задоволення позову визначити їх пропорційно до розміру задоволених вимог.

Суд встановив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами та є співмірним із характером спору, обсягом наданих послуг та складністю справи.

Разом із тим, позовні вимоги задоволено частково, а саме у розмірі 7000 грн із заявлених 28259 грн, що становить 25% від загального розміру заявлених вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1125 грн.

Варто зазначити, що письмові докази, на які посилається суд розміщені в підсистемі «Електронний суд».

На підставі викладеного, керуючись статтями 13,76,81,141,263-265,268,280 ЦПК України, статтями 526,527,530,611,634,1049,1050,1054 ЦК України, суд

у х в а л и в:

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за Договором позики №6732142 від 12.10.2025 у розмірі 7000 (сім тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судові витрати в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1125 (одна тисяча сто двадцять п`ять) гривень.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», код ЄДРПОУ 43311346, місцезнаходження: 08200, місто Ірпінь, вул. Садова, убд.31/33.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Нагірна О. Б.