Рішення № 138438781, 22.07.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/13395/25

Провадження № 2/638/1974/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

представника позивача Строєвої О.Є.,

представника відповідача Картавих М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно нарахованих грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення надміру нарахованих грошових коштів у вигляді щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання у розмірі 18708,00 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 перебував на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради у період з 18.11.2014 за адресою фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_1 . За даними програмного комплексу Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 01.02.2022 по 31.03.2022 у розмірі 1854,00 грн щомісячно. Починаючи з 01.05.2022 по 30.09.2022 відповідачу було проведено нарахування та виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 3000 грн щомісячно. 22.01.2022 дію довідки внутрішньо переміщеної особи закрито по причині «Повернення до покинутого місця постійного проживання», рішенням Управління виплату допомоги ВПО ОСОБА_1 призупинено з 01.02.2022. Заявнику було неправомірно переотримані державні кошти у розмірі 18708,00 грн з 01.02.2022 по 31.03.2022 у розмірі 3708,00 грн та з 01.05.2022 по 30.09.2022 у розмірі 15000,00 грн. 18.12.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся на прийом до Управління із заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та йому повторно надано статус ВПО у Шевченківському районі м.Харкова, у наданні допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам відмовлено, оскільки подані документи не відповідають вимогам 5 Порядку №332. Таким чином, переотримані ОСОБА_1 державні кошти по допомозі ВПО за рахунок наступних виплат утриманню не підлягають, у зв`язку із відмовою у призначенні допомоги ВПО. Питання по добровільному поверненню надміру перерахованих державних коштів ОСОБА_1 станом на сьогодні не вирішено.

Ухвалою від 01 серпня 2025 року по справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

02.02.2026 надійшов відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування представник відповідача зазначає, що в позовній заяві та в додатках до неї не зазначено на підставі яких рішень відповідачу була призначена допомога ВПО на період з 01.02.2022 по 31.03.2022 у розмірі 1854,0 грн, на період з 01.05.2022 по 30.09.2022 у розмірі 3000,0 грн. Позивачем до позову додані копії рішень про призначення відповідачу допомоги ВПО: - від 24.06.2021, відповідно до якого допомогу призначено у розмірі 1638,0 грн на період з 16.06.2020 по 30.06.2020, у розмірі 1712,0 грн на період з 01.07.2020 по 30.11.2020, у розмірі 1769,0 грн на період з 01.12.2020 по 15.12.2020, - від 24.06.2021, відповідно до якого допомогу призначено у розмірі 1769,0 грн на період з 16.12.2020 по 15.06.2021, - від 24.06.2021, відповідно до якого допомогу призначено у розмірі 1769,0 грн на період з 16.06.2021 по 30.06.2021, у розмірі 1854,0 грн на період з 01.07.2021 по 15.12.2021. Рішень про призначення відповідачу допомоги ВПО на спірний період до позову не додано, тому у відповідача є обґрунтовані сумніви щодо зазначеного у позовній заяві розміру призначеної та виплаченої допомоги. Крім того, позивачем не надано жодного доказу, що ця допомога дійсно була виплачена відповідачу.

Зареєстрованим місцем проживання відповідача є АДРЕСА_2 .

Починаючи з листопада 2014 відповідач постійно проживає в м.Харкові, однак до початку повномасштабного вторгнення періодично (приблизно раз на 3 місяці) їздив до місця своєї реєстрації перевірити належну йому на праві власності нерухомість.

22.01.2022 виїхав до м.Макіївка в черговий раз перевірити свою власність. Під час його перебування у м.Макіївці РФ почала повномасштабне вторгнення на територію України, в зв`язку з чим у відповідача не було об`єктивної можливості повернутись на територію України до місця фактичного проживання у м.Харкові протягом більш ніж 90 днів підряд.

Відповідач повернувся до м.Харкова в 2022 році наступним маршрутом: м.Макіївка-Ростов на Дону-Москва-Санкт-Петербург-Нарва (Естонія)- Таллін (Естонія)- Вільнюс (Литва)-Варшава (Польща)-Львів-Харків. Таким чином відповідач не проживав за місцем своєї реєстрації внутрішньо- переміщеної особи у м.Харкові з поважних причин та не міг тривалий час повернутись до м.Харкова через обставини, що знаходились поза межами його можливостей через ведення активних бойових дій.

Крім того, на час виїзду відповідача за межі України 22.01.2022 чинним була Постанова КМУ від 01.10.2014р. №505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі Постанова №505), відповідно до п.12 якої виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі: подання уповноваженим представником сім`ї заяви про припинення виплати грошової допомоги; надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім`ї протягом чотирьох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, АР Крим і м.Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють; зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи; виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги; у разі смерті внутрішньо переміщеної особи.Зняття з обліку ВПО проводилось на підставах, визначених у ст..12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706 (далі Закон №1706). Однією з підставами зняття з обліку ВПО у ст..12 зазначено - повернення до покинутого місця проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що ВПО повернулась до покинутого місця проживання, є дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу ВПО відповідно до ст.16 цього Закону.

Позивач при прийнятті рішення про припинення дію довідки ВПО відповідача та виплати йому допомоги, повинен був з`ясувати не тільки коли відповідач виїхав за межі України, але й коли він повернувся, а також прийняти до уваги обставини, через які він не міг повернутись до фактичного місця проживання у м.Харкові в межах 60-денного строку. Позивачем цього зроблено не було, через що ним було прийнято передчасне та протиправне рішення про закриття довідки ВПО відповідача, призупинення виплати йому допомоги та прийняття рішення про наявність неправомірно переотриманих коштів. Також, відповідач є персоною нон-грата в РФ, отже він не мав можливості повернутись до покинутого місця проживання.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити, додатково пояснивши, що на період дії короновірусних обмежень допомога продовжувалася в автоматичному режимі, відповідачем рішення не оскаржувалися.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, наголосила, що позивачем не доведено призначення та отримання відповідачем грошової допомоги у 2022 році.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного.

Рішенням УСЗН Шевченківського району ХМР від 24.06.2021 ОСОБА_2 продовжено допомогу внутрішньо переміщеній особі на проживання, за його зверненням від 16.06.2021.

22.01.2022 ОСОБА_1 знятий з обліку з підстав повернення до покинутого постійного місця проживання.

Рішенням 1174944721-2023-1 від 19.12.2023, за заявою ОСОБА_1 , відмовлено у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

За повідомленням Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 22.01.2022 виїхав через пункт пропуску «Мілове», 12.10.2022 в`їхав на територію України через пункт пропуску «Р.Руська».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Механізм надання тимчасової державної допомоги переміщеним особам на проживання регламентує Порядок призначення та виплати щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 № 505 (далі Порядок №505), який був чинний на час прийняття рішення про призначення допомоги переміщеним особам на проживання. Відповідно до даного Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

За рішенням комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, грошова допомога може надаватися внутрішньо переміщеним особам з інвалідністю, їх дітям, дітям з інвалідністю та особам, що здійснюють за ними догляд, які перемістилися з населених пунктів Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і не мають можливості повернутися до попереднього місця проживання, у тому числі через потребу у тривалій вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі або третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі із цілодобовим спостереженням або у зв`язку із загрозою насильства чи психологічною травмою.

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім`ї подає заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред`являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім`ї. Таку заяву на наступний шестимісячний строк може бути подано з дати його початку або не раніше ніж за 15 днів до закінчення поточного шестимісячного строку.

У разі коли закінчення поточного шестимісячного строку виплати грошової допомоги відбулося в період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня відміни карантину, строк виплати грошової допомоги в раніше встановленому розмірі продовжується на період карантину та на один місяць після його скасування без звернення особи.

Уповноважений представник сім`ї, якому призначено грошову допомогу, зобов`язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня виникнення таких обставин.

У разі виїзду внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі та перебування на таких територіях понад 60 днів суми грошової допомоги повертаються за весь період перебування на зазначених територіях. Період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та 30 днів з дня відміни карантину не зараховуються у період перебування на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі.

Таким чином, Порядком №505 визначено, ретроспективний порядок повернення грошовий коштів за період перебування на тимчасово окупованих територіях понад 60 днів, разом з тим цим же порядком визначено, що в період дії карантину дане положення не застосовується.

При цьому, згідно Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ №332 від 20.03.2022 (далі Порядок №332), допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 р. отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (Офіційний вісник України, 2014 р., № 80, ст. 2271). Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022 р. у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

В редакції Порядку №332 до 09.04.2022 не містила норми щодо виїзду внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі та перебування на таких територіях понад 60 днів.

Разом з тим, постановою КМУ №709 від 11.07.2023 внесено зміни наступного змісту «Нарахування та виплата допомоги особам, зазначеним в абзаці другому цього пункту, припиняється та більше не призначається/ поновлюється починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому стало відомо про її повернення до покинутого місця проживання, або з місяця виїзду за кордон на постійне проживання, або з місяця, що настає за місяцем, у якому строк перебування за кордоном перевищує 30 календарних днів підряд чи 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, або 60 та 90 календарних днів відповідно, в разі прийняття рішення про збільшення зазначеного строку за наявності обґрунтованих причин.».

Таким чином, Порядком №332 до внесення змін постановою КМУ №709 не було передбачено припинення виплат у зв`язку із повернення до покинутого місця проживання, або з місяця виїзду за кордон на постійне проживання, або з місяця, що настає за місяцем, у якому строк перебування за кордоном перевищує 30 календарних днів підряд чи 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, або 60 та 90 календарних днів відповідно, в разі прийняття рішення про збільшення зазначеного строку за наявності обґрунтованих причин.

Разом з тим, частиною 1 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що у разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання внутрішньо переміщена особа зобов`язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за три дні до дня від`їзду.

За положенням ч.1 ст.12 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа, зокрема повернулася до покинутого місця постійного проживання.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Відповідачем не надано суду жодного доказу, що за період з 22.01.2022 по 12.10.2022 він у будь-якій формі повідомляв компетентні органи про причин для продовження строку його відсутності за місцем проживання понад 60 днів, зокрема, що він перебував в умовах відсутності телефонного або інтернет зв`язку, оскільки законом покладається обов`язок саме на відповідача повідомити про зміну місця проживання або повернення до покинутого місця проживання.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач був відсутній за фактичним місцем проживання протягом 9 місяців і за цей період жодним способом не повідомив про це уповноважений орган.

Разом з тим, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача про стягнення коштів у розмірі 3708,00 грн за період з 01.02.2022 по 30.09.2022, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, відповідач виїхав з місця проживання 22.01.2022. Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII, внутрішньо переміщена особа має законне право бути відсутньою за місцем фактичного проживання до 60 календарних днів без втрати свого статусу. Відтак, перебіг дозволеного законом 60-денного строку відсутності відповідача тривав з 23.01.2022 по 23.03.2022 включно.

Суд звертає увагу, що до 20 березня 2022 року порядок виплат регулювався Постановою КМУ від 01.10.2014 № 505, абзац 8 пункту 12 якої дійсно містив норму про ретроспективне повернення коштів за весь період перебування на тимчасово окупованій території у разі перевищення 60-денного строку.

Проте, на момент спливу встановленого законом 60-денного строку (23 березня 2022 року) набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 332, якою було затверджено новий Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам та змінено правовий режим соціального захисту ВПО в умовах воєнного стану.

Аналіз положень Постанови КМУ № 332 (яка підлягає застосуванню до правовідносин щодо наслідків спливу 60-денного строку наприкінці березня 2022 року та надалі) свідчить про те, що нове законодавство не передбачає ретроспективного стягнення чи повернення грошової допомоги, законно отриманої особою в межах 60-денного періоду відсутності. Норми Постанови № 332 пов`язують настання негативних наслідків у вигляді припинення виплат саме з фактом та датою встановлення відповідних обставин (тривалої відсутності або повернення до покинутого місця проживання), а не з анулюванням раніше виниклого законного права на отримання допомоги.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Оскільки на час закінчення 60-денного строку правовий режим автоматичного ретроспективного стягнення виплат за минулі періоди вже не діяв, застосування до відповідача санкції у вигляді стягнення коштів за період з 01.02.2022 по 31.03.2022 є суперечливим та правові підстави для цього відсутні.

Крім того, як зазначалося вище, до 22.03.2022 діяла норма Порядку №505, за якою період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та 30 днів з дня відміни карантину не зараховуються у період перебування на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі.

Щодо вимог позивача про стягнення коштів у розмірі 15000 грн за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 суду зазначає наступне.

Відповідно до норм ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум.

До подібних висновків щодо застосування статті 1215 ЦК України дійшов Верховний Суд України у постановах: від 22 січня 2014 року № 6-151цс13, від 02 липня 2014 року № 6-91цс14. Ці висновки підтвердила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18)

На державну соціальну допомогу отриману відповідачем поширюється дія пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України.

Вказана грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Судом встановлено, що відповідач отримував допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам, однак втратив право на отримання такої допомоги у зв`язку з тим, що перебував за кордоном більш як 30 календарних днів поспіль. При цьому, за період з 01.05.2022 по 30.09.2022 отримав виплату допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 15000 грн.

Суду не надано відомостей про обґрунтованість причин перебування відповідача за кордоном більше 30 днів поспіль, зокрема через службове відрядження, оздоровлення дітей, супроводження дітей під час участі в міжнародних змаганнях або участь у відповідних змаганнях, стажування, навчання, лікування, реабілітація, хвороба особи або члена сім`ї, смерть членів її сім`ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 18 років, відвідування закладів охорони здоров`я, судових та правоохоронних органів, через які особа не за власним бажанням могла бути відсутньою за місцем проживання/перебування.

Суд звертає увагу, що обов`язок щодо своєчасного інформування органу соціального захисту про обставини, які виключають або припиняють право на отримання державних соціальних виплат, покладається безпосередньо та виключно на саму внутрішньо переміщену особу.

За наявності сучасних засобів зв`язку (телефонний зв`язок, електронна пошта, офіційні електронні сервіси державних органів, зокрема засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг «Дія»), відповідач не був позбавлений об`єктивної можливості дистанційно проінформувати орган соціального захисту про зміну місця перебування або неможливість повернення до м. Харкова. Проте відповідач вказаним обов`язком знехтував та жодних заходів для інформування позивача не вжив.

Тривале замовчування відповідачем обставин своєї відсутності за місцем обліку в м. Харкові, зокрема з травня 2022 року, тобто протягом більше трьох місяців з дня виїзду на окуповану територію, за одночасного фактичного одержання державних грошових коштів свідчить про його недобросовісну поведінку у розумінні статті 1215 ЦК України.

Таким чином, відповідачем неправомірно, без належної правової підстави було набуто коштів державної допомоги, в сумі 15000 грн, оскільки рахункової помилки з боку позивача не було.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів виплати відповідачу коштів у розмірі 15000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.6 ст.81, ч.1 ст.89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування «вірогідність доказів», на відмінну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тобто, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Позивачем на підтвердження факту здійснення виплат надано офіційні відомості з відповідних установ про включення відповідача до виплатних відомостей у спірний період на загальну суму 15 000,00 грн.

Натомість відповідач, заперечуючи факт отримання вказаних коштів, жодних належних та допустимих доказів на спростування цієї інформації суду не надав. Зокрема, відповідач не був позбавлений можливості надати виписку за своїм банківським рахунком, на який йому попередньо та у подальшому зараховувалася допомога ВПО, на підтвердження відсутності вхідних платежів від органу соціального захисту у спірні місяці.

Оскільки відповідач не реалізував своє процесуальне право на надання контрдоказів, а обмежився лише необґрунтованим сумнівом, суд, застосовуючи стандарт вірогідності доказів (ст. 79 ЦПК України), доходить висновку, що надані позивачем докази є більш вірогідними, а факт перерахування спірних коштів доведеним.

Також, отримання відповідачем допомоги на проживання підтверджує той факт, що після зняття з обліку як ВПО ОСОБА_1 18.12.2023 повторно звернувся до Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради для отримання допомоги на проживання ВПО. На переконання суду, вчинення відповідачем вказаної дії, за умови неотримання грошової допомоги у попередні спірні періоди, було б позбавлено практичного сенсу.

Суд також, зауважує, що відповідач не скористався своїм право на оскарженні рішення щодо зняття з обліку у якості внутрішньо переміщеної особи.

Щодо наданого акта про відмову про в`їзд в країну РФ суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України).

Предметом доказування у даній справі є наявність або відсутність законних підстав для нарахування та отримання відповідачем допомоги на проживання ВПО за періоди: з 01.02.2022 по 31.03.2022 та з 01.05.2022 по 30.09.2022.

Наданий відповідачем документ датований 01 грудня 2023 року. Докази, які підтверджують виникнення певних юридичних фактів чи обмежень у кінці 2023 року, не мають ретроспективної сили та не можуть підтверджувати або спростовувати обставини фактичного місця перебування відповідача, його правового статусу чи добросовісності у період з травня по вересень 2022 року.

Відтак, зазначений доказ від 01.12.2023 не стосується предмета доказування у цій справі та не може вплинути на висновки суду щодо неправомірності отримання виплат у період з травня по вересень 2022 року.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача частково обґрунтовані та підлягають до задоволення в частині стягнення грошових коштів у розмірі 15000 грн за період з 01.05.2022 по 30.09.2022, в іншій частині позовні вимоги необґрунтовані з підстав зазначених вище.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн, позовні вимоги задоволено частково у розмірі 15000 грн, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 2427,83 грн.

Керуючись ст. ст.1212,1215 ЦК України, ст.ст.4, 6, 10, 12, 13, 81-83,95, 141, 263-264, Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради (м.Харків, пр-т Науки, 17-А, код ЄДРПОУ 03196593) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактично проживає: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення надмірно нарахованих грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради надміру нараховані грошові кошти у вигляді щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь на користь Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради суму сплаченого судового збору у розмірі 2427 (дві тисячі чотириста двадцять сім) грн 83 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В. Невеніцин