Рішення № 138436999, 23.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23.07.2026 р. справа №520/18904/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у зв`язку із неприбуттям представників сторін до відкритого судового засідання за процедурою письмового провадження у порядку ст.287 КАС України адміністративну справу за позовом

Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - заявник, позивач)до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України(далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, Відділ, ВДВС) (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації)проскасування постанови, встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування постанови головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Романової Марини Олександрівни про накладення штрафу № ВП 81022132 від 24.06.2026 року.

Аргументуючи вимоги заявник зазначив, що невиконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/8673/25 у частині виплати належних позивачу коштів зумовлене не бездіяльністю чи ухиленням військової частини від виконання судового рішення, а об`єктивною відсутністю бюджетного фінансування. Наголошував, що неодноразово вживала передбачені нормативними актами заходи для отримання необхідних коштів, зокрема щомісячно направляла заявки на фінансування до вищого фінансового органу, зверталась до Сухопутних військ Збройних Сил України та Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, повідомляла орган державної виконавчої служби про вжиті заходи. Твердив, що відсутність коштів для проведення виплат є поважною причиною невиконання рішення суду, яка не залежить від волевиявлення командира чи посадових осіб частини, а тому відсутні підстави для застосування заходів примусового впливу у вигляді накладення штрафу.

Відповідач про розгляд справи був сповіщений належно та завчасно, проте процесуального обов"язку з приводу подання відзиву та позов та доказів у спростування викладених у позові доводів не виконав.

Оскільки вжиті окружним адміністративним судом діючі механізми з`ясування об`єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до доводів сторін та процесуальної поведінки учасників спору призвели до надходження до матеріалів справи сукупності доказів, обсяг яких повно та всебічно висвітлює обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі матеріалів справи, а тому суд, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

У межах справи №200/8673/25 ОСОБА_1 були заявлені вимоги: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації-різниці грошового забезпечення з 15.07.2020 до 04.08.2021 відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення з 15.07.2020 до 04.08.2021 у розмірі 4463,15 грн щомісячно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; 3) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації-різниці грошового забезпечення з 05.08.2021 до 14.09.2023 відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; 4) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення з 05.08.2021 до 14.09.2023 у розмірі 4463,15 грн щомісячно відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; 5) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 15.07.2020 до 04.08.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704; 6) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 15.07.2020 до 04.08.2021 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, урахуванням раніше виплачених сум; 7) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 05.08.2021 до 14.09.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704; 8) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 05.08.2021 до 14.09.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, урахуванням раніше виплачених сум; 9) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2020 рік; 10) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2020 рік; 11) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані щорічну основну відпустку за 2021, 2022, 2023 роки, додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки; 12) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані щорічну основну відпустку за 2021, 2022, 2023 роки, додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки; 13) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки без урахування премії захисникам; 14) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки з урахуванням премії захисникам; 15) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невидачі ОСОБА_2 довідки про вартість речового майна та невиплати грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року № 178; 16) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби з 05.08.2021 по 14.09.2023 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року № 178 за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на 01.01.2020; 17) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_2 перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; 18) зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , НОМЕР_1 нарахувати і виплати ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2025р. у справі №200/8673/25 позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації-різниці грошового забезпечення з 15.07.2020 до 04.08.2021 відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення з 15.07.2020 до 04.08.2021 відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації-різниці грошового забезпечення з 05.08.2021 до 14.09.2023 відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 індексацію-різницю грошового забезпечення з 05.08.2021 до 14.09.2023 відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 15.07.2020 до 04.08.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 15.07.2020 до 04.08.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 05.08.2021 до 20.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 05.08.2021 до 20.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2020 рік. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2020 рік. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористані щорічну основну відпустку за 2021, 2022, 2023 роки, додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за 2021, 2022, 2023 роки, додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2021, 2022, 2023 роки. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки без урахування премії захисникам. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_2 допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки з урахуванням премії захисникам. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невидачі ОСОБА_2 довідки про вартість речового майна та невиплати грошової компенсації за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року № 178. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби з 05.08.2021 по 14.09.2023 речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Службі безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державне спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захист інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 року № 178 за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на 01.01.2020. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026р. по справі №200/8673/25 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 було задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 р. у справі № 200/8673/25 - скасовано в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2020 рік, зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2020 рік. Прийнято нове судове рішення у цій частині, яким відмовлено у задоволені позовних вимог. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 р. у справі № 200/8673/25 - залишено без змін.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.05.2026р. у справі №200/8673/25 було задоволено заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 200/8673/25.

Встановлено судовий контроль за виконанням рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року в адміністративній справі 200/8673/25.

Зобов`язано Військову частини НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 у строк до 14.08.2026 року подати звіти про виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2025 року в адміністративній справі 200/8673/25 за позовом ОСОБА_1 .

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2026р. по справі №200/8673/25 апеляційну скаргу Матвійчук Наталії Євгеніївни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі №200/8673/25 - задоволено частково. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі №200/8673/25 - змінено. У абзаці третьому резолютивної частини ухвали слова і цифри - "14 серпня 2026 року" замінені словами і цифрами - "20 липня 2026 року", доповнено абзац третій словами "з урахуванням постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2026 у справі №200/8673/25". В іншій частині ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі №200/8673/25 - залишено без змін.

Рішення суду у справі №200/8673/25 набрало законної сили 15.04.2026р. та заявником отримано виконавчий лист про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 15.07.2020 до 04.08.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, урахуванням раніше виплачених сум.

За цим виконавчим листом 21.05.2026р. державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №81022132.

Листом від 22.05.2026р. №4822 відповідач повідомив виконавця, що з метою забезпечення виконання рішення суду військовою частиною щомісячно здійснюються заходи щодо фінансування видатків за КЕКВ 2800 Інші поточні видатки шляхом подання основних та додаткових заявок-розрахунків до забезпечувального фінансового органу, відповідального за бюджетну підпрограму, основна заявка-розрахунок 4439 від 08.05.2026 року. Також надано довідки-розрахунки від 29.12.2025 №12944, №12945. Станом на сьогодні фінансування видатків за КЕКВ 2800 Інші поточні видатки органами керівництва вищого рівня для забезпечення виконання зазначеного рішення суду не здійснювалось. В свою чергу командуванням військової частини були зроблені всі необхідні заходи передбачені Алгоритмом затвердженого Департаментом соціального забезпечення Міністерства оборони України від 05.03.2024 № 38085/С та пункту 4.4 Регламенту особливості організації позовної роботи, здійснення представництва інтересів у судах, виконання рішень суддів щодо виплати за фондом грошового забезпечення у військових частинах та установах Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.05.2022 № 32/97 (зі змінами). Таким чином, військовою частиною НОМЕР_1 на даний момент здійснюються всі можливі заходи в межах визначеної компетенції з метою виконання зазначеного рішення суду.

Тож, рішення суду у справі №200/8673/25 було виконано Військовою частиною НОМЕР_1 в частині вчинення управлінського волевиявлення з приводу нарахування грошового забезпечення і про це було сповіщено державного виконавця.

Постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 24.06.2026р. по ВП №81022132 на Військову частині НОМЕР_1 як боржника у виконавчому провадженні за невиконання рішення суду без поважних причин було накладено 5.100,00 грн. штрафу, оскільки від боржника не надійшла інформація про повне, фактичне виконання рішення суду.

Стверджуючи про невідповідність закону рішення суб"єкта владних повноважень з приводу застосування штрафу, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд зазначає, що суспільні відносини з приводу примусового виконання рішень суду унормовані, насамперед, приписами, Закону України від 02.06.2016р. №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі за текстом - Закон № 1404-VIII) і Закону України від 02.06.2016р. №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Акти правозастосування індивідуальної дії, котрі віднесені законодавцем до кола виконавчих документів, згадані законодавцем у п.1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII; суб"єкти владних повноважень, до повноважень яких віднесено примусове виконання таких актів перелічені законодавцем у ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII; а заходи примусового виконання окреслені законодавцем у ст.10 Закону №1404-VIII.

Обов"язок кожного учасника суспільних відносин забезпечити виконання постановленого відносно нього судового акту обумовлений змістом ст.ст.129, 1291 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", ч.2 ст.14, ч.1 ст.370, ч.2 ст.372 КАС України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписами ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п.1 ч.3 ст.18); накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п.16 ч.3 ст.18).

Означені повноваження можуть бути реалізовані державним виконавцем після вчинення управлінського волевиявлення у порядку ст.26 Закону №1404-VIII з приводу відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч.5 ст.26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до ч.1 ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

За приписами ч.2 ст.63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За правилами ч.3 ст.63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд відзначає, що міра юридичної відповідальності учасника суспільних відносин - боржника у виконавчому провадженні за невиконання рішення суду запроваджена законодавцем у положеннях ст.75 Закону №1404-VIII, згідно з якою у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (ч.1 ст.75); У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (ч.2 ст.75).

Звідси слідує, що виникнення у суб"єкта владних повноважень приводу на застосування штрафу у порядку ст.75 Закону №1404-VIII обумовлено одночасним існуванням сукупності таких факторів як: 1) обізнаність боржника відповідно з положеннями ст.28 Закону №1404-VIII з подією вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу відкриття виконавчого провадження; 2) проведення суб"єктом владних повноважень перевірки стану виконавчого провадження; 3) виявлення суб"єктом владних повноважень об"єктивних даних про наявність у боржника фізичної змоги виконати виконавчий документ, попри свідоме та умисне невжиття боржником комплексу організаційно-правових заходів, спрямованих для створення мінімально достатніх вимог для виконання вимог виконавчого документа, тобто відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що перевірка стану виконання виконавчого документа в залежності від обставин конкретної ситуації може відбуватись державним виконавцем як виключно за матеріалами виконавчого провадження, так і у спосіб прибуття державного виконавця за місцем знаходження боржника чи місцем розміщення майна боржника для з"ясування усіх юридично значимих факторів.

У даному конкретному випадку з"ясування обставин стану виконання боржником виконавчого документа об"єктивно не потребувало фізичного прибуття державного виконавця до місцезнаходження боржника.

З приводу такого обов"язкового елементу складу протиправного діяння за ст.75 Закону №1404-VIII як "невиконання рішення боржником без поважних причин" суд зауважує, що ч.1 ст.75 Закону №1404-VIII і ч.2 ст.75 Закону №1404-VIII передбачено застосування штрафу не за неподання боржником державному виконавцю відомостей та доказів існування поважних причин невиконання виконавчого документу, а саме за не виконання рішення боржником за відсутності поважних причин.

Тому, у даному випадку юридичне значення має не обсяг матеріалів виконавчого провадження, а дійсна поведінка боржника в аспекті демонстрування щирого і доброчесного прагнення до виконання виконавчого документу.

Тому, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли відсутність поважних причин невиконання рішення суду повинна бути встановлена державним виконавцем не лише за матеріалами виконавчого провадження, а за обставинами об"єктивної дійсності із належним умотивуванням відповідних суджень суб"єкта владних повноважень за критеріями ч.2 ст.2 КАС України.

Відтак, у рішенні суб"єкта владних повноважень про застосування штрафу у порядку ст.75 Закону №1404-VIII мають бути зазначені легально здобуті суб"єктом владних повноважень та вірно оцінені обставини фактичної дійсності, котрі поза розумним сумнівом доводять існування у боржника фізичної змоги виконати виконавчий документ з урахуванням свободи меж власної правової поведінки та наявних ресурсів.

У силу правового висновку п.46 постанови Верховного Суду від 24.03.2026р. по справі №640/9010/22 Верховний Суд неодноразово викладав висновки з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020р. у справі №495/5105/17, постанова від 13.03.2020р. у справі №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.

За матеріалами справи судом установлено, що з метою виконання рішення суду у справі №200/8673/25, відповідачем було вчинено управлінське волевиявлення з приводу нарахування грошового забезпечення.

Про ці обставини державного виконавця було сповіщено листом від 22.05.2026 №4822 (а.с. 21).

Тож відповідний судовий акт був виконаний суб"єктом владних повноважень в частині нарахування грошового забезпечення у межах власних повноважень та наявних фінансових ресурсів.

Доказів умисного та усвідомленого ухилення відповідача як суб"єкта владних повноважень - боржника у виконавчому провадженні від виконання судового акту матеріали справи не містять.

Відповідно до наданих відповідачем заявок - розрахунків на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за травень 2026р. та розрахунку потреб в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за травень 2026р., дані стосовно виплати грошового забезпечення заявнику були включені до розрахунку (№218) та у графі "Потреби за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення" встановлена сума до виплати заявнику - 54.689,00 грн.

Відповідно до наданих відповідачем заявок - розрахунків на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за червень 2026р. та розрахунку потреб в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення за червень 2026р., дані стосовно виплати грошового забезпечення заявнику були включені до розрахунку (№134) та у графі "Потреби за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення" встановлена сума до виплати заявнику - 54.689,00 грн.

Отже, матеріали справи свідчать, що Військовою частиною НОМЕР_1 вчиняються всі можливі та передбачені законодавством дії, спрямовані на отримання бюджетного фінансування, зокрема систематично подаються заявки-розрахунки за КЕКВ 2800, а потреба у виплаті включена до відповідних розрахунків фінансування.

Доказів наявності у заявника фізичної можливості виконати судовий акт в частині проведення виплати грошового забезпечення і свавільної нереалізації такої можливості державний виконавець у межах спірних правовідносин не здобув, таких доказів у тексті оскарженого рішення не оцінив, у підгрунтя вчиненого управлінського волевиявлення не подав.

За таких обставин суд доходить висновку, що відсутні докази умисного ухилення відповідача від виконання судового рішення або його невиконання без поважних причин.

Натомість, відсутність події вчинення управлінського волевиявлення з приводу виплати грошового забезпечення обумовлена об`єктивною відсутністю бюджетного фінансування, яка не перебуває у сфері контролю відповідача.

Тож, у даному конкретному випадку відсутні підстави для застосування передбаченого статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження".

Розв"язуючи спір, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України.

Обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений у першу чергу саме на субєкта владних повноважень ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів на спростування вимог приватної особи та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону реально вчиненого субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення.

Разом із тим, суд вважає, що положення ч.2 ст.77 КАС України не спростовують процесуального обов"язку позивача за ч.5 ст.44, ч.2 ст.79, ч.4 ст.161 КАС України, не змінюють сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартів доказування обставин фактичної дійсності і не дозволяють визнати доведеними задекларовані позивачем твердження про обставини об"єктивної дійсності виключно з причини неспростування суб"єктом владних повноважень за відсутності в матеріалах відповідних доказів на підтвердження реальності цих обставин.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зміст цієї норми процесуального закону було розтлумачено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд констатує, що заявник як боржник у межах виконавчого провадження у даному конкретному випадку забезпечив належну організацію виконання судового рішення у межах власної компетенції та фізичних можливостей (наявних публічних фінансових ресурсів).

При цьому, обставини невиплати фактично нарахованих сум грошового забезпечення зумовлені не протиправною поведінкою боржника, його небажанням виконати рішення суду чи свідомим і цілеспрямованим ухиленням від виконання покладеного судовим рішенням обов`язку, а виключно відсутністю бюджетного фінансування за відповідним напрямом видатків, розпорядником якого військова частина самостійно не є та на обсяг якого вона об`єктивно не має визначального впливу.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю у галузі примусового виконання судових актів із достатньою повнотою не установив обставини фактичної дійсності стосовно виконання рішення, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так і дійсними обставинами спірних правовідносин.

У даному конкретному випадку недоведеність суб"єктом владних повноважень - органом Державної виконавчої служби України підстав для застосування штрафу за невиконання виконавчого документу без поважних причин є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягав сплаті у розмірі 2.662,40 грн, проте позивачем було сплачено 3.328,00 грн.

Суми судового збору, зайво сплачені позивачем при поданні позовної заяви, можуть бути повернуті за заявою позивача.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 139, 211, 241-243, 255, 257, 268, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романової М.О. ВП №81022132 від 24.06.2026р. про накладення на Військову частину НОМЕР_1 штрафу у розмірі 5.100,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код - 44993352; місцезнаходження - 69005, місто Запоріжжя, Профспілок майдан, будинок 5, кабінет 108) на користь Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2.662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати проголошення судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко