Рішення № 138435671, 16.06.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/2249/25

Провадження № 2/741/505/26

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 16 червня 2026 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» (далі позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з цим позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 грудня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем у електронній формі було укладено договір № 4207040 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі кредитний договір), відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн. строком на 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» умови кредитного договору виконало у повному обсязі, а відповідач не виконав свої зобов`язання за цим договором у зв`язку із чим утворилася заборгованість. 26 липня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем було укладено договір факторингу № 26/07/2024, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до відповідача за кредитним договором № 4207040 від 10 грудня 2023 року.

Позивач просив суд:

- стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 4207040 від 10 грудня 2023 року в сумі 24600 грн., судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.;

- у порядку частин 10 та 11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С сума основного боргу; 3 3% річних; 100 переведення відсотків; 365 кількість днів у році; Дн. кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з відповідача на користь позивача;

- роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без їх участі, зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

У судове засідання відповідач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, не просив розгляд справи відкласти.

Ухвалою від 16 червня 2026 року суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою усіх учасників справи, суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 10 грудня 2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем у формі електронного документа з використанням цифрового підпису було укладено договір № 4207040 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн. строком на 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором. Стандартна відсоткова ставка становить 2% за кожен день користування кредитом, а знижена 0,01%, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки зміст укладеного між сторонами кредитного договору зафіксований в кількох документах, вчинених в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, з огляду на їх неоспорювання відповідачем, письмова форма даного правочину дотримана, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування» та не суперечить приписам ст.ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

При цьому, на виконання вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач належним чином не виконував свої зобов`язання за вищевказаним договором, унаслідок чого виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунків, наданих позивачем, становить 24600 грн., з якої 3000 грн. тіло кредиту, 13800 грн. відсотки, нараховані первісним кредитором за період з 10 грудня 2023 року по 26 липня 2024 року (230 днів), та 7800 грн. відсотки, нараховані позивачем за період з 27 липня 2024 року по 03 грудня 2024 року (130 днів).

Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховним Судом у постанові від 7 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц зазначено, що «заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Крім того, у постанові Верховним Судом зазначено, що «незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі».

Вказана позиція Верховного Суду узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 2 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, відповідно до яких якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому, суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Таким чином, у разі незгоди відповідача з поданим представником позивача розрахунком заборгованості за кредитним договором відповідач має право подати контррозрахунок.

Однак, відповідачем не було подано контррозрахунок заборгованості, не заявлено клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи з метою спростування достовірності розрахунків заборгованості, наданих позивачем.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ч. 1 ст. 513 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

У судовому засіданні встановлено, що 26 липня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем було укладено договір факторингу № 26/07/2024, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до відповідача за кредитним договором № 4207040 від 10 грудня 2023 року у загальному розмірі 16800 грн.

Пунктом 1.1 договору факторингу № 26/07/2024 від 26 липня 2024 року, укладеного між ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» - Фактор та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» - Клієнт, передбачено, що за цим договором Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

У договорі факторингу вказано, що під поняттям право вимоги потрібно розуміти права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів.

Таким чином, суд вважає, що позивач мав право нараховувати проценти за кредитним договором починаючи з 27 липня 2024 року та продовжувати їх нарахування в межах строку кредитування.

При цьому суд констатує, що відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Кредитний договір № 4207040 було укладено 10 грудня 2023 року, тобто до набрання чинності зазначеним Законом.

Пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Строк дії кредитного договору № 4207040 продовжувався після набрання чинності цим Законом, оскільки він був укладений на 360 днів.

Таким чином, до 22 квітня 2024 року включно кредитодавець міг здійснювати нарахування процентів за процентною ставкою, вказаною у договорі 2 %, з 23 квітня до 20 серпня 2024 року включно - не більше 1,5 % на день, а після 21 серпня 2024 року - не більше 1 % на день.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Отже, сума процентів за користування кредитом (з урахуванням вимог закону щодо максимального розміру процентної ставки, періодів нарахування процентів та інших відомостей, які зазначені у розрахунках заборгованості) становить:

- за період з 10 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року (135 днів) 8100 грн.;

- за період з 23 квітня по 20 серпня 2024 року (120 днів) 5400 грн.;

- за період з 21 серпня по 03 грудня 2024 року (105 днів) 3150 грн.

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 19650 грн., з якої 3000 грн. тіло кредиту та 16650 грн. проценти.

Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення з відповідача в порядку частин 10 та 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 10 ст. 265 ЦПК України встановлено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідно до ч. 11 ст. 265 ЦПК України остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Частина 11 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» конкретизує порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Правила частин 10 та 11 ст. 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин 10 та 11 ст. 265 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22.

Крім того, суд вважає, що рішення суду має бути чітким та зрозумілим для його виконання. Нарахування відсотків має мінливий характер і залежить від кількості днів прострочення зобов`язання, а тому при ухваленні рішення неможливо визначити конкретний розмір відсотків, що підлягає сплаті в майбутньому.

З огляду на викладене, а також у зв`язку із обмеженнями щодо нарахування та стягнення інфляційних витрат і 3% річних в період дії воєнного стану, встановлених п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, судом не встановлено підстав для застосування частин 10 та 11 ст. 265 ЦПК України, у зв`язку з чим вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а також у зв`язку із розглядом справи поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Позовні вимоги задоволено на 79,88 %, а тому з відповідача на користь позивача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1935,01 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7988 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року в справі № 275/150/22.

Відповідачем не подано клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не доведено неспівмірності цих витрат.

Керуючись ст.ст. 16, 512, 513, 525, 526, 530, 610, 611, 1054, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 284, 289, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», код ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, заборгованість за договором № 4207040 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 10 грудня 2023 року в сумі 19650 (дев`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят) грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1935 (одна тисяча дев`ятсот тридцять п`ять) грн. 01 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7988 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.В. Киреєв