Рішення № 138434452, 23.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року Справа № 640/3505/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби в м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005800-3314-2656 від 02.03.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що торгово-офісний центр, на який нараховано відповідачем податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки складається із площ офісного приміщення - 5 531 кв.м. та торгівельного призначення - 1 350,6 кв.м., у зв`язку із чим, податковим органом помилково застосовано ставку податку у розмірі 1,5% від розміру мінімальної заробітної плати.

Вказує, що звертався до контролюючого органу із заявами, у яких просив провести перерахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначеної спірним податковим повідомленням-рішенням, однак, вказаних дій контролюючим органом не зроблено.

Також, посилається, що відповідач у відповіді на заяву про проведення звірки даних зазначив, що у контролюючого органу відсутня можливість визначення належності будівлі до того чи іншого класу будівель.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 12.04.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

05.11.2025 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 05.11.2025 справа розподілена судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 прийнято до провадження адміністративну справу та визначено розглядати таку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2026 замінено в порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі з Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на його правонаступника Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що на виконання вимог пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України було проведено обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік та сформовано спірне податкове повідомлення-рішення на загальну суму 107 697,83 грн.

Посилається, що позивач звертався із заявою щодо перерахунку по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, проте, надані документи не дали змоги визначити належність будівлі до того чи іншого класу будівель.

Вказує про відсутність порушення прав платника податків, у зв`язку із чим просить суд відмовити у задоволенні позову.

Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.

Позивач є власником 1/4 частки будівлі (торгово-офісний центр (літ. А) складається з: площі офісного призначення (основна - 4386,5 кв.м., допоміжна - 460,1 кв.м., місця загального користування - 685,0 кв.м.) - 5531,6 кв.м. та площі торгівельного призначення (основна - 895,0 кв.м., допоміжна - 257,3 кв.м., місця загального користування - 198,3 кв.м.) - 1350,6 кв.м.), яка знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Бандери Степана, будинок 13в, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

02.03.2020 ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005800-3314-2656, яким нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 107 697,83 грн.

Не погоджуючись із нарахованою сумою податкового зобов`язання, позивач звернувся до контролюючого органу із заявами для проведення звірки даних від 10.10.2020 та від 05.11.2020.

Листом «Про розгляд адвокатського запиту» від 19.10.2020 № 3734/АДВ/26-15-33-12-23 відповідач повідомив, що «Громадянин ОСОБА_2 (ЙРЗ НОМЕР_1 ) звернувся з заявою від 24.06.2020 (вх. ГУ ДПС у м. Києві М/7472/ДЗН від 24.06.2020, щодо проведення звірки по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв`язку з продажем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, пр-т Степана Бандери, буд. 13-В, 03.01.2019 року. Відповідно до наданих документів до заяви платнику податків ГУ ДПС у м. Києві було скасовано (відкликано) податкове повідомлення-рішення від 02.03.2020 № 0005800-3314-2656, на суму 107 697,83 гривень».

Листом «Про розгляд адвокатського запиту» від 11.11.2020 № 4036/АДВ/26-15-33-12-23 ГУ ДПС у м. Києві вказало, що документи надані до адвокатського запиту не дають можливості у визначенні належності будівлі до того чи іншого класу будівель, у зв`язку із чим вказав про необхідність позивачу звернутися до органу, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, для отримання висновку щодо класифікації приналежних йому об`єктів нерухомості.

Не погоджуючись із сумою податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

01.01.2015 набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 266 ПК України було введено новий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно із пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що об`єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.

В свою чергу, пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

У відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За положеннями пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України визначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України).

Також, пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно із пп. 266.7.3 п. 266.7 ст. 266 ПК України, платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо:

об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку;

нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Так, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 02.03.2020 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005800-3314-2656, яким нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 107 697,83 грн (62,60*1720,55).

Вказане податкове зобов`язання нараховано на об`єкт нерухомого майна, а саме, 1/4 частку будівлі (торгово-офісний центр (літ. А) складається з: площі офісного призначення (основна - 4386,5 кв.м., допоміжна - 460,1 кв.м., місця загального користування - 685,0 кв.м.) - 5531,6 кв.м. та площі торгівельного призначення (основна - 895,0 кв.м., допоміжна - 257,3 кв.м., місця загального користування - 198,3 кв.м.) - 1350,6 кв.м.), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, як зазначалося вище, не погодившись із визначеною ставкою податку, ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявами щодо проведення звірки даних. Із заявою № 2 від 05.11.2020 надавалася копія довідки про показники об`єкта від 04.11.2019 № 147, відповідно до якої ФОП ОСОБА_3 повідомила, що відповідно до проведеної поточної технічної документації від 04.11.2019, нежитловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно технічного паспорта виданого «Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 21.06.2010 має такі показники: загальна площа - 6 882,2 кв.м., в тому числі: площа офісного призначення - 5 531,6 кв.м., площа торгівельного призначення - 1 350,6 кв.м.

Однак, з наявних у матеріалах справи відповідях слідує, що відповідач перерахунок суми податку не здійснював та фактично відмовив у здійсненні такого.

Разом з тим, рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» затверджено, зокрема, положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток 1) (далі - Положення).

Відповідно до п. 5.1 Положення, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 Положення встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та /або нежитлової нерухомості встановлюються відповідно до таблиці № 1 до цього Положення.

У таблиці № 1 до Положення визначено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, під час визначення яких враховується класифікація будівель та споруд.

Так, код 1230 «Будівлі торгівельні» передбачає 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати ставки податку за 1 кв. метр для фізичних осіб, тоді як код 1220.9 «Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші» передбачає ставку податку у розмірі 1 відсотку розміру мінімальної заробітної плати.

Разом з тим, з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що торгово-офісний центр (літ. А), який знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Бандери Степана, будинок 13в, складається з: площі офісного призначення (основна - 4386,5 кв.м., допоміжна - 460,1 кв.м., місця загального користування - 685,0 кв.м.) - 5531,6 кв.м. та площі торгівельного призначення (основна - 895,0 кв.м., допоміжна - 257,3 кв.м., місця загального користування - 198,3 кв.м.) - 1350,6 кв.м.

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач визначаючи ставку податку був обізнаний про те, що вищезазначений об`єкт нерухомого майна складається як з площі офісного призначення, так і з площі торгівельного призначення, які згідно із таблицею № 1 до Положення оподатковуються за різною ставкою податку, а саме, 1,5 та 1 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Проте, незважаючи на зазначене, ГУ ДПС у м. Києві визначено ставку у розмірі 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати до усієї площі об`єкта нерухомого майна, належного позивачу.

У постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 520/27906/21 зазначив, що ураховуючи характер спору, для його правильного вирішення необхідно встановити факт приналежності спірного нерухомого майна до відповідного виду нерухомості. У такому випадку, визначення виду (типу) майна буде достатнім для перевірки правомірності застосування податковим органом ставки податку. Так, у разі якщо спірні нежитлові приміщення дійсно належать до категорії офісних, то у такому випадку податковий орган правильно застосував ставку податку у розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати за 1 квадратний метр. Зі свого боку, якщо буде встановлено приналежність спірних приміщень до іншого типу нерухомості, то визначена оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями сума грошового зобов`язання має бути переглянута згідно з належними ставками податку.

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві як приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, так і на момент розгляду заяв позивача про перегляд нарахування податку на нерухоме майно було обізнане про приналежність частини майна (5531,6 кв.м.) до площі офісного призначення, що свідчить про протиправність визначення ставки податку у розмірі 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати до усієї площа об`єкта нерухомого майна.

Більше того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 реалізував передбачене підпунктом 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України право на звернення до контролюючого органу із заявами про перегляд нарахування податку на нерухоме майно. Водночас податковим органом за результатами розгляду таких заяв не було внесено жодних змін до податкових розрахунків та не наведено належних мотивів відхилення доводів платника податків.

Вказане у сукупності свідчить про формальний підхід контролюючого органу до визначення належної ставки податку у цій справі, що стало наслідком застосування до позивача максимальної ставки у розмірі 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, виходячи з аналізу викладеного вище, та з урахуванням того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено те, що до належного позивачу нерухомого майна підлягала застосуванню як ставка 1,5, так і ставка 1 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, суд доходить висновку про необґрунтованість визначеної суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 107 697,83 грн.

При цьому, суд не може перебирати на себе функцію контролюючого органу та здійснювати належний розрахунок податкового зобов`язання, оскільки адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу, адже завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Саме на податковий орган покладено повноваження стосовно визначення розміру податкового зобов`язання, отже такі повноваження є дискреційними.

Суд також зазначає, що особливість проведення розрахунків податкових зобов`язань не дало можливості суду самостійно ідентифікувати (виокремити, назвати) таку частину оскаржених рішень, які стосується визначення правомірно нарахованих контролюючим органом податкових зобов`язань, а які ні, враховуючи заперечення позивача в частині основного платежу.

Так, встановивши невідповідність частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми грошових зобов`язань. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Враховуючи, що належна позивачу частина будівлі складається з: площі офісного призначення - 5531,6 кв.м. та площі торгівельного призначення - 1350,6 кв.м., суд позбавлений можливості провести розрахунок суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме належної позивачу частки вказаного нерухомого майна, а тому, податкове повідомлення-рішення від 02.03.2020 № 0005800-3314-2656 підлягає скасуванню повністю.

Відповідачем не доведено тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення, як того вимагає від сторін приписи частини першої статті 77 КАС України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно судом встановлено протиправність прийнятого відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення від 26.06.2018 № 0101464-1310-2658, таке рішення не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір на суму 1 076 грн 98 коп.

Таким чином, зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1 076 грн 98 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 02.03.2020 № 0005800-3314-2656.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (код ЄДРПОУ 44116011, місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 076,98 грн (одна тисяча сімдесят шість гривень дев`яносто вісім копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.