Рішення № 138434233, 23.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року Київ справа №320/27638/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 )

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,

третя особа: Головне управління Національної поліції у м. Києві

про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою, якою просить суд:

1. Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 80111500094587 від 15.05.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянину Туркменістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Туркменістану № НОМЕР_1 ).

2. Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010110100014155 від 20.05.2024 про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки громадянину Туркменістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Туркменістану № НОМЕР_1 ).

3. Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010130100017537 від 23.01.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Туркменістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Туркменістану № НОМЕР_1 ).

4. Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010110100016351 від 23.01.2025 про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки громадянину Туркменістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Туркменістану № НОМЕР_1 ).

5. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дію посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданої громадянину Туркменістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Туркменістану № НОМЕР_1 ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області були прийняті без належних фактичних і правових підстав, виключно на підставі листа Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві від 10.05.2024 № СЕД-39560-2024. При цьому зазначений лист не містить доказів протиправної поведінки позивача, а лише припущення про те, що він "може бути причетним" до порушень, пов`язаних із безпекою громадського порядку, шляхом підбурення до масових заворушень у місті Києві. Таке формулювання свідчить про відсутність встановлених фактів та підтверджених обставин, які могли б бути достатньою підставою для застосування настільки суворих заходів, як скасування посвідки на тимчасове проживання, заборона в`їзду в Україну та примусове повернення. На підтвердження відсутності будь-яких доказів представником позивача було направлено адвокатський запит до Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві з вимогою надати документи, які підтверджують викладені у листі твердження. У відповіді на запит жодного документа чи іншого доказу причетності позивача до підбурення до масових заворушень або іншої діяльності, що могла б становити загрозу національній безпеці чи громадському порядку, надано не було. Таким чином, сама третя особа фактично не підтвердила власні твердження жодними об`єктивними матеріалами. Більше того, відповіді Офісу Генерального прокурора, Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України підтверджують відсутність будь-яких даних, які могли б свідчити про небезпечність позивача. Зокрема, встановлено, що позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, не має незнятої чи непогашеної судимості, не перебував у розшуку, йому не повідомлялося про підозру, а також відсутня інформація про його причетність до кримінальних або адміністративних правопорушень, профілактичних обліків чи інших обставин, які б могли становити загрозу громадському порядку або національній безпеці. Водночас, відповідно до вимог законодавства та Положення про Державну міграційну службу України, ДМС була зобов`язана перевірити викладені у листі поліції відомості, витребувати необхідні матеріали та встановити наявність реальних обставин, які б свідчили про загрозу національній безпеці, громадському порядку чи правам інших осіб. Однак відповідач цього не зробив, безкритично поклавшись виключно на лист поліції, який містив лише припущення, а не встановлені факти. Таким чином, відповідачем не доведено існування будь-яких обставин, які відповідно до законодавства могли бути підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, заборони в`їзду в Україну та прийняття рішення про примусове повернення. Оскаржувані рішення прийняті без належного обґрунтування, без достатніх доказів, із порушенням принципів законності, обґрунтованості та пропорційності, що свідчить про їх протиправність і є підставою для їх скасування судом.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 13.06.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Від відповідача витребувано докази.

На виконання вимог ухвали суду, відповідач надав витребувані докази.

Відповідач у відзиві на позовну заяву у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що позивач пропустив встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішень від 15.05.2024 та 20.05.2024. У зв`язку з цим, на думку відповідача, вимоги про скасування цих рішень підлягають залишенню без розгляду. Щодо суті спору відповідач вказує, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в`їзду були прийняті на підставі подання Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві № СЕД-39560-2024 від 10.05.2024. У поданні зазначалося, що за результатами реалізації оперативної інформації встановлено, що громадянин Туркменістану ОСОБА_1 , який отримав посвідку на тимчасове проживання на підставі навчання, фактично у закладі освіти не навчався, а працював у кол-центрі, де здійснювалися шахрайські дії щодо громадян. Також зазначалося, що ці обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження № 12023100090002299 від 14.09.2023, розпочатого за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України. Відповідач вважає, що наведені обставини свідчать про те, що дії позивача становлять загрозу інтересам національної безпеки та громадському порядку, що є достатньою підставою для скасування посвідки та прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну. Крім того, ДМС наголошує, що чинне законодавство не покладає на міграційний орган обов`язку перевіряти правомірність проведення оперативно-розшукової діяльності чи достовірність інформації, отриманої від правоохоронних органів. На думку відповідача, ДМС має право покладатися на інформацію, надану компетентним правоохоронним органом, без проведення власної перевірки. Також відповідач зазначає, що поняття "охорона громадського порядку" є ширшим, ніж лише протидія кримінальним правопорушенням, і охоплює також інші протиправні діяння, у тому числі адміністративні правопорушення. Тому, на думку ДМС, відсутність у позивача статусу підозрюваного, обвинуваченого або засудженого не виключає можливості застосування до нього заборони в`їзду в інтересах забезпечення національної безпеки та охорони громадського порядку. Отже, відповідач вважає, що для прийняття оскаржуваних рішень не вимагалося наявності обвинувального вироку чи повідомлення особі про підозру, а достатньою підставою була інформація правоохоронного органу про існування загроз громадському порядку та національній безпеці.

Позивач у відповіді на відзив не погоджується з доводами відповідача щодо застосування судової практики, оскільки всі рішення, на які посилається ДМС, стосуються осіб із доведеною причетністю до тяжкої злочинної діяльності, організованих злочинних угруповань, наявністю непогашених судимостей або систематичним вчиненням адміністративних правопорушень. Натомість щодо позивача таких обставин не встановлено, а тому наведена судова практика не є релевантною до спірних правовідносин. Крім того, позивач заперечує твердження відповідача про відсутність у ДМС обов`язку перевіряти інформацію, отриману від правоохоронних органів. Позивач зазначає, що ДМС зобов`язана перевірити достатність та обґрунтованість отриманих відомостей перед прийняттям рішення. Оскільки у даному випадку відповідач цього не зробив і поклався виключно на лист правоохоронного органу, оскаржувані рішення є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

У поясненнях до позовної заяви Головне управління Національної поліції у м. Києві зазначає, що за результатами реалізації оперативної інформації було встановлено, що позивач, отримавши посвідку на тимчасове проживання на підставі навчання у закладі вищої освіти, фактично навчання не проходив, а працював у шахрайському call-центрі, діяльність якого стала предметом кримінального провадження. Крім того, за результатами оперативно-розшукової діяльності правоохоронними органами отримано інформацію, що позивач може бути причетним до діяльності, пов`язаної із загрозою громадському порядку, зокрема шляхом підбурення до масових заворушень у місті Києві, що, на думку ГУНП, створює ризики для національної безпеки, громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України. При цьому ГУНП наголошує, що відсутність у позивача статусу підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні не виключає можливості застосування до нього заходів міграційного реагування, оскільки чинне законодавство допускає їх застосування за наявності обґрунтованих підстав вважати, що перебування іноземця становить загрозу національній безпеці або громадському порядку. На думку ГУНП, рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання та заборону в`їзду були прийняті відповідно до вимог підпункту 4 пункту 63 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 322, а також статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", які передбачають можливість застосування таких заходів у разі, якщо дії іноземця становлять загрозу національній безпеці чи громадському порядку. Водночас відповідач зазначає, що підставою для прийняття спірних рішень стала оперативна інформація, отримана у встановленому законом порядку, однак її зміст, джерела та способи отримання не підлягають розголошенню з огляду на режим обмеженого доступу. З огляду на викладене ГУНП вважає, що діяло в межах наданих законом повноважень, а спірні рішення є законними та обґрунтованими.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Громадянин Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 10.11.2021 терміном дії до 31.08.2025, на підставі ч. 13 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

13.05.2024 на адресу ЦМС ДМС у м. Києві та Київській області надійшло подання Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві №СЕД-39560-2024 від 10.05.2024 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні та прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну.

У поданні зазначено, що за результатами реалізації оперативної інформації встановлено громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий з підстав вступу до ВНЗ та навчання в ньому 10.11.2021 отримав посвідку на тимчасове проживання на території України, однак фактично в даному учбовому закладі не навчався, а "працював" в кол-центрі, який розташований у м. Києві, в якому здійснював шахрайські дії відносно громадян, що підтверджується матеріалами кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.09.2023 № 12023100090002299 за ознаками вчинення злочину передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України. Дії позивача ста становлять загрозу інтересам національної безпеки, охороні громадського порядку.

15.05.2024 Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області стосовно громадянина Туркменістану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення №80111500094587 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 ; дата видачі: 10.11.2021; дата закінчення строку дії: 31.08.2025; орган, видав: 8011 на підставі листа Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві за № СЕД-39560-2024 від 10.05.2024.

20.05.2024 відповідно до листа Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві за № СЕД-39560-2024 від 10.05.2024, на підставі ст. 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", керуючись положеннями Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №1235 від 17.12.2013, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення №8010110100014155 про заборону в`їзду в Україну громадянину Туркменістану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 (три) роки.

23.01.2025 стосовно громадянина Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено адміністративні матеріали: протокол про адміністративне правопорушення з додатками до нього та постанова про накладання адміністративного стягнення ПР МКМ 016342 від 23.01.2025 за ч. 2 ст. 203 КУпАП. Відповідно до постанови ПН МКМ 016277, на позивача наклали адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

У зв`язку із порушенням Позивачем вимог ст. ст. 4, 9, 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства за №8010130100017537 від 23.01.2025 року.

Разом з рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства за №8010130100017537 від 23.01.2025 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно позивача прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну №8010110100016351 від 23.01.2025 року.

З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19.5.2/25988-26 від 08.04.2026 вбачається, що позивач 12.08.2025 перетнув державний кордон України у напрямку виїзд.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями позивач звернувся до суду із даним позовом.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно змісту ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3773-VI іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до ч. 13 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

За змістом ч. 16 ст. 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 22 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, зобов`язані мати дійсний паспортний документ. Іноземець або особа без громадянства у разі втрати або обміну паспортного документа, а так само втрати чи викрадення посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання повинні протягом трьох робочих днів письмово повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду;

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 Закону № 3773-VІ, рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 26 Закону № 3773-VI, рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 30 Закону України № 3773-VІ встановлює правила примусового видворення іноземців та осіб без громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилитиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.

У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про скасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктами 1-3 Порядку визначено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України та які:

1) досягли 16-річного віку або не досягли 16-річного віку, але самостійно прибули в Україну з метою навчання, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто;

2) не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет осіб, зазначених у частинах другій - тринадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", до яких вони прибули з метою возз`єднання сім`ї.

Підстави для скасування посвідки закріплені у пункті 63 Порядку.

Так, згідно підпункту 4 пункту 63 Порядку, посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі: коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

У відповідності до пунктів 64-66 Порядку рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за № 25/24802, затверджено Інструкцію про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. п. 1-13 вказаної інструкції вона визначає порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється.

Ця Інструкція розроблена відповідно до статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року № 280.

Рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Дія цієї Інструкції не поширюється на рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну особам, яке приймається територіальними органами та територіальними підрозділами ДМС, органами охорони державного кордону, органами Служби безпеки України згідно зі статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою:

а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:

а) громадянство (підданство);

б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);

в) дата народження (день, місяць, рік);

г) стать;

ґ) місце проживання;

д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;

е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;

є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Рішення про заборону в`їзду в Україну особі підписується керівником структурного підрозділу апарату ДМС, начальником управління (відділу) міграційної роботи ГУДМС, УДМС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і затверджується:

в апараті ДМС - Головою, першим заступником або заступником;

у головних управліннях, управліннях ДМС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - начальником відповідного ГУДМС, УДМС, його першим заступником або заступником.

ДМС або її територіальний орган, який готував рішення про заборону в`їзду в Україну особі, у триденний строк надсилає засвідчену копію такого рішення разом з дорученням щодо заборони в`їзду в Україну особі до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України, розташованого: вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, оформленого відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 № 280 "Про затвердження Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України".

ДМС та її територіальні органи повідомляють ініціаторів звернення, визначених у пункті 4 цієї Інструкції, про прийняте рішення щодо заборони в`їзду в Україну особі.

Перед наданням Головному центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України доручень щодо заборони в`їзду в Україну посадових осіб органів влади іноземних держав, акредитованих в Україні працівників дипломатичних представництв та консульських установ і членів їх сімей, представників іноземних засобів масової інформації таке рішення погоджується з МЗС України.

ДМС та її територіальні органи інформують МЗС України про прийняте рішення щодо заборони в`їзду в Україну іноземців, які є засновниками, власниками або керівниками юридичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності в Україні, представника іноземної релігійної або громадської організації.

Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження рішення про заборону в`їзду в Україну особі.

Матеріали щодо прийнятого рішення про заборону в`їзду в Україну особі зберігаються в структурному підрозділі ДМС або територіальному органі, який готував рішення про заборону в`їзду в Україну особі, протягом 1 року після закінчення строку заборони їй в`їзду в Україну.

Закон України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 № 2469-VIIIвідповідно до ст. ст. 1, 2, 17, 18 і 92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Пункт 6 ч. 1 цієї ж статті визначає, що загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України "Про національну безпеку України" загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України. Пункт 19 частини першої статті 1 Закону № 2469-VIII визначає, що стратегія національної безпеки України - документ, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.

Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.09.2020 "Про Стратегію національної безпеки України" та затверджено Стратегію національної безпеки України.

Відповідно до п. 5 розділу І Стратегії національної безпеки України, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом України "Про національну безпеку України", пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів громадян України.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Згідно статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, визначальним для обчислення процесуального строку є не дата прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом владних повноважень, а дата, коли особа фактично дізналася або за обставинами справи повинна була дізнатися про його існування та порушення своїх прав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 80111500094587 від 15.05.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання та рішення № 8010110100014155 від 20.05.2024 про заборону в`їзду в Україну були прийняті без участі позивача.

Суд враховує, що пунктом 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, передбачено обов`язок територіального органу ДМС направити іноземцю копію рішення про скасування посвідки рекомендованим листом не пізніше наступного робочого дня після його прийняття.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів, що відповідачем зазначеного обов`язку направлено позивачу копії рішення про скасування посвідки або належне повідомлення його про прийняття рішень від 15.05.2024 та від 20.05.2024.

Позивач зазначив, що лише 23.01.2025 під час складання працівниками Центрального міжрегіонального управління ДМС протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 203 КУпАП, йому стало відомо про існування зазначених рішень.

Наведені обставини відповідачем не спростовані, а інших доказів, які б свідчили про те, що позивач дізнався або повинен був дізнатися про прийняття цих рішень раніше, матеріали справи не містять.

Отже, звернення позивача до суду відбулося в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 122 КАС, а тому відсутні підстави для залишення позовних вимог щодо оскарження рішень від 15.05.2024 та 20.05.2024 без розгляду.

Щодо правомірності рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання.

Як встановлено судом, оскаржуване позивачем рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_3 від 15.05.2024 прийнято на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322.

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 63 Порядку № 322 підставою для скасування посвідки є встановлення того, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

Підставою ж для винесення відповідачем такого рішення слугували обставини, викладені в поданні Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві №СЕД-39560-2024 від 10.05.2024 про скасування позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні та прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну.

Зі змісту зазначеного подання вбачається, що воно обґрунтовуєтеся наявністю оперативної інформації та відомостями здобутими під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, які свідчили про можливу причетність позивача до діяльності шахрайського кол-центру та до вчинення масових безпорядків на території м. Києва, тобто про наявність ризиків для громадського порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Тобто фактично подання вмотивовано твердженнями про вчинення позивачем кримінального правопорушення, а також можливого порушення громадського порядку.

Суд звертає увагу, що у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 Верховний Суд наголошував, що подання спеціально уповноваженого органу про скасування посвідки на тимчасове проживання особі, відносно якої це подання вноситься до відповідного органу ДМС, не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Вказав, що обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

З аналізу вказаної правової позиції, суд дійшов висновку, що саме по собі подання правоохоронного органу до Державної міграційної служби не є владним управлінським рішенням, оскільки не породжує безпосередніх правових наслідків для особи та не змінює її правового статусу. Таке подання має виключно інформаційний та ініціюючий характер, а його правові наслідки виникають лише після прийняття відповідного рішення органом ДМС.

Відтак, суд дійшов висновку, що отримання такого подання не звільняє орган ДМС від обов`язку самостійно перевірити наведені в ньому обставини та надати їм належну правову оцінку.

Разом із тим саме по собі надходження такого подання не свідчить про автоматичну наявність передбачених законом підстав для скасування посвідки чи заборони в`їзду.

Вирішальним є те, чи містить таке подання достатні фактичні дані, які підтверджують, що дії позивача дійсно створювали загрозу національній безпеці або громадському порядку, а також чи були такі обставини належним чином перевірені ДМС перед прийняттям оскаржуваного рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Суд звертає увагу, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі № 420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення; наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб`єкта владних повноважень; відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

У постановах від 14.11.2024 у справі № 160/6995/23 та від 25.02.2026 у справі № 160/19394/22 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що формальної наявності листа ініціатора скасування посвідки недостатньо, а суди не надали належної оцінки доводам позивачів та не перевірили обґрунтованість рішень органів ДМС.

Верховний Суд наголосив, що рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання повинно містити конкретні обставини та докази, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для такого заходу. Саме по собі посилання на наявність відповідних підстав без зазначення фактичних даних, які свідчать про загрозу національній безпеці, громадському порядку чи інші обставини, визначені законом, не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, передбаченим частиною другою статті 2 КАС.

Також, суд звертає увагу, що законодавством не визначено, які саме дії становлять загрозу громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, як підстава для скасування (відкликання) посвідки.

Проте, безперечно такими діями можуть визнаватися вчинення кримінальних правопорушень.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 823/1499/17, вирішуючи спір про скасування особі дозволу на імміграцію згідно пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні) дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за цим пунктом є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні. При цьому, Суд підкреслив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як доведення вини іммігранта у кримінальному чи адміністративному провадженні.

У зв`язку з цим, суд не вважає за доцільне вдаватися в оцінку покликанням в позовній заяві на принцип презумпції невинуватості.

Водночас, у справі, що розглядається відсутні відомості навіть щодо повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (складення такого повідомлення).

Суд нагадує, що за приписами ч. 1 ст. 276 Кримінального процесуального кодексу України повідомлення про підозру здійснюється за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За відсутності інших обґрунтувань чи пояснень відповідача та третьої особи, факт відсутності повідомлення про підозру позивачу необхідно інтерпретувати як відсутність у відповідного органу досудового розслідування достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, з огляду на відсутність належного обґрунтування та доказів вчинення позивачем кримінального правопорушення, суд дійшов висновку, що Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві безпідставно ототожнив непідтверджені припущення щодо поведінки позивача із наявністю загрози громадському порядку, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зазначити, що подання Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві № СЕД-39560-2024 від 10.05.2024 не містить конкретного обґрунтування того, якими діями позивача саме полягає загроза громадському порядку, безпеці, захисту прав і законних інтересів громадян України чи інших осіб, які проживають в Україні.

Наведені у поданні доводи мають загальний характер, не містять посилань на конкретні фактичні обставини, які б свідчили про існування такої загрози, та не підтверджені доказами.

За таких обставин, з урахуванням відомостей в поданні про те, що позивач не мав статусу підозрюваного чи обвинуваченого у кримінальному провадженні, а наведені у поданні відомості не підтверджені доказами суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає засадам обґрунтованості.

За таких обставин, суд доходить висновку, що відповідачами не доведено наявності обставин, які б свідчили про те, що дії позивача дії загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Відтак, рішення № 80111500094587 від 15.05.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання позивача необхідно визнати протиправним та скасувати.

Щодо правомірності рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну № 8010110100014155 від 20.05.2024.

Положення статті 13 Закону № 3773-VI передбачають можливість прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну лише за наявності визначених законом підстав, зокрема в інтересах забезпечення національної безпеки чи охорони громадського порядку.

Інструкція № 1235 конкретизує зазначену процедуру та встановлює, що таке рішення приймається ДМС на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту).

Зазначене рішення прийнято відповідачем на підставі згаданого листа Управління міграційної поліції ГУНП у м. Києві №СЕД-39560-2024 від 10.05.2024

Відтак, вищезазначені висновки суду щодо протиправності рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання є релевантними та свідчать про протиправність і рішення про заборону позивачу в`їзду в Україну, а тому останнє також підлягає скасуванню.

Щодо правомірності рішень про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства №8010130100017537 від 23.01.2025 та про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки №8010110100016351 від 23.01.2025.

Як вбачається з рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 8010130100017537 від 23.01.2025, позивача у зв`язку з порушенням статей 4, 9, 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" на підставі статті 26 зазначеного Закону примусово повернуто до країни походження.

Підставою його прийняття стало проживання позивача на території України без документів, що підтверджують право на проживання (перебування) в Україні.

Фактично прийняття цього рішень пов`язано з попереднім скасуванням відповідачем посвідки позивача.

Між тим, оскільки таке рішення відповідача скасовано судом, а за усталеною практикою Верховного Суду скасований індивідуальний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття, а на момент прийняття рішення № 8010130100017537 від 23.01.2025 строк дії посвідки позивача не закінчився, то слід констатувати також протиправність цього рішення.

Крім того, рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 8010110100016351 від 23.01.2025 позивачу заборонено в`їзд в Україну строком на три роки на підставі частини другої статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Вказане рішення прийняте відповідачем в порядку ч. 2 ст. 26 Закону № 3773-VI, у зв`язку з ухваленням рішення про примусове повернення позивача, а тому скасування останнього зумовлює також протиправність рішення про заборону в`їзду в Україну.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування рішень № 8010130100017537 від 23.01.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни та № 8010110100016351 від 23.01.2025 про заборону в`їзду в Україну строком на три роки.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача поновити дію посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданої позивачу.

Посвідка на тимчасове проживання позивача № НОМЕР_2 від 10.11.2021, була видана строком дії до 31.08.2025, тобто на момент розгляду справи строк її дії закінчився.

Насамперед суд відзначає, що законодавством не встановлено порядку «поновлення дії посвідки».

У постанові від 26 червня 2018 року у справі №809/1231/16 Верховний Суд зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відтак рішення суду із встановленням відповідного зобов`язання не забезпечить поновлення прав позивача та фактично може бути невиконуваним.

Поряд з цим, відповідно до п. 9 Порядку №322 (в чинній редакції) оформлення (у тому числі замість втраченої або викраденої), обмін посвідки здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства Поліграфічний комбінат Україна по виготовленню цінних паперів (далі - Центр).

Пунктом 16 вказаного Порядку встановлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства

Згідно п. 21 Порядку №322 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.

За такого правового регулювання позивач не позбавлений права порушити питання про оформлення нової посвідки, звернувшись до уповноваженого суб`єкта.

З огляду на викладене, вимога позивача про поновлення дії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 не є ефективним способом захисту порушеного права, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 3 875,84 грн за чотири немайнові вимоги, які задоволено судом та одночасно відмовлено в задоволені похідної вимоги за яку судовий збір не сплачувався, а тому вказана сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 242-246, 255 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

1. Адміністративний позов - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 80111500094587 від 15.05.2024 про скасування посвідки на тимчасове проживання громадянина Туркменістану ОСОБА_1 .

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010110100014155 від 20.05.2024 про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки громадянину Туркменістану ОСОБА_1 .

4. Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010130100017537 від 23.01.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Туркменістану ОСОБА_1 .

5. Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №8010110100016351 від 23.01.2025 про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки громадянину Туркменістану ОСОБА_1 .

6. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Туркменістану № НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 3 875 (три тисячі вісімсот сімдесят п`ять) гривень 84 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, код ЄДРПОУ 42552598).

8. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина Туркменістану № НОМЕР_1 ;

відповідач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, місцезнаходження: м. Київ, вул. Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598;

третя особа: Головне управління Національної поліції у м. Києві, місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15, код ЄДРПОУ: 40108583.

Суддя Сас Є.В.